Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051).
Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні. Вона навіть занесена до української «Книги рекордів». Все так?
Назвати це колекцією, напевно, можна, але загалом, коли до мене приїжджали з «Книги рекордів», то ми домовилися називати це зібранням. Тому що є позиції, яких багато, є ті, що в одиничному екземплярі. І я не ставлю собі за мету зібрати, наприклад, повну лінійку якихось релізів. Моя ідея інша: жити цим, куштувати, знайомитися, давати можливість іншим спробувати. Відчути різницю між напоєм, випущеним у 50-х чи 60-х роках, і створеним сьогодні. Це все цікаво, несе досвід і враження. Вважаю, зібрання має жити, мінятися, бути доступним.
Кажуть: антикваріат завжди в ціні. Старі напої, мабуть, дуже коштовні?
Не обов’язково. Є позиції, що стабільно ростуть, а є ті, що фіксуються в ціні, або дорожчають помалу.
З якого моменту ви почали збирати і які саме напої стали першими?
Ми з вами живемо у світі, де вінтажні напої завжди підносяться на вищий щабель. Про них говорять з пієтетом. І це спокушає. Якось, понад 15 років тому, я придбав старі іспанські вина і бренді. З часом почав їздити до Європи з метою знайти старі крамниці з раритетним алкоголем. І поступово зібрання розвивалося. Сьогодні вже колекціонери самі мене знаходять, і ми обмінюємося.
Скільки у вас екземплярів?
1 грудня 2025 року ми з Національною агенцією «Книги рекордів України» офіційно рахували моє зібрання – 10 407 пляшок. Приблизно половина – це вина, зокрема велика кількість кримських, масандровських. Друга половина, це міцні напої: лікери, бренді, коньяки, віскі, грапи, ром…
Як їх шукаєте: їдете в експедиції, відстежуєте сайти чи хтось вас орієнтує?
Тут немає однієї схеми. Десь я знайшов в інтернеті колекцію. Колись підказали друзі. Або звернувся інший колекціонер. Буваю на виставках вінтажного алкоголю. Цей світ досить тісний і щодня має свій потік інформації.
Крім того, звичайно, є аукціони, зокрема закриті, безпосередньо для колекціонерів. Вони теж дуже цікаві, тому що там зазвичай виставляються досить рідкісні екземпляри, і часто це закінчується цікавими цінами. Бо колекціонери, як правило, намагаються придбати собі в колекцію за ціною нижче ринку, щоб мати не тільки колекційний, а й економічний сенс. До війни я їздив на аукціони в Мілані, в Римі, в Барселоні. Зараз з поїздками складніше, але є можливість брати участь онлайн. Є також один закритий аукціон тільки для колекціонерів, він відбувається двічі на рік.
Куди була найвіддаленіша експедиція?
Це Португалія. А країна, звідки я завозив напої, – Японія. До речі, коньяки й віскі там часто дешевші, ніж на інших ринках. І це приваблює: на їхніх аукціонах часто можна придбати дуже цікаві речі.
Реально знайти раритет в інтернеті?
Звичайно. Прописуємо назву, рік випуску, і інтернет пропонує аукціони. У Європі є аукціони з колекційним алкоголем, і по віскі, і по інших позиціях, і по винах також. Інформації багато.
Єдиний мінус: якщо продавець уже вийшов в інтернет і розмістив свій екземпляр на продаж, то, як правило, вивчив ринкові ціни і поставить повну ринкову вартість. Крім того, на європейських аукціонах ще беруть від 12 до 25% комісії, плюс доставка. Тому економічно такі покупки часто невигідні.
А коли це відбувається в приватному спілкуванні, ще й у якійсь кількості, наприклад, коли купуєш відразу 50 пляшок, тоді інша ціна, менші витрати на логістику, немає аукціонних зборів.
Які найбільш вдалі придбання вам запам’яталися?
