Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Захід України – то унікальні землі, що мають розкішну природу, вишукані архітектурні перлини, особливу, суто європейську культуру – нагадаємо, саме там розташоване місце, що позначено як географічний Центр Європи. Колись Закарпаття налічувало майже 15 тисяч га виноградників, а слава вина котилася Європою. Сьогодні, за приблизними оцінками фахівців, під лозою лише 700 га, а виноградарство регіону асоціюється в уяві більшості споживачів із сортом Ізабела, якому судилася доля справжньої королеви – то Ізабелу зводили на трон, то згодом зрекали на страту.
На щастя, сьогодні, попри війну, тут відбуваються процеси, які беззаперечно призведуть до ренесансу краю: помітно збільшується число тих, кого захоплює мистецтво створення вина, потроху виноробство виростає зі штанців гобі і все більше набуває ознак бізнесу, а вина одержують високі оцінки міжнародних конкурсів. І нарешті – безумовна ознака прогресу – розпочато реєстрацію географічного зазначення «Вина Срібної Землі». Привабливість та поетичність його, всупереч усталеній практиці використання назв місцевості, а також, звичайно, помітне пожвавлення в спільноті, спонукали Drinks+ задати низку запитань голові Асоціації виноградарів, виноробів та дистиляторів Закарпаття Олександру Гарновдію.
Drinks+: Зважаючи на те, що «спочатку було слово», пропоную почати з визначення регіону, про який ми з вами поведемо мову в цій бесіді. Вже заявлена назва – «Вина Срібної Землі». І, наскільки нашій редакції відомо, планується реєстрація цієї назви як географічного зазначення. Втім, ця назва – не топонім, швидше поетичне визначення. Можете пояснити на загал, якими міркуваннями викликане таке рішення очолюваного вами об’єднання закарпатських виноробів і звідки цей вислів походить?
Олександр Гарновдій: Насправді, ми досить довго міркували над цим. Адже найменування має велике значення – воно допомагає виділитися винам конкретної місцевості. Вино із захищеним географічним найменуванням – то не просто продукт виноробства, це напій з певною філософією, з гарантією якості і смаку. Тож і назва, як на мене, повинна мати свій зміст. Щодо прив’язки до географії, то для нашого краю це непроста штука, адже історично так склалося, що наші землі входили до різних держав, отже і змінювали назви. Приміром, Закарпаття як таке з’явилося лише в середині XX століття і є версія, що ідея назви належить Сталіну. Але ж, погодьтеся, ми «за Карпатами» – для московитів. А якщо дивитися з точки зору географії, то ми – передкарпаття. То чи варто нам концентруватися на цьому слові? Крім того, раніше наш край іменувався як Карпатська Україна, Підкарпатська Русь… Нерідко край називають і Срібною Землею. Це справді, гарна, поетична назва, яка викликає приємні емоції, що важливо. Між іншим, до покладів срібла вона стосунку не має. Її ввів у обіг український поет Василь Пачовський, вперше озвучивши на зборах ужгородської «Просвіти» у 192о-му, зачитавши вірш «Щедрівка Просвіті» – там є рядок «Радуйся, Срібная Земле!». Через рік поет написав статтю «Дорога пам’ятка з княжих часів», до якої долучив і вірш «Сріберний дзвон». У статті Пачовський розповідає, що існує легенда, ніби в селі Богаревиця на Берегівщині під час Першої світової війни селяни знайшли срібний дзвін із гравіруванням «1034 рік. Жителям Срібної Землі від королеви Анастасії». Як в таких випадках водиться, дзвін зник, але побутує версія, що до історії дзвона дотична донька Ярослава Мудрого Анастасія, яка вийшла заміж за угорського королевича Ондраша. Так чи інакше, але, як для нашого краю, з його бурхливою історією, прив’язка до географічних назв, що мало не кожне століття змінювалися, є нелогічною. І назва поетична та гарна, з власною історією – більш прийнятна, погодьтеся.
D+: Абсолютно згодна. І все ж без географії при реєстрації назви не обійтися: чи можна вже зараз окреслити межі регіону, які буде охоплено цією назвою, співпадатимуть вони якимось чином із адміністративними кордонами Закарпатської області? Чи буде взагалі якась прив’язка до географії або ці межі з часом та появою нових насаджень можуть змінюватися?
