Gastronomy and Wine Portal

У середині березня професійна гастрономічна індустрія Європи на кілька днів перемістилася у Марсель. Саме тут, в одному з виставкових центрів вперше проходив європейський відбір одного з найпрестижніших кулінарних турнірів світу Bocuse d’Or Europe, а також перший чемпіонат світу з приготування легендарного марсельського супу буябес (Bouillabaisse) – страви, яка для Марселя має майже сакральне значення. Але залишимо буябес на закуску і спершу розберемося – що ж особливого у події в Марселі.

Sirha Méditerranée стала середземноморським продовженням головної європейської платформи Sirha Lyon, але з іншим фокусом – кухнею, продуктами та гастрономічною культурою регіону. Йдеться не лише про ресторанні концепції, а передусім про смаки Середземномор’я: свіжу рибу, оливкову олію, ароматні трави, сир, овочі та вина, які природно супроводжують місцеву кухню.

Організація цієї події в Марселі виглядає закономірною. Портове місто історично є точкою перетину гастрономічних традицій – від прованської кухні до італійських та близькосхідних впливів. Тут гастрономія народжується з моря і ринку: червоний морський окунь, морський лящ, восьминоги та каракатиці часто готуються просто на грилі з часником і петрушкою. Поруч – стиглі томати, фенхель, шафран, часник і оливкова олія – невід’ємні складові bouillabaisse. До такої кухні пасує келих прохолодного рожевого Côtes de Provence, мінерального білого з середземноморських виноробних регіонів або насиченого пряного червоного Bandol.

Перший випуск Sirha Méditerranée зібрав майже три сотні експонентів, шеф-кухарів, виробників продуктів і напоїв, а також професіоналів HoReCa з різних країн. У програмі поєдналися: виставка гастрономічних продуктів, майстер-класи, дискусії про майбутнє ресторанного бізнесу, дегустації та престижні кулінарні змагання.

«Цей перший захід підтверджує актуальність розширення на Південь для вирішення конкретних питань, з якими стикаються гравці середземноморського регіону. Sirha Méditerranée утверджується як новий об’єднуючий центр індустрії харчування на півдні», – заявив Люк Дюбанше (Luc Dubanchet), управляючий директор Sirha Food.

Як зазначили учасники заходу, у сучасній гастрономії на перше місце виходять робота з локальними продуктами, зміцнення зв’язків із регіональними виробниками, креативне поєднання смаків і текстур та нові концепції використання середземноморських інгредієнтів.

Експозиція Sirha Méditerranée: продукти, обладнання та рішення для HoReCa

Марсель, знаний в усьому світі як порт, цього року перетворився на портал можливостей. Прогулюючись стендами Sirha Méditerranée, професіонали ресторанного бізнесу опинялися на справжньому полі гри для HoReCa. Було представлено 7 тематичних блоків: гастрономічні продукти та локальні делікатеси, хлібопекарська та снек-індустрія, кава та напої, обладнання для ресторанів, цифрові рішення, інновації у сфері гостинності.

Особлива увага приділялася локальним делікатесам: прованська оливкова олія першого віджиму, фермерські сири, тапенада та айолі – традиційний соус із часнику, жовтків і оливкової олії, який подають до риби, овочів або хліба. Звичайно ж – до того самого славетного буябесу! І саме його варіації використовувалися як елемент у конкурсних стравах або на майстер‑класах кухарів. Жоден фестиваль гастрономії у Марселі годі уявити без панісу (panisse) – місцевої закуски, що виготовляється з нутової муки, води та солі. Просто, але незабутньо. Усе – в деталях! Локальні виробники представили паніс з найрізноманітнішими додатками, зокрема з трюфелем та сушеними томатами.

Дегустації і майстер-класи були напрочуд інтерактивними та привабливими: можна було скуштувати шоколад сімейної мануфактури Paysac і одразу побачити, як його використовують у десертах провідні шефи.

Bocuse d’Or Europe 2026: європейський відбір до фіналу в Ліоні

Однією з ключових подій став європейський відбір Bocuse d’Or Europe – регіональний етап легендарного турніру, заснованого Полем Бокюзом (Paul Bocuse). 20 національних команд змагалися за десять місць у фіналі Sirha Lyon 2027.

Конкурсні завдання були пов’язані з середземноморською кухнею та спадщиною Марселя: приготування червоної морської барбуни (барабульки) із гарнірами на основі локальних продуктів і соусу з морського їжака, а також композиції surf & turf – сепія (каракатиця) у тандемі з філе буйвола з Камаргу (Camargue Bull AOP), доповнена соусом за мотивами айолі, адаптованим під національну кухню команди.

Команди мали 5 годин 30 хвилин на виконання завдань, а журі оцінювало точність техніки, баланс смаку, креативність та здатність виразити характер кожного інгредієнта у загальній концепції.  

Перемогу здобула Данія (шеф Крістіан Веллендорф), друге місце – Норвегія, третє – Італія.

«Я дуже радий. Уся моя команда зробила щось фантастичне, для мене честь її очолити… Ми не були б конкурентами, якби не прагнули першого місця, але ми глибоко поважаємо інші країни, зокрема Францію, яка завжди на вершині», – сказав Крістіан Веллендорф, володар премії Bocuse d’Or Europe 2026.

Перший міжнародний чемпіонат з приготування bouillabaisse

Перший міжнародний чемпіонат з bouillabaisse практично викликав ажіотаж. По суті, буябес – як наш борщ. Це і національна гордість – і одночасно поле для творчості кожної господарки. Ну, а тим більше, для таких авторів, як уславлені кухарі, які зібралися в Марселі. У конкурсі взяли участь провідні шефи з різних країн, які готували суп за традиційною марсельською рецептурою: характерні середземноморські види риби, насичений бульйон, подача у два етапи – бульйон із грінками та соусом rouille, окремо риба та морепродукти.

Журі очолював відомий французький шеф Dominique Frérard, а серед суддів були знакові постаті французької гастрономії, включно з Guillaume Gomez, який, до речі, є особистим представником Еммануеля Макрона з питань гастрономії. Перемогу здобула команда Франції. Чомусь мене це не здивувало))).

Bouillabaisse – одна з найбільш символічних страв середземноморської кухні, історично пов’язана з рибальськими кварталами Марселя. Історично цей “майже суп” виник як їжа місцевих рибалок: у казан йшли ті види риби, які не продалися цього дня на ранковому ринку, але саме з цього простого рибальського супу з часом сформувався один із найвідоміших символів міста. Сьогодні буябес – це своєрідний гастрономічний код, який поєднує історію порту, локальні морепродукти та традиції середземноморської кухні. Він має приблизно таку ж культурну роль, яку для української кухні відіграє борщ.

Omnivore: професійні дискусії про сучасну кухню

Хто тримає руку на пульсі французької гастрономії, точно чув про проєкт Omnivore. Тепер це не фестиваль, а живі інтимні дискусії. У Марселі пройшли зустрічі Anchois Social Club та Sans Filet, де шефи та експерти обговорювали практичні й концептуальні питання кухні та дегустували страви. Одна з учасниць – шеф Надія Саммут (Nadia Sammut), що очолює перший мішленівський ресторан безглютенової кухні Auberge La Fenière у Любероні, розповіла, що протягом останніх 10 років вона розробляє новий цілісний підхід до гастрономії, враховуючи її вплив як на навколишнє середовище, так і на здоров’я. Вона розвиває інклюзивну кухню без глютену. У меню – прості продукти, що ростуть у її регіоні (нут, гречка, оливкова олія, цибуля тощо). Для неї простота не як обмеження, а шлях творення та самовираження.

Інший учасник проєкту Матьє Рош (Matthieu Roche) – архітектор, що став кухарем, поєднує архітектурний підхід із гастрономією, сприймаючи тарілку як структуровану композицію, з акцентом на овочі.

Зауважу підмічене: Omnivore формує дискусії не навколо швидкоплинних гастрономічних трендів, а навколо реального досвіду кухарів, їх роботи з продуктом і щоденної кухонної практики. 

Паралельно з живими розмовами під час події було представлено і перший випуск Notebook Omnivore – видання, яке виходить два рази на рік та обʼєднує інтерв’ю, репортажі, професійні портрети шефів, аналіз тенденцій і розповіді про кухню як культурне явище. 

Марсель – епіцентр сучасної середземноморської гастрономії

Sirha Méditerranée підтвердила амбіції Марселя стати ключовим гастрономічним містом Південної Європи. За останні два десятиліття його кухня трансформувалася: від «міста буябесу» до сучасної сцени, де локальні продукти, мультикультурні впливи та інноваційні техніки працюють разом.

Шефи наголошують, що впізнаваність кухні формують морепродукти з порту, сезонні овочі Провансу, оливкова олія та прованські трави, інтерпретовані сучасною гастрономічною мовою. Наприклад, ресторан AM par Alexandre Mazzia поєднує середземноморські продукти з африканськими спеціями та сучасними текстурами. Рекомендую відвідати – це як подорож у різні світи.

