Дмитро Гончарук – один з найуспішніших українських сомельє, що має титул «Кращий сомельє України», та багаторічний досвід роботи в Україні та за кордоном – Азербайджані, ОАЕ, а останні декілька років працює в кращих закладах Лондону, розповів D+ про особливості організації роботи в знаменитих, відзначених Michelin та  Rosettes закладах, а також про інтерес британців до українських вин та допомогу нашій країні у важкі воєнні часи. 

Вам довелося очолювати команду сомельє в такому відомому закладі Лондона, як ресторан Hide, що належить Євгену Чичваркіну. Як відбулося ваше перше знайомство – ви одразу сподобалися одне одному? Скільки років там працювали?

Я давно хотів отримати роботу в закладі Чичваркіна, але перша спроба не вдалася, мене не взяли. Я продовжив працювати у Дубаї, брав участь у різноманітних конкурсах сомельє, і в якийсь момент навіть хотів кардинально поміняти професію та зайнятися фотографією… Але одного разу у Facebook побачив пост Петра Петроса – польського сомельє, з яким був знайомий по участі у чемпіонатах. Він писав, що набирає команду для Hide, де працює вайн-директором. Я вирішив ще раз випробувати долю і потрапив на співбесіду до Євгена Чичваркіна. Він особисто проводить інтерв’ю з усіма сомельє, навіть пересічними. Адже у ресторані сильний акцент саме на напої. Співбесіда пройшла успішно, і я опинився на позиції head sommelier у Hide Ground, де працював три роки. 

Чому, якщо не секрет, пішли з Hide? Як давно і на якій посаді ви працюєте у ресторані Corrigan’s Mayfair відомого ірландського шеф-кухаря Річарда Коррігана (Richard Corrigan)?

Ситуація з моїм звільненням з Hide була непростою і досі не зовсім мені зрозумілою… Влітку минулого року я побачив оголошення, що Corrigan’s Mayfair шукає сомельє. У той час ресторан був закритий вже протягом більше року – від початку карантинних обмежень через епідемію ковіду. Мені імпонувало, що з одного боку це був старий ресторан, а з іншого – треба було все починати заново. І я з радістю обійняв там посаду хед-сомельє.

Наскільки жорстка система – вимоги до персоналу, до рівня професійності, які графіки роботи в Hide та Corrigan’s?

У вимогах до персоналу великої різниці між Hide та Corrigan’s немає. Зараз у моїй команді працює один із сомельє з попереднього місця роботи. У плані графіків, якщо немає сніданків (як у Hide Ground) відмінностей також немає.

Один з мінусів роботи в Hide – те, що сомельє мають дуже маленький вплив на асортимент. Звичайно, там був величезний вибір – неможливо скаржитися, що у вас чогось немає, але шанс сомельє проявити себе через винну карту був цілком відсутнім. У Hide усіма закупівлями займався магазин. А в Corrigan’s мені дали абсолютну свободу щодо бюджету та асортименту. В плані винної карти я не маю жодних обмежень. Єдине обмеження – розмір льоху, який тут не надто великий. Corrigan’s олдскульний класичний ресторан з великими порціями, з акцентом на дичину, м’ясо. Тут більш розслаблена жива атмосфера, якщо порівнювати з подачею 10 страв із дуже довгими розповідями про кожну з них. Я не дуже великий фанат мішленівської культури та тейстинг меню.

До речі, що означає (можливо, також у порівнянні з Michelin?) три AA Rosettes, якими володіє ресторан Corrigan’s?

Не скажу точно, але мені здається, вони йдуть паралельно. Єдине, що Rosettes також наголошують на чистоті в ресторані, дотриманні санітарних норм. А Michelin – спочатку кухня, а потім сервіс, дизайн.

Яким чином, за яким принципом відбираються вина до карт таких ресторанів, як Hide чи Corrigan’s? Наскільки власники впливають на цей процес чи повністю покладаються на очільників цеху сомельє?

Вибір вин залежить від стилю ресторану, клієнтури, а також впливу смаку людини, яка займається закупівлями. В Hide підбір відображав переважно вподобання Євгена, який любить старі витримані вина – Шампань, Бордо, Бургундію 50-60 років, вина, які звичайний споживач міг би вважати навіть зіпсованими. Також він любить Каліфорнію – в ресторані Чичваркіна найбільший вибір каліфорнійських вин у Лондоні. Крім власника, у Hide на вибір вин дуже впливає смак хед-байєра, який робить акцент на ПАР і приділяє мінімум уваги Німеччині. Коли я там працював, складно було добитися від нього закупівлі якогось німецького вина. Багато залежало і від вподобань споживачів. В Hide публіка різношерста. З одного боку любителі класики, з іншого – нова хвиля поціновувачів натуральних вин, плюс молодь, яка вимагає чогось доступнішого і яскравішого.

Corrigan’s – це більш “олдскульний” ресторан. Там в асортименті, в основному, Франція. Звичайно, можна продавати щось незвичайне, але в основному прибуток дає Бордо і Бургундія.

