Анна Пекер: «Щоб каліфорнійське вино в Україні теж мало змогу передавати свої позитивні еманації, про нього треба якомога більше знати»
Анна Пекер – одна з найавторитетніших постатей на ринку імпортних вин в Україні. Але й найменш медійна. D+ вирішив виправити цю несправедливість, задовольнити власну цікавість і заповнити прогалини в наших знаннях про тих, хто формує винну культуру нашої країни. Для цього ми досить довго спілкувалися з Анною Пекер, керівником офісу California Wines в Україні – адже було що згадати.
Дякуємо за приділений нам час. Анно, ви пройшли шлях від роботи з імпортом вина у великих ритейл-мережах до керівництва офісом California Wines в Україні. Які ключові професійні навички та досвід, приміром, Fozzy Group, де розвивали «Власний імпорт», стали фундаментом для вашої нинішньої ролі та як ви прийшли до співпраці з California Wine Institute?
А.П.: Починалося все, в принципі, з роботи в ресторані. Далі була робота в компаніях, зосереджених переважно на HoReCa, тобто з більш топовим портфелем. А вже пізніше – великий ритейл. І це все разом, мабуть, і привело мене до співпраці з California Wine Institute. На сьогоднішній день ця робота з California Wine вже вийшла за межі України. Я відповідаю за Східну Європу (окрім Польщі), країни Балтії і деякі країни Середньої Азії. Тобто сфера діяльності розширилася, але Україну я точно залишаю у фокусі. І це не лише моє власне побажання, це і справді той фокус, який California Wine Institute планує залишати на найближчий час, як мінімум на найближчі роки. Якщо говорити про навички чи напрацювання, які мене до цього привели, то, в першу чергу, це, мабуть, комунікативність. За всі ці роки я навчилася на певному рівні комунікувати з людьми: як з виробниками, так і з імпортерами, з професіоналами у винній сфері, з поціновувачами вина. Тут найголовніше зрозуміти, що кому цікаво, що потрібно, і потім ці ниточки обережно зв’язати, щоб все разом запрацювало. І головний результат цього – задоволення, яке одержують люди, коли відкривають пляшку каліфорнійського вина. Бо це і є, мабуть, найголовніше в нашій сфері, – це задоволення від вина.
Аню, ви у Fozzy очолювали напрямок вино «Власного імпорту». І в нас, як у спостерігачів цього процесу, складалося таке враження, що він був певною мірою, можна сказати, авторським. Бо ви формували портфоліо. Як набувалися ці навички? І як сьогодні California Wine визначає, які бренди на той чи інший ринок від Каліфорнії запросити, кому їх запропонувати? Яка тут кухня?
А.П.: Робота у великій мережі, формування асортименту для неї має особливості. Тому що тут, окрім власного бачення трендів або навіть просто власного бажання щось відкрити, щось привезти таке, чого не було раніше, обов’язково має бути бізнесове підґрунтя. Не можна просто займатися творчістю, яка не приносить зиск.
У мене освіта в комп’ютерній сфері, математична, тому хоча це і був мій перший досвід, і я набувала його вже під час роботи, для мене це було логічно і зрозуміло: як це будується, що приносить гроші, де є простір для творчості, як із цією творчістю працювати так, щоб усе одно там було зерно, щоб там було щось бізнесове, business wise. Звичайно, окрім того, що за роки моєї роботи в «Сільпо» ця мережа виросла і стала одним з основних імпортерів вин в Україні, вона декілька років поспіль була найбільшим імпортером Франції. І саме це, мабуть, і впадало в око.
Я сама – франкофіл зі стажем, і змогла, я думаю, скласти пазли так, щоб ті прекрасні вина, що є у Франції, можна було представити в Україні. Колись саме ми почали розбудовувати категорію креманів. Не просто привезли пару вин, а представили асортимент з різних апеласьонів, стилів. Бо в сенсі ритейлу потрібен інший підхід, ніж у імпортера, який просто працює в HoReCa або привозить певного виробника. У ритейла інша стратегія, тут мислять розбудовою категорії.
Чи цей навик зараз якось впливає? Я не обираю, які саме вина поставляти на той чи інший ринок. Єдине, що можу, – спираючись на досвід роботи з нашими імпортерами та власний, – зорієнтувати і їх, і виробника, чи підходять вони один одному. Наприклад, готуючись до виставки й знаючи, що там буде сотня експонентів, я отримую від імпортера ввідні: умовно, нам потрібне вино, яке на полиці буде в певному ціновому коридорі. Тоді я розумію, на кого їм варто звернути увагу в першу чергу – хто може забезпечити потрібну якість, сортові характеристики, запропонувати цікаву для імпортера цінову категорію та працювати логістично так, як цьому імпортеру необхідно.
Таким чином це трохи скорочує час. Але далі вони абсолютно самостійно спілкуються, знаходять спільну мову. Або не знаходять. Я обов’язково завжди показую імпортеру тих виноробів, кого, як я вважаю, варто спробувати. Може, їх не привезуть сьогодні, може, не привезуть найближчі десять років, але це такі зірочки, на які можна орієнтуватися, щоб зрозуміти, що таке каліфорнійське вино. Щоб мати ширше розуміння, виходити трохи за рамки: оце просто каберне, просто шардоне, і все плюс-мінус однакове. Ні, все взагалі не так.