Sirha Méditerranée поєднала кілька вимірів сучасної гастрономії: продукт, професійну дискусію, ресторанну практику та кулінарні змагання. Саме така структура робить подію важливою не лише для регіону, а й для всієї європейської гастрономічної сцени.

Для Марселя поява такого салону означає новий етап розвитку гастрономічної сцени: місто поступово перетворюється з туристичного символу середземноморської кухні на місце професійних зустрічей шефів, виробників і рестораторів з усього регіону. І тут навіть складно сказати, хто кого більш прикрашає та посилює: яскраве та розмаїте легендарне приморське місто – чи казково виразна кухня європейського Півдня.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

CRÉDITS PHOTOS ALEX GALLOSI, ANNE SOPHIE NIVAL

У середині березня професійна гастрономічна індустрія Європи на кілька днів перемістилася у Марсель. Саме тут, в одному з виставкових центрів вперше проходив європейський відбір одного з найпрестижніших кулінарних турнірів світу Bocuse d’Or Europe, а також перший чемпіонат світу з приготування легендарного марсельського супу буябес (Bouillabaisse) – страви, яка для Марселя має майже сакральне значення. Але […]

Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051).

Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні.  Вона навіть занесена до української «Книги рекордів». Все так?

Назвати це колекцією, напевно, можна, але загалом, коли до мене приїжджали з «Книги рекордів», то ми домовилися називати це зібранням. Тому що є позиції, яких багато, є ті, що в одиничному екземплярі. І я не ставлю собі за мету зібрати, наприклад, повну лінійку якихось релізів. Моя ідея інша: жити цим, куштувати, знайомитися, давати можливість іншим спробувати. Відчути різницю між напоєм, випущеним у 50-х чи 60-х роках, і створеним сьогодні. Це все цікаво, несе досвід і враження. Вважаю, зібрання має жити, мінятися, бути доступним.

Кажуть: антикваріат завжди в ціні. Старі напої, мабуть, дуже коштовні?

Не обов’язково. Є позиції, що стабільно ростуть, а є ті, що фіксуються в ціні, або дорожчають помалу.

З якого моменту ви почали збирати і які саме напої стали першими?

Ми з вами живемо у світі, де вінтажні напої завжди підносяться на вищий щабель. Про них говорять з пієтетом. І це спокушає. Якось, понад 15 років тому, я придбав старі іспанські вина і бренді. З часом почав їздити до Європи з метою знайти старі крамниці з раритетним алкоголем. І поступово зібрання розвивалося. Сьогодні вже колекціонери самі мене знаходять, і ми обмінюємося.

Скільки у вас екземплярів?

1 грудня 2025 року ми з Національною агенцією «Книги рекордів України» офіційно рахували моє зібрання – 10 407 пляшок. Приблизно половина – це вина, зокрема велика кількість кримських, масандровських. Друга половина, це міцні напої: лікери, бренді, коньяки, віскі, грапи, ром…

Як їх шукаєте: їдете в експедиції, відстежуєте сайти чи хтось вас орієнтує?

Тут немає однієї схеми. Десь я знайшов в інтернеті колекцію. Колись підказали друзі. Або звернувся інший колекціонер. Буваю на виставках вінтажного алкоголю. Цей світ досить тісний і щодня має свій потік інформації.

Крім того, звичайно, є аукціони, зокрема закриті, безпосередньо для колекціонерів. Вони теж дуже цікаві, тому що там зазвичай виставляються досить рідкісні екземпляри, і часто це закінчується цікавими цінами. Бо колекціонери, як правило, намагаються придбати собі в колекцію за ціною нижче ринку, щоб мати не тільки колекційний, а й економічний сенс. До війни я їздив на аукціони в Мілані, в Римі, в Барселоні. Зараз з поїздками складніше, але є можливість брати участь онлайн. Є також один закритий аукціон тільки для колекціонерів, він відбувається двічі на рік.

Куди була найвіддаленіша експедиція?

Це Португалія. А країна, звідки я завозив напої, – Японія. До речі, коньяки й віскі там часто дешевші, ніж на інших ринках. І це приваблює: на їхніх аукціонах часто можна придбати дуже цікаві речі.

Реально знайти раритет в інтернеті?

Звичайно. Прописуємо назву, рік випуску, і інтернет пропонує аукціони. У Європі є аукціони з колекційним алкоголем, і по віскі, і по інших позиціях, і по винах також. Інформації багато.

Єдиний мінус: якщо продавець уже вийшов в інтернет і розмістив свій екземпляр на продаж, то, як правило, вивчив ринкові ціни і поставить повну ринкову вартість. Крім того, на європейських аукціонах ще беруть від 12 до 25% комісії, плюс доставка. Тому економічно такі покупки часто невигідні.

А коли це відбувається в приватному спілкуванні, ще й у якійсь кількості, наприклад, коли купуєш відразу 50 пляшок, тоді інша ціна, менші витрати на логістику, немає аукціонних зборів.

Які найбільш вдалі придбання вам запам’яталися?

Була така історія: під час подорожі Італією, в одному підвальчику я, несподівано для себе, придбав недорого добірку вин, віскі і коньяку. А коли почав вивчати їхню історію, виявилося, що це пляшки, випущені не пізніше початку 1900-х років. Тобто їм було понад сто років. А спочатку я навіть не зміг одразу оцінити, наскільки вони старі. Я бачив, що вони в пилюці, що там старий друк етикетки, старі акцизні марки, але наскільки саме, можна оцінити тільки тоді, коли береш пляшку в руки, дивишся на стан, на якість скла й інші деталі.

Загалом я виділив би три країни, де можна відносно дешево купити раритетні пляшки: Італія, Іспанія і Японія. Там найбільше пропозицій. Якщо ж брати північ Європи, Фінляндію, Норвегію, Великобританію, то там ціни в рази вищі.

Якщо така велика частина зібрання – це вина, і вони старі, то як ви їх оцінюєте? Лише за віком і дизайном пляшки? Чи має вагу те, що всередині?

Авжеж. Якщо, наприклад, до мене потрапила Ріоха 1922 року, близько 30 пляшок, то в такому випадку я, звичайно, одну пляшку відкриваю, пробую, зазвичай з друзями. Ділимося враженнями, оцінюємо, наскільки вінтаж живий, наскільки вино якісне, смачне. І тоді я вже розумію, в якій кондиції ця партія пляшок: чи втрачена якість, чи вино придатне до споживання, чи ще має потенціал для зберігання.

Що стосується вин, то є категорії, де можна багато зрозуміти візуально. Це міцні вина: порто, мадера, херес, солодкі вина. Високий алкоголь і вміст цукру добре їх консервують. Якщо вони не втратили колір, немає значної «долі ангела», значить, з ними все добре: пробка працює, вони збереглися, їх можна вживати чи далі зберігати.

Основні ризики існують для сухих білих і червоних вин. Тут перший рівень оцінки, знову ж таки, візуальний: рівень у пляшці, стан пробки, чи колір не втрачений. Другий, і найважливіший етап, це потенціал самого вина. Якщо це К’янті, яке не має потенціалу зберігання, це одна історія. Якщо Бароло чи інше з родини довгожителів, тоді дивимося глибше. Звичайно, можливість спробувати дає найбільше розуміння.

З огляду на ризики, сухі вина я стараюся купувати тільки ті, в яких впевнений. Витрачати кошти на вино, яке не має потенціалу і шансів бути живим, просто нерозумно. Хоча такі пропозиції є, я їх називаю «сувенірними». Навіть якщо вино вже не живе, але воно старе, його можна поставити в інтер’єрі на поличці. Я часто бачив таке і в українських барах, і за кордоном. Такі пляшки виконують естетичну функцію, створюють атмосферу у закладі.

До речі, мало хто з пересічних споживачів знає, що старі коньяки, бренді, віскі так само розкриваються, як і старі вина. І деякі з них дуже сильно змінюються в ароматі, смаку, якості – залежно від того, наскільки довго вони подихають.

Є міцні напої, яким потрібно розкриватися добу, а часом і дві. Тобто старий алкоголь потребує поваги. Тут суть не в тому, щоб відкрити і швидко випити, а в тому, щоб пізнати цей шедевр.

Коли ви їздили в Португалію, що саме брали для свого зібрання?

У Португалії я купував портвейни. Були також мадери 100-120-річні.

Як орієнтуєтесь на цьому полі? От ви кажете собі: хочу купити портвейни. І що далі?

Старі пляшки дегустувати, звичайно, цікаво, але продавці точно не дадуть їх відкривати. Це, як правило, одиничні екземпляри, і якість їх оцінюється візуально по ряду факторів, які я вже називав. Що стосується виробників, то, звичайно, є популярні, топові, а є менш відомі, нішеві. Але виробник завжди впливає на вартість, це аксіома.

Та суть у тому, що ми живемо випадком. От буквально два дні тому мені прислали горілку Одеського заводу, випущену у 50-х роках. І це була посилка з Риму. Тобто ця пляшка в 50-х роках виїхала з Одеси, поїхала в Італію, там була продана, потрапила до чиєїсь колекції, пролежала 70 років, а зараз її захотіли продати, і я її побачив. Вона повертається назад в Україну, а може, навіть ще й в Одесу. Хтось із моїх друзів забере. І це якраз той момент, який в колекціонуванні кульмінаційний: кожна пропозиція несе в собі історію, несподіванку.

