Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
У час, коли українське виноробство змушене одночасно розвиватися, боротися за виживання та відстоювати своє місце на міжнародній мапі, професійні форуми стають значно більшим, ніж традиційні галузеві події. Вони перетворюються на точки збору спільноти, де перевіряють рівень професійних компетенцій, обговорюють майбутнє галузі та формують середовище, без якого неможливий розвиток культури вина.
Саме таким став ХІ Міжнародний форум виноробів та сомельє, що відбувся 1 листопада у столичному готелі InterContinental Kyiv. Захід об’єднав одразу кілька форматів: ХХІІІ Всеукраїнський конкурс «Майстер-сомельє – 2026», Х Ювілейний Всеукраїнський конкурс «Кращий кавіст України – 2026», дегустації вин і гастрономії, Свято молодого вина України, круглий стіл виноробів та сомельє і традиційну «Вечерю виноробів».
Організаторами виступили Всеукраїнська асоціація виноробів і сомельє, Асоціація кавістів України та Перша в Україні школа сомельє «Майстер-клас».
Для країн із давніми винними традиціями професійні конкурси сомельє є звичною частиною винної екосистеми. Для країн, де культура споживання вина продовжує формуватися, вони відіграють іншу, набагато глибшу роль. Конкурси стають інструментом перевірки стандартів професії. Вони демонструють, де закінчуються загальні знання і починається справжня майстерність. Адже сомельє чи кавіст працює не лише з пляшкою вина. Він працює з історією, географією, гастрономією, сервісом, економікою і, зрештою, з людьми.
У сучасній Україні це особливо актуально. Галузь гостро відчуває нестачу кадрів, а ресторанам і винним бутікам часто доводиться залучати спеціалістів без профільної освіти. У таких умовах професійні змагання стають своєрідним дзеркалом стану індустрії.
Як зауважила голова журі, Президент Всеукраїнської асоціації виноробів і сомельє, керівник Першої в Україні Школи сомельє «Майстер-клас» Наталія Благополучна, частина сомельє просто не наважуються брати участь у конкурсах.
«Наш конкурс дуже складний. Він має тури, яких немає навіть на міжнародних змаганнях («Сир та вино», «М’ясо та вино» тощо). На жаль, у закладах сьогодні працює багато людей без профільної освіти. Хоча є й ті, хто давно в професії – вони впевнені у своїх силах і вже не хочуть перевіряти свої знання, бо добре знають власну винну карту, мають певний статус в ресторані – і не бажають ним ризикувати та показувати, що дещо відстали від сучасного винного руху.
Тож я завжди кажу: всі, хто наважується на участь, – молодці, бо не бояться показати, на що вони здатні. Для мене принципово важливо, що всі фіналісти мали профільну освіту. Саме це я завжди вважаю фундаментом професії. Можна мати великий практичний досвід, працювати у відомому ресторані чи винному бутіку, але без системних знань неможливо стати по-справжньому сильним фахівцем.
Зізнаюся, мені особливо приємно, що із шести фіналістів четверо є випускниками Школи сомельє «Майстер-клас». І, звичайно, я пишаюся тим, що саме вони стали переможцями цьогорічних змагань. Втім це не привід для самозаспокоєння, а радше підтвердження того, наскільки важливими залишаються якісна освіта та постійне вдосконалення.
Рівень підготовки конкурсантів добре видно вже під час відбіркового теоретичного туру. За 60 хвилин вони мають письмово відповісти на 60 складних запитань, що охоплюють усі ключові аспекти професії. Саме на цьому етапі стає зрозуміло, наскільки глибокими є знання учасника і чи має він міцний професійний фундамент.
Я завжди наголошую: якою б великою не була практика, без теоретичної бази сомельє не може повноцінно розвиватися у професії. Вино постійно змінюється, з’являються нові регіони, стилі, технології, законодавчі норми та ринкові тенденції. Тому професіонал повинен безперервно навчатися.
