Жінки і ландшафти: українки, які відкривають винний світ
Колись вона приїхала сюди як туристка, студентка, журналістка, дослідниця або людина, яка шукала захисту від війни. А потім залишилася. Навчилася розрізняти відтінки місцевого розе, чекати правильного сезону для певного сорту, впізнавати вдалий вінтаж не за ароматом в бокалі, – а вже за виразом обличчя сусіда-винороба. Дізналася, на який ринок варто потрапити в суботу зранку. І в якому маленькому сімейному ресторанчику досі готують страву за рецептом прабабусі господаря. А ще – сперечатися про вінтаж так, ніби від нього залежить доля світу…
Так народжуються найкращі провідники. Не ті, хто завчив дати та маршрути, а хто встиг закохатися в місце настільки, щоб зробити його частиною власної історії. Вони вже не просто живуть у цих регіонах. Вони читають їх, як захоплюючу книжку, і вміють перекласти її для нас. У цій добірці ми знайомимо вас із українками, які сьогодні мешкають у виноробних куточках світу і допомагають мандрівникам відкривати їх без поспіху, шаблонів та туристичної мішури. Через місцеві вина, історії людей, приховані гастрономічні адреси, краєвиди та культурні коди, які рідко потрапляють до путівників. І якщо ваша наступна подорож пролягатиме через один із цих регіонів, ми рекомендуємо звернутися саме до них. Адже найцікавіші місця зазвичай відкривають не карти, а люди.
Яната Попович. Дордонь, Франція.
www.facebook.com/ianata.popovych/subscribenow
Що ви знаєте про Дордонь? Не засмучуйтеся, якщо нічого, бо навіть корінні французи про свій 24-й регіон розкажуть небагато. Мене ви не знаєте точно, тому якщо я зараз почну завзято вихваляти місце, яке стало моєю другою домівкою, чимало скептиків можуть мені не повірити. Втім, ви точно маєте повірити Генрі Міллеру, який, попри досить суперечливий моральний образ, мав бездоганний смак. І я зараз не про його жінок. Хоча історію про Анаїс і Джун ніжно люблю. У Генрі справді був бездоганний смак, тож колись у своєму «Колосі Маруссійському» він написав таке: «Це край незбагненної магії, який застовпили поети і на який лише вони одні й можуть претендувати. Це та сама Греція, тільки ближча до раю. Назвімо цей край раєм француза, відданим йому в концесію. Насправді він, мабуть, був раєм упродовж багатьох тисяч років. Мені здається, що таким він був і для кроманьйонця – попри скам’янілі свідчення життя, знайдені у велетенських печерах, життя, що видається радше вражаючим і страшним. Мені здається, що кроманьйонець обрав це місце для життя тому, що вирізнявся неабияким розумом і тонким відчуттям прекрасного. Гадаю, що релігійне почуття вже тоді було властиве йому найвищою мірою і розквітло саме тут, навіть якщо він і жив, мов тварина, у своїх глибоких печерах. Я вірю, що цей розлогий мирний край Франції назавжди залишиться святим місцем для людини і, коли міста знищать поетів, стане прихистком і колискою поетів майбутнього. Повторюю, для мене було надзвичайно важливо побачити Дордонь: вона вселяє надію в майбутнє людства, у майбутнє самої землі. Франція одного прекрасного дня може зникнути, але Дордонь вічна, як вічні мрії, що живлять людські душі».
Невимовна магія, про яку так патетично пише Міллер, насправді щодо Дордоні має цілком буквальний сенс. Це справді магічна земля. Земля таємниць, легенд, давніх культів і міфів. А ще земля, де гастрономія має статус релігії, а місцеве маловідоме вино нічим не поступається своєму сусідові – іменитому Сент-Емільйону.
І так, справді, спільний предок усіх Homo sapiens носить назву дордонської скельної печери, де й було знайдено першу стоянку представника людини розумної. Особисто я вважаю, що він тому й розумний, що обрав для життя саме цю географічну точку. Точку межиріччя. Аналог біблійних Тигру та Євфрату. Тільки тут це три річки – Дордонь, Везер і Іль. Саме в міжріччі цих трьох рік і лежить моя особиста земля обітована.
