Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Ці тренди не виникають з порожнечі. Вони – результат зміни поколінь, філософій, стратегій. І найкраще про це може розповісти людина, яка понад 30 років спостерігає за цими зрушеннями.
Tіме, зараз чимало виноробів із регіону Swartland регулярно потрапляють до верхівки вашого рейтингу. Це справді найбільш домінантний червоний регіон ПАР сьогодні?
Tim Atkin MW: Ну, не зовсім. Не думаю, що Swartland домінує в категорії червоного вина. Так, там є винороби, які демонструють надзвичайний рівень: Sadie, Porseleinberg, Mullineux. Але Stellenbosch також має чимало чудових зразків, дуже високо оцінених. І є інші регіони – Elgin, скажімо, дуже добрий для Pinot Noir, Darling – для Cinsault.
Південна Африка – дуже розмаїта країна. Вона не зводиться до Swartland і Stellenbosch, хоча саме вони зараз найвідоміші. Але Swartland дійсно здійснив фантастичну трансформацію. Ще 20 років тому це була територія масового виробництва білого винограду, який ішов до кооперативів. І ось тепер – один із найцікавіших регіонів у Новому Світі. Це дивовижно. Але не означає, що всі найкращі вина – саме звідти.
Ви згадали Elgin, Які регіони, на вашу думку, можуть стати наступною великою історією ПАР?
Tim Atkin MW: Я б уважніше придивився до Elim – потенціал Sauvignon Blanc там величезний. Також Piekenierskloof і Cederberg – вони високо розташовані, прохолодні, виноград там має відмінний баланс. Це ще не ті регіони, які ми щодня бачимо в рейтингах, але це лише питання часу.
Якщо поглянути на виноробів нової хвилі, багато з них починали без власних виноградників. Чи досі це так?
Tim Atkin MW: Справді, так було. Скажімо, 10 років тому нова хвиля – це винороби, які купували виноград. Було багато гарного винограду за доволі низькими цінами, і домовленості часто базувалися просто на чесному слові. А от традиційні виробники мали землю й контроль над джерелами. Зараз усе інакше. Багато з нових виноробів – той же Chris Alheit, Eben Sadie, Adi Badenhorst – уже мають або дуже довгострокові контракти, або самі володіють виноградниками. Це ключова зміна. Тепер усе серйозно: якщо ти хочеш стабільного виробництва, маєш гарантувати доступ до винограду. Ці угоди вже не на словах, а юридично оформлені. І це добре.
Тобто «нова хвиля» вже не underground? Вона стала системною?
Tim Atkin MW: Так. Вони стали структурованими. Це професіоналізм. Але що буде далі? Чи з’явиться нова «нова хвиля», наступне покоління, яке знову почне ламати правила?
Щодо стилістики: ви часто говорите про зміщення акценту з потужності на прозорість. Як це виглядає у 2025?
Tim Atkin MW: О, це одна з найпомітніших змін. Раніше – багато дуба, алкоголю, екстракції. Сьогодні вина набагато стриманіші. Вони стали свіжішими, кислотнішими, точнішими. І це не просто тренд. Це внутрішнє бажання виноробів робити вино, яке говорить, а не кричить. Це вино, яке розповідає про теруар, а не про технологію.
А що з Pinotage? Його роками критикували. Він має шанс стати символом нового покоління?
Tim Atkin MW: Так. Pinotage відходить від старих кліше. Немає більше цього «димного, гумового» профілю. Найкращі зразки свіжі, з ягідним характером, структуровані, але не важкі. У них є власний стиль. Думаю, Pinotage справді має майбутнє. Якщо його робити розумно, з правильного винограду, – може стати справжнім обличчям ПАР.
Сьогоднішні споживачі – молодші, інформованіші. Як ви бачите зміну аудиторії?
Tim Atkin MW: Нові споживачі хочуть історій. Їм важливо, хто зробив вино, де виріс виноград, чому саме так. Вони читають етикетки, шукають сталість, автентичність. І, звісно, вони онлайн. Instagram, TikTok – це не жарти. Якщо винороб не розповідає свою історію, – втрачає шанс бути почутим.
Як щодо гастрономії? Які стилі вважаєте найбільш придатними до їжі?
Tim Atkin MW: Chenin Blanc – номер один. Його можна зробити в будь-якому стилі, і він завжди добре працює з їжею. Cinsault – легкий, ароматний, з м’яким таніном – ідеальний з багатьма стравами. Grenache також. І я скажу, що сучасний Pinotage теж стає food-friendly. Його можна використовувати у fine dining, не тільки на брай*.
А ваша роль як критика, вона змінилась? Сьогодні все більше TikTok-сомельє…
Tim Atkin MW: Так, роль змінюється. Але я завжди казав: я не просто ставлю бали. Я намагаюсь створити контекст. Я кажу не лише «ось 96 балів», а «чому це вино таке, чим воно унікальне». Я не суддя, я спаринг-партнер. Якщо можу допомогти виноробу вирости, я зроблю це. Але ніколи не «вб’ю» вино словом. Це не мій стиль.
Зараз багато говорять про глобальне потепління. Чи бачите конкретні тенденції, пов’язані з цим?
