Без перебільшення можна сказати, що професія сомельє покликана робити світ кращим. Є фраза, що будь-який поганий день можна виправити однією гарною людиною, напевно йдеться саме про сомельє 🙂 Без сумнівів, хороший сомельє може виправити і поганий день, і поганий настрій, і взагалі – зробити життя трошечки кращим. Але у наше життя увірвалась війна, і це багато що змінило в ньому. Змінилось і життя сомельє. Хтось, як Іван Перчеклій, знаходится в ТрО під командуванням ЗСУ (пішов добровольцем), хтось, як Іван Бачурін, довгих 28 днів перебував під окупацією, хтось, як Марина Ревкова, вимушено залишив рідну домівку, але обов’язково повернеться, як тільки ми переможемо…
Так, війна дійсно змінила життя всіх нас. І, як би це фаталістично, не звучало – наше життя ніколи вже не буде колишнім. Що ж роблять сомельє під час війни? Де вони зараз працюють, як складається їхня кар’єра у таких непростих умовах? Саме ці питання ми поставили українським сомельє.
Іван Перчеклій, «Кращий сомельє України-2017» та віце-президент Асоціації сомельє України, знаходится зараз в ТрО під командуванням ЗСУ, куди пішов добровольцем. Коли деякий час тому Іван давав інтерв’ю головному редактору Drinks+, він розповідав, що, коли він тільки починав свій шлях у професії, в нього була (як він вважав), недосяжна мрія – стати кращим, перемогти в конкурсі. «Є така приказка: «Бійтеся своїх бажань, вони можуть збуватися». Скажу відверто, коли я переміг, зрозумів, що треба йти далі», – ділився в інтерв’ю Іван Перчеклій. Наразі сомельє відклав штопор і взяв в руки зброю, щоб боронити всіх нас. І, без сумніву, він переможе. Ми переможемо, коли в нас є такі захисники.
Богдан Павлюх, голова львівського осередку Асоціації Сомельє України, має багато регалій та брав участь у багатьох проєктах. Він переможець конкурсу «Український Сомельє-2019», автор та засновник курсів про вино Wine is Easy School, сомельє ресторану Park. Art of Rest, автор винної карти, яка тричі поспіль отримала нагороду у номінації Restaurant Awards від Wine Spectator, і ще багато, багато чого. І, якби не війна, Богдан продовжував би впроваджувати в життя свої невичерпні ідеї.
«З нового року я змінив роботу, пішов працювати в ресторанний комплекс Emily Resort, який був у процесі відкриття, заклад знаходиться в передмісті Львова в місті Винники, – розповідає Богдан Павлюх. – Я складав карту вин та займався іншими речами. Звісно, війна застала мене, як і усіх, зненацька, я насправді не міг повірити, що на нас нападуть… але вони… не будемо казати це слово… Тому наш комплекс був довгий час заморожений, хоча ми й знаходились там, щось помаленьку робили. Я працював у їдальні, годував штат. Потім ми екстрено відкрили готель для переселенців, а ще в нас на території є спортивна база «Рух», там ще й досі живуть дітки-футболісти, всі вони з різних міст – Донецьк, Кременчук та ін.».
Богдан Павлюх з дружиною багато займалися волонтерством: допомагали переселенцям знайти дах над головою, та й зараз, якщо хтось потребує допомоги, сім’я Павлюхів робить все, що може. Дружина Богдана теж працює в готелі, вона спілкувалась з готельєрами, просила допомагати переселенцям постільною білизною та засобами гігієни. «Як тільки було озвучено рішення про відновлення економіки – мій об’єкт почав виходити з розморожування, він ще досі доробляється, але ми помаленьку відкриваємось. Я пішов на роботу, працюю сомельє, відновив свій робочий процес, хоча це дуже віддалено від того, що було. Зараз я ще не можу сказати, що ми працюємо активно, всі мої проєкти на паузі, але я хочу зробити доброчинну дегустацію з українськими винами, а зароблені кошти віддати на ЗСУ або на допомогу якоїсь організації, яка буде потребувати цих коштів. Це щодо планів. Всі інші мої дегустаційні проєкти на паузі до нашої перемоги!