Ті, хто вважає, що вже досяг достатнього рівня й більше не потребує нових знань, рано чи пізно зупиняються у своєму розвитку. Саме тому у фіналах Всеукраїнських конкурсів кавістів і сомельє ми зазвичай бачимо людей, які не лише працюють у професії, а й системно інвестують у власну освіту, розширюють кругозір і готові щодня підтверджувати свій рівень знань та майстерності».
Ця думка, мабуть, найкраще пояснює сенс таких змагань. Тут перевіряють не статус. Тут перевіряють рівень.
Фінальні тури конкурсів були побудовані таким чином, щоб максимально наблизити завдання до реальної роботи фахівців.
Отже, кожен фіналіст мав подолати дев’ять кіл випробувань:
Учасники представляли вина покупцям умовного винного бутіка, працювали з гостями ресторану, подавали ігристі вина, проводили декантацію, створювали гастрономічні поєднання, демонстрували знання сирів та м’ясних делікатесів, проходили сліпі дегустації тихих, ігристих і міцних напоїв, виконували завдання на читання винних етикеток та демонстрували знання англійської мови й сервісного етикету.
Такі тури як «Сир та вино» і «М’ясо та вино», аналогів яким немає у світовій конкурсній практиці, за відгуками членів журі, дозволяли оцінити широту знань учасників і їхнє розуміння того, що стоїть за гастрономічним продуктом.
«Усі чудово впоралися зі створенням еногастрономічних пар, однак щодо технологій виробництва сирів та м’ясних делікатесів ще є що вивчати. А якісні українськи продукти партнерів Форуму – сири ТМ Zinka і м’ясні деликатеси ТМ «Глобіно» точно варті того, щоб про них більше знали люди, які працюють з вином», – поділилася враженнями від конкурсу член журі, співзасновниця медіа-групи Drinks+ Ірина Д’яченкова.
Водночас саме такі тури відображають сучасну реальність професії. Сьогодні сомельє повинен орієнтуватися далеко за межами винної карти.
Ірина Д’яченкова оцінила і сам рівень організації заходу в цілому: «Те, що вдалося провести у Києві в 2026 році – під час російських атак, блекаутів та інших несумісних з бізнесом, та й взагалі з нормальним життям, траблів – масштабний галузевий форум такого рівня і зберегти при цьому професійний стандарт, до якого ми звикли у значно спокійніші часи, сьогодні можна назвати майже дивом. Особливо цінно, що завдяки умовам, створеним командою готелю InterContinental Kyiv, усі учасники та гості почувалися комфортно і захищено навіть попри повітряні тривоги, які лунали в столиці протягом дня.
Водночас сама подія настільки захоплювала інтенсивністю програми, майже артистичними виступами учасників і кількістю цікавих зустрічей, що новини про тривоги часто відходили на другий план.
Для мене особливо цікавим став досвід роботи у складі журі. Зазвичай я оцінюю вина на міжнародних або національних конкурсах, однак цього разу в центрі уваги були не вина, а люди – їхні знання, професійна підготовка, навички сервісу, дегустаційний досвід та здатність працювати в умовах високого психологічного навантаження. Спостерігати за тим, як конкурсанти справлялися з такими різноплановими завданнями, було надзвичайно цікаво.
Окремо хочу відзначити залученість професійної роздрібної торгівлі. У конкурсі кавістів були представлені найвідоміші українські спеціалізовані мережі: своїх учасників делегували Good Wine, Wine Time та OK Wine, тоді як мережа «Вина Світу» виступила генеральним партнером змагань. Це свідчить про те, що конкурс дедалі більше сприймається ринком як авторитетний майданчик для професійного визнання та розвитку компетенцій».
Одним із найяскравіших випробувань став новий конкурсний тур, розроблений шеф-сомельє InterContinental Kyiv Єгором Бєловим. Наведемо коротку довідку про автора змагання: володар титулу «Найкращий український сомельє 2018» і випускник Школи сомельє компанії «Майстер клас» є постійним соорганізатором конкурсів сомельє і кавістів, які складають найбільш видовищну частину форуму. Єгор – практикуючий сомельє, який володіє фундаментальними знаннями про напої і багато подорожує винними регіонами, тож цей тур був одним з найцікавіших (а може й найскладнішим) у цьогорічних змаганнях.
