Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Кліматичні зміни, падіння споживання вина та проблеми зі збутом сьогодні турбують виноробів від Каліфорнії до Бургундії. Як наслідок – у багатьох відомих винних регіонах світу поширюється тенденція до викорчовування частини виноградників.
Виклики, з якими стикаються українські винороби, значно складніші, ніж проблеми умовного Бордо, адже в Україні до глобальних негативних тенденцій додається ще один фактор, який складно закласти в будь-яку бізнес-модель, – війна. Попри це, українські винороби не скиглять: у ситуації максимальної нестабільності вони змінюють структуру насаджень, експериментують із сортами, шукають нові ринки збуту та переосмислюють саму модель виробництва. Що саме допомагає їм не лише триматися на плаву, а й розвивати бізнес? Про український кейс, вироблений кризою і цікавий для всього глобального виноробства, редактор відділу аналітики Drinks+ Вікторія Макарова поспілкувалась із виноробами з різних регіонів України.
Валерій Петров займається виноградарством близько 40 років. Його господарство має 80 га виноградників у селах Істромок і Тарутинської громади на півдні Одещини. На жаль, частину унікальної органічної лози нещодавно довелося викорчувати: війна обвалила туристичний потік і попит на крафтове вино.
При цьому виноробня нещодавно перейшла на органічне виробництво після шести років сертифікації: три роки контролювали ґрунт, ще три – рослини. Відмова від хімії майже вдвічі зменшила врожайність. «У неорганічному виноградарстві можна отримати 10 тонн завдяки добривам, хімії, а в органічному – максимум п’ять. Тому що основне – це догляд і спостереження», – коментує винороб. Наразі ці зусилля – під загрозою.
До війни пан Валерій пов’язував майбутнє господарства з винним туризмом. Його локація приймала автобуси українських та іноземних туристів у межах маршруту «Дорога вина та смаку Українською Бессарабією». Тепер він вимушено скорочує обсяги. «Почалася війна, працівників стало менше, багатьох забрали. Посилився контроль на блокпостах, люди до нас не їдуть», – розповідав винороб в інтервʼю місцевим телеканалам. Господарство скоротило площі й тепер планує висаджувати лози уже для майбутніх поколінь. Таким чином в одному рішенні закладено одразу три мети: сьогодні економляться зусилля на обробку, збір та виробництво тощо; проводиться селекція – винороб залишає лише найперспективніші сорти; а усі витрати, пов’язані із виробництвом і збутом перекладаються на завтра. А завтра, – вірить пан Валерій – буде світлим, тож планує надалі відновлення площ своїх виноградників.
Протилежний підхід демонструє Pilot’s Wines, чия історія – про збереження створеного. Частині лоз 25–30 років, і саме вік визначає особливості роботи з ними: старі кущі дають менший, але концентрованіший урожай, водночас потребуючи ретельнішого догляду. Точне навантаження, зелені операції, підсадка – частина робіт має виконуватися вручну. А кваліфікованих працівників через війну знайти дедалі важче. «Сьогодні ми зосереджуємося на збереженні наявних виноградників», – розповідає Олена Сізарова, представниця виноробні Pilot’s Wines. Закладати нові насадження компанія поки не планує: лоза дає повноцінний урожай на четвертий-п’ятий рік. Увесь цей час виноградник потрібно фінансувати.
Тому зосереджені на максимальному використанні потенціалу наявних лоз. Урожай нормують ще під час вегетації – обрізкою та зеленим збором регулюють навантаження на кущ. Це дозволяє досягати збалансованої зрілості й зберігати свіжість і кислотність, котрі є принциповими для стилю Pilot’s Wines.
Власні виноградники Pilot’s Wines не викорчовує і таких планів не має. Але робота з фермерами, що додатково поставляють виноград для потреб виноробні, дає можливість бачити ширшу картину в регіоні: площі виноградників скорочуються, а на їхньому місці з’являються культури з більш передбачуваною економікою. Причина, за словами Сізарової, проста: виноградар щороку сплачує оренду за землю, тоді як новий виноградник починає окупатися лише через кілька років після закладання.