Tim Atkin MW: Так, звісно. Я маю на увазі, що ПАР – дуже різноманітне місце. Деякі регіони справді мають проблеми через спеку і нестачу води. Наприклад, Klein Karoo – одна з тих зон, де справді складно вирощувати виноград без зрошення. Але інші регіони, ближчі до океану, – як Elgin чи Walker Bay – мають зовсім іншу ситуацію. У Південній Африці два океани – Атлантичний і Індійський, і вони приносять прохолоду, а іноді й дощі ближче до узбережжя. Це значною мірою пом’якшує наслідки глобального потепління. Але загалом, ПАР все ще сухе місце для вирощування винограду. Там чимало виноградників працюють без зрошення, і саме вони страждають найбільше у спекотні роки. І все ж – останні кілька вінтажів були дуже вдалими.
Тоді щодо старих лоз. Ви часто говорите про Old Vine Як вважаєте, це радше культурна цінність чи є маркетинговий елемент?
Tim Atkin MW: Думаю, що проєкт старих лоз – дуже успішна ініціатива. Він допоміг звернути увагу на певні сорти – особливо Chenin Blanc, але також і Cinsault. Проєкт переконує фермерів не викорчовувати старі ділянки, навіть попри те, що вони дають менше врожаю. Проблема в тому, що різниця в ціні між «зви- чайним» виноградом і старими лозами в ПАР недостатньо велика. І коли в тебе стара лоза – це просто означає менше ягід. Але завдяки Old Vine Project виробники почали вказувати на етикетці рік посадки або назву виноградника. Це дає додану вартість. І справді працює. З іншого боку, не варто ставити акцент лише на старі лози. По-перше, бо вони не такі вже й старі: в ПАР важко знайти лозу, якій 100 років, – через віруси, спеку, стрес. Тут 35-річна лоза – це вже багато. А в Іспанії, наприклад, 100-річні лози – звична річ. Тому так, це важливо, унікально, але не треба перебільшувати. Деякі з найкращих вин у країні – з молодих лоз.
Нарешті питання про врожаї. Який з останніх, на вашу думку, найкращий? І що очікуєте від 2025 року?
Tim Atkin MW: South Africa має дуже хорошу серію врожаїв. Навіть під час посухи, скажімо, з 2015 по 2019 – вони давали дуже гідні результати. 2015 і 2017 – просто виняткові. 2021 – чудовий. І зараз усі говорять, що 2025 – це, можливо, найкращий врожай за їхню пам’ять. Але проблема в тому, що червоні вина з цього року ми ще не скуштуємо – пройде ще 2-3 роки, поки вони з’являться на ринку. А ось білі – Sauvignon Blanc, Sémillon, Chenin Blanc – побачимо вже наступного року. Я б сказав так: легко запам’ятати, бо всі чудові роки – непарні. 15, 17, 21, тепер 25.
І на завершення: які ваші побажання для південноафриканського вина у найближчі 10 років?
Tim Atkin MW: Хочу бачити ще більше впевненості. ПАР вже не «майже прорвалась» – вона вже тут. Хочу більше експериментів. Більше жінок у головних ролях. Більше визнання вдома, не лише на експорт. І щоб у світі більше не питали: «А що, в ПАР є хороше вино?» – а знали це. У певному сенсі, Південна Африка вже зробила все, що мала. Довела, що може. Що має. Що вміє. І тепер більше не змагається – вона існує. Стилістично, географічно, філософськи.
Те, що ще десять років тому сприймалось як революція, сьогодні стало структурою. «Нова хвиля» виноробів уже не романтичні бунтарі – це власники виноградників, автори контрактів, герої long game. Але вони не втратили голосу. Просто навчилися контролювати його гучність. Вино ПАР більше не намагається справити враження. Воно не кричить. Воно говорить – через кислотність, через зернисту текстуру, через непоказну витонченість. Не стилем Bordeaux, не копією Rhône. Своїм голосом. І головне, на своїх умовах.
Це голос, що не боїться новизни. Pinotage? Уже не привид колоніального минулого, а вино з нюансом і власною іронією. Cinsault і Grenache? Тепер не «альтернатива», а вибір. Chenin Blanc – не просто хіт, а лінґва франка південноафриканського вина, яка вільно переходить від оксидації до цитрусової вертикальності.
Країна навчилася не триматись за те, що «продається», і не вибачатись за те, що «ще не готове». Вона, – як людина, яка перестала говорити, що колись стане цікавою. Вона вже цікава. І з цим приходить нова якість – не лише вина, а й погляду на себе. Tim Atkin бачить ці зрушення глибше, ніж просто через дегустаційний стіл. Його бали — це не «винагороди за стиль», а акти довіри. Його топи – не кулінарні гіди, а маркери моменту. І якщо сьогодні вино з ПАР отримує 100 балів, – це не просто перемога енології. Це визнання того, що країна нарешті говорить так, що слухають. І, можливо, найголовніше – Південна Африка більше не потребує захисту. Не прагне «розповісти всім, яка вона класна». Бо вона вже стала тишею після вибуху – моментом, коли всі зупиняються, щоб дослухатися. І лишаються з нею надовго.
______________________
Досьє D+
Брай (braai) – південноафриканський варіант барбекю в колі сім’ї та друзів. Слово походить з африкаанс (braaivleis – «смажене м’ясо»). Брай – то український виїзд «на шашлики», але з більшим соціальним акцентом. Існує навіть національний День брай – 24 вересня. І для червоних вин ПАР це ключовий контекст споживання.
⇒ Приєднуйтесь до наших соцмереж ⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