Фіналісти отримали пляшки культових вин світу та мали за одну хвилину розшифрувати всю інформацію, яку приховує етикетка: виробника, сортовий склад, походження, теруар, унікальність конкретного вина та його орієнтовну ринкову вартість.
Серед представлених вин були справжні легенди.
Кавісти працювали із Salon Le Mesnil-sur-Oger 2004 Magnum, Domaine de la Romanée-Conti Richebourg Grand Cru 2015 та Coche-Dury Corton-Charlemagne Grand Cru 2014.
Сомельє отримали не менш складні завдання: Domaine du Comte Liger-Belair La Romanée Grand Cru Monopole 2009, Domaine de la Romanée-Conti La Tâche Grand Cru Monopole 2008 та Armand Rousseau Chambertin Grand Cru 2014.
«Відверто кажучи, впоралися слабенько, але все одно доторкнулися до великих вин, за якими стоять великі історії, легенди, гроші, слава. І за якими колекціонери всього світу стоять у черзі», – коментує Єгор Бєлов.
Великі вина формують не лише колекції та аукціонні рекорди. Вони формують професійну культуру. Вчать читати етикетку як документ епохи. І саме в цьому полягає цінність такого туру.
Як не дивно, але одним із найбільш красномовних моментів фіналу стало завдання з рівного наливу вина у сім келихів одним рухом. На перший погляд, дрібниця. На практиці ж впоратися з ним змогла лише майбутня переможниця конкурсу сомельє Мелісса Корольчук.
Цей епізод добре показав різницю між теорією та відпрацьованою до автоматизму професійною навичкою.
Саме заради таких відточених навичок конкурси і потрібні: адже конкурсант працює в умовах стресу, під поглядом гостей, колег і журі – і лише регулярна участь у подібних випробуваннях дозволяє довести рухи, реакції та рішення до рівня професійного інстинкту.
Перейдемо до результатів
Х Всеукраїнський конкурс “Кращий кавіст України-2026”
(Генеральний партнер конкурсу кавістів – мережа «Вина світу»)
1 місце – Назарій Когут (Івано-Франківськ)
2 місце – Денис Ревін (Київ)
3 місце – Оксана Когут (Івано-Франківськ)
ХХІІІ Всеукраїнський конкурс “Майстер-сомельє-2026”
(Національний Партнер конкурсу сомельє ТМ «Коблево»)
1 місце – Мелісса Корольчук (Київ)
2 місце – Іван Гончаренко (Київ)
3 місце – Ігор Постоянкін (Київ)
Ми попросили голову журі, Наталію Благополучну прокоментувати висновки суддів:
«Результат конкурсу не був очевидним ні для мене, ні для інших членів журі. У фіналі зібралися справді сильні учасники, кожен із власним досвідом і перевагами. Наприклад, Ігор Постоянкін раніше вже ставав переможцем конкурсу Асоціації сомельє України. Дуже переконливо виступив і Денис Ревін, який посів друге місце серед кавістів.
На цьому рівні все вирішують уже не базові знання, а професійна майстерність у найширшому розумінні цього слова: здатність працювати з публікою, впевнено триматися на сцені, швидко ухвалювати рішення та демонструвати глибоке розуміння продукту. Особливу роль відіграють найскладніші тури, насамперед сліпі дегустації тихих та ігристих вин, міцних напоїв, а також завдання, пов’язані з поєднанням вина з сирами та м’ясною гастрономією.
Саме тут визначальними стають практичний дегустаційний досвід, широта кругозору та серйозна підготовка до конкурсу. Наші переможці продемонстрували ці якості на гідному рівні.