«Витримати цей період можуть лише господарства з фінансовим запасом або з іншими культурами, що дають щорічний дохід», – пояснює представниця Pilot’s Wines. Фермери замінюють лозу на ріпак, льон, зернові або багаторічні культури – лаванду чи м’яту, які потребують менших і стабільніших витрат. Для Бессарабії як історичного виноробного регіону це означає серйозний виклик. Саме тому роль виноробні тут бачать ширше, ніж просто виробництво вина. «Ми вважаємо своїм завданням не лише робити вино, а й популяризувати регіон», – говорить пані Олена.
Попри складнощі, Pilot’s Wines продовжує розвивати продажі. Головною ставкою залишається рітейл: вина представлені в національних торговельних мережах, спеціалізованих винних магазинах та онлайн. Окреме місце займає власна мережа Wine Point у Києві, де покупці можуть познайомитися з брендом через консультації та дегустації.
Не менш важливою залишається HoReCa. Вина Pilot’s Wines представлені у винних картах ресторанів, зокрема у закладах Євгена Клопотенка «100 років тому вперед» і «Полтава». Бренд також активно працює з фестивальною аудиторією: наприкінці вересня його вина представляли на «Святі Сиру і Вина» у Львові. Власний Pilot’s Fest, присвячений бренду та Бессарабії як виноробному регіону, довелося перенести на весну з міркувань безпеки. Тим часом компанія продовжує розширювати асортимент: нещодавно розлили перше ігристе вино бренду – Pilot’s Sparkling.
Є в планах і вихід на міжнародні ринки. У 2026 році Pilot’s Wines дебютував на ProWein у Дюссельдорфі. Якість вин, за словами Сизарової, уже отримала міжнародне визнання – серед нагород бренду медалі Decanter World Wine Awards та Wine&Spirits Awards. Для компанії це не лише можливість продавати більше за кордоном, а й спосіб привертати увагу до Бессарабії, виноградники якої сьогодні опинилися під сильним економічним і демографічним тиском.
Для виноробного господарства VINTREST з Одещини, відомого зокрема брендом Grande Vallee, нинішній сезон став ще одним кроком у розвиток власних виноградників. Нещодавно компанія висадила 20 га Сапераві – сорту, який давно хотіла додати до своїх насаджень. Власник VINTREST Роман Гочіашвілі має грузинське походження, тому сорт Сапераві для компанії має особливе значення. Цього року задум нарешті вдалося реалізувати.
Загалом у виноградниках VINTREST сьогодні представлені Шардоне, Піно Блан, Совіньйон Блан, Рислінг і Трамінер із білих сортів, а також Піно Нуар, Піно Меньє, Каберне та Мерло з червоних. Після висадки нових 20 гектарів Сапераві загальна площа виноградників становить 140 гектарів.
Останніми роками компанія активно інвестує у власні насадження, тому одним із ключових завдань залишається повністю збирати та переробляти вирощений виноград. Втім, два роки тому це не вдалося: частину врожаю довелося залишити на лозах через нестачу людей для збору. Фізично зібрати весь урожай тоді не встигли.
Викорчовувати виноградники через економічні причини компанії не доводилося. Видаляли лише невеликі ділянки, які були сильно уражені хворобами. Тож нинішня стратегія радше передбачає розширення, ніж скорочення власної сировинної бази.
Наступний великий напрямок – експорт. У компанії розраховують, що українське вино може бути цікавим для міжнародних ринків, і активно працюють над його розвитком. Наразі географія експорту залишається вузькою: останні два роки вино продається лише у Великій Британії, частка експорту становить близько 4 відсотків від загальних продажів.
З внутрішнім туризмом ситуація значно складніша. Компанія хотіла б розвивати цей напрямок, але географія виробництва сьогодні не дозволяє безпечно приймати відвідувачів. «Коли над виробництвом літають “шахеди”, ракети та є загроза балістичних ударів, організовувати туристичні відвідування наразі неможливо», – пояснює бренд-менеджер Grande Vallee. Для компанії це насамперед питання відповідальності за людей, яких вона запрошує на територію виробництва.