Назвіть найстарішу пляшку українського напою у вашій колекції.

Це «Масандра» 1936 року. «Кагор Південнобережний».

Якщо не секрет, скільки вона зараз може коштувати на ринку?

Що стосується цін на масандровські вина, це особлива історія. До окупації Криму по Україні було багато спеціалізованих масандровських магазинів. «Масандра» звучала в просторі, в інтернеті. І завдяки генеральному директору Миколі Костянтиновичу Бойку ця продукція була піднята дуже високо. Він блискучий маркетолог, чудовий керівник. Вина продавалися по три, по п’ять тисяч доларів за пляшку, виставлялися на Sotheby’s, користувалися великою популярністю у світі.

Після окупації Криму все знецінили. Почали колекційними винами видавати зарплату. Частина колекції була вивезена. Не скажу, в якій кількості, але знаю, що багато. Плюс сама продукція втратила легітимність, бо  з окупованого, вкраденого заводу. На цьому тлі впали популярність, якість і ціна. Сьогодні пляшку колекційної «Масандри» можна купити і за 100 доларів, а десь і за 300 гривень.

З іншого боку, це сигнал зібрати таку колекцію і дочекатися кращих часів.

А ще розкажу вам цікаву історію. Першим в Україні почало випускати віскі у 90-х роках сільськогосподарське виробництво «Зоря» в Рівненській області, яким керував двічі герой України Володимир Антонович Плютинський. І він був великим експериментатором.

Це віскі до мене потрапило – дуже високої якості. Найголовніше, що то, мабуть, перше українське віскі, яке експортувалося, і, між іншим, в Англію. Це дуже цікава історія про українське виробництво.

І взагалі хочу зазначити, що сьогодні в Україні, крім кримських виноробів, є багато якісних виробників, які випускають преміальну продукцію, що може конкурувати з найкращими зразками інших країн. І є вже колекціонери, які цілеспрямовано збирають саме українські екземпляри.

Назвіть, будь ласка, найяскравіші пляшки у вашому зібранні.

У 1969 році в Америці випустили пляшку-бюст Черчилля. Це було зроблено на честь його Фултонської промови 5 березня 1946 року, коли він сказав, що Радянський Союз є загрозою всьому світу. Після цього почалася холодна війна і залізна завіса. Я цей реліз сприймаю як частину меседжу до наших поколінь: треба пам’ятати, що історії повторюються.

Ще один цікавий екземпляр – трав’яний лікер «Кіров», випущений в Італії у 60-х роках. З одного боку на етикетці просто написано, що це Amaro, лікер «Кіров», а з іншого, що він із центру України. Історія така: місто Кропивницький колись називалося Кіровоград, на честь одного з більшовицьких вождів, і ось за чиїмось наказом в цій місцевості зібрали трави, привезли їх в Італію, і з них зробили лікер. Уявіть собі, яка складна географія і каркаломна історія! На етикетці написано, що в цьому лікері використані трави, зібрані на українських луках. Це абсолютно унікальна річ.

Ще можу назвати італійське солодке вино 1812 року, Moscato Passito. Воно в гарній кондиції, хоч йому понад 200 років.

Як оцінюються такі речі? От, скажімо, така пляшка трав’яного лікеру. Вона ж ніде не продається. Як формується її ціна?

Якщо ми говоримо про сучасний продукт, то там усе зрозуміло: витрати, націнка виробника, транспортування, націнка продавця.

Коли ми говоримо про колекційний предмет, ситуація інша. На якісь топові продукти ринок уже сформований. На унікальні, яких мало і які рідко з’являються, ціна формується від того, наскільки ця річ комусь потрібна і наскільки високу ціну людина готова заплатити, або наскільки продавець прикипів і не хоче розлучатися зі своїм раритетом. От на стику цих двох сторін і формується вартість.

Ще є варіант визначення через аукціон. Якщо колекціонери виставляють свої лоти, то коло бажаючих торгується до певної межі, яку вони готові викласти.

Але я трохи скептично ставлюся до аукціонів, тому що вони частіше не дають реальну ринкову ціну. Люди, які купують на аукціонах, завжди враховують, що будуть ще аукціонні збори і доставка. А для власника раритету аукціонна ціна зазвичай нижча за ринок, часом на 30%, а буває й 50. Тому, якщо хтось має бажання продати рідкісний екземпляр, то аукціон – це вже остання ланка, на яку варто робити ставку.

У нас є спільний знайомий, який розповідав про якісь унікальні віскі в незвичних дизайнах з вашого зібрання. Там була пляшка у формі старого телефону. Що це за добірка?

Це американський ринок. І той Черчилль, до речі, теж звідти. У 50-х, на початку 60-х років американський ринок був насичений ромом. Ром домінував: його всі споживали, він був смачний, міцний, його було легко виробляти.

Але з’явилися віскікурні, які не могли конкурувати з ромом по собівартості. Ром був дешевший, бо зерно для віскі треба посадити, виростити, купити, обробити, дистилювати. Собівартість значно вища.

І тоді, щоб захопити свою частку ринку, почали розливати віскі, зокрема американські бурбони, у різноманітні декантери, присвячені історичним подіям або відомим образам. До 200-річчя американської революції, у формі президентів, пожежників, ретро-машинок, телефонів тощо.

Це працювало як реклама: людей приваблював уже не тільки сам напій, а й форма. А далі вони відкривали, пробували, їм подобалося, і вони поступово починали купувати віскі вже в звичайній тарі. Так у 60-х роках і відбувся перелом на користь бурбонів та віскі.

Працювали над цим активно, тому спектр випусків таких декантерів, переважно з фарфору, був величезний: фігурки Елвіса Преслі, Мерилін Монро і все, що мало якусь історичну, культурну чи візуальну цінність.

Небагатьом, в тому числі й сомельє, випадає можливість простежити, як поводяться дуже старі міцні напої. Наприклад, ром. Доводилося вам пробувати ром 50-60-річної витримки або навіть старший?

Так, доводилося. Навіть сторічні. Вони бувають шикарні. Міцні напої загалом зберігаються дуже добре. Все, чого боїться міцна група алкоголю, це пряме сонячне світло і випаровування, якщо погано працює корок.

Якщо втрачається рівень у пляшці, це зазвичай означає зниження алкоголю в напої, а отже і втрату якості. Якщо ж пляшка зберігалася грамотно, без прямого сонячного світла, корок добре працює і рівень нормальний, то це майже завжди якісний і смачний напій.

Що стосується смаку, велике значення має те, наскільки сам напій був підготовлений до старіння. Якщо ми говоримо про ром чи коньяк, який витримувався в бочках 10, 20 чи 50 років, а потім ще старів у пляшці, це дає значно вищу якість, цінність і вартість. 

Якщо ж це був напій із мінімальною витримкою, який просто пролежав у пляшці 50 років, він буде смачний, але не настільки унікальний, як той, що спочатку мав великий потенціал.

Де ви вчилися розуміти напої?

Я вчуся постійно. Усі ці 15 років я постійно шукаю літературу. До речі, Микола Костянтинович Бойко подарував мені ксерокопії архіву «Масандри». Це товстезна папка з масою фотографій і документів: указ про призначення Лева Сергійовича Голіцина головним виноробом, фотографії підвалів, погребів, як їх споруджували.

Взагалі, де бачу старі книжки про виноробство, каталоги чи інші матеріали, які несуть інформацію, я все це купую, читаю, вивчаю. Плюс до мене постійно приїжджають нові цікаві екземпляри, які я досліджую, шукаю щось про них в інтернеті.

Крім того, в мене багато друзів, які в різний час отримували титули кращих сомельє України, люди, які живуть цим і мають великі знання. Із такого спілкування теж постійно отримуєш нову інформацію. Коли ти живеш у цьому світі, не можна зупинятися.  Вважаю, що знаю надто мало, тому що цей світ безмежний.

Маркетинговий супровід ГС “УКРСАДВИНПРОМ”

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051). Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні. […]

.., які поставила оглядач Drinks+ власникам ресторану сучасної київської кухні «Глек» – Майї та Олександру Степовим.

Представляємо наших героїв:

Майя Степова – маркетолог за фахом. Закінчила факультет маркетингу у 1995 році, входила до першого випуску маркетологів університету Гетьмана. Працювала у видавництві, пройшовши шлях від маркетолога до директорки дитячого журналу. Каже, що маркетинг – її стихія: вона любить розуміти продукти, для кого вони створені, і досліджувати шляхи до цільової аудиторії.

Олександр Степовий закінчив Київський політехнічний інститут, працював у «Київенерго», здобув економічну освіту, очолював бухгалтерське видання.

З 2016 року подружжя працює разом у ресторанній сфері, розвиваючи ресторан «Глек» – один із флагманів сучасної київської гастрономії.