Президент Асоціації сомельє України і бренд-амбасадор Moët Hennessy у країнах CIS, а також «Кращий сомельє України-2009», переможець Wine Trophy 2014 та член дегустаційної комісії конкурсу «Одеська затока» Іван Бачурін перебував довгих 28 днів під окупацією. Але найголовніше, що він та його сім’я живі. Війна та звуки бомбардування застали Івана у Луцьку…
«Потім було повернення додому у Chateau Bachurin & Son’s, допомога в евакуації сім’ї Олега Козловського, ТрО та окупація… 28 днів без світла, водопроводу, інтернету та всіх благ цивілізації… Коли укус собаки загрожує гангреною, а запас води менше 400 літрів не врятує від банального загоряння… Коли кожного дня маєш спілкування з озброєними людьми і бомбардування. Коли кожен день здавався останнім, але ми вижили! – розповідає Іван Бачурін. – Я навчився готувати багато страв на вогні. У нас досі немає електрики, і зв’язок зі мною можливий лише по мобільному (коли є зв’язок)… Але, не зважаючи ні на що, я намагаюсь жити за принципом одного з найстаріших та найвідоміших французьких коньячних домів Hennessy – «Роби, що треба, і будь, що буде».
Марина Ревкова, сомельє київського ресторану Vino e Cucina. Ristorante/Enoteca та «Кращий сомельє України-2020», знаходилась в Києві, доки ракета не влучила в сусідній дім, від чого її домівку рознесло ударною хвилею. Марина зізнається, що пропозицій і варіантів, куди поїхати було багато: США, країни Європи, навіть Австралія та Аргентина. Вибір упав на Португалію. «Я домовилась про місце роботи, і мене взяли без співбесід. Чому Португалія? Тут є знайомі, не треба брати багато речей, бо тепло, і я жодного разу не була в цій країні. Але головне – це новий проєкт, нова команда, шеф з зірками Michelin. Вважаю, що все це надасть мені крутого досвіду».
Марина згадує, як їй відразу надіслали квитки з Варшави до Порту, зустріли в аеропорту, поселили та нагодували: «В Португалії прекрасні люди!»
Марина Ревкова мешкає за півтори години їзди від Порту, у невеликому містечку в самому серці Дору, працює в компанії Symington, шо володіє багатьма брендами (Graham’s, Dow’s, Cockburn’s, Quinta do Vesuvio та ін.), входить до Primum Familiae Vini (PFV), відкриває власні ресторани. «Важливо, що вони одні з перших вийшли з російського ринку, коли почалась війна, та мають власний фонд допомоги українцям. Раз у тиждень відвозять потрібне до Польщі на кордон з Україною. Більш того, самі Симінгтони поселили у себе українок з дітьми з Полтави, влаштували на роботу до свого ресторану ще одну дівчину з України. Я безмежно вдячна їм, це дуже щирі, добрі та чутливі до чужої біди люди. Поки мій ресторан готувався до відкриття, я встигла познайомиться з багатьма місцевими, вранці бігаю виноградниками, відвідую місцеві виноробні».
Умови своєї роботи Марина вважає райськими, команду – крутою, а її шеф – справжня зірка, але дівчина дуже сумує за домом. «Я повернусь як тільки ми переможемо. От прямо бачу той літак, який всю дорогу до Борисполя співатиме «Калину». Вперше в житті буду аплодувати пілоту, бо то буде найочікуваніший політ. Тут всі розуміють мій сум за Україною. Проте кажуть, якщо вирішу залишитись – буде гуд. Але всі ми ранком прокидаємось і відкриваємо новини у Telegram з надією, що все скінчилось і можна додому. І таки той ранок колись настане. Наш переможний ранок».
До речи, наша колега Вікторія Палінкаш – сомельє, WSET Level 2, маркетинг-менеджер WTA та Drinks.ua, після військового вторгнення росії, рятуючись від бомбардувань, теж виїхала до Португалії. Наразі Вікторія працює сомельє у Vinha Boutique Hotel 5* (Порту). Вона поділилась з нами своїми враженнями про країну, а також розповіла, як місцеві пишаються своєю винною індустрією.