Для того, щоб сформувати розуміння, наскільки величезне розмаїття вин у Каліфорнії, важливо показувати, що там справді можна напрацювати портфель: мати різні вина, різні стилі, навіть якщо подекуди сорти збігаються. А сьогодні кількість сортів, з якими працює Каліфорнія, уже виходить далеко за межі тих, до яких ми звикли. З іншого боку, якщо виробник цікавиться певним ринком, я можу поділитися знаннями, певними даними про цей ринок або контактами імпортерів. Проте я точно не впливаю на конкретне формування каліфорнійського асортименту на якомусь ринку. Я можу лише ділитися досвідом, релевантним насамперед для України. І не впевнена, що цей досвід буде однаково корисним для інших ринків, особливо тих, які суттєво відрізняються від нас ментально. Водночас структурованість і такий підхід загалом корисні в багатьох речах, не лише в роботі.
Ви сказали, що розширилася географія ваших повноважень, додалися ринки Середньої Азії. Які саме?
А.П.: Я маю на увазі Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, можливо, Туреччину. Зараз я лише на етапі збору первинної інформації про ці ринки: які там є імпортери, хто вже працює з каліфорнійськими виробниками і з якими саме, що це за компанії; хто не працює, але потенційно міг би. Тобто мені потрібно зібрати дані й сформувати власне уявлення. California Wine Institute бере участь не лише у великих виставках і допомагає виробникам туди потрапити, а й регулярно організовує регіональні виїзні дегустації, у яких бере участь частина виробників. Торік це була Африка – вони відвідали три країни. Цього року теж були в Африці, але вже в інших трьох країнах.
Тому є ідеї, як, окрім великих виставок, де не всі можуть приділити достатньо уваги саме Каліфорнії, робити щось менш масштабне, але дуже сфокусоване. Моє перше завдання – зрозуміти, що відбувається на кожному ринку, а далі вже дивитися, що ще можна зробити. І, звичайно, є ринки, які вже працюють із нашою освітньою програмою Capstone, а є ті, що про неї не знають. Це також один із моїх пріоритетів – презентувати програму, розповісти про неї, знайти партнерів, які проводитимуть навчання на кожному ринку відповідно до Capstone.
Чи можете ви зараз хоча б побіжно проаналізувати нові для вас ринки? І, скажімо, Африка, окрім Південної Африки, вважається територією країн із досить бідним населенням, де, якщо купують вино, то часто дешеве солодке. Як Каліфорнія бачить себе на африканському континенті? І які країни зі Східної Європи чи Середньої Азії вам уже зараз здаються потенційними?
А.П.: На тих ринках, які я вже встигла подивитися, по-перше, уже є імпортери, що працюють із каліфорнійськими винами. І є такі, що діють не лише в форматі, характерному для ринків, що тільки відкривають для себе імпортне вино. Україна, до речі, проходила абсолютно той самий шлях.
Спочатку відбувається дуже сильна диверсифікація: люди купують або дуже відомі й дорогі бренди, або щось недороге, ближче до їхнього смаку. У нас це теж були недорогі напівсолодкі вина. І на тих ринках, які я аналізувала, зараз спостерігається схожа ситуація. Але вже, окрім топових вин на кшталт Opus One, яке зазвичай з’являється одним із перших і яке всі, хто хоч якось дотичний до вина, точно знають, – а це, м’яко кажучи, зовсім не дешеве й аж ніяк не напівсолодке вино, – там починає з’являтися й інший асортимент. Попит на преміальні вина є завжди. Каліфорнія зараз не ставить за мету експортувати все підряд. Треба розуміти, що 85% вина, виробленого в Каліфорнії, споживається всередині США. Тому насправді не так багато виробників готові експортувати. Є ті, хто ладен працювати лише з конкретними країнами й не хоче розширювати присутність – у них або немає додаткових обсягів, або немає інтересу. Є кілька великих виробників, які хочуть розширювати ринки, і в них, зокрема, є й напівсолодкі варіанти.
Вони добре розуміють цю історію, бо й США свого часу пережили хвилю напівсолодких і солодких вин у 60–70-х роках. Це було те, що масово виробляли й масово пили. І досі є прості, напівсухі та напівсолодкі вина – людська природа така, що багатьом це подобається. Наприклад, каліфорнійський рожевий White Zinfandel – може бути напівсухим або напівсолодким, залежно від мети виробника – це абсолютно комерційно успішний продукт, який легко продається. Зверніть ще увагу, Каліфорнія майже не виробляє ігристих вин: їх мало, і вони дорогі через високий податок, однаковий для всіх типів ігристого. Тому дешевого ігристого там немає в принципі. Тож White Zinfandel часто виконує роль такого «літнього напою». Якщо в нас це умовно просекко, то в них – White Zinfandel. Якщо говорити про ті ринки, які я встигла оглянути, – там уже є імпортери, що працюють із більш цікавим, не пересічним асортиментом. Не всюди, але тенденція є. Часто починають із зірок, відомих в усьому світі: Silver Oak, Stag’s Leap, або вин, що брали участь у «Паризькому суді» 1976 року. Тобто знайомство з Каліфорнією часто починається саме з таких імен.