Ваш ресторан, згідно із заявленим кредо, працює з локальними продуктами в радіусі 100 км. Чи є у вас подібний «радіус довіри» для вин? Як ви визначаєте, яке українське вино достатньо «близьке» вам не лише географічно?

М.: Так, «Глек» – це ресторан сучасної київської кухні, що означає, що ми працюємо з локальними продуктами, які вирощуються або виробляються в радіусі 100 км від Києва. Ми зробили ставку на невеликі фермерські господарства, сімейні бізнеси, щоб розуміти, звідки кожен продукт і хто його виробляє.

Щодо вин: коли ми відкрилися шість років тому, вин хорошої якості поблизу було небагато, тому ми працювали з виноробнями з усієї України. Сьогодні вина Київщини показують гарні результати навіть на міжнародних конкурсах. Ми співпрацюємо з шістьма виноробами Київської області, які виробляють високоякісні вина.

Процитую нашу менеджерку: «Я хочу, щоб у нас були такі вина, щоб я з заплющеними очима взяла пляшку українського вина, поставила перед французами – і вони сказали “вау!”». Наш персонал добре обізнаний у винах, ми постійно дегустуємо й орієнтуємося на їхній смак, бо саме їм продавати це вино. Воно має подобатися і нам, і співробітникам, і, звичайно, гостям.

Ви нещодавно публікували пост про знищення Шато Трубецького. Тема пам’яті у виноробстві сьогодні особливо болюча. Як вважаєте, чи достатньо в суспільстві та в HoReCa розуміння цінності українського вина?

Ол.: Я вважаю, що сьогодні українські споживачі недостатньо поінформовані про наявність українських вин і про їхню якість, яка зробила величезний крок уперед за останні 5–6 років. На жаль, багато закладів досі не пропонують наші вина або пропонують 1–2 позиції, хоча вибір набагато ширший.

Навіть працівники ресторанної сфери часто можуть назвати лише 5–6 українських виноробів, хоча тільки на Київщині їх більше десятка! Нам ще потрібно багато працювати, щоб гість, заходячи в ресторан, знав: наше вино може бути кращим за розкручені іноземні бренди за ті ж гроші. До того ж це патріотично – вживати українське.

Які резони, на вашу думку, у тих, хто відмовляється ставити українські вина? Чи був у вас негативний досвід із такими аргументами?

М.: Ми впевнені, що причина одна – люди не знають про українські вина і знати не хочуть. Нещодавно ми відкривали на Бесарабці точку «Глек Бістро». Там також відкрився бар, де не було жодного українського вина. Зрештою вони поставили, але лише 1–2 позиції. Найчастіше пропонують невисокої якості італійські чи новозеландські вина і не хочуть напружуватися. «Глек» є флагманом, рестораном-взірцем. Ми повинні розповідати про якість українських вин, і нам дуже допомагають конкурси та фестивалі. Але це окрема робота, якою потрібно займатися системно.

Чи є у вас вина, які сомельє подає не тому, що вони ідеально поєднуються зі стравою, а тому що вони розповідають важливу для вас історію?

М.: Майже у кожної пляшки у «Глеку» є історія. Її знає персонал і розповідає гостям, які цікавляться. Передусім – про київські виноробні. Наприклад, дуже цікава історія Григорія Кулініченка, який почав вирощувати виноград у теплицях, а тепер, через зміну клімату, лози ростуть у відкритому ґрунті.

Ми розповідаємо про ігристі вина Шабо, які мають одну з найкращих лабораторій, про «Колоніст», який започаткував історію Одеського Чорного. Історії продають  – ми любимо й хочемо їх розповідати.

Як ви ставитеся до ідеї «винної терапії» у воєнний час – як до способу повернути собі  та гостям відчуття нормальності, краси, життя?

М.: Ми вважаємо, що працівники й гості ресторану схожі на власників за цінностями, життєвими правилами і мудрістю. Для нас з Олександром винна терапія дуже важлива – ми майже щодня п’ємо 1–2 келихи вина й отримуємо і розслаблення, і задоволення. Головне – не переходити межу. До нас приходять люди, яких ми знаємо роками: культурні, освічені, ті, хто вміє працювати й відпочивати. Вино допомагає тримати баланс між навантаженням і розслабленням.

Українські автохтони – одна з найцікавіших тем сьогодні. Який білий сорт, на вашу думку, має шанс стати «українським характером»?

Ол.: На мою думку, це буде Сухолиманський Білий. Він дуже розповсюджений, має багато насаджень, з ним легко працювати, він витривалий до природних умов. Є також сорт Загрей, виведений в інституті Таїрова. З нього роблять цікаві петнати й сухі вина, але його всього 4,5 га – багато не зробиш. А з Сухолиманським винороби працюють дуже вдало, вже навіть ігристі роблять.

Чи були випадки, коли вино змінювало ваше бачення страви, а не навпаки?

М.: Так, звісно. Бували випадки, коли вино змінювало страву. Коли сомельє проводять дегустації з акцентом на фудпейринг, вони сідають разом із шефом, який придумує концепцію страв, а потім регулюють смак під вина. Іноді це переростає у суперечку між шефом і сомельє, і ми виступаємо арбітрами. Нещодавно на благодійній вечері з фондом «Землячки» гостьова шефиня Наталія Нікішина приготувала качку з соусом і чіпсами з буряку – страва ідеально поєдналася з розе «Коралі» Руслана Ковалевського. На дегустації вин «Бейкуш» чудово поєдналися парові вареники з яловичиною і піно нуар.

У ваших постах багато про дружбу, людяність і спільність. Чи є у винній карті позиції, обрані через людей, а не лише через стиль чи технологію?

М.: Наші особисті стосунки з виноробами – величезна цінність. Це цікаві, інтелігентні люди, які часто займаються й іншими бізнесами. Коли є гарні стосунки, хочеться поставити більше їхніх вин. Інколи ми навіть просимо менеджерів додати те чи інше вино. Але якість –  найголовніше. Адже це для наших гостей, серед яких багато іноземців. Ми подаємо найкраще, бо представляємо Україну перед світом.

Які риси – смакові чи людські – є визначальними, щоб сказати: «Так, це наш винороб»?

Ол.: В Італії є прислів’я: «Виноград має бачити тінь свого господаря». Ми спілкуємося з виноробами, щоб знати, яка тінь лягає на виноград і яке вино вони роблять. Ми були майже на 40 українських виноробнях, знаємо виноробів і енологів особисто, бачили виноград і землю. Ми знаємо вино не лише за етикеткою, а й за теруаром. Це дуже важливо.

Чи плануєте створити власний «винний ритуал» HLEK?

М.: Цей ритуал уже створено. Ми першими заявили про пейринг Одеського Чорного і борщу – інші сомельє підхопили тему. У зв’язку з цим на цьогорічній Всеукраїнській продуктовій виставці нас попросили розповісти про фудпейринг і додану вартість у ресторані. Ми будемо робити тейстинг із борщем і Одеським Чорним.

Нещодавно у «Глеку» був захід до дня народження Малевича. Ми створили арт-борщ у вигляді чорного квадрату з чорного хліба і подали до нього ОЧ від виноробні Demidi. Борщ у нас теж незвичайний – без м’яса і картоплі, зі спеціальною сумішшю спецій.

Назвіть топ-5 вин, які вразили вас останнім часом.

Ол.: Нас вразили багато вин. Ось кілька: «Загрей», виноробня Narovylo – унікальний сорт, фантастичне біле вино. «Каберне» від Adama Winery – натуральне, легке, дуже цікаве.  «Одеський Чорний» від VINOMAN – питке, збалансоване, без «борщового набору». GIGI, виноробня Володимира Гігінеішвілі – класичний оранж із ркацителі в квеврі. «Буккеро» від Vino Demidi насичене, авторське, потужне. Magnum Opus від «Колоніст»  –  найкраще вино з Одеського Чорного, яке ми куштували.

Чи є у вас вина або напої, які ви вважаєте «винагородою за сміливість» для гостей, які цікавляться особливими винами?

Ол.: Так. Наприклад, унікальні натуральні вина Adama Winery. Винороб – дуже цікава особистість. Його вина абсолютно натуральні – без дріжджів і консервантів. Навіть червоні краще подавати охолодженими.

Що скажете про медові, ягідні та фруктові вина? Чи мають вони потенціал у ресторанах?

Ол.: Ми двома руками за розширення асортименту напоїв не лише з винограду, а й ягідних, медових  – це українська традиція. Мед – наша національна спадщина. У нас багато цікавих медових напоїв, фруктових вин – малинових, вишневих. Цей напрям треба розвивати й підтримувати. Наприклад, «Сікера» від «Медового Спасу» –  їхній продукт поступово стає відомим. Але власник Сергій Липко пройшов дуже довгий шлях. Будь-який виробник має стукати у всі двері, особисто йти у ресторани зі своїм продуктом. Як це зараз робить, скажімо, пан Роман Войтків з Дрогобича – дякуючи його ентузіазму, віднедавна в нашому ресторані представлені його унікальні преміальні напої ТМ «Дикий мед» – апіфітобальзами-медаки та медівки, або як в давнину їх називали, – питні меди.