«Я зараз мешкаю в винному регіоні Порту і однойменному місті Порту. За весь цей час спостережень та спілкування з місцевими я помітила, що португальці завжди обирають португальські вина, їх неможливо переконати спробувати вина іншої країни. Вони патріоти, і це стосується усього. Португальці пишаються своєю винною індустрією, це майже єдина ланка економіки країни, яка повністю функціонує на португальській сировині і не залежить від імпорту. Виноробень в країні багато, кожен регіон спеціалізується на своїх сортах винограду або на популярних для кожного регіону блендах. Проводячи наразі дегустації для португальців, я дивуюся, наскільки звичайні вайнловери обізнані у сортах та регіонах, часто вони знають не тільки сорт та бленд, а й конкретного виробника та вино. Їх важко здивувати, вино в цій країні – це окрема релігія. Португальці люблять та цінують свій продукт: якщо вино – тільки португальське, якщо закуски – теж місцеві, і вони не тільки споживають, а й розповідають про якість своєї продукції кожному туристу, постійно займаються маркетингом своєї країни. Це дуже круто. В Україні теж є чим пишатись, ми маємо багато виноробень, які виготовляють якісне вино, що не раз брало участь у міжнародних конкурсах та дегустаціях й отримувало високі винагороди. Я вірю, що наша країна переможе, і винороби з новими силами почнуть робити чудовий продукт. Світ має знати Україну як процвітаючу, успішну та виноробну державу! Наразі, не завжди голосно це афішуючи, моя улюблена медіагрупа Drinks+, створює на волонтерських засадах івенти з просування вин України в Лондоні та Афінах, Бордо та Дюссельдорфі»
Сомельє Wine Hunters Євген Колчанов під час війни перебував в Одесі.
«Півдня я працював у магазині OKwine, півдня – допомагав наповнювати мішки піском для захисту міста. Коли запровадили заборону на продаж алкоголю – ми продовжили працювати, продавали продукти. У вільний час обдзвонював друзів, дізнавався як у них справи. Ситуація була напружена, наша робота зупинилась, алкоголь було продавати не можна – ресторани зачинилися, гостей не було… Хтось пішов у ТрО, хтось тимчасово змінив вид діяльності. Думаю, кожен знайшов чим зайнятися», – розповів Євген.
Анна Потоцька, ще один український сомельє, WSET Level 2, з початку бойових дій виїхала до Франції.
«Я працюю сомельє Visiting Centre of Moët & Chandon на вулиці Twenty Avenue du Champagne». Деякий час тому Drinks+ брав у Анни інтерв’ю, де вона розповідала про свої численні плани: отримати диплом WSET Level 3 та Court of Master Sommeliers. Сподіваємось, все так і буде. Головніше, щоб був мир.
Засновник Клубу виномандрівників, «Кращий сомельє України-2018» та переможець Wine Trophy 2018 Олександр Меєр розповідає, що перший місяць війни прохворів, нікуди не від’їжджав.
«Особливо розповісти нема чого. Все відносно непогано. Наразі, як і всі, перераховував та перераховую гроші, як щось вдається заробити з продажів приватним клієнтам. Ось і все. Роботи практично зараз немає. На резерві».
А ось подружжю Денисових присвоїли звання «Волонтери зі штопором». Завдяки Вірі та Сергію у ЗСУ регулярно з’являється не тільки купа смаколиків, а й черговий бусік.
«Ми нікуди не від’їжджали з Дніпра, з початку березня допомагаємо притулкам, ТрО, ЗСУ. Свій бар Vino Piano Wine Store & Bar для відвідувачів ми відкрили в середині березня. Зараз працюємо шість днів на тиждень як винний бар і без вихідних як волонтери. Багато спілкуємось з переселенцями з Харкова, Маріуполя, Краматорська, Покровського… з міст, де дуже гаряче, зараз вони – наші основні відвідувачі».