Дордонь, раніше більш відома як Перігор, умовно поділяється на чотири частини, що відрізняються за кольором: білу, чорну, пурпурову та зелену. Біла вона – завдяки місцевому каменю, вапняку, з якого збудована вся Дордонь. Чорна – завдяки чорному трюфелю, місцевій гастрономічній пам’ятці. Пурпурова – завдяки вину. І зелена – завдяки безкраїм лісовим масивам. Якщо чесно, не знаю, чому немає блакитного Перігору, адже небо тут має той тендітний блакитний відтінок, який буває лише в новонароджених немовлят і людей, що переступили столітній рубіж.
Навіщо сюди їхати? За рідкісним сьогодні відчуттям неквапного життя в абсолютному спокої й тиші. За ожилим Середньовіччям, де лише лінії електропередач натякатимуть вам, що за вікном XXI століття, за 1000 і 1 замком (Дордонь, до речі, так і називають – «Земля 1000 і 1 замку»). Причому замки тут не марципанові пряники, як на Луарі. Тут це велетні XI-XII століть, що кам’яними грудьми стоять над вигинами річок і ще пам’ятають Річарда Левове Серце ще хлопчаком. За фуа-гра, нині підданою своєрідній зооанафемі, і найсмачнішою качиною грудкою, за олією з волоського горіха і чорним трюфелем, на який тут можна вирушити на справжнє полювання, за найсвіжішою чорною ікрою, яку виробляють тут же на кількох фермах, за вершковим маслом, наче власноруч збитим апостолом Петром, за козячими сирами в асортименті, що перевищує обсяг моєї оперативної пам’яті, і, звісно ж, за місцевим вином.
Бержерак називають молодшим братом Бордо. Я ж не люблю таких епітетів. Для мене Бержерак – це не просто «дешева» версія Бордо. Виноградники тут існують понад 2000 років, а торгівля історично відбувалася Дордонню в бік Атлантики та Північної Європи. Те, що місцеве вино не таке відоме, впливає лише на його ціну, але аж ніяк не на якість. А вибір місцевих вин тут надзвичайно широкий – від простих столових до чудових купажних селективів, які шляхетно старіють десятиліттями. Зі своєї дзвіниці пораджу вам почати з мого улюбленого апелясьйону – Pécharmant. На мій погляд, саме тут народжуються найцікавіші червоні вина Дордоні. Невелика зона безпосередньо на північний схід від Бержерака. Купаж Merlot, Cabernet Sauvignon, Cabernet Franc і зовсім трохи Malbec. Повнотіле вино у стилі Saint-Émilion і Pomerol, але зі своїм характером – трохи важчим і більш ґрунтовним. Щоб почати одразу з козирів, порекомендую двох моїх улюблених виробників: Château de Tiregand та Château Terre Vieille. Спробуйте. А ще краще – приїжджайте до Дордоні, і я постараюся на місці переконати вас у тому, що наш далекий предок мав не лише розум, а й бездоганний смак, обравши для свого життя французьке межиріччя – легендарну Дордонь.
Василіса Дребушевська-Йілмаз. Стамбул, Туреччина.
Привіт! Я живу в Стамбулі з 2009 року. Тож хочу подякувати цьому місту за те, що з любительки поїсти воно перетворило мене на випускницю гастрономічного факультету, надихнуло на створення проєкту «Стамбулка» (www.stambulka.com) з дегустаціями і майстер-класами.
При всій повазі до Бургундії і Бордо, не їхні великі вина, а саме турецьке виноробство спонукало мене опанувати винну освіту і отримати дипломи DipWSET і WeinAkademiker. Моя книга – гастро-путівник українською «Стамбул. У своїй тарілці» (є у вільному доступі в електронному форматі) – була включена до шортлиста міжнародної книжкової гастрономічної премії Gourmand World Cookbook Awards 2017. Сьогодні я співпрацюю з професіоналами ресторанної сфери та гурманами, курую виробництво посуду, організовую майстер-класи з шеф-кухарями, дегустації турецьких вин і винні тури. І пишу нову книгу – тепер не лише про гастрономію, а ще й про турецьке вино.