Особливо показовою є перемога Мелісси Корольчук. Хоча вона лише навесні закінчила нашу Школу сомельє, за її плечима вже є практична робота на виноградниках Каліфорнії та Мозеля. До цього варто додати бездоганне володіння англійською мовою, дисципліну й точність у виконанні конкурсних завдань. Можливо, свою роль відіграли свіжі знання, можливо, природна харизма та щира усмішка, яка супроводжувала її протягом усього конкурсу. Але факт залишається фактом: перевага Мелісси над найближчим «переслідувачем» за підсумковими балами була дуже відчутною.
Зауважу: ми завжди орієнтуємося виключно на цифри. Якщо різниця між учасниками становить лише кілька балів, проводимо додатковий тур – теоретичний або практичний. За 23 роки проведення конкурсів таке траплялося неодноразово. Але цього року і Назарій Когут, і Мелісса Корольчук настільки впевнено випередили інших фіналістів, що необхідності у додаткових випробуваннях просто не виникло.
Для нас надзвичайно важливою є прозорість оцінювання. Наші конкурси відкриті для публіки: після завершення ми демонструємо на екрані повні результати кожного учасника. Це принципова позиція. Наскільки мені відомо, подібного рівня відкритості в Україні сьогодні не практикує жоден інший професійний конкурс у цій сфері».
Окреме життя вирувало на Святі молодого вина України. Винороби з різних регіонів України привезли до Києва свої нові вінтажі, а ті, хто, окрім вина, працює також із дистилятами та іншими міцними напоями, охоче знайомили гостей із найновішими релізами. Атмосфера дегустаційної зали нагадувала своєрідну карту сучасного українського виноробства, де за кожною пляшкою стояла власна історія, регіон і характер її творця.
Серед стендів особливу увагу гостей привертав ассортимент напоїв Івана Горобця (Полтавська обл.), який зустрічав відвідувачів із притаманною йому елегантністю та гостинністю. Окрім вин, він представив нову авторську наливку з порічки, що одразу стала предметом жвавого обговорення серед професійної аудиторії. Напій поєднав виразний аромат свіжої ягоди, делікатну солодкість і ту щиру ремісничу індивідуальність, яка дедалі частіше стає візитівкою українських крафтових виробників.
Нові вінтажі представляли також винороби: Костянтин Бондаренко (Одеська обл.), Руслан Бабура (Запорізька обл.), Михайло Любославов (Запорізька обл.) та інші виробники. Вирізнявся в експозиції стенд одного з лідерів українського ринку вина – ТМ «Коблево» (Миколаївська обл.), де була представлена нова лінійка вин Koblevo 5 Elements, майже революційна як для самого виробника, так і для країни в цілому.
Форум яскраво продемонстрував ще одну тенденцію останніх років: до виноробства дедалі активніше приходить нове покоління підприємців. Тож увагу гостей привернули молоді сімейні виноробні. Серед них – Lehlych Winery, створена під час війни на Київщині та орієнтована на розвиток винного туризму, а також BWine Family Winery з Одещини, вина якої вже мають нагороди конкурсу Wine&Spirits Ukraine.
Такі проєкти, на наш погляд, є важливим сигналом для галузі: попри всі виклики, інвестиції у вино тривають.
Яскравою крапкою форуму стала традиційна «Вечеря виноробів», де еногастрономічна складова виявилася не менш виразною, ніж самі змагання. Винний супровід для кожної страви особисто підбирала Наталія Благополучна, і слід визнати: цього вечора жодне поєднання не виглядало випадковим.
На аперитив гостям запропонували каву 36 місяців витримки на осаді, яка задала тон вечері. До тартара з лосося органічно долучилося рожеве вино від Vivanco, створивши легкий і невимушений вступ до подальшої гастрономічної історії.
Вдалим виявився союз теплого салату з карамелізованою качиною печінкою, полуницею та виноградом із Koblevo 5 Elements Cabernet & Merlot. Презентація супроводжувалася музичною композицією, що символізувала енергію Сонця, і цього разу метафора не здалася надуманою: страва й вино справді звучали в одній тональності.