І щоб якось підняти настрій в цей сумний для кожного з нас час, наприкінці кожного тижня «Волонтери зі штопором» запрошують у своє сімейне винне кафе на музичні вечори. «Запрошуємо, це незабутньо. Смачно буде у будь-якому сенсі».
Активно волонтерством займається і Максим Побиванець – сомельє, винний педагог, журналіст, WSET Level 2, WSET Level 3 та Certified Diploma (Court of Master Sommeliers). Треба сказати, що Максим один з небагатьох, хто зміг скласти іспит Court of Master Sommeliers. Сотні найкращих сомельє світу щороку штурмують цю професійну вершину, але мало кому вдається її підкорити.
«Займаюсь волонтерством в Черкасах. Допомагаю фінансово, житлом для переселенців, а також інформаційно для знайомих, яки хочуть дістатися Польщі, Німеччини, Фінляндії… Зараз працюю на дистриб’юторську компанію ТД Поляков».
Свою «військову історію» нам розповіла і Ольга Гірман – «Украинский сомельє-2021».
«Ввечері 23 лютого я поверталась додому з роботи з приємною втомою і новими ідеями. Хто б міг подумати, що 24-го моє життя розділиться на «до» і «після»… Зараз ми на заході нашої країни, намагаємось допомогти всім тим, хто цього потребує. Спочатку я взагалі не думала про роботу, оскільки завданням №1 було вижити і допомогти вижити іншим. Наразі я в пошуку додаткового заробітку, наша професія зараз не актуальна, а сидіти склавши руки – це не про мене. Я не збираюсь залишати країну, тому що маю можливість допомогти тут і зараз. Тому про перспективи і кар’єру я буду думати після нашої перемоги».
Чоловік Ольги, Сергій Гірман, «Українській сомельє-2020», до війни, як і багато інших сомельє, працював у ресторані.
«Ми всі сподівались, що всього цього нікого не буде. Досі багато хто не вірить, що таке можливе у наш час. Наразі люди не думають про професію. Зараз, в першу чергу, сомельє хочуть, щоб це все закінчилось. Хтось почав вивчати нову професію, почали вдосконалювати та вивчати нові мови, бо зараз не дуже віриться у те, що ресторанний бізнес працюватиме як раніше. На це має піти дуже багато часу. Ресторани будуть працювати на колишньому рівні там, де руйнування не торкнулось міста».
«На жаль, коли ми думали, що часи Covid-19 були найскладнішими для нашої сфери діяльності та для нашої професії – ми помилялись і ніколи не могли собі уявити, що може бути щось гірше, – каже Єгор Бєлов – «Український сомельє-2018», bartender у Intercontinental Kiev. – Під час пандемії ми могли спокійно і ґрунтовно поринути у вивчення будь-якого матеріалу, пов’язаного з винним світом! Могли спілкуватися он-лайн з виноробами та власниками винних господарств, дегустувати їхні вина, перебуваючи вдома, читати різноманітну професійну літературу, творити, надихатися, а також бути у повній безпеці у колі своїх близьких та рідних людей у себе вдома у своєму рідному місті Києві та коханій країні Україні! Але в ніч на 24 лютого 2022 року наше життя повністю перевернулося і змінилося назавжди через напад військ рф на нашу країну!»
Слова Єгора до сліз пронизливі, він каже про те, про що ми й самі розуміємо: найцінніше, що в нас є, міститься в маленькому рюкзаку, і головне завдання, яке стояло перед кожним з нас – залишитись в живих і опинитися в безпеці.
«Найскладнішими були перші 10 днів, коли навколо було чутно вибухи, польоти ракет, літаків, коли люди не знали, що робити, куди бігти, а в душі та серці були страх-паніка. Далі я почав розуміти, що це надовго, насправді треба щось робити і не сидіти осторонь. І в цій ситуації було вже не важливо, хто ти за фахом і скільки в тебе грошей, треба було об’єднатися і боротись всіма силами за свободу нашої країни!»