Але досить про мене, давайте про Стамбул. Стамбул називають «містом контрастів». Але це лише напівправда. Стамбул – більше, ніж просто місто. Він як нескінченний і унікальний торт «наполеон», який спечено з безлічі культурних прошарків. І всі ці «коржі» приготовані різними цивілізаціями: римською, візантійською, османською. Ця еклектична суміш стилів переслідуватиме вас тут в усьому: від архітектури – до їжі. Щоб відчути себе в Стародавньому Римі чи Візантії, опинитися серед турків-сельджуків, які підкорили Анатолію, чи приєднатися до каравану торговців, який везе прянощі по довгому і повному небезпек Шовковому шляху на стамбульський ринок спецій, вам достатньо … лише зробити відповідний вибір у меню місцевого закладу.
Турецька кухня, разом з французькою та китайською, входить в трійку найбагатших у світі, а також славиться різноманітністю і поживністю страв. Делікатесна історія Стамбула почалася приблизно в 660-х роках до р.х. Протягом більше ніж двох тисяч років імператорів змінювали султани, але постачання їхніх палаців залишалося незмінним: в столицю під замовлення з різних куточків імперій привозили тільки найкращі продукти. Бувало, що ці делікатеси з’являлися і на столах простих стамбульців. Тому століттями не тільки в палацах, а й в будинках простих мешканців міста, кухня була особливою, пікантною і різноманітною. Так, завдяки унікальному розташуванню Туреччини, на перехресті культурних та гастрономічних традицій практично всього світу, сформувалося і меню сучасної турецької кухні.
Вперше збираючись до Стамбулу, я передчувала, з яким задоволенням нарешті спробую справжні чебуреки, плов і шурпу… Але, як з’ясувалося, ця «східна класика» в моєму розумінні не має жодного відношення до Туреччини і її страв. Найяскравішим першим враженням для мене виявилася навіть не їжа, а ставлення місцевих мешканців до неї: неймовірно трепетне, вдумливе і захоплене одночасно. Адже, на думку городян, турецька кухня – це головна памʼятка місцевої культури. Бажаю і вам відкрити для себе Стамбул гастрономічний! І можете бути впевненими: місцеві смаки відкриють для вас справжнє місто і забезпечать найяскравіші враження. Я буду рада допомогти з маршрутами, порадами щодо цікавих локацій для індивідуальних мандрівників, або організувати майстер-класи чи дегустації. До зустрічі в місті на Босфорі!
Олена Черкашина. Португалія.
У сучасному винному туризмі роль гіда давно вийшла за межі звичайного супроводу гостей. Справжній провідник винними регіонами відкриває не лише виноградники та виноробні, а й історію, культуру та характер місця. Саме такою людиною є Олена Черкашина, яка сьогодні розвиває проєкти винного туризму в Португалії через платформу Enopoint та представляє країну серед номінантів Wine Travel Awards у категорії Top Guide.
Філософія її роботи проста й водночас складна: перетворити вино на культурний досвід, зрозумілий та захопливий для гостей з усього світу. Не просто провести дегустацію, а допомогти відчути зв’язок між вином, ландшафтом, історією та людьми, які створюють кожну пляшку. Сьогодні Олена знайомить мандрівників із кількома надзвичайно цікавими винними локаціями Португалії, що входять до портфеля Enoport Wines. Одним із таких напрямків є Буселаш (Bucelas), історичний винний регіон, розташований лише за пів години їзди від Лісабона. Саме тут знаходяться виноробні Caves Velhas та Quinta do Boição, які допомагають гостям відкрити для себе спадщину однієї з найстаріших виноробних територій країни.
Буселаш насамперед асоціюється із сортом винограду Arinto, що став справжньою візитівкою регіону. Завдяки продуманим маршрутам і дегустаційним програмам відвідувачі можуть простежити, як місцеві традиції формувалися протягом століть і чому саме ці вина залишаються важливою частиною португальської винної культури. Інший маршрут веде до маєтку Quinta São João Batista, розташованого в регіоні Tejo, неподалік від відомих паломницьких та історичних центрів Португалії – Фатіми та Томара. Це місце особливе не лише з виноробної точки зору. Маєток лежить на території біосферного заповідника Paul do Boquilobo, який ЮНЕСКО визнала Світовим біосферним резерватом ще у 1981 році. Тут винний туризм набуває особливого сенсу: виноградники поєднуються з унікальним природним середовищем, багатим біорізноманіттям, історичною архітектурою, традиційними винними льохами та локальною гастрономією.