Якби вам довелося описати сучасне українське вино однією фразою?..

Ол.: Якщо коротко: ми вже навчилися робити гарне вино, час навчитися пити своє.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

.., які поставила оглядач Drinks+ власникам ресторану сучасної київської кухні «Глек» – Майї та Олександру Степовим. Представляємо наших героїв: Майя Степова – маркетолог за фахом. Закінчила факультет маркетингу у 1995 році, входила до першого випуску маркетологів університету Гетьмана. Працювала у видавництві, пройшовши шлях від маркетолога до директорки дитячого журналу. Каже, що маркетинг – її стихія: […]

Карина Москальчук – суші-шеф, підприємець, лауреат національної відзнаĸи «Знаĸ яĸості», еĸсперт у сĸладі журі національної нагороди, учасниця редĸолегії міжнародного фахового видання, автор науĸових публіĸацій. Має професійний досвід роботи в Уĸраїні, Європі та США, проводить майстер-ĸласи та навчає персонал заĸладів. Спеціально для Drinks+ Карина дослідила метаморфози культури суші за межами Японії та як разом з цим змінюється пейрінг.

Для мене тема суші поза Японією – не теоретична. Я працювала в різних гастрономічних ĸонтеĸстах, маю праĸтичний досвід у Європі, Уĸраїні та США, навчаю персонал і проводжу майстер-ĸласи для майбутніх фахівців галузі. Саме тому я дивлюся на суші не лише яĸ на страву, а яĸ на систему смаĸу, сервісу й професійних стандартів, яĸа в різних ĸраїнах змінюється по-різному.

Суші давно перестали бути лише японсьĸою стравою. Сьогодні це глобальна гастрономічна мова, яĸа в ĸожній ĸраїні звучить по-своєму: десь ближче до мінімалізму і чистоти продуĸту, десь – до ясĸравої теĸстури, соусів і ефеĸтної подачі. Разом із самими суші змінюється і напій, що до них пропонується. Те, що в Японії сприймається яĸ природне продовження страви, у Європі або США може трансформуватися в зовсім іншу гастрономічну пару. Саме тому говорити про pairing із суші сьогодні потрібно ширше, ніж у формулі «суші = саĸе».

Японсьĸий підхід: менше ефеĸту, більше точності

У традиційному японсьĸому сприйнятті суші – це насамперед про баланс рису, риби, температури, теĸстури й пропорції. Тут важлива не ĸільĸість елементів, а точність. Саме тому ĸласичні суші не потребують агресивного супроводу. Напій має не переĸривати смаĸ, а очищувати рецептори, підтримувати деліĸатність риби й підĸреслювати умамі, солоність і ĸислотність рису. У розмовах про японсьĸий ĸонтеĸст за межами Японії саĸе часто подають яĸ єдиний «правильний» напій до суші, але це спрощення: у самій Японії з суші таĸож пов’язують чай і легĸе пиво, а частина фахівців прямо вĸазує, що саĸе історично не завжди було очевидною парою саме до рисових страв.

У професійному сенсі японсьĸий підхід для мене – це шĸола точності. Яĸщо продуĸт яĸісний, а рис приготовлений правильно, pairing не повинен домінувати. Його завдання – підтримати струĸтуру страви, а не переĸрити її.

Коли суші виходять за межі Японії, вони змінюють власний хараĸтер

Поза Японією суші почали розвиватися не яĸ ĸанон, а яĸ жива адаптивна ĸухня. Один із найвідоміших символів цієї трансформації – California roll: inside-out рол, у яĸому рис опинився зовні, а смаĸ став зрозумілішим для західного споживача завдяĸи авоĸадо, ĸрабу та огірĸу. Саме цей тип ролу багато в чому прислужився точĸою входу до культури суші для масової америĸансьĸої аудиторії.

Америĸансьĸа ĸультура змінила суші радиĸально. У ній стало більше:

• соусів,
• вершĸових теĸстур,
• spicy-елементів,
• темпури,
• ĸонтрастів солодĸого, солоного і хрустĸого,
• візуального «вау-ефеĸту».

Європейсьĸа еволюція, на мій погляд, пішла іншим шляхом. Вона рідше прагне маĸсимальної ясĸравості за будь-яĸу ціну. Частіше – це спроба поєднати японсьĸу аĸуратність із лоĸальним відчуттям естетиĸи, гастрономічної ĸультури та авторсьĸої інтерпретації. У результаті європейсьĸі суші часто опиняються між двома полюсами: між дисципліною й творчістю.

Разом із суші неминуче змінюється і pairing

Саме в цей момент стає очевидно, що pairing залежить не від назви страви, а від її реальної гастрономічної природи.

Коли ми говоримо про ĸласичне нігірі з білою рибою або чисте сашимі, напій має бути маĸсимально деліĸатним. Коли ж перед нами рол із лососем, авоĸадо, spicy mayo або темпурним елементом, це вже зовсім інша задача. Тут напій повинен працювати не лише з рибою, а й із жирністю, ĸремовістю, обсмаженням, солодĸістю соусу чи гостротою.

Саме тому поза Японією суші почали аĸтивно поєднувати не лише із саĸе, а й з іншими напоями – насамперед із білими винами з хорошою ĸислотністю, ігристими, лагерами, а іноді й із більш сучасними гастрономічними рішеннями. Приміром, Michelin Guide серед універсальних напрямів для суші оĸремо виділяє вина з низьĸим алĸоголем і цитрусовою ĸислотністю; серед найбільш логічних стилів у професійному середовищі регулярно з’являються Riesling, Grüner Veltliner, Sauvignon Blanc, Chablis та інші свіжі білі.

З мого досвіду, це абсолютно логічно. Тому що суші – це не про «важĸий» напій. Це про чистоту, свіжість і точність післясмаĸу.

Не лише саĸе: що насправді працює з суші

Саĸе. Саĸе залишається важливою частиною розмови про суші, але його роль сьогодні треба розуміти тонше. Це не автоматичний вибір «до всього», а напій, яĸий може бути дуже вдалим у продуманих ĸомбінаціях – особливо з сашимі, деліĸатними нігірі й чистими рибними профілями. Проблема не в саĸе, а в шаблоні, яĸий не враховує стилю страви.

Японсьĸе пиво. Легĸий лагер – один із найбільш недооцінених варіантів. Він освіжає, прибирає зайву жирність, працює з темпурою, гострими ролами та casual-форматом суші. Це pairing без претензії, але саме тому часто дуже влучний.

Рислінг та інші білі вина. Яĸщо говорити про універсальний винний напрямок для суші, то я б поставила на свіжі білі з чітĸою ĸислотністю. Саме тому Riesling таĸ часто з’являється в pairing-розмовах про азійсьĸу ĸухню: він може працювати і з деліĸатною рибою, і з гострішими соусами, і з більш ароматними елементами. Вино тут не повинно бути важчим за страву. Його завдання – підтримати, освіжити і підĸреслити струĸтуру смаĸу.

Ігристі. Для суші ігристі часто працюють навіть ĸраще, ніж від них очіĸують. Бульбашĸи очищують рецептори, ĸислотність освіжає, а легĸа теĸстура не тисне на рибу. Особливо вдало це працює з лососем, ĸреветĸою, ролами з хрустĸими елементами та більш святĸовим форматом подачі.

Michelin таĸож прямо відзначає, що low-alcohol wines with citrus acidity є хорошим вибором для суші.

Маямі і новий ĸонтеĸст pairing: чому поруч із суші дедалі частіше з’являється теĸіла

Маямі – це оĸрема гастрономічна сцена. Тут дуже відчутні латинсьĸий вплив, ĸоĸтейльна ĸультура, lifestyle-подача та орієнтація на premium-сегмент. І саме в таĸому середовищі pairing із суші вже давно не обмежується ĸласичними японсьĸими рамĸами.

У моїй роботі в Маямі це особливо помітно: гість тут часто очіĸує не лише яĸісної страви, а цілісного досвіду – подачі, атмосфери, напою, візуального ритму вечора. Саме тому pairing у таĸому місті читається ширше: не лише яĸ гастрономічна точність, а і яĸ частина сучасної dining-ĸультури.

На загальноамериĸансьĸому рівні ĸатегорія tequila/mezcal залишається однією з найсильніших: за даними Distilled Spirits Council, у 2024 році її продажі в США зросли на 2,9% і досягли 6,7 млрд доларів. Паралельно в Південній Флориді добре видно висоĸий інтерес до агавової ĸультури: Miami New Times у 2024 році писав про визнання двох лоĸацій Південної Флориди серед найĸращих mezcal-барів ĸраїни, а сама лоĸальна сцена регулярно просуває agave lounges і велиĸі tequila/mezcal selections.

Чи означає це, що теĸіла «ĸраща» за саĸе? Ні. Але це означає, що в сучасному місьĸому ĸонтеĸсті суші починають читатися не лише яĸ японсьĸа традиція, а яĸ частина глобальної гастрономії. І тоді pairing теж стає глобальним.