Була така історія: під час подорожі Італією, в одному підвальчику я, несподівано для себе, придбав недорого добірку вин, віскі і коньяку. А коли почав вивчати їхню історію, виявилося, що це пляшки, випущені не пізніше початку 1900-х років. Тобто їм було понад сто років. А спочатку я навіть не зміг одразу оцінити, наскільки вони старі. Я бачив, що вони в пилюці, що там старий друк етикетки, старі акцизні марки, але наскільки саме, можна оцінити тільки тоді, коли береш пляшку в руки, дивишся на стан, на якість скла й інші деталі.
Загалом я виділив би три країни, де можна відносно дешево купити раритетні пляшки: Італія, Іспанія і Японія. Там найбільше пропозицій. Якщо ж брати північ Європи, Фінляндію, Норвегію, Великобританію, то там ціни в рази вищі.
Якщо така велика частина зібрання – це вина, і вони старі, то як ви їх оцінюєте? Лише за віком і дизайном пляшки? Чи має вагу те, що всередині?
Авжеж. Якщо, наприклад, до мене потрапила Ріоха 1922 року, близько 30 пляшок, то в такому випадку я, звичайно, одну пляшку відкриваю, пробую, зазвичай з друзями. Ділимося враженнями, оцінюємо, наскільки вінтаж живий, наскільки вино якісне, смачне. І тоді я вже розумію, в якій кондиції ця партія пляшок: чи втрачена якість, чи вино придатне до споживання, чи ще має потенціал для зберігання.
Що стосується вин, то є категорії, де можна багато зрозуміти візуально. Це міцні вина: порто, мадера, херес, солодкі вина. Високий алкоголь і вміст цукру добре їх консервують. Якщо вони не втратили колір, немає значної «долі ангела», значить, з ними все добре: пробка працює, вони збереглися, їх можна вживати чи далі зберігати.
Основні ризики існують для сухих білих і червоних вин. Тут перший рівень оцінки, знову ж таки, візуальний: рівень у пляшці, стан пробки, чи колір не втрачений. Другий, і найважливіший етап, це потенціал самого вина. Якщо це К’янті, яке не має потенціалу зберігання, це одна історія. Якщо Бароло чи інше з родини довгожителів, тоді дивимося глибше. Звичайно, можливість спробувати дає найбільше розуміння.
З огляду на ризики, сухі вина я стараюся купувати тільки ті, в яких впевнений. Витрачати кошти на вино, яке не має потенціалу і шансів бути живим, просто нерозумно. Хоча такі пропозиції є, я їх називаю «сувенірними». Навіть якщо вино вже не живе, але воно старе, його можна поставити в інтер’єрі на поличці. Я часто бачив таке і в українських барах, і за кордоном. Такі пляшки виконують естетичну функцію, створюють атмосферу у закладі.
До речі, мало хто з пересічних споживачів знає, що старі коньяки, бренді, віскі так само розкриваються, як і старі вина. І деякі з них дуже сильно змінюються в ароматі, смаку, якості – залежно від того, наскільки довго вони подихають.
Є міцні напої, яким потрібно розкриватися добу, а часом і дві. Тобто старий алкоголь потребує поваги. Тут суть не в тому, щоб відкрити і швидко випити, а в тому, щоб пізнати цей шедевр.
Коли ви їздили в Португалію, що саме брали для свого зібрання?
У Португалії я купував портвейни. Були також мадери 100-120-річні.
Як орієнтуєтесь на цьому полі? От ви кажете собі: хочу купити портвейни. І що далі?
Старі пляшки дегустувати, звичайно, цікаво, але продавці точно не дадуть їх відкривати. Це, як правило, одиничні екземпляри, і якість їх оцінюється візуально по ряду факторів, які я вже називав. Що стосується виробників, то, звичайно, є популярні, топові, а є менш відомі, нішеві. Але виробник завжди впливає на вартість, це аксіома.
Та суть у тому, що ми живемо випадком. От буквально два дні тому мені прислали горілку Одеського заводу, випущену у 50-х роках. І це була посилка з Риму. Тобто ця пляшка в 50-х роках виїхала з Одеси, поїхала в Італію, там була продана, потрапила до чиєїсь колекції, пролежала 70 років, а зараз її захотіли продати, і я її побачив. Вона повертається назад в Україну, а може, навіть ще й в Одесу. Хтось із моїх друзів забере. І це якраз той момент, який в колекціонуванні кульмінаційний: кожна пропозиція несе в собі історію, несподіванку.
