Внимание!

На сайте используются cookie файлы

The site uses cookie files

Данный сайт имеет возрастное ограничение!

This site has age restrictions!

Я подтверждаю, что мне, увы, уже давно исполнилось 18 лет
I confirm that I have 18 years!
Adjari

Три позитивні думки про карантин, навіяні гарним вином  

27.03.2020, Вино Автор: Ольга Піневич-Тодорюк

Карантин вніс свої корективи у робочий процес і тепер зразки вин, про які потрібно висловити свою авторитетну думку, надсилають додому. З моєю спеціалізацією це швидше плюс, адже насолоджуватися вином в атмосфері домашнього затишку набагато приємніше, аніж в офісі. І ось переді мною три зразки із нової лінійки вин Adjari. За професійним правилом, – починати варто з білих, а тому вино Adjari Acharuli одразу полилося у прозорий келих. Разом із думками про вимушену ізоляцію 🙂.

Думка №1: Ізоляція – прекрасна нагода познайомитися із собою

Оцінивши прозоро-золотистий колір та віддавши належне приємному квітковому букету, я зробила ковток і подумала, що легкий та освіжаючий смак цього вина я відчула по-особливому… Я пила гарне вино і хотілося просто насолоджуватися, не оцінюючи, не порівнюючи, не розбираючи на молекули і складові букету та смаку. І я зрозуміла, що не можу пригадати, коли востаннє сама була вільна від оцінок, суджень, порівнянь та вибору. Щодня нас оцінюють інші – він добрий, вона зарозуміла, та добре пише, а той знається на вині тощо. І з часом, за кількістю подібних думок вже не видно навіть самої людини, а найстрашніше, що і сама людина починає вірити у присвоєні їй якості та штампи, навіть якщо вони не мають до неї жодного відношення. У вимушеній ізоляції я провела лише три дні й мені здається, що вперше за довгий час почала по-справжньому прислухатися до себе, – може вірус і карантин – саме час для того, щоб зняти навішені ярлики й познайомитися із собою справжньою? Чесно відповівши собі на запитання – хто ти й ким хочеш стати, коли «виростеш»?

Adjari1

Думка №2: Карантин – час нарешті бути Тут!

Відкоркувавши другу пляшку напівсухого червоного Adjari Pirosmani, я засумувала з приводу моєї відпустки у Грузії, якій не судилося відбутися. Цілий рік я мріяла про неї, про прогулянки гірським районом Рача, про знімки на тлі водоспаду Махунцеті та келих вина у домашньому кафе якогось гостинного грузина. Карантин змусив повернути путівку і всім моїм планам настав кінець, хоча… не всім! Вино, яке я зараз п’ю, не гірше за те, яке я смакувала у своїх мріях у батумському ресторанчику, і черговий ковток змусив замислитися – ми дуже рідко відчуваємо себе «тут і зараз», квапимо час, намагаючись дожити до чергової контрольної точки у вигляді відпустки, концерту, якоїсь великої покупки. Наше «тепер» і «тут» абсолютно втратили цінність, хоча саме вони складають основу нашого життя.

Я витратила гроші на путівку з проживанням у комфортабельному готелі, щоб тиждень прожити у затишку. При цьому двері моєї кухні весь час грюкають, коли туди вривається мокра від дощу Бетті, лишаючи сліди та відверті калюжі на підлозі, з сусідньої кімнати доносяться звуки музики – то шаленіють на карантині чоловік з донькою, до тієї «домашньої опери» додається «арія» досить гучномовного холодильника і  безперервні телефонні дзвінки колег. Зрештою, я знехтувала багатьма побутовими негараздами у своєму домі, де проводжу мінімум 333 дні на рік (віднімемо відрядження, поїздки до батьків, друзів і той же відпочинок), заради того, щоб сім днів пожити, як людина – в тиші та спокою. І ось карантин наочно демонструє нам, що майбутнє, яке ми собі запланували, намріяли, забронювали – річ крихка і ненадійна. Все, що у нас є – це наше «тут» і «тепер», і саме його треба покращити та зберегти, знайти щастя саме у ньому.

Adjari2

Думка №3: Час для важливого

Наливаючи в келих напівсолодке червоне Adjari Doluri, я зажурилася: єдине, чого не вистачає до цього вина, – компанії. Саме таким вином у Грузії зустрічають дорогих гостей та виголошують з ним мудрі філософські тости … так і зроблю після карантину – куплю ящик Adjari й покличу всіх друзів! А поки… я дивилася у вікно на спорожнілу вулицю і думала про те, як уповільнився час … Вулиці спорожніли, звуки й шум стихли, немає машин, немає людей, ніхто нікуди не їде, ніхто нікуди не поспішає і не запізнюється. І виявляється є час для всього… Всього того, на що раніше, за нашими власними виправданнями, часу не було.

Я зробила ще ковток вина і його стримані таніни та солодкуватий ягідний післясмак справили приємне враження. Заразом навіяло згадки про те, що було для мене важливо і для чого тепер є час! Наприклад, після пригод із відвідуванням у лютому, напередодні пандемії, винної виставки у Парижі та через негоду «десанту» літака в Брюсселі, а потім довгої нічної дороги до Франції, у черговий раз собі дорікнула: як же бракує мені у винній журналістиці, та й взагалі, у житті, тих навиків французької мови, які щороку обіцяла собі оновити. Закачані файли з уроками французької докором дивляться на мене з монітору ось уже котрий рік. Вічне нагадування про мій пристрасний намір. А ви? Чого по-справжньому бажаєте ви? Навчитися випікати? Грати на гітарі? Малювати? Адже саме зараз – є час. Не варто журитися, панікувати, впадати у розпач. Ми мусимо жити, і жити щасливо.

Саме так варто сприймати випробування, яке нам випало, – як необхідну зупинку, щоб озирнутися на своє життя, згадати свої перемоги і поразки, обіцянки, яких ми не дотрималися або порушили, чесно зізнатися в тому, хто ми є, і згадати про свої мрії. Найважчі часи народжують героїв, відкриваючи в людях все найкраще. І це шанс для кожного з нас – стати цим героєм. Пробачити старі образи, зробити щось більше, краще. Сильніше кохати. І тоді, коли людство переможе смертельний вірус, а це станеться обов’язково, ми отримаємо новий Світ – кращий, добріший, розумніший, чистіший і сповнений любові. І, сподіваюся, гарного вина, яким наповнимо бокали не за правилами – а по повні вінця. Будьмо!

 

 

Календарь событий