Потім з’являються великі бренди на кшталт Robert Mondavi чи Francis Ford Coppola – їх теж добре знають, це вже ширші історії. А далі ринок може рухатися в бік менш гучних, але не менш цікавих і якісних виробників. Так це працювало, наприклад, у Польщі. Я не займаюся польським ринком – там є окремий представник, – але вони за десять років, навіть трохи більше, пройшли величезний шлях. Сьогодні майже кожен ресторан високого рівня в Польщі має питому каліфорнійську частку у винній карті. І це вже не просто базові шардоне та каберне «для галочки».
Які активності для популяризації California Wine Institute зараз проводить в Україні?
А.П.: У нас зараз саме запускається нова активність, яка проводиться на платформі Star Wine List. Це міжнародна платформа шведського походження, де ресторани подають свої винні карти й отримують певні відзнаки. У California Wine Institute є окремий підпроєкт California Star. Ресторани, що мають у своїй карті каліфорнійські вина, можуть подаватися, щоб отримати цю відзнаку. Там є певна градація: залежно від того, скільки каліфорнійських вин у карті, ресторан отримує відповідну кількість зірок.
Для ресторанів, зареєстрованих як California Star (в Україні їх уже п’ять), у червні буде проведена активність «Каліфорнія в келиху». Вони додатково презентуватимуть і пропонуватимуть келихами щонайменше шість каліфорнійських вин упродовж місяця. Це дасть змогу нашим поціновувачам познайомитися з ширшим спектром каліфорнійських вин.
Можете перелічити українські «Зірки Каліфорнії»?
А.П.: Першим був «Beef М’ясо і Вино». А зараз долучилися «Едем», київський Win Bar, львівський Win Bar та La Luce у Львові. Усі вони мають одну зірку. Одна зірка – це до десяти каліфорнійських вин у карті, саме тих, що повністю вироблені в Каліфорнії. Вина, розлиті в Європі, не враховуються.
Далі це працює так: ресторани складають винні карти й розуміють, що їм чогось бракує, – наприклад, совіньйон блану. Тоді вони звертаються до імпортерів: «А чи є у когось совіньйон блан?» Коли один, два, три ресторани ставлять однакове запитання, у імпортера виникає думка: мабуть, шардоне, каберне чи зінфанделю вже недостатньо, треба розширювати портфель. І це працює по колу.
Якщо повернутися до ринків, які не мають сильної власної винної традиції – вам здається, там легше просувати Каліфорнію?
А.П.: Мені здається, що так. Це моя теорія. Люди, які росли в країні, де не було розвиненої винної культури, зазвичай більш відкриті до нового. Я зараз не беру Францію, Італію, Іспанію, Німеччину, Австрію, Португалію. Там люди дуже часто п’ють не просто вино своєї країни, – а свого регіону, свого села, свого сусіда. І вони менш схильні до експериментів. Французи не п’ють Нову Зеландію, вони часто взагалі не розуміють цей стиль вина.
У Каліфорнії є імпортні вина, але здебільшого вони п’ють своє, каліфорнійське. Вони на ньому виросли. Вони відкриті до експериментів із сортами, але логістично все, що потрібно везти здалеку, стає таким же дорогим, як і для нас каліфорнійське вино. Це працює в обидва боки. Тому ринки, які не мають цього поколіннєвого «ми п’ємо тільки вино свого регіону, бо звикли», значно відкритіші до нового. Там більше можливостей щось показати і більше цікавості спробувати щось інше. Немає такої прив’язки: тільки це – і більше ніяк.
У мене був дуже показовий досвід з імпортером із Болгарії. Торік у Каліфорнії проводили великий івент для байєрів із різних країн, і серед запрошених був цей імпортер. Через деякий час після івенту я йому пишу: «Як справи?». А він каже: «Знаєш, якби я не поїхав, я б і не думав щось ще розвивати у своєму портфелі. У мене було два бренди – і окей. А зараз я вже п’ять угод підписав і ще про два думаю, як їх завозити. Я справді закохався, бо зрозумів, що каліфорнійське вино настільки різноманітне, що я зможу це пояснити далі, донести цю історію до клієнтів, і мій портфель стає набагато цікавішим». Тобто Каліфорнія для нашої частини світу настільки ще незнана, що дуже довго буде джерелом такого «вау»: новий стиль, нова історія, несподівані відчуття.
Є думка, що преміальний сегмент – один із найчутливіших до криз. Як ви пояснюєте цінність каліфорнійських вин у період, коли купівельна спроможність знижується?
А.П.: Тут працює проста арифметика. Якщо купуєш просте й недороге вино, везеш його дуже далеко, витрачаєш багато на логістику – воно на полиці стає значно дорожчим, ніж у країні походження. І часто вже не варте цих грошей порівняно з винами, які або створені в цій самій країні, або привезені з ближчих країн. А коли купуєте вино дорожче, ці витрати нівелюються. Якщо вино коштувало 20 євро і стало 28 чи навіть 30 – це вже не так драматично, як коли воно коштувало 2 євро, а стало 10. Тому я думаю, що саме в цих категоріях Каліфорнія матиме попит і знайде своє достойне місце.
