Протягом поколінь родина Бертані зберігала та вдосконалювала свою майстерність, створюючи вина, які відображають як характер землі, так і дух новаторства. Сьогодні Tenuta Santa Maria представляє портфоліо, яке включає класичні вина Вальполічелли, а також рідкісні розливи аппасіменто, кожен з яких відображає відданість та бачення, що несуть її власники Джованні та Гульєльмо Бертані. Щоб глибше зануритися в цю спадщину та шлях родини до майбутнього, Вероніка Бусел, керівник проєктівWineTravelAwards, зустрілася з ДжованніБертані для змістовної розмови.

Вероніка Бусел: Джованні, історія вашої родини тісно переплетена з еволюцією Вальполічелли та Амароне. Як ви бачите цю давню спадщину, що охоплює століття, у роботі, яку ви та ваш брат продовжуєте сьогодні?

Джованні Бертані: Наш зв’язок з вином набагато глибше, ніж багато хто усвідомлює. Найдавніший документ, який ми знайшли, датується кінцем 1500-х років – це контракт, знайдений лише за кілька кілометрів від Вілли ді Неграр, у якому згадуються виноград, виноградники та вино. Це як перший тихий шепіт про участь нашої родини у виноробстві. Але справді особливий для нас 1735 рік – саме тоді була побудована виноробня (прим.ред.: Маєток в Арбіццано-ді-Неграр), яка існує і сьогодні.

Роль нашої родини в історії Вальполічелли виходить за рамки виноробства. У 1800-х роках частину родини навіть було заслано до Бургундії на кілька років, що, мабуть, стало повчальним досвідом. Коли вони повернулися, Джованні Бертані (мій тезка) був не лише виноробом, а й політичною фігурою. Він відіграв важливу роль у формуванні італійської виноробної промисловості, допомагаючи організувати другий Енологічний конгрес у Вероні після першого, що відбувся в Турині. Наша родина допомогла заснувати одну з найперших асоціацій виробників вина – попередницю сучасного консорціуму Вальполічелла. Той самий ДжованніБертанітакож тісно співпрацював з Міністерством сільського господарства, щоб розробити перші італійські правила виробництва вина.

Ми експортували продукцію до понад 30 країн, що було чудово для тієї епохи. Що стосується маєтку, Tenuta Santa Maria, яким ми володіємо з кінця Другої світової війни, то його головна будівля має довгу історію, яка сягає 1300-х років, коли тут був монастир. Ця багатошарова історія говорить про глибоке коріння, яким ми вростаємо в цю землю.

Протягом поколінь наша родина залишалася відданою захисту своєї незалежності та вираженню автентичності Вальполічелли через вина, виготовлені лише з винограду, вирощеного у нашому маєтку. Цей підхід відображає свідомий вибір: зосередитися на якості, а не на масштабі, на традиціях, зміцнених інноваціями, та на шануванні землі, яка підтримувала нас століттями. Сьогодні Tenuta Santa Maria втілює майже п’ятсот років спадщини, пристрасті та стійкості – історію відданості, яка продовжує розгортатися з кожним врожаєм.

В.Б.: Наразі ви пропонуєте десять етикеток. Чи є та, яка особливо виділяється, відображаючи спадщину вашої родини або унікальний підхід до виноробства?

Д.Б.: Так, це спеціальний реліз, який ми називаємо 1928 Acinaticum – наш найстаріший врожай, представлений публіці лише цього року. Це вино передує сучасному Амароне – воно виготовлене в стилі аппасіменто та зберігає солодкий профіль, на відміну від сухого Амароне, який ми знаємо сьогодні. Саме його ми вважаємо «батьком» Амароне. Це вино виробляється дуже обмеженими партіями та зарезервовано для VIP-клієнтів та колекціонерів (прим.ред.: воно також доступне онлайн). Ви знайдете його в деяких найексклюзивніших ресторанах Верони за ціною близько 10 000 євро за пляшку. Це не просто вино – це частина історії.

