Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Перед вами – історія українського винороба Руслана Ковалевського, який пройшов професійну дистанцію від початківця до майстра своєї справи, чиї вина сьогодні збирають вищі нагороди поважних змагань. То був складний шлях зі сходженням на вершини і болючими ударами, втратами колег на війні та поворотами долі, коли залишався позаду дім, виплеканий роками виноградник, а він ішов далі, на нові місця, закладати чергові ділянки лоз. І знову мріяти. І починати життя заново… А почалося все з однієї подорожі до Португалії…
Руслан Ковалевський: Влітку 2012 року я зі своєю родиною поїхав до Португалії, де в місті Порто живе моя мама. Відпочиваючи, був вражений португальськими винами. Легким літнім віньо верде, купажованими винами з автохтонних португальських сортів. Взагалі різноманітністю різних, несхожих на інші країни винами. Особливо був здивований білими Casa wine (домашнє вино), що подаються в локальних кафе та ресторанах. Просто якість вина не відповідала моїм уявленням про домашнє вино, яке робили та ще й зараз роблять в Україні. Дуже захотілося спробувати зробити щось не гірше. Це не було бажанням створити на продаж. Спочатку тільки для себе та родини. Коли ми повернулися, я почав читати, досліджувати, як саме вино створюється, технологію виробництва, чинники, що впливають на якість. Закуповував технічні сорти та висаджував на подвір’ї. Але швидко зрозумів, що вчитися треба на класичних сортах. Тож в 2013 році поїхав на Одещину, купив сортовий виноград і зробив перше вино в невеликій кількості – літрів 150, мабуть. Щось вийшло, щось ні. Знань ще не вистачало. Після цього більш поглиблено почав вивчати основи сучасного виноробства. Намагався підготуватися на наступний рік як технологічно так і теоретично.
У 2014 році молода виноробня «Бейкуш» виставила оголошення про продаж винограду. Я зв’язався, приїхав на закупівлю. На винарні познайомився з доглянутими виноградниками, якісним вином. А головне, – отримав можливість вчитися на якісно вирощеному винограді, та ще і з сортів, яких не знайдеш в Україні. Завдяки їхньому винограднику попрацював з Альбаріньйо та Пінотаж, Темпранільйо, які вирощую і дотепер.
Вино 2014 року вийшло майже все, в кількості п’ятнадцяти бутлів. Всього 300 літрів. Звісно, не ідеальне, але воно вже було схоже на європейське. І вже не соромно пригостити друзів. Тож захотілося і самому мати власний виноградник, щоб на ньому відточувати майстерність. В 2016 році посадив власні 800 кущів винограднику. Правда, вийшов він ну ду-у-уже експериментальним, бо там було насаджено багато різноманітних сортів, починаючи з європейських класичних, – до українських, виведених нашими інститутами. Сортів хотілося посадити багато і різних, обов’язково італійців. Італійські виноградні сорти привіз у подарунок мій друг з Раушедо і це були: Монтепульчано, П’єдіроссо, Греко ді Туфо та Фалангіна. Самостійно ще знайшов саджанці Треб’яно, Мальбека, Сіра, Пінотаж, Керменера. Там же були висаджені Соляріс, Йоханнітер, Сухолиманський, Ркацителі, Рислінг. Тобто солянка з багатьох сортів. Але 4 роки праці на тому винограднику дали розуміння, що сортовий склад повинен бути меншим. Початківцям раджу саджати краще три сорта по 100 кущів, ніж 30 по десять.
На жаль, тоді припустився помилок при виборі ділянки під виноградник – не врахував наявність високих ґрунтових вод. Буйний ріст трави, та хвороби лоз через надмірну вологість диктували кожні вихідні проводити за черговими роботами на винограднику. А втрати врожаю два роки поспіль внаслідок весняних заморозків чи зимового промерзання піщаного ґрунту змусили через чотири роки боротьби залишити цю ділянку.
Ми активізували пошук землі для великого винограднику в іншому регіоні. Посадили тільки невелику ділянку для збереження колекції сортів, з якими я в подальшому хотів працювати. Для себе виніс остаточне розуміння, що ґрунти Кіровоградської області не підходять для вина тієї якості, яке я хочу робити.