О. Г.: Повторюю – я не схильний прив’язуватись до географії з математичною точністю. І адмінстративний поділ на наших теренах – умовний. Ось моя бабуся, яка померла в 2018 році, прожила 98 років у власному домі, не залишаючи домівки, в семи державах. Наша логіка така – облікувати площі, теририторії, де росли виноградники, або придатні до вирощування винограду землі. І саме ці райони внести в зону заявки для реєстрації географічного зазначення. Добралися до картографії колишніх радгоспів і бачимо, як масштабно змінились кордони насаджень. Якщо зараз налічуємо близько 700 га виноградників, то в 70-ті роки їх було 14,5 тисяч, тобто в 20 разів більше. Наша область – гірська і передгірська. Але вже сьогодні можемо сказати, що до зони реєстрації входить південь нашого краю, від Ужгорода і до Тячева. Входить Ужгородщина, Мукачівщина, Берегівщина та невелика частина Хустського і Тячівського районів. Намагаємося все облікувати. Але це – живий процес. Скажімо, мій виноградник з’явився в 2017 році. А зараз бачимо, що люди почали садити лозу і в інших районах, де лозу раніше не вирощували. Тож ми наполегливо працюємо разом з фахівцями, науковцями, – яким дуже вдячні за допомогу, – без копійки бюджетних грошей. Законом передбачена певна процедура, але, як я вже сказав, це реєстрація географічного зазначення – живий інструмент, тож перелік теруарів та виноградників може корегуватись.
D+: На сьогодні серед офіційно оформлених географічних зазначень на території Закарпатської області, на жаль, і попри багатовікову традицію виноробства, значаться лише дві бринзи та мінеральна вода «Поляна Квасова». Яку процедуру і наскільки довгу доведеться пройти вашим виноробам? Які інституції і яким чином допомагають в цьому?
О. Г.: Розраховуємо пройти процедуру реєстрації географічного зазначення за 2-3 роки, принаймні, ми на це налаштовані і нам у цьому сприяють органи місцевого самоврядування, Одеський технологічний університет і зокрема пані Оксана Ткаченко та Наталя Каменєва. Також надають консультації фахівці інституцій ІПРСА, ФАО (Food and Agriculture Organization, FAO), а саме Юлія Прохода, Юлія Булаєва, Ганна Попова.
Хочемо зареєструвати географічне зазначення в області, а потім ще чотири назви місця походження в рамках загального ГЗ і з більш жорсткими вимогами: Ужгородська, Мукачівська, Берегівська, Угочанська (Виноградівська). Але поки це робоча версія, ще усі питання дискутуються.
D+: Можете розповісти про особливості теруару цього географічного зазначення, напевне ж, є унікальні мікрозони, які надають особливі характеристики місцевим винам?
О. Г.: Наша Срібна Земля завжди вважалася територією білих вин. Чому? Туфові скелі дають особливість смаку – мінеральність. Звідси і формується база, підхід до виноробства. Втім, є ідеї і щодо червоних, просто потрібно визначити стилістику. Скажімо, Олег Кравченко, який приїжджав до нас, бо був членом жюрі конкурсу «Червене вино», дегустуючи наші зразки, сказав: «Ваш шлях – легкі, квіткові вина. Вам потрібна свіжість, повітряність. З легкими, не випираючими нотами у червоних, а можливо і у рожевих». Тобто ми певні, що не варто ганятися за стилістикою приморських регіонів, слід шукати свої смаки. Насправді, ми у культурі виноробства ближчі до наших західних сусідів – Угорщини, Словаччини, Чехії. Отже, будемо ще думати над профілями червоних.
D+: Пан Кравченко – беззаперечний авторитет і фахівець з дуже гарним смаком, я впевнена, що його порада слушна, а досвід та талант ваших виноробів дозволять її успішно реалізувати. Просимо прояснити ситуацію з сортами, які сьогодні культивуються на Срібній Землі, – які можна назвати автохтонними і в яких обсягах вирощуються? На які саме робите ставку і чому?