Чи пасує теĸіла до суші

Моя відповідь – таĸ, але не будь-яĸа і не до будь-яĸих суші. Найціĸавіше тут працює blanco tequila. Саме її чистіший, свіжіший, більш цитрусовий і мінеральний профіль може добре взаємодіяти з:

• нігірі з білою рибою,
• хамачі,
• гребінцем,
• ĸреветĸою,
• ролами з цитрусовими аĸцентами,
• позиціями з легĸою гостротою.

Натомість більш витримані стилі вже несуть у собі інший гастрономічний напрямок і підходять далеĸо не до всіх суші. У професійному pairing тут важливо не слідувати моді, а дивитися на жирність, температуру, соуси, хруст і післясмаĸ.

У Маямі таĸа пара виглядає особливо органічно, бо вона збирає одразу ĸільĸа лоĸальних ĸодів: seafood culture, cocktail culture, premium dining і любов до чистих, ясĸравих смаĸів. Саме тому для мене blanco tequila з певними видами суші – це не спроба здивувати, а цілĸом логічне pairing-рішення в ĸонĸретному місьĸому й гастрономічному ĸонтеĸсті.

Профільні медіа про pairing таĸож прямо пишуть, що blanco добре працює з сирою рибою, морепродуĸтами та spicy sushi.

У чому головна різниця між японсьĸими, америĸансьĸими та європейсьĸими суші

З мого професійного досвіду, різниця полягає не лише в інгредієнтах. Вона – у філософії.

Японсьĸі суші – це точність, тиша і повага до продуĸту.

Америĸансьĸі суші – це адаптація, ĸомфорт і виразний смаĸ.

Європейсьĸі суші – це баланс між техніĸою, естетиĸою і сучасною гастрономією.

Японія вчить не перебільшувати. Америĸа вчить працювати з емоцією та доступністю. Європа вчить не боятися авторсьĸого почерĸу, але не втрачати відчуття міри.

І саме від цього напряму залежить pairing.

До деліĸатних суші не можна підходити таĸ само, яĸ до ролів із темпурою та ĸремовими соусами. Сьогодні у світі немає одного «правильного» напою до суші – є правильнее розуміння того, яĸі саме суші перед тобою.

Суші яĸ глобальна ĸухня вимагають нового професійного мислення

Я бачу це не лише у власній праĸтиці, а й у роботі з персоналом та під час майстер-ĸласів: сучасне розуміння суші потребує від фахівця не механічного повторення техніĸи, а глибоĸого прочитання продуĸту, теĸстури та гастрономічного ĸонтеĸсту.

Сьогоднішня розмова про суші має бути глибшою за шаблони. Суші більше не існують лише в межах одного ĸультурного ĸоду: вони стали частиною світової ресторанної мови, а отже і pairing поруч із ними заĸономірно еволюціонує.

Сильний pairing починається не з модного напою, а з точного розуміння самої страви – її теĸстури, температури, жирності, ролі соусу, рівня умамі та логіĸи подачі. Саме тому сучасна ĸультура суші вимагає від фахівця не шаблонних рішень, а професійного мислення. І в цьому, на мою думĸу, сьогодні полягає головна трансформація суші поза Японією.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Карина Москальчук – суші-шеф, підприємець, лауреат національної відзнаĸи «Знаĸ яĸості», еĸсперт у сĸладі журі національної нагороди, учасниця редĸолегії міжнародного фахового видання, автор науĸових публіĸацій. Має професійний досвід роботи в Уĸраїні, Європі та США, проводить майстер-ĸласи та навчає персонал заĸладів. Спеціально для Drinks+ Карина дослідила метаморфози культури суші за межами Японії та як разом з цим змінюється […]

Дует батька і сина – виноробів Анатолія та Володимира Зелениць – створює вино в унікальному терруарі, де сама природа підказує смаки та аромати. Їхні виноградники розташовані в серці НПП «Подільські товтри», на південних схилах поблизу історичного містечка Кам’янець-Подільського. Мікроклімат і ґрунти цього регіону здавна вважаються перспективними для виноробства, і Зелениці лише підтверджують це власною практикою. Перші саджанці з’явилися у 2015 році, а сьогодні площа виноградників перевищує 6 га і в планах розширення – до 10.

У 2017 році родина заклала виробництво та підвали, а перше професійне вино – з урожаю 2018 року. З того часу ZELENYTSI WINERY працює у власному стилі: чесно, чисто, з відчутною любов’ю до експерименту.

Консультантами виноробні є молоді, але талановиті і відомі енологи Аліна Тенетка та Маша Скорченко. В асортименті білі, рожеві, червоні вина. Сухі, напівсухі та напівсолодкі. З витримкою в дубі та без. Вже урожай 2024 року дав 30 тисяч пляшок – що демонструє стабільність і зростання. Серед сортів-фаворитів: Цитронний Магарача, Мускат Дублянський, Йоханнітер, Ла Креснт, Юпітер, Мускат Блау, Монарх Технічний, Одеський Чорний, Гурзуфський Рожевий. Звертаємо увагу на перше вино з Одеського Чорного: винограднику лише три роки, але винороби зуміли досягти потрібних кондицій, підв’яливши ягоди. Результат – одне з найперспективніших вин колекції.

У 2021 році в Кам’янці-Подільському відкрився фірмовий магазин «Родинна виноробня», де можна продегустувати всі позиції. Виноробня в селі Боришківці також приймає гостей. Перші нагороди вже окреслюють потенціал господарства. Сортове біле сухе «Цитронний Магарача», ТМ ZELENYTSI, отримало 87,63 бала – один із найвищих результатів відбору – та було представлено на 46-му конгресі OIV.

ZELENYTSI WINERY – це історія, щойно розпочата. Вона – про землю, яка щедро віддячує тим, хто працює з натхненням. І про родину, яка створює вино, здатне розповісти про повагу, любов і Поділля більше, ніж будь-які слова.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Дует батька і сина – виноробів Анатолія та Володимира Зелениць – створює вино в унікальному терруарі, де сама природа підказує смаки та аромати. Їхні виноградники розташовані в серці НПП «Подільські товтри», на південних схилах поблизу історичного містечка Кам’янець-Подільського. Мікроклімат і ґрунти цього регіону здавна вважаються перспективними для виноробства, і Зелениці лише підтверджують це власною практикою. […]

Мистецтво італійського виноробства у супроводі високої гастрономії: вечеря Ruffino Signature Tour у Bvlgari Hotel Paris продемонструвала вина зіркового бренду у двох блискучих ролях на одному івенті. Оглядач Drinks+ Олександра Міненко-Декамп (Oleksandra Minenko-Decamps) одержала можливість особисто переконатися в цьому.

Сцена – Bvlgari Hotel Paris

10 лютого 2026 року в самому серці Парижа, у розкішній атмосфері Bvlgari Hotel Paris, відбулася ексклюзивна гастрономічна вечеря Ruffino Signature Tour – подія, де висока кухня, великі італійські вина та сучасне мистецтво виноробства поєдналися в довершеній гармонії.

Місцем проведення став ресторан Il Ristorante – Niko Romito, відомий витонченим сучасним прочитанням італійської гастрономії, і де традиції розкриваються через мінімалізм, точність і чистоту смаку.

Атмосфера вечора втілювала філософію luxury lifestyle – елегантність, увагу до деталей і бездоганний гастрономічний баланс.

Ruffino – зірка у сузір’ї Тоскани

Винний дім Ruffino, заснований у 1877 році, є одним із символів Тоскани та визнаним представником італійської виноробної спадщини. Історія господарства – це поєднання традицій та інновацій, де повага до теруару гармонійно співіснує з сучасними виноробними підходами. В цьому році один з маєтків Ruffino – зокрема, Tenuta Ruffino Poggio Casciano  з серця зони Кьянті, став номінантом премії  Wine Travel Awards 2025–2026 в категорії Brand – the Visiting Card of the Country – запрошуємо любителів fine wine з 11 березня проголосувати за цю видатну локацію на карті італійських винних маршрутів.

Ну, а паризький Signature Tour став для усіх запрошених гостей – журналістів провідних міжнародних медіа, дистрибьюторів, експертів винного світу – можливістю глибше зануритися у філософію Ruffino: від класичних інтерпретацій Chianti до сучасних образів тосканських вин.

Головна прем’єра вечора – Garzaia

Акцентним вином презентації стало Garzaia, створене талановитим виноробом Ольгою Фузарі (Olga Fusari) – виразне Bolgheri Superiore, що уособлює нове покоління тосканських вин.

Купаж: Cabernet Franc – 70%, Merlot – 30%.

Витримка в баріках протягом 18 місяців надає вину глибини, структури та витонченої текстури.

Garzaia демонструє баланс сили й елегантності: ноти чорних ягід, спецій і благородної деревини поєднуються з шовковистими танінами та довгим гастрономічним посмаком. Це вино стало емоційним центром вечора – символом сучасного бачення Bolgheri.

