Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Марина Ревкова, «Краща сомельє України 2020 року», представляла Україну на конкурсі ASI «Кращий сомельє світу 2023», який відбувся у Парижі 7-12 лютого. У своєму інтервʼю редакторці Drinks+ Олександрі Григорʼєвій Марина поділилася непростим досвідом підготовки до конкурсу та проходження відбору на тлі великої війни, що розпочала росія на території нашої незалежної держави.
Дякуючи запрошенню від керівництва ASI на фінал «Кращий сомельє світу 2023», нашій журналістці вдалося поспілкуватися в Парижі також з кількома організаторами та суддями конкурсу, зокрема Робертом Джозефом (Robert Joseph) та Ніною Бассе (Nina Basset), які одночасно є членами суддівської колегії міжнародної премії з винного туризму Wine Travel Awards. Також в кулуарах конкурсу представниці D+ доводилося брати участь в обговореннях серед сомельє з Італії, Швейцарії, Норвегії. Тож відзначимо, що всі вони схвально відгукувалися про кандидатку від України, висловлювали слова підтримки та поваги як до самої Марини, так і до нашого народу. І усі демонстрували впевненість в майбутній перемозі. Тож наша оглядачка попросила Марину прокоментувати, що вона відчувала, проходячи етапи найскладнішого професійного конкурсу під час найскладнішого моменту в житті кожного українця.
Вважаємо, що представляти Україну на такому конкурсі, коли у власній країні йде війна, розпочата росією, – це велика відповідальність та важлива місія. Чи вплинув цей факт на вашу підготовку, на ваші думки? З яким внутрішнім налаштуванням їхали на конкурс до Парижу?
Представляти свою країну на будь-якому конкурсі – це завжди велика відповідальність. Не знаю, чи є звʼязок між мірою відповідальності, важливістю місії та війною у власній країні, але війна вплинула на все однозначно. Після конкурсу, коли трохи вщухла напруга, я зробила висновок, що всі люди, які поруч зі мною брали в ньому участь, – щасливі. Хтось їхав просто розважитися, хтось – подивитися на винний французький світ, хтось готувався дуже довго і наполегливо, а хтось взагалі проспав відбірковий тур і йому ок. Але усі ці люди знають, що вони повернуться додому, до своїх близьких, що в них є затишна стабільність, власне планомірне життя. І все, що змінилось у них, – хіба що ціни трохи виросли, що дає привід дорікнути: «коли вже вони там порішають з тою війною і все стане, як було». А як тобі можна зберігати нормальний емоційний стан, коли по хаті, де ти виріс, ходять орки? Коли виникають думки, що можеш туди більше ніколи не повернутися? Коли кохана людина, яка залишилась в Україні, кожного дня в небезпеці? Коли за пару тижнів до конкурсу помирає в Маріуполі дядько через те, що неможливо зробити операцію без російського паспорту? Та попри все я готувалася, витративши чимало грошей, багато часу, який, напевне, можна було б вкласти в щось більш вірогідне та особисто для мене корисне. Але я розумію, що ми маємо відстоювати сьогодні не себе – кожного окремо, а Україну.
Розкажіть, яка була ваша стратегія підготовки до конкурсу? Як тренувалися та з ким готувалися? У минулому своєму інтервʼю ви розповідали, що практикуєте спеціальні дієти, аби очистити свій організм та рецептори. Чи були вони складовою вашої підготовки і цього разу?
Готувалася я цього року інакше, не як завжди. Якщо робити все як завжди – нічого не зміниться. Цього разу ніяких дієт. Я зрозуміла це, коли в нашому колі знайомих профі вибила майже всю сліпу дегустацію без жодних дієт на той час. За цей рік я пережила чимало і усі оці експерименти мають силу, коли всі базові людські потреби задоволені. А коли ти – безхатько, в чужій країні, без близьких перспектив повернутися додому, – то не до дієт зовсім:). Але сил було покладено чимало. Що залишилося в моєму житті стабільним, – я готувалась як завжди з Анрі, з яким виграла український конкурс, здала сертифікацію АSІ і WSET. Він знається на конкурсах. До речі, було пару таких питань в теорії, на які я не відповіла, наприклад, який французький терруар був доданий до спадщини ЮНЕСКО в 2018 році. Але ж Анрі мені за три місяці до того висилав список цих усіх терруарів, бо казав, що під час конкурсу мене можуть щось про них запитати. Я їх не вивчила, от за це соромно.