Для гостей це можливість побачити Португалію не лише через келих вина, а через цілісний образ території. Кожна з цих локацій має власний характер, і саме в цьому полягає підхід Олени Черкашиної. Вона не пропонує універсальних сценаріїв подорожі. Натомість кожен маршрут будується навколо автентичності конкретного місця, його історії, природних особливостей та винної спадщини. Цей підхід сформувався протягом багатьох років професійної роботи.
До співпраці з Enoport Wines Олена сім років очолювала напрямок винного туризму в Companhia das Lezírias, де займалася створенням туристичних програм і розвитком винного напрямку одного з найцікавіших сільськогосподарських та виноробних господарств Португалії. Її внесок у популяризацію португальського винного туризму отримав міжнародне визнання. Олена була відзначена в категорії Top Guide під час громадського голосування Wine Travel Awards 2024–2025, а також увійшла до числа номінантів сезону 2025–2026. Сьогодні, проводячи гостей винними дорогами Португалії – від історичного Буселаша біля Лісабона до природних ландшафтів біосферного резервату Paul do Boquilobo в регіоні Тежу, – Олена Черкашина допомагає мандрівникам зрозуміти головне: справжній винний туризм починається там, де вино стає історією місця, а подорож перетворюється на особисте відкриття країни.
Олена Куценко. Лаціо, Італія.
За довгий шлях у винній індустрії мені довелося побачити всю багатогранність цього бізнесу – від спілкування з гостями барів до масштабних проєктів у великих компаніях. Але найкраще в цій роботі завжди було – це візити до виноробень. Прогулянки виноградниками, історії про вино від власників та виноробів, дегустації в прохолодних погребах – предмет заздрощів усіх моїх друзів.
Найбільше я любила їздити саме до Італії. Про мій особливий, майже магічний зв’язок із цією країною знають, мабуть, усі. Ну, майже. Тому не було дивиною, що з початком повномасштабного вторгнення я евакуювалася саме в цю неймовірну країну, а саме до регіону Умбрія. Звісно, що на виноробню. Там я прожила 4 місяці, все закінчилося не прям трагічно, але історія варта окремої книги. Далі мій шлях лежав у прекрасне місто Вітербо, що знаходиться в регіоні Лаціо. І ось про нього я хочу вам розказати. Ні, це не найулюбленіший мій винний регіон Італії, але він вартий уваги, а не того забуття світом, у якому знаходиться зараз. Парадоксально: Рим знає увесь світ, а вина на територіях навколо – значно менше.
Одна з найвідоміших культурних територій має слабеньку винну ідентичність. І причина не в тому, що регіону немає чого запропонувати любителям та професіоналам: 3 DOCG, 27 DOC і 6 IGT, десятки автохтонних сортів, вулканічні ґрунти, про які поговоримо окремо. Тобто це однозначно не «винна периферія». Від місцевих виробників на виставках я не раз чула, що одна з проблем – дистрибуція і невміння регіону діяти як єдине ціле. Повернемося до вулканічних ґрунтів. Впевнена, що небагато хто знає, що вони там не просто присутні, а займають значну площу. Наприклад, тільки в провінції, де було моє Вітербо, – виноградники навколо озера Bolsena та комплексу Vulsini. Тут цікаві: Est! Est!! Est!!! di Montefiascone DOC, Aleatico di Gradoli DOC, Colli Etruschi Viterbesi / Tuscia DOC, частково Orvieto DOC на території Лаціо. І ще 16 апелясьйонів в іншій частині Лаціо. І вся ця вулканічна історія елегантно та органічно проявляється в ароматиці вин.
