Увага! На сайті використовуються cookie файли.
The site uses cookie files
Даний сайт має вікове обмеження.
This site has age restrictions!
Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
Про це сьогодні майже ніхто не згадує, але виставковий центр Olympia в лондонському Кенсінгтоні збудований на місці виноградника, який ріс тут ще у XIX столітті. І цей факт – гарний ключ до розуміння основного месседжу виставки London Wine Fair 2026. Бо виноградник, який колись був тут і зник, – це історія про те, що винна мапа світу ніколи не буває остаточною. Її весь час перекреслюють і малюють заново. Цьогоріч її переписували саме новачки.
Сорок п’яте видання виставки (18–20 травня) стало першим за шість років, коли через двері Olympia пройшло понад десять тисяч відвідувачів, якщо точніше, то 10 539, що на 8,2% більше, ніж торік. Експонентів було 475 проти 445 рік тому, а в каталозі – майже чотири тисячі продуктів із понад сорока країн. Цифри самі собою нічого не означають, поки не побачиш, кому саме цей приріст дістався. А дістався він дебютантам, від кого ще кілька років тому ніхто не чекав, що вони вийдуть на центральну сцену.
Цьогоріч виставка вперше пройшла під управлінням нової компанії Vindustrious. Звучить як зміна епох – а насправді роль дебютантів зіграли експерти: наприкінці жовтня London Wine Fair перейшла від Hemming Group до Vindustrious, заснованої самою Ханною Тові (Hannah Tovey), багаторічним керівником виставки. Отже вся її команда залишилася на кораблі, що розгорнув вітрила. Продаж був цілком дружнім: Ханна Тові називає це не розлученням, а новим розділом. І, судячи з результатів, новий розділ почався впевнено – після оголошення про зміну власника кількість заявок від експонентів помітно зросла.
А ще зміна власника, схоже, дала виставці нагоду чіткіше сформулювати, про що вона. Цьогоріч у неї було дві великі наскрізні теми. Перша – сталий розвиток, про який Drinks+ уже писав окремо: Sustainability Hub від Impact Focus, відмова від одноразового скла у партнерстві з BE WTR, семінар із промовистою назвою «No Water, No Wine». Сталий розвиток став другою за популярністю темою пошуку серед відвідувачів, а з понад сотні освітніх сесій рекордні дванадцять були присвячені саме екології. І ще одна центральна тема – нова програма Host Nation, у межах якої виставка щороку робитиме героєм одну країну чи регіон. Відкрила тему сама Британія. І ось тут починається найцікавіше.
Я приїхала на виставку з власним планом – відвідати стенд з українськими винами, нарешті побачити на місці, як британська та міжнародна винна спільнота сприймає наше вино, чим цікавиться, що її вражає. Але так сталося, що найбільше мене саму вразило вино англійське. Не тому, що з’явилося раптом – я знала про нього, пробувала деякі зразки і раніше. А тому, що з’явилося так масштабно, і заявило про себе так впевнено.
Раніше британські виробники були присутні на LWF точково – кілька імен, кілька стендів. Цього року програма Host Nation дала майже п’ятикратне зростання: понад сто британських виробників проти приблизно двадцяти торік. Спеціальний стенд English Wine був розпроданий ще до відкриття і подвоєний у розмірі. Серед учасників – Chapel Down, Balfour, Bolney, Roebuck, Everflyht, Flint Vineyards, Sandridge Barton, Williams Family Wine, 1276 Wines. А найпромовистіша деталь у звітності виставки така: усі п’ять виробників – лідерів запитів на онлайн-платформі, були англійські – Harrow & Hope, The Evolution Winery, Sandridge Barton, MDCV UK та Everflyht.
Дивлячись на цей англійський тріумф, я подумки переносила його додому. Одного дня цю саму сцену – різноманітність стендів, черга байєрів, гордість за національний винний бренд – хочеться побачити і з українськими винами, нехай хоча б усередині країни. Англія показала гарний приклад того, що це можливо.