В.Б.: Який масштаб вашого поточного виробництва? А що стосується ринкової стратегії, чи не могли б ви детальніше розповісти про вашу експортну спрямованість і що визначає ваш підхід як нішевої, преміальної виноробні?

Д.Б.: Наразі ми виробляємо приблизно 300 000 пляшок на рік, і наша мета – збільшити це число до понад 400 000 у найближчі роки. Усі наші вина виготовляються з винограду, вирощеного у маєтку, що дає нам повний контроль над якістю та стабільністю. Ми глибоко прагнемо залишатися нішевою виноробнею – зосередженою на преміальній якості.

Це відображається не лише в тому, як ми виробляємо вино, але й у тому, як ми його виводимо на ринок. Ми взагалі не продаємо супермаркетам. Весь наш розподіл спрямований на канал HoReCa – готелі, ресторани, кейтеринг, а також висококласні винні магазини, які розуміють і цінують те, що ми робимо.

Що стосується ринків, то близько 75-80 відсотків нашої продукції експортується, залежно від року та врожаю. Наші основні експортні напрямки поділяються приблизно на три частини: Європа, Північна Америка та Азія. Сполучені Штати та Китай є нашими двома найбільшими окремими експортними ринками. Проте, наразі існує певна невизначеність – тарифи та зміна глобальної динаміки впливають на перспективи, тому ми стежимо за тим, як розвиватиметься ринок протягом наступних 6-12 місяців. Італія становить близько 15-20 відсотків наших продажів. Це насправді досить типово для таких виноробень, як наша, нових або сімейних, які зосереджені на якості та міжнародній видимості.

Після Другої світової війни мій батько відіграв життєво важливу роль у виведенні Амароне на світову арену, особливо у Сполучених Штатах. Він багато подорожував, особисто представляючи вино за кордоном, тоді як решта родини працювала над зміцненням спадщини виноробні вдома.

Наша філософія завжди полягала в тому, щоб підштовхувати Вальполічеллу до більшої елегантності та автентичності – вин, які справді виражають своє походження та майстерність. Кожна пляшка вирощується на власній фермі – що сьогодні трапляється все рідше. Багато великих виробників розливають вина, виготовлені з винограду, який їм не належить, втрачаючи тісний зв’язок між виноградником і пляшкою. Ми працюємо не так. Що стосується масштабу, ми досить малі. Ми – бутикові, вибіркові та, перш за все, віддані якості.

В.Б.: Я помітила, що Bertani насправді не виділяє конкретного енолога. Чи це навмисний вибір – зробити акцент на сім’ї, а не на окремому виноробі?

Д.Б.: Так, абсолютно – це наш підхід. Bertani завжди була сімейною компанією, і саме сім’я формує стиль вин, а не якийсь один винороб. Звичайно, ми тісно співпрацюємо з талановитими виноробами – вони є невід’ємною частиною команди, – але це колективна робота. Наразі ми співпрацюємо з Лукою Реттондіні (Luca Rettondini) з Тоскани. Але ми уникаємо побудови ідентичності бренду навколо однієї людини. Це більш типово для сучасних виноробень, що належать інвесторам, де винороба залучають для визначення стилю. Для нас це інакше.

Родина бере активну участь у кожному кроці, від виноградника до пляшки. Мій батько відіграв важливу роль у формуванні нашої ідентичності, а тепер ми з братом продовжуємо його справу. Ми всі маємо винні знання, багато в чому виступаючи енологами.

Але поза межами родини існує безперервний процес: агрономи роблять свій внесок, ми регулярно проводимо сліпі дегустації, а дослідження скеровують нас, коли ми ретельно розробляємо вина. Гарним прикладом є наш унікальний клон Corvina, виведений моїм батьком десятиліття тому. Цей клон росте лише на наших виноградниках і тепер становить 60% нашого Амароне. Це надає вину виразного характеру – більше ноток малини та полуниці, ніж звичайної вишні, характерної для інших сортів Corvina. Це не була примха винороба – це був довгостроковий сімейний проєкт.