Як допоміг вам Фонд Жерара Бассе, точніше, участь у стипендіальній програмі The Artémis Domaines Golden Vines® Victims of Conflict Charity scholarships?
Я дуже вдячна Фонду Жерара Бассе та «Артеміс Домейн». Не знаю, за що мені так пощастило, але я справді дуже вдячна, що все так склалось. Яка це програма і її суть, кожен може знайти на сайті Фонду. Гадаю, що цього року вони знову її оголосять і в багатьох буде шанс спробувати себе. Потрібен диплом у сфері виноробства та розмовні французька та англійська (маленький спойлер: англійська вам знадобиться тільки на співбесіді, бо на виробництві говорять тільки французькою).
Яку оцінку ви даєте власному виступу? Хвилювалися чи вдалося отримати задоволення від процесу і тієї унікальної атмосфери?
Я задоволена своїм виступом. Звісно, є помилки, ми вже розібрали їх, але я зробила все значно краще, ніж минулого разу. Повний органолептичний опис вина я зробила за 6 хвилин, вибила херес, встигла все розписати, навіть температуру подачі. Сліпа чотирьох червоних – вибила те, що знаю, – піно нуар. До сенсо із Чилі мене життя не готувало. Теорія – наскільки це можливо – добре. Через питання підписати на карті субрегіони долини Оканаган в мене холонуло серце, бо я за день до того малювала собі наново всі карти і Оканаган також, але щось з ними пішло не так, і я їх не згадала. А вийшла з залу – ось вони, перед очима. Не знаю, який фактор тут спрацював. Задоволення від процесу я навіть не намагалася отримати, бо в мене увімкнені сповіщення у «Київ Цифровий» і вмикається кожна повітряна тривога на телефоні і на годиннику. Я з першого дня чекала, доки усе закінчиться якнайшвидше не тому, що щось не подобалося, а через те, що почуваю свою провину. У нас тут Шампань, а у них там – мівіна і холодні окопи замість постілі.
Виступи яких кандидатів ви для себе відмітили зокрема? За кого вболівали на фіналі?
Я дуже вболівала за Ніну (ред. Nina Jensen, фіналістка з Данії) і Паскалін (ред. Pascaline Lepeltier, півфіналістка з Франції). З Ніною ми їхали поруч в автобусі на фінал, розговорилися, я її знаю ще з Кіпру. А її фінал (і усіх інших) 2019 в Антверпені знаю напамʼять. Вона дуже виросла за цей рік, впевнено трималася на сцені. Цього разу мені дуже сподобалось завдання по сервісу – 14 хвилин (хоча можна за цей час і мамонта вбити), але два столики. Суть в тому, що одразу видно, хто дійсно працював в ресторані і для кого хоспіталіті – це справа життя, а хто катав по одному зі своїх сценаріїв. Мені шкода, що Ніна відмовилась надалі приймати участь в конкурсах, вона дуже талановита дівчина, чесна, здібна, розумна. Але її можна зрозуміти.
Які у вас плани на цей рік. Де працюєте, в яких проєктах берете чи плануєте брати участь?
Одне знаю точно – в конкурсах я більше приймати участі не буду. В планах – заробити грошей хоч на якесь житло, хоч для мами, бо вона виїхала з окупації в нікуди, проживши все життя у власній хаті. І мені також, як будь-якій людині, потрібно мати свій квадратний метр, щоб було куди повернутися в разі чого. По роботі є звісно пропозиції, але я не хочу поки афішувати на весь світ.
Хочу побажати майбутнім зіркам, які ще мріють про конкурси, світ і славу – рухайтеся вперед і не здавайтеся, не дивіться ні на кого. Я, чим зможу, допоможу, якщо це буде потрібно комусь.
Дякую, Марино, що поділилися не лише закуліссям конкурсу, але і своєї душі. Від себе хочу сказати, що хоч пріоритети та світобачення українців зараз дуже змінилися, ми залишаємося вольовою та незламною нацією. Навіть у такий складний період ми знаходимо в собі сили йти далі. Віримо і знаємо, що за нами Перемога!
Фото: ASI & HRVPROD