Основну гастрономічну партію вечора виконав стейк прожарки medium з трюфельним пюре, броколі та соусом на основі червоного вина. Його партнером стало сицилійське Nero d’Avola Appassimento від Linteo. Це було саме те поєднання, яке змушує гостей на кілька хвилин забути про розмови, а сомельє – схвально кивнути один одному через стіл.
Фінальний акорд прозвучав не менш переконливо. Ніжний чізкейк із карамелізованим гарбузовим насінням напрочуд гармонійно поєднався з мадерою Justino’s. Солодкість десерту й благородна складність витриманого вина діяли як досвідчені співрозмовники, які давно навчилися дослухатися одне до одного.
Завершальним акордом вечора став 10-річний бренді Koblevo Golden Heritage. Він настільки впевнено впорався зі своєю роллю діжестиву, що міг би претендувати на право завершити не лише вечерю, а й будь-яку дискусію.
Однак винна спільнота рідко поводиться настільки передбачувано. Фінальний акорд, як часто трапляється серед виноробів, навпаки – відкрив наступну, вже не формальну, частину форуму.
Найкращі галузеві дискусії рідко відбуваються зі сцени. Значно частіше вони народжуються за столом, де поруч опиняються люди, які дивляться на вино з різних точок зору, але врешті працюють на спільну справу.
Цього вечора за одним столом зібралися винороби, сомельє, кавісти, представники профільних медіа та споживачі, яких уже навряд чи можна назвати просто споживачами. Серед них були випускники школи сомельє «Майстер-клас», які свого часу прийшли на навчання не заради зміни професії. У своїх галузях вони вже давно стали успішними фахівцями. Вино ж для них перетворилося на серйозне захоплення, достатньо важливе, щоб вивчати його системно. Як і слід було очікувати, розмова швидко перейшла від келихів до проблем.
Тема, яку сьогодні обговорюють практично в кожній галузі і в кожному куточку України, це – брак кадрів. Для виноробної спільноти проблема особливо гостра, причому на всіх етапах виробничого ланцюга: від виноградника до ресторанної зали.
Логічно продовжила бесіду дискусія про скорочення площ виноградників. На перший погляд, це світовий тренд: виробники в багатьох країнах переглядають насадження та адаптуються до нових ринкових реалій. Але український контекст додає до загальних викликів власні, значно складніші обставини.
Показовим став приклад компанії «Коблево». Один із найбільших виробників вина та алкогольних напоїв України був змушений викорчувати значні площі сорту Ізабелла, з якого виробляли щонайменше чотири популярні позиції асортименту. Коли в дискусії пролунала ідея використати цей виноград для виробництва соків, головний винороб компанії Тетяна Матвєєва пояснила, що на практиці все значно складніше: через специфічні властивості ягоди, зокрема слизьку шкірку, такі рішення не завжди працюють так само добре, як виглядають у теорії.
Втім, найбільш емоційною виявилася реакція сомельє. Здавалося б, саме ця професійна група найбільше тяжіє до класичних міжнародних сортів та преміального сегмента. Однак чимало учасників дискусії щиро шкодували про поступове зникнення Ізабельних сортів. Адже світова винна культура давно навчилася не ділити сорти на «правильні» та «неправильні», а працювати з їхньою унікальністю. Як приклад наводили Lambrusco та Moscato, які не лише мають комерційний успіх, а й захищені географічні зазначення та статуси DOC і DOCG в Італії.
За цією дискусією розгорнулося значно ширше питання. Українське вино вже давно перестало бути екзотикою на власному ринку і дедалі впевненіше заявляє про себе за кордоном. Але хто й як має представляти інтереси галузі на міжнародному рівні? Хто буде забезпечувати доступ до сучасних знань, досліджень і професійних мереж?