Натомість останні три роки VINTREST активно розвиває HoReCa і вже має добре представлення в багатьох областях України. Рітейл також залишається важливим каналом продажів, хоча останнім часом тут виникли нові проблеми. Через російську агресію компанія втратила склади, що безпосередньо позначилося на роботі з торговельними мережами.
Останній місяць цей напрямок фактично перебуває на паузі, однак у VINTREST розраховують повернутися до співпраці з великими мережами. Серед ключових партнерів, з якими хотіли б продовжити роботу, – «МЕТРО», «Сільпо» та інші великі рітейлери. Попри втрати й безпекові обмеження, компанія продовжує інвестувати у виноградники, розширювати сортову базу та шукати можливості для збуту – від української HoReCa до міжнародних ринків.
Для «Винхол Оксамитне», відомого передусім брендом Villa Tinta, ситуація з власними виноградниками сьогодні стає дедалі складнішою. Підприємство з Південної Бессарабії має близько 500 га виноградників, однак на окремих ділянках зрідженість лоз уже сягає 50%. За таких умов частину насаджень доводиться викорчовувати, а питання закладення нових відкладається.
«Ми вже третій рік плануємо висадити нові лози, але не вистачає коштів, часу і рук», – розповів D+ співвласник «Винхол Оксамитне» Костянтин Тінтулов. Проблема полягає не лише у фінансуванні. Виноградникам дедалі складніше забезпечувати необхідний догляд через дефіцит працівників, що безпосередньо позначається і на врожайності.
За словами пана Тінтулова, частина винограду залишається на лозах через неуважність працівників. За врожайності на рівні лише 2–2,5 тонни з гектара навіть такі втрати мають відчутне значення. Людський ресурс при цьому стає одним із головних обмежень: більшість працівників старші за 50 років, а серед чоловіків цей показник перевищує 60 років.
Проблема настільки серйозна, що на підприємстві розглядають можливість викорчувати до 40% усіх виноградників. Причина та сама – низька продуктивність як самих лоз, так і працівників. Йдеться не про одноразове рішення, а про поступове переосмислення того, які насадження економічно виправдано зберігати.
Для виноробні, чиї вина багато років отримують нагороди на українських та міжнародних конкурсах, це означає необхідність вирішувати дві протилежні задачі: підтримувати якість вина і скорочувати витрати там, де виноградники перестають бути продуктивними.
Водночас дедалі важливішим стає питання збуту. На думку родини Тінтулових, основну ставку сьогодні варто робити на експорт. Внутрішній ринок скорочується через війну, отже, для виробників, які хочуть зберігати обсяги й продовжувати інвестувати у виробництво, пошук споживача за межами України стає не додатковою можливістю, а необхідністю. Для Villa Tinta це означає, що майбутнє підприємства залежить не лише від стану 500 га власних виноградників, а й від здатності українського вина знаходити споживача за кордоном.
Chateau Chizay – унікальна компанія із Берегово, що на Закарпатті, яка зі свого виноградника зробила гарну легенду і відомий бренд. У 2026 році її виноградний масив Мала Гора поблизу Берегового увійшов до експозиції La Cité du Vin у Бордо як один із 50 найкрасивіших виноградних ландшафтів світу, ставши обличчям України у престижній міжнародній виставці Le tour du monde en 50 régions viticoles. Це визнання засвідчило не лише красу закарпатського теруару, а й високий професійний рівень українського виноградарства на глобальній арені. Водночас сама виноробня Chateau Chizay здобула перемогу у міжнародній премії Wine Travel Awards 2025-2026 в категорії Brand – the Visiting Card of the Country, випередивши славетні винні бренди зі США, Італії, Греції, Нової Зеландії та Грузії. Експерти відзначили унікальне поєднання виноробства, енотуризму, культурної дипломатії та послідовного просування Закарпаття й сучасної України через вино, гостинність і локальну ідентичність. Цей подвійний успіх є показовим: сьогодні Chateau Chizay представляє Україну світові не лише через свої вина, а й через ландшафти, історії та туристичний досвід, які формують новий міжнародний образ українського винного туризму.