Це не просто слова: на одній винній виставці натуральних вин я відчула смак гречки у вині. Так-так, не вигадую, гречки, і це був не порок. Виноробня Podere Orto – якраз мої сусіди, що працюють на вулканічних ґрунтах. До речі, про натуралістів: у регіоні добре представлений цей напрямок. Я скуштувала вина від чималої кількості достойних виноробень, зокрема Nevi-Antolini, Agricola il Vinco, Regina del Quartuccio. Тому, якщо підсумувати: у Лаціо я вперше так гостро відчула розрив між тим, наскільки цікавою може бути винна територія, і тим, наскільки мало про неї говорять. Можливо, настав час, щоб про Лаціо говорили трохи більше. І я з радістю стану однією з тих, хто його для вас відкриє.
Вікторія Макарова. Німеччина.
Я у Німеччині вже більше ніж 4 роки, живу у винному краї – у землі Баден-Вюрттемберг, на південному заході країни. Ця земля славиться винними регіонами й власними сортами: білі Scheurebe, Auxerrois, якщо спуститись трошки південніше, – то Gutedel, так у Німеччині називають Chasselas, а серед червоних – насичений фруктовий Trollinger і «народний» Dornfelder.
Виноградники у Баден-Вюрттемберзі ростуть майже скрізь, часто – просто посеред міста, як, наприклад, в Есслінгені на Штутгарщині чи на горі Турмберг у моєму Карлсруе. Гора, замок, виноградник – типова складова місцевого пейзажу. Гарні й доглянуті виноградні тераси навкруги Штутгарта, звісно, менш екстремальні, ніж всесвітньо відомі тераси Мозеля (там вони іноді майже вертикальні, один молодий винороб якось показував мені відео, де виноградники обробляли за допомогою гвинтокрила), але не менш мальовничі.
Серце Баден-Вюрттемберга – Шварцвальд, з горами, вкритими дивовижним лісом (всі, мабуть, бачили цей ліс на фото – рівні, височенні дерева, що ростуть дуже густо, щільно – саме так він і виглядає), та неймовірної краси долинами.
Винний маршрут Badische Weinstraße – це понад 500 км через Баден-Вюрттемберг, від Лауденбаха на півночі до Вайль-ам-Райну на півдні, біля кордону зі Швейцарією. Зовсім поруч – Ельзас, чия історія і гастрономія тісно переплетені з німецькою, а ідеальна закуска під вино – фламмкухен, щось на кшталт тоненької піцци з хрусткою скоринкою, запеченим шпеком (беконом) і червоною цибулею на сметанному соусі – вважається локальним спеціалітетом і тут, і там.
Ще один наш сусід – відомий Пфальц, що вже мені як рідненький, справжній рислінговий рай, що також, звісно, має свою Weinstraße. Одна з перлин цього регіону – старовинний та вишуканий Дайдесхайм, де розташовані відомі виноробні Basserman-Jordan, Reichsrat von Buhl та Von Winning. Більше ніж 100 років тому всі вони належали різним сімʼям, що конкурували, тепер власники – одна сімʼя, що вдало розрулює всі три потужні бренди. Цікавий нюанс: Von Winning відомі своїми рислінгами, витриманими в дубі, – не класичний, але дуже цікавий підхід.
Загалом у Німеччині 13 виноробних регіонів і близько 14 000 виноградарських господарств. Багато невеликих виноградників – від 2 га вже вважається цілком пристойним. Результат – різноманітність і водночас впізнаваність стилів, та розвиток винного туризму. Тут є що подивитись і що продегустувати – від Саксонії до Франконії, Мозеля та Нае. Виноробні – від старовинних до надмодерних, дизайнерських, прогресивних. Багато уваги німці приділяють безалкогольним винам та PIWI сортам, цей досвід також може бути цікавим і корисним українським виробникам і вайнлаверам. З радістю допоможу скласти нетипові маршрути, організувати логістику та спілкування з виноробами. Звертайтесь!
Дарія Холодиліна. Грузія.
Instagram: @dariko.drinks.wine
Я живу в Грузії з 2013 року. Приїхала сюди з України, а з часом ця країна стала для мене не просто домом, а простором, де склалися моя сім’я, робота і велика любов до вина. Я багато подорожую Грузією, проводжу дегустації й тури, пишу про грузинське вино – і щоразу переконуюся, що це країна, яку неможливо звести до одного регіону чи одного стилю.