В останні роки ми також знову представили майже забуті місцеві сорти, співпрацюючи з некомерційною організацією. Сьогодні ми використовуємо близько 19 дозволених сортів у наших винах – ви можете детальніше дізнатися про це на нашому вебсайті.

Тож так, роль винороба важлива, але він не єдиний визначає вино. Ми вважаємо, що винна культура має бути поширена по всій організації, а не зосереджена на одній людині. У виноробнях, що належать інвесторам, винороби та генеральні директори часто приходять і йдуть, і стиль змінюється разом з ними. Це не те, чого ми хочемо. Наша мета – зберегти та вдосконалити, а не винаходити заново. Наш Амароне все ще дотримується того ж провідного бачення з 1950-х років: сухіше, елегантніше, з меншою кількістю залишкового цукру. Деталі розвиваються, але філософія залишається.

В.Б.: У нашій розмові ви згадали, що ваша родина обрала незвичайний шлях у питанні пересадки виноградників, уникаючи стандартної практики використання комерційних клонів. Чи не могли б ви пояснити, що це означає на практиці та як це вплинуло на ідентичність ваших вин?

Д.Б.: У той час, коли більшість виноробень пересаджували виноградники та в процесі втрачали біорізноманіття, а разом з ним і свою ідентичність, мій батько усвідомив, що такий підхід несе ризики. Ще в 1980-х роках ринок пропонував лише кілька комерційно доступних клонів, розроблених переважно для підвищення врожайності або ефективності сушіння. Вибір з них означав зведення складного ландшафту регіону до кількох типових профілів. В результаті вина різних виробників почали мати дедалі більш схожий смак, а багатство місцевого різноманіття втрачалося.

Мій батько пішов іншим шляхом. Коли він зіткнувся з необхідністю пересадки, він вирішив не покладатися на ці комерційні клони. Натомість він вважав, що якщо ми хочемо, щоб наші вина мали власний голос, а не просто загальний «акцент Амароне», нам потрібно почати з матеріалу, який вже процвітає на наших виноградниках. Саме тоді він почав співпрацювати зі спеціалістами у Франції, які поділяли його бачення точності та генетичної спадщини.

Метод, який ми використовували, називається масовою селекцією. Замість того, щоб купувати нові рослини, ми обходили наші найстаріші виноградники ряд за рядом, лоза за лозою, шукаючи окремі лози, які виділялися своїм балансом, способом дозрівання, структурою грона або виразністю аромату. Ми мітили ці лози та збирали зразки деревини. Їх щеплювали на підщепу та вирощували в контрольованих умовах, відстежуючи їх розвиток протягом кількох років: продуктивність на різних ґрунтах, стійкість до хвороб, смак та фенольний профіль. Це був повільний та ретельний процес.

Зрештою, ми визначили два чи три біотипи, які справді відображали ДНК нашої землі. Це не комерційні клони – вони унікальні для нас, несуть відбиток нашої родини та виноградників. Вплив був вражаючим. Наші вина стали більш послідовними, так, але, що важливіше, більш живими. Вони отримали чіткіше вираження місцевості, висоти та пори року. Це дало нам основу для побудови справжньої, самобутньої ідентичності.

В.Б.: Ви підкреслили важливість точності та спадщини. Як ви поєднуєте традиції з інноваціями? Чи є місце для еволюції в таких усталених рамках?

Д.Б.: Для нас справа не у виборі між традицією та інноваціями, а у використанні інновацій для захисту та розвитку традицій у значущий спосіб.

Візьмемо, наприклад, сушіння. Одне з рішень, яке ми прийняли, – це продовжувати використовувати традиційні бамбукові стелажі – ареле – для процесу апассіменто. Майже ніхто більше не використовує бамбук, можливо, 2% виробників Амароне все ще це роблять. Більшість перейшли на пластикові ящики та системи контрольованої вологості. Але ми не використовуємо жодної машинної сушіння чи контролю вологості. Для нас цей ручний, природний метод є важливим – він визначає певний профіль сушіння, певну ідентичність, яка пов’язує наші вина зі спадщиною, яка зникає.