Наскільки я розумію, Чичваркін – складна, епатажна особистість, дуже успішний підприємець, який звик до власного успіху і дотримується авторитарної системи управління. Натомість Річард Корріган – професійний кухар, схильний до розважливої класики ресторатор, з дуже тонким підходом до локальних та сезонних продуктів, з особливою увагою до використання овочів, диких рослин, так? Як їхні особливості підходу відзначаються на роботі кухні?

У Hide панує стиль їжі шеф-кухаря Оллі Даббу – він дуже делікатний. Усі страви легкі і через це у нас з ним була проблема. Ми мали широкий асортимент каліфорнійських вин, які вимагають саме стейку. Ми витратили півроку, щоб умовити Оллі поставити у меню це блюдо. Адже пейринг – це максимальний прояв смаку сомельє. Принадність пейрингу в тому, що ви можете подати практично все – найнезвичніші вина, сорти, регіони, виробників. Правильне поєднання вина з їжею дає можливість сомельє проявити себе, продати те вино, яке гість, може, просто так не замовив би.

Що стосується кухні в Corrigan’s. хочу відзначити – власник ресторану, знаменитий кухар із двома мішленівськими зірками Річард Корріган не бере участі у приготуванні страв. Він шеф-патрон, але не проводить багато часу в ресторані, оскільки досить зайнята людина. Новий шеф-кухар Corrigan’s Люк має сучасний підхід до кухні, до подачі. Інгредієнти – класичні, але подання та процеси приготування – сучасні.

Чи траплялося так, що брали видатне вино, яке складно було продати або підібрати пейринг?

Важко вмовити людину, яка збирається витратити на вино 100 фунтів, витратити 1000. Все залежить від клієнта, його фінансових можливостей. Немає рецепту, як продати пляшку видатного вина, якщо клієнт не готовий витратити стільки грошей. Можна спробувати підняти планку на 20-30%, але в моїй кар’єрі було лише кілька випадків, коли гість збирався випити щось посереднє, а потім змінив свою думку та замовив дуже дорогу пляшку.

Пам’ятаємо, у винній карті Hide були українські вина. Чи присутні вони в карті Corrigan’s? Продукція яких українських виноробень представлена? 

Коли я працював у Hide, там був тільки Кара Кармен Beykush, тоді не було офіційного імпорту і нам передали кілька ящиків приватним шляхом. Зараз, коли українське вино є у торгових мережах Великої Британії, воно активно продається у цьому ресторані. Я спілкуюся з нинішнім хед-сомельє Hide, він каже що навіть поставив Тельті-Курук SHABO у пейринг.

У винній карті Corrigan’s є чотири українські вина – SHABO, Stakhovsky, Beykush та Kolonist. 

Українські вина користуються попитом чи доводиться пропагувати?

Найчастіше люди дивуються, що українське вино взагалі існує. Нещодавно у нас був великий банкет на 70 осіб, де з одним із гостей зайшла розмова про українські вина, і я дав йому спробувати Тельті-Курук. Після чого він та його друзі вирішили додатково замовити ще одну страву, щоб поєднувати її саме з цим вином. 

Можна сказати, що ставлення англійців до українських вин позитивне, їх замовляють як із інтересу, так і на знак підтримки України. 

Ваша кар’єра не стоїть на місці. Останнім часом ви берете активну участь у дистрибюторському проєкті Propeller Wine. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свою роль. Нам відомо, що ви доклали багато зусиль для того, щоб українські вина пройшли складний шлях і нарешті потрапили до покупців у Великій Британії. Розкажіть, як це відбувалося? Які саме вина взялася дистрибутувати ця компанія?

Я не співпрацюю з Propeller Wine. У мене дружні стосунки із власником цієї компанії. Ми ще торік обговорювали з ним можливість технічного імпорту українських вин. На той момент (це відбувалося саме під час локдауну) я вирішував сам для себе куди рухатись далі і що робити, адже вся сфера гостинності була поставлена на паузу.Але врешті решт ми з дружиною вирішили запустити проєкт нашого вина Token і цілком сфокусувалися саме на ньому. 

Вже в цьому році, коли почалася війна, Джеймі (власник Propeller Wine) зателефонував мені і сказав, що хоче допомогти і практично власним коштом привезти українські вина до Британії і продавати їх. Адже був інтерес споживачів, і він дуже хотів підтримати українських виноробів. Така пропозиція від Propeller Wine поступила в перший тиждень війни, я одразу зателефонував нашим виноробам, та мені відповіли, що їм зараз не до цього, всі думають, як вижити і що робити далі. Але буквально через місяць, коли ситуація стабілізувалася, стало зрозуміло, що росія має мало шансів на перемогу, винороби мені повідомили, що готові. Перш за все постало питання як вивезти вино – було складно в плані логістики, потрібно було зібрати в одному місці продукцію. Врешті решт нам це вдалося, але процес затягнувся, вино до Великої Британії потрапило тільки в червні. З того часу у магазинах і ресторанах різних міст продаються Beykush, Stakhovsky, Villa Tinta та Kolonist. 