Назвіть найстарішу пляшку українського напою у вашій колекції.
Це «Масандра» 1936 року. «Кагор Південнобережний».
Якщо не секрет, скільки вона зараз може коштувати на ринку?
Що стосується цін на масандровські вина, це особлива історія. До окупації Криму по Україні було багато спеціалізованих масандровських магазинів. «Масандра» звучала в просторі, в інтернеті. І завдяки генеральному директору Миколі Костянтиновичу Бойку ця продукція була піднята дуже високо. Він блискучий маркетолог, чудовий керівник. Вина продавалися по три, по п’ять тисяч доларів за пляшку, виставлялися на Sotheby’s, користувалися великою популярністю у світі.
Після окупації Криму все знецінили. Почали колекційними винами видавати зарплату. Частина колекції була вивезена. Не скажу, в якій кількості, але знаю, що багато. Плюс сама продукція втратила легітимність, бо з окупованого, вкраденого заводу. На цьому тлі впали популярність, якість і ціна. Сьогодні пляшку колекційної «Масандри» можна купити і за 100 доларів, а десь і за 300 гривень.
З іншого боку, це сигнал зібрати таку колекцію і дочекатися кращих часів.
А ще розкажу вам цікаву історію. Першим в Україні почало випускати віскі у 90-х роках сільськогосподарське виробництво «Зоря» в Рівненській області, яким керував двічі герой України Володимир Антонович Плютинський. І він був великим експериментатором.
Це віскі до мене потрапило – дуже високої якості. Найголовніше, що то, мабуть, перше українське віскі, яке експортувалося, і, між іншим, в Англію. Це дуже цікава історія про українське виробництво.
І взагалі хочу зазначити, що сьогодні в Україні, крім кримських виноробів, є багато якісних виробників, які випускають преміальну продукцію, що може конкурувати з найкращими зразками інших країн. І є вже колекціонери, які цілеспрямовано збирають саме українські екземпляри.
Назвіть, будь ласка, найяскравіші пляшки у вашому зібранні.
У 1969 році в Америці випустили пляшку-бюст Черчилля. Це було зроблено на честь його Фултонської промови 5 березня 1946 року, коли він сказав, що Радянський Союз є загрозою всьому світу. Після цього почалася холодна війна і залізна завіса. Я цей реліз сприймаю як частину меседжу до наших поколінь: треба пам’ятати, що історії повторюються.
Ще один цікавий екземпляр – трав’яний лікер «Кіров», випущений в Італії у 60-х роках. З одного боку на етикетці просто написано, що це Amaro, лікер «Кіров», а з іншого, що він із центру України. Історія така: місто Кропивницький колись називалося Кіровоград, на честь одного з більшовицьких вождів, і ось за чиїмось наказом в цій місцевості зібрали трави, привезли їх в Італію, і з них зробили лікер. Уявіть собі, яка складна географія і каркаломна історія! На етикетці написано, що в цьому лікері використані трави, зібрані на українських луках. Це абсолютно унікальна річ.
Ще можу назвати італійське солодке вино 1812 року, Moscato Passito. Воно в гарній кондиції, хоч йому понад 200 років.
Як оцінюються такі речі? От, скажімо, така пляшка трав’яного лікеру. Вона ж ніде не продається. Як формується її ціна?
Якщо ми говоримо про сучасний продукт, то там усе зрозуміло: витрати, націнка виробника, транспортування, націнка продавця.
Коли ми говоримо про колекційний предмет, ситуація інша. На якісь топові продукти ринок уже сформований. На унікальні, яких мало і які рідко з’являються, ціна формується від того, наскільки ця річ комусь потрібна і наскільки високу ціну людина готова заплатити, або наскільки продавець прикипів і не хоче розлучатися зі своїм раритетом. От на стику цих двох сторін і формується вартість.
Ще є варіант визначення через аукціон. Якщо колекціонери виставляють свої лоти, то коло бажаючих торгується до певної межі, яку вони готові викласти.