За цей час, поки набував досвіду з виноградарством, розвивався і у виноробстві. Перша участь моїх вин у конкурсі для малих крафтових виробників відбулася восени 2017 року на території господарства Князя Трубецького. Моє біле сухе «Трамінер» 2016 посіло третє місце, розділивши його з вином відомого в країні винороба. Прийшло розуміння, що рухаюсь правильно, але треба покращувати рівень знань та технічні умови для виготовлення якісного продукту. Тож кожного сезону намагався втілювати хоч одну нову технологічну операцію в процес виноробства. Багато читав різних статей в спеціалізованих виданнях, на сайтах інститутів з виноробства. Експериментував. Навіть повторював деякі наукові експерименти з вином, які знаходив в інтернеті.
З 2018 року разом з дружиною Ганною, яку сьогодні добре вже знає вся українська винна спільнота, і яка мене завжди підтримувала в цій справі, ми почали їздити на фестивалі, ярмарки та подаватися на конкурси. На конкурсі «Галицька лоза» 2018 мій розе бленд 2017 отримав третє місце, а на конкурсі UWINES AWARDS 2018 (Kyiv Food and Wine Festival) це ж вино здобуло статус «Краще вино». На тому ж київському фестивалі моє «Шардоне» також посіло третє місце серед білих вин. Того ж року, розуміючи, що знання треба набувати не тільки в виноробстві, а і в інших сферах винного світу, ми з дружиною прийняли рішення відправити її на навчання професії сомельє в Київ. Знайшли 3-місячні курси в Школі сомельє «Майстер-клас» родини Благополучних. З фінансами було дуже важко, бо я втратив бізнес в кінці 2014 року, у зв’язку з початком російської агресії та вторгненням в Україну. Тож гроші, які збирав з продажу вина на фестивалях, маючи мрію купити дві нові французькі діжки, були витрачені на навчання дружини. Про що ми жодного разу не пошкодували, бо ця освіта кардинально змінила життя не лише самої Ганни, а й допомогла нашому розвитку в винній сфері. І так в нашій сім’ї з’явився професійний сомельє. Взагалі, можу сказати, що 2018 рік для нас став знаковим та переламним. А вина того вінтажу я згадую і дотепер – то був чудовий рік для виноробства.
Наступний рік для нас почався з конкурсу «Галицька лоза» 2019, де наша винарня Korus Wine посіла перше та друге місця в категорії рожевих вин за «Розе бленд» та «Розе Темпранільйо». І знову через пару місяців «Розе бленд» отримав найвищий бал та перше місце в категорії рожевих вин на конкурсі в рамках Kyiv Food and Wine Festival. І хоча рожеві вина мені подобалося робити найбільше, і знаю, що мене і дотепер дехто з виноробів жартома називає «королем рожевих вин», я не залишав навчання, експерименти, поглиблював технологічні знання у виробництві різноманітних вин. Ігристі класичні та петнати, білі, червоні. Роблю сидр.
До речі, мабуть, першим в Україні почав виробляти петнати із застосуванням операції дегоржажу, як у виробництві ігристих вин за класичною технологією. Не подобався дріжджовий осад в пляшці, який в більшості випадків закриває аромат та смак вина, і надає вину неприємних дріжджових смаків. І все не полишала думка про те, що якісне смачне вино треба робити з винограду, зібраного на власному полі. Ми з Ганною задумалися про переїзд до південних областей. Періодично об’їжджали Миколаївську та Херсонську області в пошуках землі для посадки винограду, та, нажаль, нічого не приглянулося.
І ось влітку 2019 вирушили в чергову розвідку до Кам’янець-Подільського. Дуже сподобався терруар Поділля, а після відвідин Бакоти зрозуміли, що знайшли те, що шукали. Взялися підбирати придатний варіант для купівлі землі під виноградник, та якогось будинку для переїзду в ту місцевість.
І ще одне питання лишалося не закритим для виноробні Korus Wine – проблема легалізації виробництва. Перше, про що запитували люди після знайомства з нашим вином, – чи є у нас ліцензія. Ліцензії не було. Та і на той час виробнику, який випускає дві тони вина на рік, можливості для її отримання також. Виноробне законодавство України було зарегульоване, і навіть революційне послаблення 2018 року, що скасувало атестацію малих виноробних господарств та півтори сотні різноманітних корупційних довідок, дозволів та інших папірців, не надало поштовху крафтовим виноробам для виходу з тіні. Особливо складно було тим, хто виробляв вино з покупного винограду, ще й у мізерній кількості.