Всього було привезено 8000 пляшок – це дуже амбітно.Зараз намагаємося все розпродати через мережу Propeller, також я взяв українські вина у Corrigan’s. Але я вважаю, що ми трохи прогавили момент, якби привезли навесні, – вже все реалізували б. Тоді було безліч благодійних заходів, де воно стало б в нагоді. 

Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити власне вино? 

Ідея виникла, коли у Великій Британії був дуже тривалий і суворий локдаун, і, як я вже згадував, ми з дружиною залишилися без роботи. Ми постійно намагалися придумати чим себе зайняти. Навесні 2020 року взяли човен і проводили на ньому більшу частину часу. Тоді ж вирішили знімати відео про те, що з нами зараз відбувається і створили YouTube-канал про подорожі, крім того я запустив винний підкаст. А ще ми мріяли і будували плани на майбутнє. Досить амбітні плани, наприклад, відкрити власний бар у Лондоні, заснувати виноробню з готелем десь на березі теплого моря, проводити паб-тури по британській столиці… Але перемогла ідея – створити власне вино!  

Як відбувалася реалізація цієї ідеї? На якому етапі зараз знаходиться ваш винний проєкт?

У лютому 2021 року після ретельного пошуку та дегустації величезної кількості зразків ми знайшли ідеальний варіант – виноградники в Італії в Препотто, Friuli Colli Orientali DOC. Ми зупинили свій вибір на двох сортах – Ribbola і Franconia. Вина виготовляє Джакомо Орландо з Orlando e Didonè Vinicoltori Ми з Оленою (Олена Михайлова, дружина Дмитра, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю – прим. ред.) приймали участь у всіх процесах – від збору винограду до розливу та дизайну етикетки вина. Ми мали можливість спробувати вино вже через тиждень після початку бродіння і залишилися дуже задоволені результатом. 

Наразі перша партія цих вин – 1020 пляшок Ribolla Gialla і 1320 пляшок Franconia – під нашим брендом Token потрапила в торгові мережі Лондона. Ми надзвичайно раді, що випустили у світ крутий продукт, який хочеться пити самим. До речі, ці вина вже  є і у винній карті Corrigan’s Mayfair. 

У ці важкі для нашої країни часи кожен чим може намагається допомогти землякам. Знаємо, що ви також не залишились осторонь – підтримуєте наших виноробів і сомельє, допомагаєте біженцям. Чи приймає участь у цій благодійній діяльності Річард Корріган?

Річард Корріган дуже підтримує Україну. Відразу після початку війни він підійшов до мене і запропонував допомогу у розселенні біженців. Він також вирішив організувати у ресторані благодійну вечерю, щоб зібрати гроші для українців. На той момент у Лондоні був відомий український шеф-кухар Юрій Ковриженко. Я з ним зв’язався, і виникла ідея зробити щось масштабніше, ніж вечеря в Corrigan’s на 80 осіб. І ми організували величезний захід в ресторані готелю Marriott , що має найбільший банкетний зал у Європі на 1000 осіб. Було зібрано близько 150 тис фунтів, які пішли на допомогу українцям, які постраждали від війни. На жаль, тоді ми ще не мали українського вина для цього заходу…

Чи плануєте якісь акції з просування, популяризації українського вина у Великій Британії найближчим часом? 

Я зараз щільно спілкуюся зі Світланою Цибак, виконавчим директором Beykush. Вона невдовзі має приїхати до Лондона, де хочемо провести кілька дегустацій українських вин. Але поки що конкретних дат немає, все на етапі планування.

Ще навесні ви розміщали на своїй FB-сторінці інформацію про вакансію сомельє в ресторані Corrigan’s, на яку керівництво було готове взяти українця. Чи вдалося потрапити туди комусь з наших?

Так, навесні ресторан Corrigan’s запрошував на роботу сомельє. Я запропонував взяти робітника з України, керівництво підтримало цю ініціативу. Відгукнулася Поліна Кузнєцова з Києва. Вона вже з травня почала працювати в нашому ресторані.

Чи відчуваєте ви підтримку України від британців, пересічних жителів Лондону?

Мені дуже приємно що у Великій Британії величезна підтримка нашої країни. Не зважаючи на внутрішні політичні зміни, інфляцію тощо, пересічні громадяни виявляють підтримку Україні – скрізь по країні майорять українські прапори, кожна людина, коли дізнається, що я українець, передає слова підтримки і побажання Перемоги нашому народу.

Фото: facebook.com/dmytro.goncharuk, facebook.com/CorriganMayfair

• Beykush
• Corrigan's Mayfair
• Franconia
• Hide
• Kolonist. Token
• Propeller Wine
• Ribolla Gialla
• Stakhovsky
• Villa Tinta
• Євген Чичваркін
• Річард Корріган
• Шабо