Освітня програма Capstone California стала важливою частиною розвитку ринку. Чим вона відрізняється від інших?
А.П.: Програма Capstone особлива тим, що її цікаво проходити не тільки професіоналам, а й просто людям, які цікавляться вином. Вона дуже дружелюбна і відкрита до людей. Починається все з коротенької програмки, що називається 101. Я її навіть переклала українською. Тобто вона абсолютно доступна для того, щоб побіжно ознайомитися й зрозуміти, що таке Каліфорнія. А далі перший рівень теж дуже цікаво і просто викладений. І є можливість організувати дегустацію як завершення рівня – у нас достатній вибір вина, щоб люди могли щось спробувати і поспілкуватися. У цьому сенсі програма доступніша. Проходити її можна онлайн, а дегустацію вже організовувати офлайн, коли набирається група. І я думаю, ми з Катериною будемо розуміти, як це робити. Вона точно буде цікава широкій аудиторії, не лише професіоналам. Професіонали багато нового дізнаються вже з другого рівня, а третій рівень – там взагалі багато відкриттів. Отже, щоб познайомитися з регіоном, скласти своє уявлення, потім спробувати вісім–десять вин і трохи глибше зануритися – вона надзвичайно вдало складена.
Якщо ми вже заговорили про навчання, розкажіть, будь ласка, де вчилися ви?
А.П.: Вину я не вчилася ніде. Це не секрет. Я не закінчувала жодної школи. На той момент, коли в мене вже була можливість працювати з вином, в Україні ще не існувало винних шкіл. Це було давно. Але мені дуже пощастило працювати в ресторані «Ліпський особняк», якого вже давно немає. Власники привезли туди неймовірну колекцію вина зі своїх приватних колекцій у Нью-Йорку, зі Сполучених Штатів. У винній карті було понад вісімдесят позицій. Були книги англійською. І був час, тому що я починала працювати як хостес. Був час, бажання і велике натхнення від людини, яка тоді працювала сомельє. І мені це було дуже цікаво.
Була можливість не просто читати книжки, а й увечері, коли відкривалися ці пляшки, їх пробувати. Потім почали з’являтися інші ресторани, інші заклади, інші карти. І ми, ті перші, хто починав працювати з винами, інколи після зміни телефонували один одному: «У мене з’явилося те», «А у мене є оте». І їздили один до одного в гості спробувати щось, щоб скласти уявлення: а що ж таке та Бургундія, або що таке якесь супер-Бордо. Згодом у мене навіть була співпраця з «Козирною Картою»: я певний час у їхній школі читала винний курс для тих, хто хоче стати сомельє. Я кілька разів замислювалася про професійну освіту в цій галузі. Але саме тоді мої роздуми збіглися з переходом у «Сільпо». А в «Сільпо» була потреба вчитися зовсім іншим речам: менеджменту, формуванню категорій, ритейл-підходу. І я дуже глибоко в це занурилася.
І, насправді, я точно не сомельє. Коли мені кажуть, що я сомельє, я відповідаю: ні, я не сомельє, я не маю ґрунтовних знань у цій сфері. Мої знання суто емпіричні. Це кількість виставок, кількість вин, кількість виноробень, із якими я працювала, кількість книжок, які були прочитані, коли я до всього цього готувалася, кількість моїх талмудів із дегустаційними нотатками. Деякі виробники навіть сміялися й казали: «О, це Аня і її нотатки». Тепер у мене просто неймовірна кількість тих записів, і в голові склалася своя система. Втім, колись я навіть брала участь у першому конкурсі сомельє. Олег Кравченко нещодавно згадував ці історії – як ми змагалися у тому першому конкурсі. Це було дуже давно. І зараз, коли я працюю з іншими проєктами, відчуваю, що мені, наприклад, бракує технологічних знань про вино. Але потреба в них виникає рідко. І йти отримувати ґрунтовну освіту саме з винної технології я поки не бачу сенсу. Я все-таки залишаюся, і з California Wine Institute зокрема, на полі маркетингу і комунікації. На цьому рівні я вважаю, що достатньо ґрунтовно розбираюся в темі, щоб підтримати виробників, імпортерів, провести базові, ознайомчі семінари. Не для суперпрофесіоналів, які вже добре розбираються в темі, а саме ознайомчі. Після цього вже може підключатися наша кваліфікована educator, сертифікована викладач Катя Ющенко, у якої є і ґрунтовна освіта, і додаткове навчання від нашого інституту.
Але я точно розумію, що сьогодні сама вчуся каліфорнійському вину. Я закінчила два рівні програми Capstone, до третього ще не підступалася, бо там уже трохи інша історія. І для мене було великим здивуванням і вау-ефектом те різноманіття, що там існує. Бо в мене в голові склалася своя рамочка, свій міф: каберне, шардоне, зінфандель, піно нуар, совіньйон блан, усе в бочці, усе насичене, потужне, з високим алкоголем. А виявилося, що все зовсім не так.