Представлені вина

La Solatia Pinot Grigio 2024 Toscana IGT

Біле тосканське вино, частково вінiфіковане в керамічних амфорах, що підсилює текстуру та складність.

Профіль: цитрусова свіжість, мінеральність, елегантна структура.

Pairing: ідеально супроводжувало рибні страви.

La Solatia Toscana IGT 2024

La Solatia Toscana IGT 2024 – сучасне тосканське кюве, що демонструє інноваційний стиль Ruffino.

Купаж: Syrah (46%), Petit Verdot (20%), Cabernet Franc (17%) та Cabernet Sauvignon (17%).

Часткова витримка у керамічних амфорах 6 місяців підкреслює текстуру вина, зберігаючи свіжість та чистоту фруктового профілю.

У ароматі – темні ягоди, спеції та легка мінеральність. Вино гармонійно поєднувалося з м’ясними стравами меню, особливо з maialino croccante з апельсиновим соусом.

Chianti Classico Gran Selezione Riserva Ducale Oro 2021 DOCG

Історичне кюве Ruffino: Sangiovese – 80%, 10% Merlot, 5% Cabernet Sauvignon, 5% Colorino.

Ароматика: вишня, спеції, легкі тютюнові ноти.

Стиль: структурований, гастрономічний, з потенціалом витримки.

Vin Santo del Chianti Serelle 2021

Десертне вино з підв’яленого винограду Malvasia de Chianti та Trebbiano (Toscane), витримане 36 місяців у традиційних невеликих бочках caratelli.

Ноти сухофруктів, горіхів і карамелі формують глибокий, насичений смак із благородною солодкістю.

Гастрономічний супровід:

Меню вечора було побудоване навколо ідеї гармонійних food & wine pairings:

Ventresca di tonno arrosto (животики тунця) з фенхелем і цитрусами – підкреслила свіжість Pinot Grigio.

Ravioli di vitello alla Genovese (генуезькі равіолі з яловичиною) із соусом Parmigiano Reggiano – розкрили структуру Chianti Classico.

Maialino croccante all’arancia  (молочне порося зі хрусткою скоринкою та з апельсином) – ідеальна пара до Garzaia, що посилила його глибину та ароматичну складність.

Завершальною солодкою нотою виступав класичний Tiramisù – витончене завершення вечора в гармонії з Vin Santo.

Luxury experience

Вечеря в Bvlgari Hotel Paris стала не просто дегустацією, а видатним досвідом навіть для досвідчених дегустаторів і винних експертів. Адже то був визначний момент, коли уславлена італійська гастрономія, велике виноробство й люксова естетика поєдналися в ідеальній гармонії.

Витонченість ресторану Il Ristorante – Niko Romito підкреслила філософію вечора: чистота смаків, точність виконання та елегантна подача, що розкриває характер кожного вина через гастрономічний супровід.

Бездоганний сервіс, увага до деталей і гармонія смаків перетворили цей вечір на справжню гастрономічну подорож вишуканими італійськими шляхами – до того сакраментального мистецтва життя, де тонкий діалог між вином та кухнею звучав талановитою одою на честь дольче віта.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Мистецтво італійського виноробства у супроводі високої гастрономії: вечеря Ruffino Signature Tour у Bvlgari Hotel Paris продемонструвала вина зіркового бренду у двох блискучих ролях на одному івенті. Оглядач Drinks+ Олександра Міненко-Декамп (Oleksandra Minenko-Decamps) одержала можливість особисто переконатися в цьому. Сцена – Bvlgari Hotel Paris 10 лютого 2026 року в самому серці Парижа, у розкішній атмосфері Bvlgari Hotel Paris, […]

Італійська виноробня Ruffino представляє Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 – перший Bolgheri Superiore в історії дому, створений виключно з винограду власних виноградників. Нове вино стало важливою віхою в розвитку компанії та символом її амбіцій у одному з найпрестижніших виноробних регіонів світу.

Проєкт Garzaia народився у 2023 році, коли Ruffino оголосила про придбання виноградників в апеллясьйоні Болгері, розташованому вздовж узбережжя Ліворно. Сьогодні Bolgheri DOC об’єднує лише 75 виробників і вважається еталоном тосканських вин бордоського стилю. Саме тут Ruffino прагнула створити вино, здатне передати характер території через автентичне й виразне бачення.

Вино та терруар

Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 виробляється з винограду з зони Le Sondraie на півночі Болгері. Місцеві піщано-глинисті ґрунти з невеликим вмістом вапняку створюють хороші умови для вирощування міжнародних сортів.

Купаж вина відображає класичний стиль регіону: 70% Cabernet Franc, який надає структурі, глибини та ароматичної складності, доповнений Merlot, що забезпечує м’якість, округлість і гармонію.

Вегетаційний сезон 2023 року в Болгері характеризувався стабільною сонячною погодою. Єдиний інтенсивний дощ наприкінці серпня поповнив водні запаси ґрунту, дозволивши лозам краще перенести літню спеку та забезпечити повільне, повне дозрівання ягід.

Вино витримується 18 місяців у французьких дубових барріках: 70% нових і 30% другого використання, що дозволяє зберегти характер терруару та підкреслити індивідуальність кожного сорту.

«Garzaia – це елегантність, витонченість і чисте втілення Болгері», – підсумовує винороб Ольга Фузарі (Olga Fusari).

Назва, що має сенс

Назва Garzaia походить від італійського слова, яким називають місця гніздування чапель – природні оази, де різні види птахів співіснують у гармонії, часто зовсім поруч один з одним, у балансі між сушею та водою. Це поняття точно передає дух Болгері – регіону з глибоким історичним корінням і унікальним ландшафтом.

Винороб: Ольга Фузарі

За створення Garzaia відповідає Ольга Фузарі, старша винороб Ruffino, яка приєдналася до компанії у жовтні 2023 року. Попри молодий вік, вона має понад 20 років професійного досвіду та є випускницею факультету виноградарства й енології Флорентійського університету.

До приходу в Ruffino Ольга 18 років працювала в Ornellaia, де спеціалізувалася на купажах бордоського стилю. Свою кар’єру вона розпочала там у 2005 році як стажер під час збору врожаю, а згодом обіймала посаду асистента винороба та стала членом офіційної дегустаційної комісії Bolgheri DOC. У 2016 році Фузарі була призначена головним виноробом Ornellaia.

Її міжнародний досвід включає роботу в Аргентині (Bodega Rolland), навчання за програмою Master of Vineyard and Winery Management у Bordeaux Sciences Agro, а також виноробну практику у Новій Зеландії на виноробні Selaks Winery у 2025 році.

Сьогодні Ольга Фузарі відповідає за преміальні вина Ruffino з Болгері, а також за проєкти Poggio Casciano поблизу Флоренції та La Solatia в Монтериджоні, включно з винами Modus, Modus Primo, Alauda та La Solatia IGT Toscana.

Вихід на ринок

Garzaia Bolgheri Superiore DOC з’явиться у продажу з 1 березня 2026 року та посяде місце серед найкращих вин Ruffino, доповнивши портфель великих тосканських червоних вин поруч із Riserva Ducale Oro Chianti Classico Gran Selezione DOCG та Greppone Mazzi Brunello di Montalcino DOCG.

Цей реліз ще більше зміцнює присутність Ruffino в ключових виноробних регіонах Тоскани – шлях, розпочатий майже 150 років тому, й досі керований прагненням до тосканської досконалості.

Ruffino у Wine Travel Awards

У 2026 році Ruffino стала номінантом п’ятого, ювілейного сезону Wine Travel Awards, підтверджуючи свій статус не лише як видатного виноробного дому, а й як винного напрямку світового рівня. Tenuta Ruffino Poggio Casciano – перлина в серці К’янті за кілька кілометрів від Флоренції – поєднує понад 140 років виноробної майстерності з сучасним дизайном, гастрономією та мистецтвом гостинності. Вілла Casa Ruffino, виноградники, ресторан Tre Rane та Wine Relais – невеликий готель на території маєтку з вісьмома номерами та видом на тосканські пагорби – створюють атмосферу справжньої Тоскани. Тут усе продумано до деталей: від вин до оливкової олії власного виробництва з маєтку Santedame, що підкреслює стиль і традиції Ruffino.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк  сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Італійська виноробня Ruffino представляє Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 – перший Bolgheri Superiore в історії дому, створений виключно з винограду власних виноградників. Нове вино стало важливою віхою в розвитку компанії та символом її амбіцій у одному з найпрестижніших виноробних регіонів світу. Проєкт Garzaia народився у 2023 році, коли Ruffino оголосила про придбання виноградників в апеллясьйоні […]

Ліна та Анатолій Мельники – засновники компанії-виробника і торгових марок Shnurok.ua та Lanyard.ua – працюють у сфері lanyard factory & promotional textile понад 25 років. Сьогодні їхній патентований винахід перетворився з милого аксесуару на повноцінний сучасний маркетинговий інструмент, який допомагає брендам напоїв виходити на високий ринковий подіум. Drinks+ розпитав власників компанії про те, як їм вдалося зі звичайної рекламної стрічки створити потужний інструмент комунікації.