О. Г.: Я твердий прихильник автохтону. Все просто. Ніхто в Грузії не шукає вина з Мерло, а в Токаї – з Шардоне. Колеги вирощуюють і класику, та моє бачення інше: краще працювати з місцевими сортами, але й навіть якщо берешся за, умовно кажучи, мерло – роби його особливим, срібним. Не шукай і не бігай за потужністю. Шукай вишуканість, витонченіть. Сюди – так історично склалося – приїхали італійці з Удіне, німці зі Швабії – привезли рислінги та мускати. І аж з 13 століття тягнеться ця лінійка. А після битви під Могочем османи почали запроваджувати свою винну культуру і в наших краях з’явилися Фурмінт, Харшлевелю (з угорської – «липовый лист») та інші. У 16-17 столітті по вулканічним горам засаджували Югфорк (хвіст ягня), зараз цієї лози немає. Або згадаємо сорт Бакатор. Зараз ніхто не скаже, коли він з’явився. Умовно пов’язуємо з угорцями, отже, десь тисячу років тому. Класичний автохтон Срібної Землі – Леанка, у перекладі – «дівчина». Трамінер культивується тут вже кілька століть. Робили у радянський період з нього ту саму уславлену «Троянду Закарпаття». З розвитком виноградної селекції у нас прижилися центрально-європейські – Мюллер-Тургау, який є і у західних сусідів. Ще Іршаї Олівер – угорської селекції, хоча, якщо розібратися, сорт виник на межі зі Словакією і там теж дуже поширений, чудово поводить себе на наших землях і вино дає гарне. Назву і Черсегі Фюсереш. Угорська селекція, але зараз його вирощують на кожній нашій виноробні. Сорту 50-60 років, але з першого року культивується у нас, тобто автохтон. До списку долучаються сорти Йоханнітер, Соляріс… Хоча поки не називав би їх автохтонами, але вони у нас дають гарні урожаї. Це білі сорти. Що ж до червоних, то, як я і казав, наш шлях – шлях пошуку. З одного боку, нормально себе почуває у нас Цвайгельт. Так само Кадарка. Досить потенційним є Кекфранкош, що у Словаччині називається Модра Франковка, сорт дуже добре росте у сусідів, хоча звідки його коріння, – важко сказати. Є клони, пристосовані до нашої географії. Приміром, Бургундер, я прищепив його, довго мучався, поки вияснив, що це саме він. До речі, чомусь усі орієнтовані на Угорщину, її виноробство. З одного боку, зрозуміло, – бо культура там потужна. Але чому не звертають уваги на Словакію та Чехію? Насправді, я років п’ять тому привіз звідти по 10-15 саджанців, які вже дають результат: Дунай, Святий Лаврентій (Свято-Лавранське), Регент, Гібернал, Палава, Дорнфельдер, Грон (1976 р., чехословацька селекія). Такі сорти – це наше можливе завтра. Згадаю ще один цікавий сорт української селекції, що з’явився у нас, – Красень (кримська селекція). Я в захваті, чесно кажучи, від нього. Словом, якщо по білому сортова база зрозуміла, то червоні потрібно підбирати. Бургундці кажуть так: коли ти випив вино, маєш відчути саме землю, звідки воно походить, тому маємо шукати саме такі смаки наших червоних, щоб відображали територію. І моє вино буде відрізнятися від вина сусіда, а разом наші вина будуть відображати регіон.
D+: А що скажете про одіозну Ізабелу?
О. Г.: Зізнаюся, я останнім часом змінив думку про неї. Так, в радянські часи вино з Ізабели – то був суррогат. Є законопроєкт про стимуляцію вирубки її лози. І все ж – я дав би Ізабелі шанс, ще 10-15 років, адже цей виноград не в повній мірі вивчений. І дав би часу виноробам на експерименти. Як я раніше був ініціатором не приймати до оцінювання на наших конкурсах вина з цього сорту, згодом буду ініціювати перегляд ставлення до цього. Насправді Ізабела дає фантастичний дистилят, з неї роблять чудові петнати, цікаві експерименти по-білому.
D+: Чи готові поділитися статистикою по своїй парафії: скільки сьогодні на площах Срібної Землі виноградників, скільки так званих малих чи крафтових виноробень, а скільки потужних підприємств тощо?
О. Г.: Найбільші два підприємства – «Чизай» (272 га) та «Котнар» (180 га), з невеличких 40-50 активних і ще 30-40, які підтягуються. Загальна площа виноградників 700 га. Відбувається збільшення +10 га на рік, але це несуттєво, адже маємо великий потенціал. Знаю одне угорське село – 1500 виноробів, 2800 га виноградників.