Тому я й узялася вчитися, проходити курс і намагатися в цьому розібратися. І найголовніше – є можливість пробувати різні вина хоча б на виставках. Так було на Wine Paris, коли проводили семінар до ювілею «Паризького суду». Він був побудований в іншому ключі – Катя про це більше писала. Але в мене була можливість пробувати вина до того, як їх подавали учасникам семінару. І я кожну вільну хвилину йшла до когось із виробників і пробувала: а що в нього, а що там, слухала. Бо це різноманіття справді дивує.
І, до речі, коли я була в Каліфорнії восени, то побачила, як вони експериментують із сортами. Вони абсолютно не обмежені жодним законодавством у цьому сенсі, тому садять те, що вважають за потрібне. Якщо бачать, що змінюється клімат, змінюється попит, хочеться зробити щось інше, бо й внутрішній ринок втомлюється від одного й того ж, – вони це роблять. Ронські сорти вони використовують давно, але я там пробувала і Vermentino, і Fiano, і Tempranillo…
А в програмі Capstone є розділ, присвячений регламентаціям, каліфорнійському винному законодавству? Бо мені здається, що ця програма взагалі трохи недооцінена – навіть чиновники європейських міністерств сільського господарства могли б вивчати цей досвід, бо ті ж зміни клімату диктують зміни на практиці.
А.П.: Тут просто варто пам’ятати, хто яким шляхом рухався і чому до цього прийшов. Усі європейські винні законодавства з’явилися не просто так. Для мене це як дві паралельні лінії, що розвивалися одночасно.
Перша історія. Питання в якийсь момент постало так: як мені відрізнити своє вино, яке я виробляю в цьому селі й роблю краще за сусіда, від вина сусіда, якщо село одне. І тоді з’являється класифікація, щоб пояснити, чим це вино відрізняється від сусідського. А далі – зворотна історія: коли я як людина, що купує вино, хочу придбати конкретне вино, то маю певні очікування щодо якості й стилю. І ми повертаємося назад і кажемо виробнику: так, твоє нове вино краще, але давай ти будеш продовжувати робити саме так, як досі. Ти будеш саджати той самий Мерло, робити отак і отак, бо я вже спробувала, я вже відрізняю твоє вино від сусідського, і я хочу саме це. Не міняй нічого.
Мені здається, за століття це і призвело до тієї класифікації, яку ми зараз знаємо. Ми бачимо, що французи першими в це глибоко занурилися, і там дуже багато маркетингу. Їм справді треба було відрізнити одні вина від інших, щоб поставити різну ціну й пояснити, чому вона різна. Але потім, коли люди вже починають платити не 2 євро, а 100 за пляшку, вони хочуть отримувати певну стилістику, певний рівень. І тоді звучить «ви маєте робити саме так», щоб люди, які платять ці гроші, були впевнені, що там та сама якість і той самий стиль.
У Каліфорнії ж такого не було. Плюс вони пережили дві епідемії філоксери і сухий закон. Вони пересаджували лози в 90-х, тому що була епідемія філоксери в 80-х. Тобто вони втрачали майже все тричі. У них немає цього нашарування століть. Але що відбувається зараз? У Каліфорнії продовжують народжуватися нові AVA – American Viticultural Areas. Якщо в Європі цей процес уже стабілізувався – ми можемо вивчити, скільки комун у Бургундії, як поділене Бордо, і все це плюс-мінус усталено, – то в Каліфорнії він триває. Перше AVA було зареєстроване у 1981 році. Тут ще й 50 років не минуло.
Чому вони розвиваються? Тому що їм теж треба відрізнити вино однієї долини від вина іншої. Якщо раніше ми казали просто «є Napa Valley AVA», то всередині Napa Valley вже є 16 sub-AVA, і процес не зупиняється.
Як їх виділяють? Американці доводять геологічними й історичними дослідженнями, що на певній території є свої географічні та кліматичні особливості, які відрізняються від сусідніх. Тому ця місцевість може отримати окрему AVA. І вони отримують. Я колись дивилася – було 149 AVA. Потім 154. І процес триває. Бо вони теж хочуть відрізнятися. І реально: каберне із сусідніх долин різне. І вони хочуть це пояснити. Можливо, колись це частково теж призведе до якихось локальних правил. Наприклад, зараз це можуть бути усні домовленості: у нас немає державного обмеження, але давайте ми тут не будемо робити іригацію – і так будемо відрізнятися. А потім, можливо, це закріпиться на законодавчому рівні: якщо хочеш написати цю AVA, не маєш права робити так чи так. Хто знає.
Я не думаю, що там буде настільки жорстка зарегламентованість, як у Європі, але американці теж приходять до того, що нижча врожайність – це кращий виноград. Виноград на схилі частіше кращий, ніж у долині. І вони все одно намагаються це розрізняти. Бо як інакше пояснити людям, чому ці вина різні, чому імпортеру має бути цікава і одна долина, і інша. Тому вони рухатимуться в бік ускладнення принаймні географічної класифікації.
Але це ж більше про ідентифікацію. А європейський регламент щодо сортів, мабуть, доведеться послаблювати.