– Розкажіть, будь ласка, з чого починалася ваша компанія і як ви прийшли до ідеї створення Wine Lanyard?

Наша компанія давно займається виробництвом брендованої продукції: ланьярдів для бейджів, брелоків, сумок-шоперів та широкого асортименту текстильних виробів для промоцій. Наш девіз – навіть найменша деталь має якісно працювати на бренд.

Переламний момент стався у 2013 році, коли до нас звернувся клієнт – організатор провідного в Україні фестивалю вина – із замовленням брендованого тримача для келиха, своєрідної міні-сумочки з логотипом фесту.

– Що саме вас захопило в цьому замовленні?

Історія була настільки новою та цікавою, що ми буквально понурили в неї. Ми підійшли до завдання з креативом і запропонували поєднати шнурок для бейджа з келихом.

По-перше, це зручно для гостей фестивалю – келих не потрібно постійно діставати з сумочки, а до того ж, руки залишаються вільними: можна фотографувати чи брати закуску. По-друге, небрендований келих у поєднанні з брендованим тримачем виглядав як бейдж. Тобто ми поєднали функціональність і брендинг.

Ми з Ліною кілька днів працювали над конструкцією, шукали модель для пошиття. Із десятка варіантів нарешті створили для келиха «вбрання» з тасьми. Це було неймовірне відчуття – ніби сукня для подіуму ідеально сіла на модель. Так келих у поєднанні з тасьмою перетворився на елегантну брендовану сумочку для дегустацій.

Клієнт був у захваті: замість двох продуктів – шнурка для бейджа та сумочки під бокал – він отримав один брендований і функціональний аксесуар. Так почалася еволюція виробу, який ми назвали Wine Lanyard.

– Але сьогодні ваш Wine Lanyard виглядає зовсім інакше. Як відбувалася трансформація?

У наступні сезони фестиваль повторював замовлення – і щоразу, коли змінювався келих, ми підбирали нові розміри тасьми, розробляли нові лекала. Потім з’явилися інші клієнти, які приносили свої келихи, а ми адаптували наш винахід під різні форми.

Одного разу нам передали келих нестандартної форми – і тасьма просто не тримала його. Ми знову занурилися у креативні пошуки і знайшли ідею замінити один елемент зі звичайної тасьми на еластичну. Це просте рішення стало проривом – ми винайшли універсальний тримач для різних видів келихів.

– Як виникла ідея перетворити виставковий тримач на подарунковий аксесуар?

Це теж сталося природно. Під час однієї з подорожей ми відвідали виноробню з дегустацією. Локація була чудова, але ми постійно рухалися територією з келихами в руках і намагалися фотографувати. Ми балансували, як циркові еквілібристи, між бажанням не розлити вино і прагненням зафіксувати красу навколо.

У цей момент я подумав: «От би зараз наш Wine Lanyard!». Ми запропонували власнику виноробні новий мерч – і він одразу погодився. Тепер його гості можуть вільно гуляти територією, фотографувати, спілкуватися, зупинятися в затишних локаціях та зручно дегустувати. А ще – отримують брендований Wine Lanyard як функціональний сувенір, з можливістю використати його у подальших подорожах чи на пікніках.

– Яким є Wine Lanyard сьогодні?

Еволюція триває. Ми продовжуємо вдосконалювати наш винахід. Нещодавно розробили модель для подорожей – тримач у поєднанні з келихом зі скла, що не б’ється. Завдяки якісній фурнітурі та регуляції довжини Wine Lanyard виглядає як фешн-сумочка.

Тепер Wine Lanyard, залежно від брендингу та комплектації, може бути подарунком на свята, стильним аксесуаром на весілля чи ювілей, елементом бренду або носієм корпоративного іміджу для різноманітних подій. Це дуже зручний аксесуар, який стає дедалі популярнішим серед винних профі та вайнловерів – і в Україні, і за кордоном.

– Успішні розробки часто привертають увагу фальсифікаторів. Як ви захищаєте свій продукт?

Ми оформили патент на наш винахід  в Україні та на загальноєвропейському рівні. Кожен тримач Wine Lanyard має брендовану мітку, що підтверджує якість та походження.

Wine Lanyard – це як стильний елемент образу, який говорить про стиль життя, якісне вино, свободу та смак до деталей.

Запрошуємо до співпраці виноробів, власників крамниць та організаторів фестивалів вина. Ми хочемо, щоб український винахід став світовим стандартом культури дегустацій. Бо свобода – це те, що пасує кожному, особливо в поєднанні з келихом чудового вина.

  @winelanyard

www.winelanyard.com.ua

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк  сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Ліна та Анатолій Мельники – засновники компанії-виробника і торгових марок Shnurok.ua та Lanyard.ua – працюють у сфері lanyard factory & promotional textile понад 25 років. Сьогодні їхній патентований винахід перетворився з милого аксесуару на повноцінний сучасний маркетинговий інструмент, який допомагає брендам напоїв виходити на високий ринковий подіум. Drinks+ розпитав власників компанії про те, як їм вдалося зі […]

Бармен київського ресторану “Глек” розробив революційний коктейль на базі апіфітобальзаму ТМ “Дикий мед”. І назвав голосно та красномовно – “Ти – космос!” Прикметно, що назва не просто створює аллюзію з вітчизняним кінохітом, а й відзеркалює актуальну ситуацію на ринку. Дійсно, питні меди України – медівки (ферментовані напої) та медаки (апіфітобальзами) – що були відомі ще з часів Київської Русі й козацтва, сьогодні переживають своє Відродження і прокладають власний “чумацький шлях” до зірок. 

Віднедавна у ресторані «Глек» можна скуштувати медівки та медаки з різними смаками – створені на основі натурального меду й трав, вони поєднують автентичність і сучасний характер. 

Флагманський продукт ТМ «Дикий мед» – однойменний медак, платиновий медаліст конкурсу Wine & Spirits Ukraine та один із найвище оцінених українських міцних напоїв став основою авторського коктейлю «ТИ – КОСМОС», ароматного, насиченого, по-справжньому зимового.

Відтепер у ресторані «Глек» напої ТМ «Дикий мед» – не просто традиційні трунки, це елемент гастрокультури: їх поєднують зі стравами української кухні, створюючи нові смакові історії. Шеф ресторану ретельно ознайомився з палітрою смаків питних медів і готовий пропонувати креативні та автентичні пейрінги з київською кухнею, якою уславився заклад.

Сьогодні медові напої та апіфітобальзами відкривають новий преміальний напрямок у барній та ресторанній культурі не лише України, а й усього світу: питні меди поступово повертають своє почесне місце у гастрономії різних країн.

Запрошуємо до цього космосу – неймовірно різноманітного асортиментименту високоякісних питних медів. Завітайте до “Глеку”, замовляйте “Ти космос!”

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Фото: medovary.com.ua

Бармен київського ресторану “Глек” розробив революційний коктейль на базі апіфітобальзаму ТМ “Дикий мед”. І назвав голосно та красномовно – “Ти – космос!” Прикметно, що назва не просто створює аллюзію з вітчизняним кінохітом, а й відзеркалює актуальну ситуацію на ринку. Дійсно, питні меди України – медівки (ферментовані напої) та медаки (апіфітобальзами) – що були відомі ще […]

У 2026 році місто Херес-де-ла-Фронтера стане гастрономічним серцем Іспанії, поєднавши виноробні традиції хересу, історію бодег, андалуську кухню та багату культурну спадщину регіону в насиченій програмі подій і дегустацій.

Місто Херес-де-ла-Фронтера офіційно отримало статус Гастрономічної столиці Іспанії 2026 року, підтвердивши свою ключову роль у збереженні та розвитку винної й кулінарної спадщини Андалусії. Це визнання перетворює регіон на один із головних центрів гастрономічного туризму країни та Європи загалом.

Протягом усього року Херес-де-ла-Фронтера стане майданчиком для масштабної програми заходів, що охоплює фестивалі, професійні дегустації, гастрономічні форуми та культурні події. Особливу увагу буде приділено виноробній традиції регіону, насамперед виробництву хересу, а також історичним маршрутам бодег, місцевій кухні та винно-гастрономічному поєднанню.

Статус гастрономічної столиці підкреслює унікальність Хереса як території, де виноробство, культура та гастрономія формують цілісну ідентичність. Для професійної спільноти це відкриває нові можливості для міжнародної співпраці, обміну досвідом та просування іспанських вин і гастрономічних традицій на глобальному рівні.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

Джерело і фото: travelandtourworld.com

У 2026 році місто Херес-де-ла-Фронтера стане гастрономічним серцем Іспанії, поєднавши виноробні традиції хересу, історію бодег, андалуську кухню та багату культурну спадщину регіону в насиченій програмі подій і дегустацій. Місто Херес-де-ла-Фронтера офіційно отримало статус Гастрономічної столиці Іспанії 2026 року, підтвердивши свою ключову роль у збереженні та розвитку винної й кулінарної спадщини Андалусії. Це визнання перетворює регіон […]