Ще одне ключове рішення – це те, як ми підходимо до витримки. Юридично ви можете виробляти Амароне без будь-якої витримки в дубових бочках – витримка в нержавіючій сталі або бетоні дозволена. Але ми вирішили витримувати все наше Амароне як Riserva. Це означає мінімум чотири роки за регламентом, але ми зазвичай переходимо до п’яти, іноді шести. І ми витримуємо лише у бочках великого формату. Це традиційно, але водночас ми застосовуємо інновації: ми контролюємо надходження кисню, проводимо мікровиніфікації, щоб експериментувати з різними джерелами дуба, і співпрацюємо з бондарями для точного налаштування рівня обсмажування. Тож ми не намагаємося змінити стиль – ми вдосконалюємо його завдяки знанням та деталям.

Ми також збираємо врожай набагато раніше, ніж багато інших – зазвичай наприкінці серпня або на початку вересня. Більшість виноробень все ще збирають врожай у жовтні. Але зміна клімату все змінила. Цукор більше не є проблемою – це фенольна стиглість і кислотність. Ранній збір врожаю дозволяє нам зберегти свіжість і яскравість винограду, що зрештою дає нам більш елегантний, більш витончений Амароне.

На винограднику ми почали впроваджувати регенеративні методи – більше покривних культур, менше обробітку, створення коридорів біорізноманіття. І ми випробовуємо сухе землеробство на деяких ділянках, щоб стимулювати глибший ріст коренів, що, на нашу думку, посилить прояв мінеральності у вині.

Так, ми впроваджуємо інновації. Але кожен вибір – від вибору виноградника до природного сушіння та тривалої витримки – робиться для збереження та посилення певної ідентичності. Амароне, як ми його бачимо, має відображати спадкоємність з походженням вина в 1950-х роках. Вина повинні бути послідовними, так, але також живими – здатними розвиватися, залишаючись при цьому вкоріненими в чомусь реальному.

В.Б. Давайте поговоримо про сімейну динаміку. З різними особистостями та філософіями в родині, як ви приймаєте важливі рішення, особливо ті, що формують стиль та напрямок ваших вин? Чи існує структурований процес, чи він більш інтуїтивний та спільний?

Г.Б.: Особисто я вважаю сліпі дегустації безцінними для досягнення узгодженості. Але перш ніж заглиблюватися в це, важливо зрозуміти, що відбувається в регіоні. Верона виробляє вино у великих масштабах з 1890-х років – це дуже продуктивний, успішний регіон. Амароне перетворився з нішевого, ексклюзивного вина на масово вироблений стиль. З цим зростанням регіон почали розглядати не стільки як терруарний, скільки як стилістичну категорію. Прозорість постраждала. Сьогодні, ставлячи запитання про Амароне молодим сомельє, часто можна помітити, що вони не мають чітких знань про походження виноградників чи деталі виробництва. Амароне зводиться до «стилю», який часто сприймається як важкий, солодкий, навіть незграбний.

Тож, втративши батька три роки тому, наша сім’я відчула сильне бажання відновити зв’язок зі своїм корінням та терруаром. Це постійна подорож експериментів та відкриттів – навіть для нас. Такі рішення, як пересадка виноградників чи інвестування в обладнання, приймаються спільно. Ми об’єднуємо погляди винороба, агронома та родини, а сліпі дегустації є ключовими в цьому процесі. Ці дегустації не є приватними – вони є частиною наших регулярних командних обговорень. Іноді ми голосуємо, іноді дискутуємо, але ми завжди прагнемо до консенсусу та зосереджуємося на нашій спільній меті: створювати вина, які відображають наш терруар та продовжують спадщину Бертані.

Ми можемо це робити, тому що ми – бутикова виноробня. Якби виробляли вина для масштабного розповсюдження, наприклад, для супермаркетів чи монополій, де все залежить від ціни – у нас не було б розкоші працювати на такому рівні деталізації.

В.Б.: Ви згадали про еволюцію та експерименти. Що ви бачите наступним кроком в еволюції Амароне? Куди це прямує?