Звісно, знайомство з грузинським вином часто починається з Кахетії. І недаремно: це регіон, без якого неможливо зрозуміти місцеве виноробство. Але навіть тут мені особливо цікаві не лише відомі назви, а місця з характером – Marani Milorauli, Chubini Winery, Nekresi Estate, Giuaani, Chateau Buera.
В Кахетії добре видно, як у Грузії співіснують традиція, квеврі, сучасні підходи й дуже жива гостинність. Водночас мені завжди хочеться показати гостям, що грузинське вино – це не тільки Кахетія. Картлі, зовсім поруч із Тбілісі, часто лишається недооціненим, хоча це один із найцікавіших регіонів для тих, хто хоче побачити інший бік Грузії. Тут я люблю рекомендувати Chateau Mukhrani, Ori Marani, Villa Mosavali, Nika Vacheishvili’s Marani. Це вина з іншою стилістикою, іншою енергією, і саме тут добре відчувається винне розмаїття країни.
Окреме місце на мапі для мене – Болнісі, де дуже цікаво спостерігати за сучасним відродженням виноробства. Disveli Estate і Brother’s Cellar – це місця, які я радила б тим, хто хоче побачити і скуштувати менш очевидну, але справжню Грузію. Серед моїх особистих улюбленців – Імеретія з її делікатнішими винами й зовсім іншим ритмом життя, Рача – маленька, гірська й дуже самобутня, і Самегрело, де відкривається ще одна грань грузинської винної культури.
Якщо коротко, то для мене Грузія – це країна, яку неможливо зрозуміти лише через листівкові краєвиди. Її потрібно проїхати, скуштувати, відчути – через людей, регіони, застілля і вино. І, мабуть, саме за це я люблю її найбільше.
Юлія Дика. Італія.
Я не планувала жити в Італії. Писала книжки, займалась творчістю та арт-психологією в Києві, викладала письменництво і не гадала, що моє життя змінить адресу. Все почалось з авантюри. Майже 10 років тому, організовуючи для колег-письменниць першу подорож в Італію, взагалі не знала країну, мову і не мала досвіду такого формату. На диво нам, одинадцятьом дівчатам, – а ми так і назвалися Ундічі (11 з італійської), – було добре. Тому що співпали в бажанні спільної подорожі гарною компанією. Ми гуляли Римом в розкішних сукнях та вінках на голові. Щодня виконували творчі завдання. Писали тексти та читали їх вголос біля каміну. Готували шикарнючі сніданки, танцювали опівночі, співали, купляли собі квіти. І постійно сміялися та обіймалися. Не було ніякого натяку, що такі мандрівки стануть частиною мого життя. І країна теж. Відтоді я закохала в Італію чимало людей. Жила майже 5 років у Флоренції, тричі зимувала на Сицилії, а місцем свого дому обрала Нові-Лігуре в П’ємонті. Не туристичне, тихе містечко з неймовірними світанками та заходами сонця. Чи наважилась би я, якби не обставини, чи думала про переїзд? Ні. Але, як кажуть, дороги привели.
Мій досвід такий: якщо з повагою ставишся до традицій та історії країни, вона відкриває своє серце. І двері, в які звичайний турист не завжди ввійде.
Італія – країна зв’язків та стосунків, тільки так її можна побачити справжньою. Авжеж, в кожну країну можна поїхати самостійно, вдвох, з друзями. Як завгодно. Автобусом, потягом, літаком. Попросити ШІ написати програму. Якщо маєш час розібратися. Але якщо прагнеш досконало організованого досвіду, то це інше.
