Певно, Україна не може похвалитися, як Грузія, статусом колиски виноробства. Вважається, що ця галузь української економіки взагалі порівняно молода, в нашій країні відсутні традиції та династії, а культура вина лише зароджується.

Втім, якщо розібратися, знайдеться купа археологічних та загальноісторичних свідчень щодо того, що вино на території сучасної Південної України виготовляли здавна. Так, мешканці Причорномор’я, Бесарабії та Придніпров’я вирощували лози та робили з ягід вино, яке славилося далеко за межами тих земель.

Відомо, що до Північного Причорномор’я  виноградну лозу завезли ще греки-переселенці, які у 6 столітті до н.е. заснували там колонії – Тірітаку, Ольвію, Херсонес, Пантікапей. Зрозуміло, греки на чужині вгамовували свої печалі місцевим вином. Але насправді одним з перших документальних свідчень стосовно виноградарства та створення вина у Херсонському Придніпров’ї  володіє Григорієвський Бізюків монастир поблизу Берислава, що був заснований у 1781 році. Як свідчить літопис, монахи тут заклали виноградники, засаджені сортами, завезеними з Греції, та взялися виробляти власне вино для церкви.

Подальша історія згадує таких видатних діячів, як князь Лев Голіцин та виходець зі шляхетного литовського княжого роду Петро Миколайович Трубецький. По суті, ці дві історичні постаті можуть з рівним правом вважатися засновниками виноробства в цих землях. Принаймні ще у 1896 році Херсонській губернії, на мальовничих схилах Дніпра у с.Козацькому біли висаджені перші виноградники одного з найстаріших та іменитих виноробних господарств на території України «Виноробного господарства князя П. М. Трубецького».

Син Петра Миколайовича, Володимир написав історичну працю «Історія одного господарства», яка дає нам унікальні свідчення щодо перших кроків українського виноробства: «Батько, під впливом відомого винороба князя Льва Сергійовича Голіцина, захопився цією думкою. Разом з Голіциним вони найняли катер і довго досліджували течію Дніпра, заїжджали до всіх прибережних поміщиків і, нарешті, вирішили закласти в Козацькому великий виноградник. Голіцин дослідив ґрунт і, знаючи приблизну кількість опадів, враховуючи сприятливий для висадки виноградників схил берега Дніпра, вмовив батька посадити 200 десятин виноградників виключно вищих столових вин Рислінга та Каберне. Окрім того, вирішили щорічно через земство роздавати селянам до мільйону чубуків». Зауважимо: селяни одержували не лише саджанці  винограду, а й навчалися у досвідченого інструктора-виноградаря. Той пояснював, як правильно висадити лозу, як доглядати за нею, чого чекати від того чи іншого сорту.

У той же час у Козацькому було побудовано винарню та величезне сховище для витримки вин. До речі, підприємство біло обладнане за останнім словом техніки тих часів. Сучасники констатували, що сприятливі кліматичні умови та кут схилу Дніпра і його південно-східна експозиція, унікальний склад земель, використання прогресивних технологій у виноградарстві та виноробстві  стрімко принесли плоди: так, вже у 1900 році вина князя Трубецького одержали гран-прі на Всесвітній виставці у Парижі, а ще через два роки – вітчизняну премію за краще виноградне вино. Згодом Трубецький захопився виготовленням легких десертних вин. У липні 1910 року побачили світ релізи трьох типів вин: кларет десертний, вино типу французького Шато Ікем та рислінг. За біле столове вино типу мозельвейн з сорту Рислінг винарню Трубецького було нагороджено золотою медаллю на Одеській фабрично-заводській, художньо-промисловій та сільськогосподарській виставці 1910 року.

Отже від тих часів, повз глобальні історичні потрясіння, виготовлення вина стало однією з провідних спеціалізацій субрегіону.  Ясна річ, що буремні події не оминули господарство князя Трубецького. Мабуть, його самого Бог милував, бо він не дожив  до революції 1917 року та націоналізації підприємства у селі Веселому. Часи почалися й справді веселі: з 1921 до початку 1990-х на території колишньої виноробні князя Трубецького розмістилася центральна садиба радгоспу імені Леніна. Радгосп захопив 1766 га сільськогосподарських угідь, а заразом і 1015 га виноградників. З часом, попри антиалкогольну кампанію, що розгорнулася в радянські часи, на цьому винзаводі стали виробляти досить вдалі сухі вина – «Наддніпрянське», «Перлина степу» та «Оксамит України», які й до сьогодні користуються помітним попитом і відзначаються на міжнародних конкурсах.

А починаючи з 2003 року,  стартує новий літопис виноробства Херсонщини. Історичні виноградники «Виноробного господарства Князя П. М. Трубецького» розкинулися на схилі Каховського водосховища в межах Причорноморської западини Східноєвропейської рівнини на площі 150 га. У тому самому теруарі, що за часів князя Петра Трубецького давав найкращі вина, було висаджено нові лози, привезені з відомих розплідників Франції та Італії. Перевагу віддали міжнародним сортам винограду, що традиційно вирощувались у регіоні і демонстрували гарні результати. Поціновувач енологічних талантів князя Трубецького, київський бізнесмен Олексій Д’яков з партнерами інвестував у відродження традицій виноробства на схилах Дніпра. А крім того, у ролі керуючого партнера,  реконструював історичну виноробню, по клаптиках зібравши її історію та принципи місцевого виноградарства.  Власним успіхом Олексій Д’яков надихнув спільноту крафтових виноробів регіону на інвестування в нові виноградники та формування нової хвилі українського виноробства – сучасного, високоякісного, гідного високих міжнародних нагород.

Фото: vina-trubetskogo.com.ua

• «Українське вино»
• Вино України
• Виноробне господарство князя П. М. Трубецького
• Петро Миколайович Трубецький
• українське виноробство