Д.Б.: Я вважаю, що майбутнє — за прозорістю, терруаром та зв’язком людей з конкретним виноградником і методом. Йдеться не про продаж загального бренду. Ми розглядаємо Амароне не як фіксовану стилістичну категорію, а як щось, що може розвиватися, залишаючись автентичним. Наприклад, зараз ми досліджуємо використання амфор для витримки або ферментації Амароне, але не типових теракотових амфор, пов’язаних з помаранчевими винами. Це дуже тонкі, пористі посудини, виготовлені компанією Tava в Альто-Адідже. Вони дозволяють дуже контрольоване окислення, що повністю відрізняється від традиційної теракоти, що використовувалася в стародавньому виноробстві. Це може бути можливістю, оскільки вина можна витримувати або ферментувати в контейнері з кисневим обміном, подібно до дерев’яних бочок, але без надання жодних деревних ароматів. Ця ідея насправді належала нашому виноробу, який бачив, як це використовується в Тоскані.

До речі, Tava продає близько 80% своєї продукції Бордо – багато замків зараз використовують ці амфори замість дубових бочок. Отже, це чудовий приклад того, як ми можемо впроваджувати нові технології не для того, щоб імітувати тренди, а для того, щоб краще виражати наш власний терруар, сорти та органічні характеристики у чистіший спосіб. Це не зміни заради змін – це вдосконалення ідентичності.

В.Б.: Окрім Амароне, як ви позиціонуєте решту свого винного портфоліо та інші аспекти бізнесу? Яку роль вони відіграють у вашій ідентичності як виноробні, і як ви хочете, щоб їх сприймав світ?

Д.Б.: Ми не є виключно виробником Амароне, хоча Амароне, звичайно, є центральним у нашій історії. Ми також виробляємо вина, які дозволяють нам продемонструвати різноманітність нашого регіону поза традиційним іміджем Вальполічелли. Наприклад, у нас є купаж з лоз Каберне-Мерло, які мій батько посадив на початку 90-х, а виробництво розпочалося у 2000 році. Ці вина є більш нішевими та не завжди легкими для впровадження, особливо на ринках, де Верона розглядається виключно крізь призму Амароне, Ріпассо та Вальполічелли. Але як тільки люди починають взаємодіяти з нашим брендом і довіряють тому, що ми робимо, вони починають досліджувати решту портфоліо, і саме тоді ці унікальні вина справді отримують визнання.

Окрім самих вин, ми також розглядаємо гостинність як ключовий стовп нашої ідентичності. Нашим наступним кроком, ймовірно, буде відкриття ресторану на території маєтку. Йдеться про створення глибших зв’язків з людьми, наближення їх до землі, їжі та вин – пропонуючи повний досвід, який відображає, хто ми є та звідки ми родом.

В.Б.: Заглядаючи вперед у наступне десятиліття, як ви та ваш брат визначаєте стратегічний напрямок та пріоритети виноробні? Чи маєте ви чітку місію чи позиціонування, яке визначає ваші рішення?

Д.Б.: Наша місія полягає в тому, щоб стати справжнім орієнтиром для Вальполічелли – еталоном, що визначається автентичністю та повагою до терруару, а не обсягом чи загальними ринковими тенденціями. У той час як багато великих виробників покладаються на вина IGT, що постачаються за межами зони Вальполічелла, розмиваючи ідентичність регіону, ми рішуче рухаємося в протилежному напрямку. Ми інвестуємо значні кошти в місцеві сорти, мікровиніфікацію та виноробство на окремих виноградниках, щоб підкреслити унікальний характер нашої землі та клону Corvina.