Але поки країна-господиня впевнено тримала центр, найцікавіше, як це часто буває, відбувалося по краях. Організатори London Wine Fair цього року особливо пишалися широтою географії – майже чотири тисячі продуктів із понад сорока країн, від Аргентини й США до Японії, Південної Кореї, Сербії та Перу. І саме на цих «крайніх» стендах легше за все було спіймати відчуття, заради якого взагалі варто ходити на виставки: що винний світ значно більший і строкатіший, ніж здається біля полиці супермаркету.
Східна й південно-східна Європа цього року була помітна як ніколи: стенди Сербії, Болгарії, Північної Македонії. Чеські та інші центральноєвропейські виробники нагадували, що серце Європи лишається чи не останнім по-справжньому недослідженим винним регіоном – із автентичною історією, унікальними сортами й винами в найрізноманітніших стилях.
В той же час відзначу, що грузинський павільйон цього разу аж гудів від байєрів – закономірно, що десятиліття напруженої маркетингової діяльності цієї країни нарешті дають плоди, а інтерес до Грузії в Британії зростає стрімко.
А одне відкриття я так і не встигла зробити особисто – і це, мабуть, найкраще говорить про масштаб виставки. У секції Esoterica, як я дізналася вже згодом, компанія Nabeeth Wine & Spirits представляла палестинське вино. Спробувати його мені не вдалося, але сама думка, що палестинське вино існує й що його представили в Лондоні, ще раз нагадала: мапа винного світу значно ширша, ніж знає більшість споживачів.
Ще одне підтвердження цієї думки транслювала головна дегустаційна подія виставки. Icon Tasting цього року мав назву The Greatest Chardonnay Showdown: тридцять шардоне з усього світу, наосліп, відібрані Сарою Ебботт MW (Sarah Abbott) та Ронаном Сейберном MS (Ronan Sayburn), оголошення результатів – напередодні Міжнародного дня шардоне. До речі, це вже третій такий формат масштабного тейстингу, традиційного для LWF – після «Judgement of London» 2024 року та «Battle of the Bubbles» 2025-го.
Перемогла Австралія: перше місце – Tolpuddle Vineyard із Тасманії, друге – Vasse Felix із Маргарет-Рівер. У десятці лідерів голоси розділилися рівно навпіл між Європою та рештою світу. Але найголовніше сталося на третій сходинці. Там опинилося англійське вино – Danbury Ridge Octagon Block Chardonnay 2023 з Ессексу. Воно обійшло імена, які донедавна здавалися недосяжними орієнтирами: каліфорнійський Kistler, бургундський – Coche-Dury.
Англійське шардоне з графства, яке асоціюється з чим завгодно, тільки не з великим вином, у сліпій дегустації перемогло суперзірку Бургундію. Виявляється, місце за столом грандів не дається назавжди – його можна зайняти, якщо вино того варте. І саме з цією думкою варто перейти до стенду Wine Travel Awards.
Саме під цим брендом на стенді D68 в Лондоні вже традиційно зібралася інтернаціональна спільнота виробників видатних напоїв – номінантів міжнародної премії. І не випадково: WTA, глобальна ініціатива на підтримку винного туризму, яку від самого початку розвиває Drinks+ Communication Media Group, завжди про те, щоб об’єднувати і відкривати світу. Wine Travel Awards у цьому сенсі працює як добре налаштований декантер: не змінює сутність вина, але відкриває його аромат, дозволяє проявитися тому, що у ньому закладено. Премія не «створює» зірок – вона просто вмикає світло там, де вони готові сяяти.
Для Wine Travel Awards – це вже п’ятий, ювілейний сезон, під час якого проєкт просуває своїх номінантів на міжнародній арені, залучаючи такі світові медіа, як Condé Nast Traveler чи американський Forbes, або профільні виставки як от London Wine Fair, ProWein, Wine Paris & Vinexpo Paris. Найкраще суть проєкту сформулював Рікардо Нуньєс, постійний член журі: WTA – не стільки нагорода, скільки платформа, точка зустрічі, де сходяться талант, культура, наука, гастрономія й подорож. Звідси й шість «пірамід» – номінацій, за якими відзначають учасників: «Візитівка країни», «Еногастрономічні події», «Амбасадор», «Освіта у сфері енотуризму», «Інфлюенсер світу еногастрономії», «Винний гід». За цим сухим переліком стоїть проста думка: вино – це не лише те, що в келиху, а й привід поїхати, побачити, зрозуміти місце і людей, які це вино створили.