Втім, і для Chateau Chizay цей рік простим не був: після весняних заморозків лози витримали ще й град улітку, що знищив близько 15% врожаю. Втім, виноградарі підтверджують: якість цього вінтажу відмінна. Зокрема, Іван Погоріляк, бригадир виноградарів масиву Мідяниця, говорить, що такого вдалого врожаю йому за роки роботи бачити досі не доводилося. Саме зараз на виноградниках Chateau Chizay – сезон збору, що розпочався наприкінці серпня і триватиме до листопада. Білі сорти, в тому числі для ігристих Carpathian Sekt, зібрали найпершими. Червоні поки що в режимі очікування. Легендарні виноградники Чизай – це 272 га у трьох масивах. Різні мікрозони, що мають різні кліматичні умови (наприклад, на виноградник сорту Фурмінт на Мідяниці впливає озеро, розташоване поруч із плантацією), та різний час оптимального дозрівання. Наразі компанія працює з тими масивами, що має, – вони «повнолітні», висаджені 2006 року. Лозам 20 років – і це чудовий вік для винограду, вважає Геннадій Вачиля, директор з виноградарства Chateau Chizay. Тут вирощують Піно Нуар, Мерло, Каберне Совіньйон, Каберне Фран, Піно Блан тощо. Але справжніми флагманами компанії стали стали саме локальні сорти, рідкісні або ж і унікальні для України, як от Черсегі, Блауфранкіш, Фурмінт.
Не дивлячись на віддаленість від зон постійних обстрілів, нестача робочих рук є викликом також і для цієї закарпатської виноробні. «Цього року ми мали ризик залишити частину врожаю на лозах, адже бракує людей, – розповідає пан Вачиля. – Але збираємо всі ресурси, команда працює понаднормово, без вихідних, залучаємо до роботи зі збором і співробітників офісу. Тож, сподіваємося, весь наш урожай стане колись видатним вином».
На щастя, про викорчовуваня виноградників Chateau Chizay не йдеться – навпаки, серед мрій чи то планів – розширення. Компанія вважає своєю місією відродження виноградарства на Закарпатті та загалом в Україні. Під час радянської «антиалкогольної кампанії» на Закарпатті було викорчувано близько 90% виноградників, у тому числі сортових – цей обсяг насаджень досі повністю не відновлено.
Chateau Chizay інвестували у виробництво міцних виноградних напоїв і успішно відроджує славу закарпатських бренді. Також активно розвивають напрямок ігристих: запустили серійне виробництво Sekt Selection – ігристого за традиційною технологією, та в осяжному майбутньому планують відкрити власний Дім ігристих вин «Шато Чизай», будівництво котрого наразі – на стадії завершення.
Компанія активно співпрацює з великими національними торговельними мережами та спеціалізованим рітейлом і HoReCa, активно розвиває експорт. Одним із пріоритетних напрямків керівництво вважає внутрішній туризм, і ця місія команді виноробні також вдається, про що свідчать численні відгуки від гостей у соцмережах.
Для виноробні Biologist, що біля Києва, цей сезон став черговим випробуванням на стійкість. Частина виноградників на Київщині постраждала від сильних морозів і вітрів: найбільше дісталося ділянкам у Безрадичах, які сильно продуваються. Там на більшості ділянок було втрачено близько 70–80% урожаю. У Лісниках врожайність знизилася приблизно на 30–50%.
Водночас у Biologist не вважають ситуацію катастрофічною: багато виноградників лише входять у стадію плодоношення, тож потенціал для відновлення залишається. Подібні морози, за оцінкою співзасновника виноробні Ігоря Петренка, трапляються приблизно раз на 15 років. Тепер завдання – зробити так, щоб лоза краще переносила такі умови. «Зараз ми фактично перебуваємо у стані вивчення і перезавантаження», – каже пан Петренко.