Місцевий виноград Верони має величезний невикористаний потенціал, і ми хочемо, щоб наші вина були визнані за елегантність та вишуканість, а не за важкість чи індустріальний стиль. Наприклад, наш Амароне містить близько двох грамів залишкового цукру – значно нижче нормативної межі – що сприяє фруктовому, дружньому до їжі стилю, який кидає виклик типовому сприйняттю Амароне як надмірного. Наша стратегія обертається навколо збереження традиційних практик, таких як природне сушіння, тривала витримка та відбір місцевих дріжджів, та відмови від промислових скорочень. Прозорість та чітка комунікація також є ключовими; ми хочемо, щоб споживачі розуміли та цінували глибину та автентичність кожної пляшки. По суті, наступні десять років – це поглиблення коріння, шанування традицій та підвищення справжньої ідентичності Вальполічелли на світовій арені.

В.Б.: Як ви вважаєте, чи є шанс для Вальполічелли створити більше субрегіонів у майбутньому?

Д.Б.: Насправді триває дискусія щодо створення восьми субрегіонів у Вальполічеллі. Вони обговорюють оновлення чинних правил DOC у регіоні, яке запровадить субрегіони, що охоплюють близько 80 різних сіл. Ідея полягає у визначенні восьми офіційних підзон – п’яти в районі Класіко та трьох у розширеному районі. Якщо це станеться, це дозволить нам вперше офіційно зареєструвати та визнати окремі виноградники в цих субрегіонах. Це буде великим кроком вперед з точки зору прозорості, відстеження та підвищення ідентичності кожного унікального терруару.

Ви зможете називати свій Амароне назвою села. І якщо ви це зробите, вам потрібно буде зареєструвати окремий виноградник. І буде більше вимог – таких як нижча врожайність, точніший процес. Поточний процес виробництва Амароне насправді не вимагає довшої витримки. Але в майбутньому, якщо ви хочете мати такий рівень точності, будуть обов’язкові правила. Врожайність виноградника буде набагато нижчою.

Так, як ми працюємо сьогодні, вся наша продукція в основному відповідатиме цьому новому правилу. Але, як не дивно, а радше навіть сумно: якщо я хочу зазначити на етикетці назву «Неграр-ді-Вальполічелла – Арбіцано», селища, де ми знаходимося, правила цього не дозволяють. Тому я маю дотримуватися загальної назви «Амароне Класіко» для всього регіону. Немає жодної специфіки. Немає правил, які допомогли б мені пов’язати вино з певною областю чи субрегіоном. Тож, нарешті, в Консорціумі, серед виробників, триває дискусія, і ми працюємо над розробкою цього нового правила.

В.Б.: Наскільки значним є вплив зміни клімату на виробництво вина у Вероні? Наскільки зміни температури чи інші фактори навколишнього середовища впливають на ваші виноградарські практики та довгострокове планування? Чи це вже помітно в регіоні?

Д.Б.: Це відчутно вже сьогодні. Раніше, як я вже згадував, ми збирали виноград наприкінці вересня або на початку жовтня. Сьогодні ж переважно починаємо в кінці серпня. Урожай вже змістився приблизно на місяць порівняно з 1970‑ми.

Нам у цьому допомагає ще дві речі. По-перше, ми використовуємо суміш із 18-19 автохтонних сортів. Деякі з них, які колись вважали надто різкими – наприклад, Оселета (прим. ред.: Оселета – рідкісний автохтонний червоний сорт винограду з району Вальполічелла в регіоні Венето, Італія – докладніше на сайті Tenuta Santa Maria) – у 70-х роках сприймалися занадто кислими, не дуже привабливими, недостатньо визрілими. Сьогодні ж вони дуже допомагають нам збалансувати купаж: додають свіжість, кислотність і дійсно цікаві таніни. Це особливо корисно, коли через зміну клімату деякі сорти перезрівають або стають надто концентрованими.

Отже, перша стратегія – це зміна купажу та використання місцевих сортів для відновлення балансу стилю вин. Другий варіант – це гра з різною висотою в регіоні. Ми починаємо приблизно з 50 метрів – найнижчої частини Вальполічелли – і до 600 метрів. Тож існує величезна різниця у висотах, з якою можна працювати.

Наш наступний проєкт знаходиться в третій долині, де ми вирощуватимемо виноград на висоті приблизно від 300 до 400 метрів. Наразі ми знаходимося приблизно на 180 метрах. Тож перенесення виноградників на вищі висоти – місця, де ще в 1970-х чи 60-х роках не можна було досягти належної стиглості – наразі стало можливим.