Саме про це говорила голова «Української виноградарсько-виноробної асоціації» Наталія Бурлаченко. Для неї це – не абстрактна тема. Як керівниця Big Wines вона працює з реальними викликами ринку щодня. І хоча світова статистика демонструє скорочення виноградних насаджень, компанія продовжує інвестувати в розвиток, додаючи нові площі до свого 84-гектарного виноградника в Ламбрівці на Одещині.
Втім, навіть готовність інвестувати у виноградники і навіть вдалі результати врожаю не гарантують відсутності проблем. Цього року, за словами пані Наталії, виробники зіткнулися з недостатнім попитом на виноградну сировину. Частину врожаю довелося залишити на лозі довше, ніж планувалося, тож збиральна кампанія лише нещодавно завершилася.
Окрема розмова розгорнулася довкола участі України в роботі Міжнародної організації винограду та вина (OIV). Нещодавно Наталія Бурлаченко очолювала українську делегацію на конгресі OIV у Китаї та поділилася спостереженнями, які виходять далеко за межі галузевої проблематики. У світі, де багато хто воліє залишатися «поза політикою», українським представникам доводиться нагадувати очевидні речі. Про те, що війна триває. Що ракети влучають не лише в міста, а й у виноградники. Що поруч із втратами Україна продовжує накопичувати досвід, проводити дослідження та брати участь у міжнародному науковому діалозі.
І тут постає ще одне непросте питання. Робота з відновлення повноцінної участі України в OIV і сплата членських внесків досі значною мірою здійснюються завдяки персональної підтримці мецената Рікардо Ф. Нуньєса (Ricardo F. Nuñez). Для країни з винною історією та амбіціями це привід замислитися над тим, якою має бути довгострокова модель представництва галузі на міжнародній арені.
Не менш жваву дискусію викликали географічні зазначення, кваліфіковані назви походження та відмінності між ними. Сьогодні єдину КНП в Україні має Shabo, однак усі погоджувалися: система потребує подальшої гармонізації як із європейським законодавством, так і з українською нормативною базою.
Водночас теоретичні дискусії про нові виноградники часто стикаються з українською реальністю. Коли країна живе в умовах війни, а ракети та дрони продовжують знищувати інфраструктуру й насадження, рекомендації активно закладати нові виноградники, не очікуючи вступу в ЄС, інколи звучать дещо академічно.
Ще одна тема стосувалася майбутнього сортового складу українського виноробства. Багато сомельє висловлювали думку, що майбутня конкурентоспроможність України полягає не стільки в копіюванні міжнародної класики, скільки в розвитку локальних сортів та PIWI-різновидів, які дедалі активніше завойовують увагу виробників по всьому світу.
Однак і тут виникає практичне запитання: де брати посадковий матеріал? Власних потужних виноградних розплідників країна фактично не має. Більше того, війна позбавила Україну й одного з найвідоміших господарств – у Білозерці на Херсонщині. В результаті навіть саджанці таких українських сортів, як Сухолиманський чи Одеський Чорний, часто доводиться закуповувати в розплідниках Молдови.
І вже зовсім під завісу вечора, коли на столах з’явився десерт у супроводі мадери Justino’s, розмова несподівано повернулася до теми, яка виявилася майже такою ж складною, як і географічні зазначення. Можна сказати, вишенькою на торті під час «Вечері виноробів» стало обговорення, як підібрати вино до несолодкого десерту. Справа в тому, що сучасна гастрономічна мода на менш солодкі, більш «здорові» десерти створює для сомельє чимало професійних викликів. І якщо за столом, де зібралися десятки фахівців, це питання так і не отримало остаточної відповіді, можливо, воно заслуговує продовження вже за межами форуму.
Зрештою, саме запитання, а не готові відповіді, зазвичай залишаються після найцікавіших винних розмов…
Конкурси визначили найкращих. Дискусії поставили нові запитання. А сам форум підтвердив просту річ: культура вина в Україні жива попри все. І нагадав в темній та холодній нашій улюбленій столиці, під виття тривог, – що після зими завжди настає весна.
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
01.11.2026