Тож в 2019 році крафтярі потрошку почали об’єднуватися в спільноти для відстоювання своїх законних інтересів. З цих міркувань в 2019-му я створив групу в Вайбері для комунікації з юридичних питань щодо змін у виноробному законодавстві України, і спробував об’єднати крафтових виноробів з усіх регіонів. До речі, надихнув мене на цю справу, допомагав вести групу, запрошував учасників, шукав їдеї Арсен Федосенко, фотограф і винороб, з яким я саме тоді й познайомився. Великий мрійник. Людина, яка прагла своїми світлинами розповідати про українське виноробство та тих, хто працює в галузі. Арсен вірив в українське вино тоді, коли самі винороби ще не були ні в чому впевнені. Людина з великої літери, воїн, патріот, винороб, якого Україна втратила в червні 2024 року. Між іншим, саме завдяки цій нашій вайбер-спільноті, від початку повномасштабного наступу ми два роки підтримували своїх колег-виноробів, які пішли на війну.
На період 2020-го року я вже розумів, що вино стає все досконалішим. За ігристу класику на конкурсі «Одеський залив» тоді одержав срібло, одразу чотири бронзи на Wine and Spirits Awards. Моє вино в тому ж році було представлено бренд-амбасадором українського вина Євгенією Ніколайчук в винному клубі Кембриджського університету, одному з найстаріших в Англії. І хоча це був важкий ковідний рік, без фестивалів та продажів, сезон виявився дуже цікавим. Саме тоді я створив два вина – «Сміливість», купаж Сапераві та Мерло, витриманий у французькій діжці з-під рому, і «Воля», яким згодом присвоїли відповідно бронзу та золото судді Wine and Spirits Awards 2023. «Волю» створив з винограду Одеський Чорний, вирощеного на виноградниках Білозерського господарства Херсонської області. На жаль, на момент нагородження ті землі опинилися під окупацією. І дотепер, після звільнення, вони не обробляються, бо люди не можуть вийти на роботи на виноградниках під обстрілами.
…Розуміючи що твій рівень росте, а легально продавати вино не маєш права, ми з дружиною намагалися пришвидшити питання пошуку землі, щоб мати змогу будувати виноробню та легалізуватися. І ось у 2021 році один знайомий винороб запропонував нам викупити половину молодого виноградника на Бакоті, та стати з ним партнерами. Звичайно, втрачати своє ім’я не хотілося, та й ставати з кимось партнерами наміру не було. Але то здавалося реальним шансом вийти в легальне поле діяльності, бо той мав ліцензію на виробництво вина. І ми з Ганною вирішили погодитися. Запланували зробити разом вино в 2022 році. Але, забігаючи наперед, скажу, що свого слова той винороб не дотримав, в продажу відмовив через 8 місяців після пропозиції.
Почався 2022 рік. Початок повномасштабного вторгнення. Я принципово відмовився продавати вино в період «сухого закону», а коли його відмінили, виявилося, що мої постійні клієнти масово покинули Україну. Продажі зупинилися, від слова взагалі. Те, що вдавалося реалізовувати, витрачав на життя та допомогу друзям-військовим. Дружину з донькою на шостий день від початку вторгнення відправив евакуаційним потягом до Львову, щоб вона виїхала до Польщі чи до мами в Португалію. До Львову Ганна доїхала, але залишити Україну відмовилася. Пішла до місцевих волонтерів, побачила, що в Кропивницький ніхто гуманітарні вантажі не відправляє, – і організовувала доставки. Там, у Львові, їй на початку допомагав винороб Максим Кичма. Потім доєдналися інші. З деякими людьми, з ким звела тоді доля, товаришуємо і дотепер.
Коли підійшов час для виноробства, робити вино в Кропивницькому я вже не міг. Поїхав на Бакоту. І хоч в продажу винограднику мені було відмовлено, я був налаштований, як і домовлялися, зробити вино у співпраці. А, можливо, вже на місці знайти ділянку під виноградник. Єдиною умовою було те, щоб весь технологічний процес лежав на мені. Тобто я – технолог, інші помічники. Але так буває, що погляди на партнерство виявляються різними. Тож я відпрацював на Бакоті сезон 2022, подальше партнерство у нас не задалося. Та зернятко вже було посаджене. Під час роботи на Бакоті я познайомився з Аурелом Вікторовичем Рошкою. Людиною, яка надала мені впевненість в правильності рішення посадити виноградник саме тут, на Бакоті, та переїхати з родиною за 600 кілометрів, в сільську місцевість.