Сьогодні ці висоти допомагають нам виробляти вина, які є більш витонченими, з більшою кислотністю та елегантністю. Тож так, зміна клімату повністю впливає на нас. Але нам пощастило як регіону, тому що це поєднання сортів дуже допомагає. І варіанти висот також допомагають. Якщо ви їдете в такий регіон, як Бордо, де рівнина і немає великих перепадів висот, ви не можете з цим гратися.

В.Б.: Маєток Tenuta Santa Maria явно має особливу атмосферу – з його поетичною, аристократичною спадщиною. Як ця ідентичність формує той досвід, який ви пропонуєте сьогодні? Хто ті люди, які приїжджають до маєтку, і як ви позиціонуєте те, що вони тут знаходять? Ви зосереджені на преміальному сегменті, чи це щось інше?

Д.Б.: Для нас винний туризм – це не просто розкіш чи дохід, це культура. Ми шукаємо допитливих, незалежних мандрівників, які сприймають вино як глибший досвід, а не просто напій. Вони хочуть зрозуміти історію, процес і душу місця.

Звичайно, ми пропонуємо преміальні дегустації – як-от наша вертикаль Амароне, що бере свій початок у 1928 році – але наша основна аудиторія складається з захоплених людей, а не туристичних груп. Близько 95% наших відвідувачів приїжджають самостійно. Вони тут заради чогось автентичного.

Маєток Tenuta Santa Maria пропонує саме це: маєток, багатий на поезію, спадщину та історію. Це один із перших будинків Амароне. І ми намагаємося поділитися цим з людьми – не через грандіозні жести, а через розповіді історій, освіту та емоційний зв’язок.

Під час дегустацій ми використовуємо візуальні матеріали та наративи, щоб пояснити все: виноград, землю, процес сушіння, ферментацію. Йдеться не про те, щоб сказати «це найкраще вино», а про те, щоб допомогти людям зрозуміти, чому це важливо. Наша команда має високий рівень знань та добре підготовлена, але ми підтримуємо легкий та гостинний тон. Цей баланс допомагає гостям почуватися комфортно, водночас даючи їм глибше розуміння того, що вони куштують та відчувають. Саме це створює змістовний досвід. Ми прагнемо запропонувати інший вид розкоші – такий, що корениться в часі, турботі та культурній глибині. Гості йдуть, знаючи, як виготовляється Амароне, що робить цей регіон особливим, і часто з новим розумінням усього цього.

В.Б.: Чи не могли б ви поділитися пам’ятною історією чи досвідом з Tenuta Santa Maria, яка б передала дух вашої гостинності та унікальну атмосферу, яку ви прагнете створити для своїх відвідувачів?

Д.Б.: Стільки речей… Мені потрібно подумати про це. Зазвичай я намагаюся – коли можу, якщо маю час – зустрічатися з групами та спілкуватися з ними особисто. І те, що я часто чую як відгук, це те, що коли люди приходять сюди, вони дійсно відчувають пристрасть усіх, хто працює з нами. Вони відчувають гостинність. Є сильне відчуття особистої причетності. Коли наші відвідувачі роблять останній поворот на дорозі та бачать виноградники, маєток з його будівлями, що збереглися з 1700-х років, зазвичай вони кажуть мені, що це ніби перенесення на 300 років у минуле. Вони приїжджають і на мить відчувають себе майже дезорієнтованими – ніби вони перейшли в іншу епоху. Ми самі цього не помічаємо, бо живемо в ньому щодня. Але коли ми зустрічаємо гостей, то усвідомлюємо наскільки унікальне це середовище. Тут є щось… «genius loci», як його називають – «дух місця». На цій території живе душа, і ми несемо відповідальність за її збереження.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк  сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn

• 1928 Acinaticum
• Bertani
• Luca Rettondini
• Tenuta Santa Maria
• Valpolicella
• Амароне
• Вальполічелла
• Лука Реттондіні