Але я трохи скептично ставлюся до аукціонів, тому що вони частіше не дають реальну ринкову ціну. Люди, які купують на аукціонах, завжди враховують, що будуть ще аукціонні збори і доставка. А для власника раритету аукціонна ціна зазвичай нижча за ринок, часом на 30%, а буває й 50. Тому, якщо хтось має бажання продати рідкісний екземпляр, то аукціон – це вже остання ланка, на яку варто робити ставку.
У нас є спільний знайомий, який розповідав про якісь унікальні віскі в незвичних дизайнах з вашого зібрання. Там була пляшка у формі старого телефону. Що це за добірка?
Це американський ринок. І той Черчилль, до речі, теж звідти. У 50-х, на початку 60-х років американський ринок був насичений ромом. Ром домінував: його всі споживали, він був смачний, міцний, його було легко виробляти.
Але з’явилися віскікурні, які не могли конкурувати з ромом по собівартості. Ром був дешевший, бо зерно для віскі треба посадити, виростити, купити, обробити, дистилювати. Собівартість значно вища.
І тоді, щоб захопити свою частку ринку, почали розливати віскі, зокрема американські бурбони, у різноманітні декантери, присвячені історичним подіям або відомим образам. До 200-річчя американської революції, у формі президентів, пожежників, ретро-машинок, телефонів тощо.
Це працювало як реклама: людей приваблював уже не тільки сам напій, а й форма. А далі вони відкривали, пробували, їм подобалося, і вони поступово починали купувати віскі вже в звичайній тарі. Так у 60-х роках і відбувся перелом на користь бурбонів та віскі.
Працювали над цим активно, тому спектр випусків таких декантерів, переважно з фарфору, був величезний: фігурки Елвіса Преслі, Мерилін Монро і все, що мало якусь історичну, культурну чи візуальну цінність.
Небагатьом, в тому числі й сомельє, випадає можливість простежити, як поводяться дуже старі міцні напої. Наприклад, ром. Доводилося вам пробувати ром 50-60-річної витримки або навіть старший?
Так, доводилося. Навіть сторічні. Вони бувають шикарні. Міцні напої загалом зберігаються дуже добре. Все, чого боїться міцна група алкоголю, це пряме сонячне світло і випаровування, якщо погано працює корок.
Якщо втрачається рівень у пляшці, це зазвичай означає зниження алкоголю в напої, а отже і втрату якості. Якщо ж пляшка зберігалася грамотно, без прямого сонячного світла, корок добре працює і рівень нормальний, то це майже завжди якісний і смачний напій.
Що стосується смаку, велике значення має те, наскільки сам напій був підготовлений до старіння. Якщо ми говоримо про ром чи коньяк, який витримувався в бочках 10, 20 чи 50 років, а потім ще старів у пляшці, це дає значно вищу якість, цінність і вартість.
Якщо ж це був напій із мінімальною витримкою, який просто пролежав у пляшці 50 років, він буде смачний, але не настільки унікальний, як той, що спочатку мав великий потенціал.
Де ви вчилися розуміти напої?
Я вчуся постійно. Усі ці 15 років я постійно шукаю літературу. До речі, Микола Костянтинович Бойко подарував мені ксерокопії архіву «Масандри». Це товстезна папка з масою фотографій і документів: указ про призначення Лева Сергійовича Голіцина головним виноробом, фотографії підвалів, погребів, як їх споруджували.
Взагалі, де бачу старі книжки про виноробство, каталоги чи інші матеріали, які несуть інформацію, я все це купую, читаю, вивчаю. Плюс до мене постійно приїжджають нові цікаві екземпляри, які я досліджую, шукаю щось про них в інтернеті.
Крім того, в мене багато друзів, які в різний час отримували титули кращих сомельє України, люди, які живуть цим і мають великі знання. Із такого спілкування теж постійно отримуєш нову інформацію. Коли ти живеш у цьому світі, не можна зупинятися. Вважаю, що знаю надто мало, тому що цей світ безмежний.
Маркетинговий супровід ГС “УКРСАДВИНПРОМ”
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051). Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні. […]