Аурел Вікторович на Бакоті живе більше 25 років. Закохавшись в ту місцевість, був першим, хто посадив там 60 соток винограднику на початку 2000-х. І першим виноробом, який зробив вино на Бакоті. Можна сказати, він став засновником виноградарства та виноробства для цього регіону. Він запрошував виноробів, допомагав з розвитком, будівництвом, налагодженням інфраструктури та створенням місцевої громади. Він заклав на 98 га яблуневий сад в невеличкому селі Гораївка, створивши робочі місця і підтримуючи його мешканців. До речі, той яблуневий сад шість років тому захопили рейдери – суди ідуть, сад гине. Дванадцять років життя втрачено за одну ніч. Але це не заважає засновнику саду і його дружині Любі і далі не покладати рук, працюючи над розвитком цього краю. І хоча між нами з Аурелем Вікторовичем 17 років вікової дистанції, ми підійшли один одному як люди, і дивимося на виноробство однаково. Також серед наших нових друзів на Бакоті – «Родинна виноробня Зелениці», «Садиба Онищуків», крафтова винарня «Татове вино» з Гусятина, – усі вони закликали мене до переїзду і дуже раділи нашому рішенню.
Нарешті в 2023 році ми з Аурелем Вікторовичем в співпартнерстві заснували крафтову виноробню. На цьому і закінчилася історія маленької, неліцензованої Korus Wine. Почався період втілення мрій. Становлення нової виноробні під назвою, – як ми спершу планували, – «Бакота вайнері». Але з’ясувалося, що авторське право на найменування «Бакота» вже було оформлене іншим виноробом.
Аурел Вікторович про альтернативні назви не хотів і чути. Враховуючи, скільки сил він вклав у цей регіон, таку наполегливість можна зрозуміти. Ніколи і не думав, що хтось один зі спільноти виноробів привласнить собі назву цієї місцини. Усі вважали її надбанням громади. Врешті решт так і з’явилася назва українською мовою – виноробня «Бакотська Затока», англійською – Bakota bay winery. Але для запобігання в подальшому несанкціонованого використання цієї назви, ми одразу ж подали заявки на реєстрацію прав. В тому ж 2023 році ФОП Рошка отримав ліцензію на виробництво вина. І наша винарня зробила перші чотири тисячі літрів.
Цікавим був процес роботи над етикеткою. На одному з семінарів нашої Асоціації крафтових виноробів довелось прослухати доповідь Олени Крапівіної, яка представляла молдавську дизайн-студію 43 Oz. Погугливши їхні роботи, я був у захваті. Ми з Аурелом Вікторовичем планували вийти на ринок з етикеткою європейського рівня, яка не просто давала б інформацію про вино, а й несла імідж регіону, нашої виноробної громади. Не буду описувати весь процес, але етикетка вийшла в дуже ніжних відтінках кольорів, з промальованою графічно Бакотською затокою, сучасним шрифтом назви, що одразу кидається в очі, та складним логотипом, який поєднує дві латинські літери «B». І вже 2024 рік приніс нашій новій виноробні визнання винної спільноти України: 4 «золота» на Wine and Spirits Awards (дві медалі за сухе біле вино під назвою «Мушля» та «Совіньйон Блан», дві – за петнати «Мускат» та «Рожевий Бленд»), звання «Краще рожеве вино України» за «Коралі». На фестивалі у Львові «Коралі» посіли перше місце, та «Мускат Блау» з бакотського винограду – третє. Весною ми заклали гектар винограднику, та плануємо ще півтора досадити восени. Зараз відпрацювали сезон 2024 року. Та плануємо до випуску вина нового врожаю, де відмовилися від деяких сортів вина, але залишили та виготовили вина «Коралі», «Мушля», «Біла Гора». А в серпні 2024 року я вже повністю переїхав жити в селище Стара Ушиця, розташоване поряд з Бакотською затокою. Наразі ми будуємо плани з розвитку нашої винарні, звісно, з урахуванням того, що війна продовжується. Але є сподівання та надія на краще.
Віримо в це та в нашу Перемогу!
⇒ Приєднуйтесь до наших соцмереж ⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Фото: Арсен Федосенко