А.П.: Так, точно доведеться переглядати, тому що потяг уже пішов, зміни є, і точно не зупиняться. Реагувати важливо. Тим більше, що галузь зараз точно не на підйомі. Треба реагувати, у тому числі на законодавчому рівні. Уже є кроки: десь розширюється регіональна зона, десь з’являється можливість вирощувати інші сорти, які краще пристосовані, десь можна поливати виноградник. Так, він тоді вже не буде того рівня, яким був завжди, і рівень класифікації стане простішим. Але для деяких виноробень це шлях вижити. Бо якщо люди поколіннями жили з виноробства, а воно перестало годувати сім’ю, треба щось міняти.
Я знаю, що є програми, коли виноградарям виплачують за те, що вони заміняють виноград на інші культури, які зараз більш прибуткові. Є програми, які навпаки доплачують, щоб вони зберігали виноград, щоб економічно вирівняти ситуацію і було з чого жити.
Галузь точно потерпає, точно падає – ми це всі знаємо. І європейським установам теж треба реагувати. Можливо, не так швидко, але доведеться.
Можете розповісти, що відбувається зараз у самій Каліфорнії щодо споживання, виробництва, впливу клімату? І що змінилося для її вин в Україні у зв’язку з війною?
А.П.: Якщо почати з Каліфорнії, то зараз ті процеси, які ми спостерігаємо, впливають на виноробну сферу набагато сильніше, ніж усі попередні падіння споживання чи зміни клімату. Втрата ринку Канади б’є сильніше, ніж поки що вплив клімату. За рік після втрати канадського ринку близько 20% врожаю вони просто не збирали – тому що немає потреби. Звичайно, це не стосується топових виробників і зірок, але я сама бачила ділянки, де прибирають лозу, бачила виноградники, де грона лишилися на лозах. Я спеціально запитувала – і отримувала ту саму відповідь: «Нам це не потрібно, бо ми тепер не продаємо в Канаду». Можливо, це не підкріплено офіційною статистикою, але саме такі відповіді я чула від виноградарів і виноробів. І це, мабуть, найбільша прикра зміна, яка з ними зараз відбувається. Данія, до речі, теж була для них великим ринком… І всі ці останні події настільки сильно вплинули, що попередні коливання просто нівелювалися. Тобто якщо раніше попит падав на один-два відсотки, то зараз удар набагато сильніший. І саме тому Каліфорнія зацікавлена впроваджувати програми для інших ринків: каліфорнійці розуміють, що експорт треба балансувати. Якщо внутрішній ринок залишається стабільним, то експорт треба перебудовувати так, щоб потенційні ризики нівелювалися хоча б тим, що великих ринків не один, а, умовно, п’ятдесят, нехай і менших.
Що стосується України, то ми всі знаємо, як війна вплинула на кількість людей, на профіль споживання і на купівельну спроможність. Якщо, до речі, говорити про преміальну категорію, то тут багато залежить від того, що саме вважати преміальною категорією. Як на мене, її можна міряти хоча б шампанським. Якщо споживання шампанського не впало – значить, преміальна категорія тримається. А споживання шампанського у нас не впало. Десь навіть 2025 рік був кращим, ніж 2023.
Моя думка така: преміальна категорія ніколи не була дуже масштабною, і найчастіше саме вона найменше страждає від криз. Тому що кількість людей із високою купівельною спроможністю плюс-мінус зберігається. Може бути падіння, потім ріст, але попит вирівнюється. Найсильніше страждає середній сегмент. Тобто ті люди, які пили, умовно, вино по 500 гривень, або перестали пити, або перейшли на 200. І саме цей хороший середній сегмент дуже постраждав. А якщо говорити про справжній преміум, про бренди – вони не страждають. Moët & Chandon не страждає. Dom Pérignon не страждає. Cristal тим більше. Він і раніше не продавався мільйонами ящиків. Як реалізовували умовні тисячі, так ті тисячі й лишаються. Я впевнена, що й Château Margaux чи щось з цього рівня все одно продається. Можливо, не так, як раніше, але збут є.
А що конкретно можете сказати про Каліфорнію в Україні? Якщо брати кількість імпортерів, логістику – наскільки все змінилося?
А.П.: До нуля легко приростати))). Я почала співпрацю з California Wine Institute буквально два роки тому. Ми почали працювати вже під час війни, на основі гранту, який був наданий штатом, у тому числі на розвиток в Україні.
Майже два роки тому імпортери, звичайно, були. Але дуже мало, і возили вони небагато. А за 2024 рік і початок 2025-го ми виросли в п’ять разів. Просто від невеликої бази зростати легше. Так, логістика складна. Хтось не починає працювати саме через логістику. Але є виробники, у яких є склади в Європі, і це значно спрощує ситуацію. Можна взяти палету, а не везти контейнер. Є імпортери, які пропонують умови технічного імпорту: вони вже майже зібрали контейнер і можуть докласти дві-три палети під замовника.
У багатьох імпортерів є каліфорнійське вино, розлите в Європі. Я його зараз не враховую, коли кажу «приріст у п’ять разів». А от що стосується власне каліфорнійського вина, у нас з’явилися нові виробники, яких раніше не було.
Які саме?