Але потенційні площі можуть бути реалізовані – коли виноробство стане простим і прибутковим бізнесом. Поки що робимо вино вже понад 30 років, а все швидше гобі, ніж бізнес. Працюємо над законом «Про виноград та виноградне вино», але він все ще лишається з радянською ідеологією. Тобто поки не введемо європейські норми, бізнесу не буде. І поки вино – підакцизний товар, для виробників алкогольної продукції закриті будь-які кредити і фонди.
D+: І все ж ваші вина відчутно зростають в якості. Не так давно ми писали про конкурс «Червене вино», організований спільно з Асоціацією та Мукачівською міськрадою, і який пройшов за підтримки науковців ОНТУ та особисто пані Оксани Ткаченко і пані Наталі Каменєвої. Їхні відгуки щодо вин Срібної Землі були схвальними в найвищому ступені. Розкажіть про нього.
О. Г.: Конкурс «Червено вино» – найстаріший в Україні. Згадаємо, що за радянської влади під забороною була приватна власність, і виготовлене вино люди не могли продавати. І от в 1995 році чотири Василя (міськголова, його заступник та ще двоє приятелів) вирішили зробити фестиваль. З того часу в нашому краї відбувається таке свято вина. Звичайно, фестиваль дещо підупав через пандемію та війну. І з огляду на останню, ми вирішили, що в цьому році не буде розваг чи веселощів. Але щоб не перервати традицію, зробили в Мукачівському замку конкурс. Організували на вищому рівні, по регламенту ОІВ. Судячи з відгуків, він вдався, рівень оцінювання був найвищим – і це підтвердили усі присутні. Пані Оксана Ткаченко, професор кафедри технології вина і енології ОНТУ була спостерігачем від ФАО.
D+: Насправді, як ми бачимо, найвищі оцінки одержують ваші винороби і на інших конкурсах. Назвіть, будь ласка, трьох-чотирьох видатних виноробів, щоб країна знала своїх героїв.
О. Г.: Я дуже пишаюся підприємством «Перша палінчарня», адже дистиллят – це не ректифікат. Це дорогий в усьому світі і популярний напій. З колег-виноробів назву тих, хто вже відомий, хто відбувся, як то кажуть. Це Олександр Ковач, Карл Шош, Руслан Орос, Іван Паук, Влад Чопак, Василь Нодь, їхні вина брали медалі не лише в Україні, а й в Угорщині, Словаччині, Румунії тощо.
D+: Не будемо ламати традицію і на завершення спитаємо про плани – і щодо юридичного закріплення назви «Вина Срібної Землі», і розвитку об’єднання, виставок, фестивалів і т.ін.
О. Г.: Зараз ми хотіли б зареєструвати назву географічного зазначення «Вина Срібної Землі», працюємо над цим. Крім того, знайшли структури, які підтримують конкурс. Асоціація звернулася до обладміністрації з ініціативою проводити його щорічно. Моє бачення: в цьому році запросити експертів із західних країн-сусідів, а на наступний рік зробити справді міжнародним, щоб приймали участь і винороби сусідніх країн. Адже в нашій частині Європи створюються зовсім інші червоні, специфічні білі. Якщо вдасться, у грудні плануємо провести міжнародну конференцію щодо перспектив Карпатського винного регіону.
Це мрія – створити майданчик вин Центральної Європи, бо я живу в 100 км від центру Європи. І то було б логічним – утворити майданчик для постійного нетворкінгу, колаборацій, де будуть формуватися смаки, мода, тренди усього цього виноробного куща – Словаччина, Угорщина, Чехія і не тільки. Щоб не копіювати фанцузів чи італійців, а шукати свої родзинки, смаки. Візьмемо Токай – це вино нікого не копіює. Отже, в планах – відновити історію Срібної Землі і написати нову її сторінку, якою послідовники будуть пишатися. А якщо глобально, то ще я прагну відновити традицію “погара вина”, яка завжди тут у нас була. Колись ми ходили не “на пиво” і не на “п’ятдесят грам”, а саме на бокал – погар вина. І коли в суспільстві зросте повага до власного вина, все у нас налагодиться.