Сьогодні спільнота WTA охоплює сорок вісім країн, і щороку мапа розростається. Цьогоріч до неї долучилися Чилі, Сінгапур і навіть виноробна Норвегія – країна, яку ще кілька років тому ніхто не уявив би героїнею винної історії. Знову та сама думка, що переслідувала мене всю виставку: у вина немає остаточних кордонів, цей світ міняється – і це чудово. До речі, цьогоріч сама London Wine Fair стала переможцем публічного голосування Wine Travel Awards 2025–2026 у категорії «Івент року». Окремою подією премії є церемонія нагородження WTA, під час якого оголошують переможців ювілейного сезону та відзначають лауреатів Judges’ Choice і Drinks+ Editor’s Choice. Цього року, через певні форс-мажорні обставини, оголошення переможців проходило онлайн. Але спойлерну: українських лауреатів премії, яких цього року було чимало, будуть вітати в Києві восени.
Ну, а на лондонському стенді Wine Travel Awards зібралися номінанти премії з різних куточків світу – і це робило його маленькою моделлю всієї виставки.
Першим, хто зустрічав тут відвідувачів, був сам Роберт Джозеф (Robert Joseph) – легендарний винний критик, автор понад тридцяти книжок і постійний суддя WTA. Він пригощав власним вином: грузинським K‘avshiri, створеним у співпраці з Владімером Кублашвілі. До речі, біле K’avshiri врожаю 2023-го щойно отримало 91 бал від Decanter. У цьому факті – вся філософія WTA: в цьому комьюніті немає переможених, немає глядачів і суддів. Є винороби, є амбасадори вин – спільнота, де критик світового рівня сам стає за стенд, щоб представити своє зіркове вино.
Зважаючи на те, що міжнародна медіа-група Drinks+ має українське коріння, логічно було побачити на стенді учасників з України. Серцем української присутності став пул напоїв від Ukrainian Wine Company UK – імпортера, що з 2023 року возить до Британії крафтові українські вина і вже працює з ресторанами, барами та незалежними винотеками по всій країні. Ця команда представляла цілу низку наших виробників – Beykush, Biologist, Grande Vallée, Chateau Chizay, Kolonist, Villa Tinta, – номінантів Wine Travel Awards різних сезонів. Принагідно привітаємо переможця цього року в номінації «Бренд – візитівка країни» – Chateau Chizay! Хотілося б, звісно, бачити більше наших імен в Лондоні, – але навіть цих вистачило, щоб тримати увагу гостей та перетворити стенд Wine Travel Awards на один із найжвавіших куточків залу.
До портфелю Ukrainian Wine Company UK входили не лише вина. Справжнім хітом стали напої Honey Badger – родинного бренду Юлії Каленської й Артема Скубенка, які з 2015 року відроджують традиційні українські наливки й настоянки за давніми рецептами, мають власні фруктові сади на Житомирщині й роблять навіть український джин. І ось парадокс: на виставці, де поряд змагаються суперзіркові шардоне з чотирьох континентів, значну частину уваги винних експертів та ентузіастів зібрала вишнева наливка за рецептом із села на Вінниччині.
Увагу притягувала і горілка Svitlo («Світло») з Черкащини, яка презентувалася під гаслом «Vodka from Ukraine. Made in the dark». Гра слів тут б’є точно в ціль: горілку на ім’я «Світло» в буквальному сенсі виробляють у темряві – у країні, де російські обстріли роблять блекаут частиною щоденного життя. А поряд із класичною пляшкою стояли вже готові коктейлі – колаборація Svitlo з лондонським баром tayer.