В аеропорту зустрічає водій. Це комфортно. Заздалегідь обрані, залежно від локації, зручні апартаменти чи вілла. В них є попередньо придбані смачна кава, вода, фрукти, квіти, вітальне вино, сніданочки, які зроблені з любов’ю. Не треба гадати, куди їхати, бо все вже продумано і складено ідеальний розклад, домовлено за трансфер, розраховано час, зарезервовано ресторан, до того ж – перевірений. І так кожна локація у подорожі. Супровід, що варто замовити, яке автохтонне вино цього регіону обрати. І назавтра так само. А параллельно – історії. Про традиції, колорит. Розраховано, де краще машиною, де кораблем, а де потягом, щоб виключити серпантини або інші особливості дороги. Скомпоновані активності з розумінням динаміки відпочинку. Обрана виноробня. Бо їх я обʼїздила безліч. Запрошено найкращого гіда. В цьому теж величезний досвід. Підібрано місце з кращим заходом сонця. А при бажанні організовується трюфельне полювання (який П’ємонт без того!) чи відвідини сироварні. А ринки, то взагалі – святе! І, незважаючи на те, що таких груп вже відбулося понад півсотні, все одно трапляються форс-мажори. Їх теж вирішуємо і дбаємо про тих, хто їде за унікальним спокійним досвідом.
Улюблені напрямки: Сицилія (сторона Етни та окремо сторона Палермо), Лігурія, Кампанія (Неаполітанська затока, Сорренто, Амальфі, Позітано), Тоскана, озеро Гарда з Вероною та відвідуванням Венеції, озера Комо та Маджоре з Борромейськими островами. Пулія і вже зовсім скоро додасться винно-трюфельний П’ємонт.
Валерія Ярош. Професійний гід у Шампані.
Instagram: @champagne.myvaleriia
Понад 20 років моє професійне життя пов’язане з вином. В Україні я працювала у винному бізнесі як регіональний менеджер і майже 15 років у компанії «Рішбур». Цей досвід дав мені знання у вині, вміння розуміти людей – що їм цікаво, як вони обирають і чому одне вино лишається просто келихом за вечерею, а інше стає частиною особистої історії.
У 2022 році я приїхала до Франції й оселилася у Шампані. Тут здобула диплом з енотуризму в Avize Viti Campus та WSET Level 2. Я працюю незалежним гідом і люблю французький вислів faire découvrir le Champagne et la Champagne: відкривати гостям і саме шампанське, і регіон Шампань – людей, виноградники, гастрономію, історію та спосіб життя. Я створюю персональні маршрути для українських гостей, і кожна програма особлива. Дехто вперше побачить різницю між великим Домом і незалежним виноробом. Хтось уже добре знається на шампанському й шукає конкретні terroirs, рідкісні cuvée, доступ до закритих дверей, особисті зустрічі з людьми, які стоять за вином. А комусь важливі гастрономія, архітектура, мистецтво чи інстаграмні локації. Тому кожен маршрут я адаптую до своїх гостей, їхнього досвіду, інтересів і ритму.
Одне з моїх улюблених місць – шампанське село Hautvillers. Його пов’язують насамперед із Домом П’єром Періньйоном, але історія цього села значно глибша. Тут хочеться не поспішати, пройтися маленькими вулицями з кованими вивісками, зайти до церкви абатства, подивитися на виноградники і на долину річки Марни і побачити Шампань не як набір відомих етикеток, а як місце з власною пам’яттю і характером. Також я люблю знайомити гостей із гастрономією – це і рожеве печиво Biscuit Rose de Reims і jambon de Reims – м’ясний спеціалітет, схожий на зельц.
Окрема частина моєї роботи – співпраця з професіоналами винного світу. У мене був досвід організації зустрічей українських виноробів з енологами Шампані, супроводу вин на міжнародному конкурсі, де вони отримали золоту та срібну медалі. Також я представляю в Україні та Молдові вина Pierre Richard Wines і співпрацюю з кількома незалежними виноробами Шампані у розвитку продажів і виходу на український ринок.
Шампань для мене – не перелік відомих назв. Це швидше правильні адреси, де винороб покаже свої погреби, відповість на запитання, продегустує з вами своє шампанське. Це пагорби з виноградниками, куди турист навряд чи заїде випадково. Великі будинки також, але в логічному контексті подорожі. Саме таку Шампань я люблю показувати – красиву, але живу; вишукану, але без показної урочистості.
Якщо ви плануєте подорож до Шампані, залиште собі час не лише на дегустації, а й на сам регіон. Бо найцікавіше тут часто трапляється між двома візитами. Я люблю, коли після подорожі гості згадують не лише назви Домів чи cuvée, а ще й маленькі моменти: вид на виноградники, розмову з виноробом, смак місцевої страви або шампанське село, куди вони самі ніколи не заїхали б. Саме з таких моментів і складається справжня Шампань. Та, до якої хочеться повернутися.