А.П.: «Бюро вин» привезло Ironstone – одного з найбільших і найвідоміших виробників зінфанделю. І вони привезли різні варіації. За цей період привезли Silver Oak – а це одна із зірок Каліфорнії. Зараз чекаємо поповнення від Баядери: вони везуть доступну лінійку від другої за масштабами сімейної компанії Каліфорнії – Trinchero. Це така доступна, яскрава лінійка. Це те, що одразу спадає на думку. Дуже сподіваюся, що цього року будуть нові контракти й нові виробники. Можливо, контракти будуть цього року, а вино – вже наступного. Постійно чую від ринку: «Як тільки з’явиться більше можливостей по доставці, ми почнемо». Але навіть зараз потроху й поступово щось у портфелі додається.
Які формати просування виявилися найефективнішими в умовах війни? Онлайн-освіта? Події для HoReCa?
А.П.: Саме під час війни я зрозуміла, що у мене є можливість підтримати імпортерів, адже у них інколи просто фізично немає можливості щось додатково робити, щоб приділити увагу Каліфорнії. Вони мають стільки зараз викликів, інколи за межами людських можливостей. Тому зрозуміла, що мені варто працювати не так, як зазвичай працюють представники в інших країнах, а буквально допомагати. Якщо ми робимо якийсь захід, і я можу провести семінар чи вечерю, – ми домовляємося з імпортерами: вони дають зразки, надають вино, а я ці заходи проводжу. Бо зараз так.
Минулого року дуже добре спрацював BeWine. Вважаю, що прямий контакт – як з ресторанами, так і з тими, хто просто любить вино, – дуже важливий. І саме на це я спрямую додаткові зусилля. Із нових заходів у нас уже відбулися дегустації в Bad Boys, одночасно в трьох містах. 22 березня пройшли тейстинги каліфорнійських вин по топових позиціях. Якщо не помиляюся, там було сім вин, в тому числі Opus One. Фідбек такий, що квитки буквально розлетілися, і були довгі списки очікування. Тепер думаємо над тим, щоб зробити щось масштабніше, щоб більше людей могли відвідати такі події. Я також недавно відвідала Львів, провела семінар для місцевих сомельє. Було багато запитань, ідей, великий інтерес. Дуже хочу, щоб щось із цього реалізувалося.
Думаю, що люди загалом скучили за соціалізацією, за тим, щоб побути разом, а не просто вдома з комп’ютером. І такі формати – маленькі вечері чи більші заходи – працюватимуть найкраще. Так, люди виснажені. Є ті, хто включаються. Є ті, хто вже й так включені. А є ті, хто каже: «Зараз, чесно, немає сил. Давай пізніше». Такі наші реалії. Ми точно будемо брати участь у BeWine, і більш широко, ніж минулого року, тому що більшість імпортерів уже побачили, що від них потрібно менше зусиль, а ми можемо додатково щось зрушити. І моє бажання – щоб усі, хто возить каліфорнійські вина, мали цю підтримку. Де я можу, – допомагатиму. Мені це подобається.
2026 рік – подвійний ювілей: 50 річчя Judgement of Paris та 250-річчя незалежності США. Чи плануються спеціальні активності в Україні, присвячені цим подіям?
А.П.: Чесно кажучи, я поки не планувала нічого особливого організовувати. Зараз фокус – і це підкреслювалося на семінарі на Wine Paris – на тому, який шлях пройшло виноробство Каліфорнії за цей час. І акцент був не на порівнянні з Бургундією, а на тому, як змінилася стилістика вин. Була можливість пробувати різні вінтажі за двадцять років і про це поговорити. Ось якби в імпортерів з’явилася ідея зробити таку дегустацію – у нас є частково вина від тих виробників, які тоді брали участь. Не ті самі вінтажі, звичайно, але бренди в Україні є.
Як би ви описали свою місію як керівника офісу California Wines в Україні? Це більше про освіту, маркетинг, розвиток ринку, дипломатію між винними культурами чи вміння домовлятися з місцевими каналами збуту?
А.П.: Для мене все моє винне професійне життя, вино – це все і є дипломатія. Можливість встановлювати зв’язки між зовсім різними культурами, можливість спілкування, передачі хороших емоцій із різних куточків світу одне одному. І я розумію: щоб каліфорнійське вино в Україні теж мало змогу передавати свої позитивні еманації, у першу чергу, про нього треба якомога більше знати. Чим більше буде знати професійна сфера – сомельє, імпортери – і чим більше вони зможуть далі розповідати про це, давати пробувати нашим поціновувачам, тим більше це створює додаткових можливостей щось ще пізнати, з кимось ще попрацювати, щось цікаве привезти на наш ринок. У цьому і є, мабуть, головна моя місія, якщо так її називати, або моє завдання.
Чи є різниця між тим, як каліфорнійські вина сприймають професіонали та кінцеві споживачі? Що найбільше дивує під час дегустацій кожну з цих аудиторій?