Наразі Єгор Бєлов допомагає збирати речі та гроші волонтерам, знайти та організувати безпечні маршрути для виїзду на захід України та за кордон всім, хто цього потребує. Він зв’язується з людьми з винної сфери, які живуть у Європі, для надання допомоги та подальшого облаштування наших громадян у їхніх країнах та містах. «Ніхто не відмовляв, усі дуже допомагали, хто чим міг. За це їм велика подяка та низький уклін! Коли напружені бої та військові дії переключились з Києва та Київської області на інші міста нашої країни (весь цей час і досі ми з сім’єю знаходимося за 30 км від Києва), тільки тоді почав з’являтися час, який можна присвятити самоосвіті. Спати рано лягати не виходило, внутрішнє хвилювання, переживання, страхи і звуки ракет не залишали голову, вечорами доводилося відволікатись і вчитися, звичайно це було все, що пов’язано з нашою професією. Що б не відбувалось в нашій країні, зараз життя продовжується, і треба думати про завтрашній день, тим більше у нинішніх реаліях далеко не зрозуміло, в якій країні чи місці ми можемо опинитися вже завтра. Я читаю багато винної літератури, дивлюся винні освітні канали. Продовжую вивчати виноробство таких непопулярних для нас країн, як Бельгія, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Естонія, Мексика, Болівія, Японія, Китай, Туніс, Індонезія, Індія, В’єтнам, М’янма, Камбоджа ін. Ви не повірите: там теж роблять вино, а в умовах глобальної зміни клімату та стійкого виноробства, яке, до речі, лежить у технологіях, ще доводиться пристрасно вивчати давно забуті місцеві сорти винограду, нові кроси та гібриди! Багато вин стануть недоступними, тому професіонали та любителі вина шукатимуть їм заміну: спекуляції неминучі. Вина від компаній, які задаються соціальними питаннями, будуть все більше потрібні по всьому світу. Люди хочуть пити хороші вина за розумну ціну від чесних виробників, які дбають про екологію, умови праці, права жінок і расову рівноправність. Ось так і доводиться знаходити сили, бажання та натхнення, щоб далі продовжувати жити та творити! Ми живемо в такий складний час, де все нестабільно та швидко змінюється, світ вже ніколи не буде колишнім, тому необхідно максимально швидко адаптуватись, бути в курсі того, що відбувається, ловити свою можливість та постаратися бути щасливим! P.S. А ще я намагався віддавати шану сортам винограду, які святкували свої дні народження: 13 березня – Рислінг, 14 квітня – Таннат, 17 квітня – Мальбек».
_________________
Так, життя триває, і треба ставити перед собою цілі і рухатися далі. Як це роблять наші українські сомельє. Хтось з них посилено вчиться, готуючись до змін, хтось – поступово повертається до роботи, хтось знайшов притулок в іншій країні, але щодня у снах бачить літак, що прямує додому… Але як би не було – ми обов’язково переможемо, життя налагодиться, і у наших келихах знову заграє сонце. «Що це за вино?», – спитаємо ми у сомельє в ресторані. «Українське», – почуємо відповідь.
Фото: facebook.com, britishbook.ua
Без перебільшення можна сказати, що професія сомельє покликана робити світ кращим. Є фраза, що будь-який поганий день можна виправити однією гарною людиною, напевно йдеться саме про сомельє 🙂 Без сумнівів, хороший сомельє може виправити і поганий день, і поганий настрій, і взагалі – зробити життя трошечки кращим. Але у наше життя увірвалась війна, і це […]
Слід зазначити, що захід Italian Taste Summit закритий для публіки, потрапити на нього можуть лише оператори ринку і лише за запрошеннями, які були підтверджені заздалегідь. Концепцією та організацією заходу займалася команда італійських та іноземних професіоналів з агенції Wine Global Aspect – Miro & Co. під керівництвом провідної персони винного світу Джоанни Міро. Головним партнером Саміту став місцевий банк Crédit Agricole FriulAdria – банківський партнер, що спеціалізується на послугах для ланцюжків постачання вина.