Олександра Міненко-Декамп. Франція.
www.facebook.com/Aleksandra Minenko-Decamps (WineEgoist)
Я люблю людей. Я закохана у світ вина. І, на щастя, так склалося, що можу все це поєднувати, адже з 1997 року працюю в туризмі, а з 2008-го – живу у Франції, провідній виноробній країні. Саме знайомство з нею надихнуло мене створювати власні маршрути, насамперед винні та гастрономічні, що дозволяють пізнати її не лише через визначні пам’ятки, а й через смаки, аромати та історії людей.
До повномасштабної війни в Україні у Києві я заснувала винний бутик Wine Egoist, який також спеціалізувався на авторських турах Бургундією. Маю диплом сомельє, WSET, а також професійні дипломи, здобуті у Франції, за спеціалізаціями з міжнародного маркетингу вина, енології та енотуризму. Крім того, у моєму освітньому багажі – дві вищі освіти. Сьогодні я є директором WSG – Wine Egoist у Франції, президентом асоціації міжкультурних зв’язків Україна–Франція (AIFU), суддею численних міжнародних винних журі та амбасадором українських вин у Франції. Також маю честь бути амбасадором Діжона та кліма Бургундії – унікального об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де кожна ділянка виноградника зберігає власну багатовікову історію та неповторний характер теруару.
У сезоні 2024–2025 Wine Travel Awards я стала переможницею в категорії Wine Guide / Top Guide. У сезоні 2025–2026 увійшла до п’ятірки фіналістів Ambassador of the Year і отримала спеціальну відзнаку Drinks+ Editor’s Choice.
Особливе місце в моєму житті посідає Бургундія. Я почала глибше відкривати її для себе у 2018 році, зустрічаючись з виноробами, на дегустаціях та у численних подорожах. Цей край зачаровує гармонією між природою та культурою: середньовічними селами з медовими кам’яницями, звивистими дорогами поміж знаменитими виноградниками Кот-д’Ор, старовинними монастирями та винними льохами, де історія ніби застигла в прохолоді каменю. Сьогодні я організовую винно-гастрономічні тури Бургундією та іншими регіонами Франції.
Мої маршрути знайомлять гостей із місцевими традиціями, культурною спадщиною, гастрономією та виноробством. Це подорожі до легендарних доменів і родинних маєтків, знайомство зі старовинними льохами та людьми, які поколіннями доглядають виноградники, зберігаючи живий зв’язок між землею, вином і культурою. Гастрономія допомагає відчути характер кожного регіону ще глибше. Півень по-бургундськи розкривається поруч із келихом піно нуар, тапенада з оливок та анчоусів знаходить ідеального партнера – із прованським розе, мідії – з мюскаде сюр лі. І, звичайно, окреме місце у французькій культурі займає шампанське – король ігристих вин та незмінний супутник найважливіших моментів життя.
Франція вразила мене своєю історією, гастрономією та неймовірним різноманіттям теруарів. Я закохалася в цю країну, а вона прийняла мене та мої проєкти. Відтоді наші шляхи ніби звучать в одному ритмі. Не менш важливою для мене є місія знайомити французьку аудиторію з виноробною Україною – країною з багатовіковою винною історією, самобутніми автохтонними сортами та унікальними теруарами. Для мене це можливість зміцнювати зв’язки між Україною та Францією, створювати нові професійні мости та допомагати українським виноробам бути почутими у світі. Буду рада відкрити для вас Францію через келих вина, смак локальної кухні, історію стародавніх міст і зустрічі з людьми, які уособлюють душу цих земель. До зустрічі на винних дорогах!
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Колись вона приїхала сюди як туристка, студентка, журналістка, дослідниця або людина, яка шукала захисту від війни. А потім залишилася. Навчилася розрізняти відтінки місцевого розе, чекати правильного сезону для певного сорту, впізнавати вдалий вінтаж не за ароматом в бокалі, – а вже за виразом обличчя сусіда-винороба. Дізналася, на який ринок варто потрапити в суботу зранку. І […]