А.П.: Так, тут є цікавий момент. Ми проводили дегустації для сомельє, проводили дегустації у WinBar для гостей. І так, сомельє більше дивуються, якщо вино не відповідає уявленню про каліфорнійський стиль. Це їх дивує сильніше, бо є певне уявлення, а вино раптом йому не відповідає, але те здивування – як приємне відкриття. А гості, навпаки, поки що мають у голові певне уявлення про стиль каліфорнійського вина. І коли хочуть каліфорнійське, то саме те. Вони ще не готові отримати щось інше, і сприймають це як невиправдане очікування. До цього теж треба звикати. Чим більше буде дегустацій, де, окрім того, що люди вже знають і очікують, буде з’являтися щось неочікуване, тим більше це уявлення буде змінюватися. У нас стався показовий випадок: на дегустації для сомельє в Києві те вино, яке найбільше вразило сомельє, найменше сподобалося гостям. Те саме вино. Гості сказали: «Це Бургундія, це не Каліфорнія, ми хочемо Каліфорнію».
Можете детальніше пояснити, якого саме стилю наші люди очікують від Каліфорнії?
А.П.: Насправді очікування схожі. Від шардоне очікують, що воно буде бочкове, екзотичне, дуже насичене, ароматне, солодкувате, buttery, creamy. Але цей стиль є лише у частини виробників. Насправді, його не так уже й багато. Шардоне в Каліфорнії може бути дуже різним. І тут ми знову повертаємося до географічного та кліматичного різноманіття. Каліфорнія – один із найбільш геологічно різноманітних регіонів у світі. Там дві тектонічні плити, багато гір, долин, мікрокліматів, вплив Тихого океану, тумани, які рідко де бувають, – дуже багато чинників. Від каберне і піно нуару теж часто очікують, що вони будуть дуже стиглі, джемові, ягідні. Такі вина там теж є, але є й зовсім інші. Коли я планувала дегустацію для сомельє, мені хотілося показати чотири шардоне з різних регіонів. Ми брали шардоне з передгір’я Сієри – і це був один профіль: жовте яблуко, трохи мінеральності, більш щільна структура, але без дуба, без buttery. Загалом, у Каліфорнії відходять від надмірної витримки в дубі. Причому більше користуються французьким дубом, ніж американським. Або зовсім мало витримують, або не витримують, або лише ферментують в дубі. Бо цей дуже потужний стиль набридає, його багато не вип’єш. Так само з червоними сортами. Так, алкоголь там нікуди не дінеться, бо сонце дає ягодам дозріти. Але ми пробували і зінфанделі, і каберне – дуже елегантні. А піно нуари – це взагалі інший світ. Отже, ми пробували шардоне з передгір’я Сієри, потім із Sonoma Coast – більш очікуване, – а ще було шардоне з Santa Rita Hills, округ Santa Barbara. Із заплющеними очима всі сказали: «Це Бургундія». Так, там один із виноробів – бургундець, але як би він не працював у бургундському стилі, якщо територія, земля і клімат цього не дозволяють, такого вина не вийшло б. А там 12,5 алкоголю, тонкість, мінеральність. Хтось сказав Puligny. Я кажу: «Клас, але ні, це Каліфорнія». І це був найбільший вау-ефект. Був ще Robert Mondavi Carneros – і там теж відчувалися баланс, мінеральність, дуже елегантний дуб. І саме це дивувало найбільше, бо люди чекали: зараз буде все солодке, важке, потужне. А воно зовсім не таке. І якщо люди на будь-якому ринку познайомилися лише з певним профілем, вони його й запам’ятали як Каліфорнію. Коли вони просять Каліфорнію, то очікують саме це. Імпортери це й везуть. А коли хтось починає робити перші кроки й каже: «Слухайте, а тут ще є ого-го», або привозить і показує, тоді все потроху змінюється. Хтось привезе більше совіньйонів, хтось інші сорти. І будемо знайомитися. А комусь і далі буде подобатися потужне, витримане в бочці, щоб, як то кажуть, ложка стояла. І це теж чудово. У цьому і є різноманіття вина. Бо якби воно все було однакове, було б нудно.
І наостаннє ще таке, можливо, дещо попсове запитання. З яким вином ви самі ходите до друзів?
А.П.: До друзів ходжу з різними винами, в тому числі і каліфорнійським. Із того, що доступне, я часто беру Ironstone. Вважаю, це саме той випадок, коли є доступна ціна, але вже дуже хороша якість. У них широкий вибір: не тільки каберне чи зінфандель, а й, наприклад, каберне фран або піно нуар. І там точно є що показати. Ну, а хто хоче в цьому році справити на своїх друзів враження, є сенс придбати вино тих легендарних виноробень, що взяли участь в «Паризькому суді» – і відзначити ювілей власним маленьким святом. Адже ця подія насправді перевернула світогляд: довела, що у вині не має бути догм, кордонів та парканів. В ньому є місце для сміливих і талановитих. Світ вина неосяжний.
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Анна Пекер – одна з найавторитетніших постатей на ринку імпортних вин в Україні. Але й найменш медійна. D+ вирішив виправити цю несправедливість, задовольнити власну цікавість і заповнити прогалини в наших знаннях про тих, хто формує винну культуру нашої країни. Для цього ми досить довго спілкувалися з Анною Пекер, керівником офісу California Wines в Україні – […]