Сусідній блок стенду тримала агенція VH Selection, яка пропонувала цілий міжнародний портфель, де наші бренди стояли пліч-о-пліч із рештою світу на рівних. Історична шампанська марка Champagne C. Garnotel (заснована 1899 року) – поряд із героїчним українським бренді AZNAURI у грузинській традиції та львівською крафтовою ґуральнею Maclev, що робить односолодовий віскі й джин малими партіями. Німецький родинний Weingut Bergdolt-Reif & Nett із виразними рислінгами – поряд із молдовською NOVAK WINERY та бутиковою португальською Secret Spot Wines із долини Дору.
Усі вони, об’єднані на стенді Wine Travel Awards, уособлювали те, що я повторюю й щоразу бачу: винний світ – не про кордони, а про маршрути. Не про конкуренцію, а про співпрацю. І не про те, хто голосніше заявить про себе, а про те, хто зуміє почути інших.
Мені часто кажуть, що винний світ надто великий, щоб його об’єднати. Я ж відповідаю: він достатньо людяний, щоб це було можливо. Бо коли на одному стенді поруч стоять створене британським експертом грузинське K‘avshiri, українська вишнева наливка, німецький рислінг, португальське вино з долини Дору й шампанське з історією понад сто років – це не просто географія. Це доказ того, що спільнота існує не на папері, а в реальності.
І якщо вже говорити відверто, то саме в цьому й полягає головна роль Wine Travel Awards: не лише відзначати, а єднати. Давати можливість тим, хто творить смак своїх країн, бути почутими далеко за їхніми межами. Створювати містки між культурами, стилями, традиціями. І, зрештою, нагадувати нам усім, що вино – це, можливо, найделікатніший спосіб пояснити світові, хто ми є. Тож коли наступного разу хтось скаже, що глобалізація стирає відмінності, я пораджу йому пройтися стендом Wine Travel Awards. Там стає зрозуміло: світ цікавіший, коли кожен має шанс бути собою – і бути побаченим.
Всі дні London Wine Fair я ніби складала докупи дві начебто непов’язані історії – англійський тріумф і українську присутність на стенді Wine Travel Awards. По суті, це дві сцени про одне: про молоді винні країни, що виборюють видимість на ринку, де всі ніші наче давно зайняті. Зброя в обох однакова – власна історія, автентичність, уміння пояснити, чому саме це вино варте уваги. І цьогоріч кожна дочекалася свого символічного моменту: Англія піднялася на третю сходинку у сліпій дегустації світового рівня, а Україна підтвердила, що її присутність на виставці стала постійною.
Але було б нечесно вдавати, що це схожі історії. Вони мало не протилежні.
За успіхом Англії стоїть комбінація сприятливих обставин: державна программа промоцій, маркетингові кампанії, кліматичні зміни, які щороку парадоксально працюють на користь острова. А ще – півстоліття внутрішнього ринку, який звик пити своє.
Україна виходить на ту саму сцену, не маючи жодної з цих переваг. Замість попутного вітру – щоденна боротьба: зруйновані склади, згорнуті програми підтримки, логістика, що сама собою щоразу подвиг. Англія виходить до публіки з оркестром за спиною. В України оркестру немає – лише прильоти і вибухи ворожих ракет. Але є автохтонні сорти, яких немає ні в кого іншого. І є незламність, яку не купиш за жоден маркетинговий бюджет.
І, можливо, урок цьогорічної виставки для українського вина саме тут. Англія за одне десятиліття довела, що місце за столом грандів здобувають не проханням, а видатним вином у келиху, і просто сіла за цей гральний стіл з власними сильними картами. Шлях України до того буде довшим і крутішим. Але London Wine Fair 2026 показала головне: цей стіл не має остаточної схеми розсадки. Її весь час малюють заново – так само, як ту винну мапу, з якої почалася ця розповідь, і на якій рік у рік проступають нові, ще вчора немислимі імена.
Колись серед них дедалі яскравіше сяятиме й наше.
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Фото: London Wine Fair, Вікторія Палінкаш, Лена Демме
25.05.2026