На Одещині ситуація з урожаєм значно спокійніша, однак там у виноробні інші задачі: тестувати нові ділянки й шукати нові варіанти білих сортів. Тому й там процес радше нагадує перезавантаження, ніж стабільну роботу за давно визначеним планом.
Навесні виноробня планує знову висаджувати лозу на ділянках під Києвом. У нових насадженнях хочуть зробити більший акцент на українських сортах, зокрема Дублянському, водночас досаджуючи європейські сорти – серед них розглядають Рислінг, Сухолиманський та інші білі. Для Київщини це не лише питання асортименту, а й пошуку сортів, з якими можна буде стабільно працювати в місцевих умовах.
Втім, мороз – лише одна з причин невизначеності для українського виноградарства. Значно складніше питання – економіка самої галузі. Майбутні рішення щодо площ виноградників сьогодні важко прогнозувати, особливо в умовах війни та постійних бізнес ризиків. «Якщо хочеш насмішити Бога – розкажи про свої плани», – кепкує пан Ігор. І все ж стратегічно винороб бачить можливість розвитку виноградників і збільшення площі насаджень саме на Київщині. Лозу тут висаджують досить щільно – близько 10 тисяч кущів на гектар. На Одещині, на його думку, протягом наступного десятиліття площі під виноградниками, ймовірно, скорочуватимуться, тоді як інші регіони України отримуватимуть більше можливостей для розвитку.
Причина передусім економічна. Для господарств, які спеціалізуються виключно на виноградарстві, рентабельність залишається невисокою. Якщо зернові або інші культури дають вищий дохід за менших ризиків, зрозуміло, що власник землі прагне змінити її призначення. Тому викорчовування виноградників – не просто агрономічне рішення, а питання того, що господар планує робити із землею далі.
Для виноробні важливо не залежати від одного каналу продажів. Biologist працює зі спеціалізованим рітейлом, HoReCa, внутрішнім туризмом та експортом. Але й тут картина неоднорідна. HoReCa останніми роками скорочується. Для виноробні, яка активно працювала з ресторанами в різних регіонах України, це доволі відчутно. Водночас внутрішній туризм, навпаки, поступово зростає, і на нього в Biologist роблять ставку.
Найскладнішим каналом залишається експорт. Українському вину доводиться конкурувати на ринку, де загальне споживання скорочується, а конкуренція посилюється. За словами пана Петренка, виробники у відомих винних регіонах, таких як Бордо, змушені переглядати ціни, щоб утриматися на ринку. Українська виноробня поки обирає іншу стратегію: тримати ціни, незважаючи на інфляцію. Логіка проста: споживачі не стали заробляти більше, а навпаки, відчувають дедалі більший тиск на власні бюджети. Тому Biologist готовий частково пожертвувати маржею, аби не втрачати споживачів і канали збуту. Для виноробні це означає баланс між собівартістю, ціною пляшки та прагненням залишатися доступними для тих, хто в умовах війни обирає українське вино.
Зараз модно говорити «висновків не буде», але у цьому випадку вони є. Українці втомились і від слова «незламність», і від самої незламності. Тим не менш, українські винороби не знижують планку якості, завойовуючи щороку все більше міжнародних нагород та розширюючи присутність українських вин на світових ринках.
Стійкість у поєднанні із гнучкістю, здатність планувати майбутнє посеред тотального хаосу, бачити світло у кінці безкінечного тунелю й стрімко рухатись назустріч цьому світлу – ці риси, притаманні українцям, стали не лише частиною нашого генетичного коду, а й нашою конкурентною перевагою.
Фото: texty.org.ua, instagram.com/pilotswines, facebook.com/pilotswines, vintrest.com.ua, grandevallee.com.ua, facebook.com/ukrainianwine, facebook.com/VillaTintaWinery, Chateau Chizay
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
