Увага!

Увага! На сайті використовуються cookie файли.

The site uses cookie files

Даний сайт має вікове обмеження.

This site has age restrictions!

Я підтверджую, що мені, на жаль, давно виповнилося 18 років
I confirm that I have 18 years!
prowein
prowein

Gastronomy and Wine Portal

Анна Пекер: «Щоб каліфорнійське вино в Україні теж мало змогу передавати свої позитивні еманації, про нього треба якомога більше знати»

Анна Пекер – одна з найавторитетніших постатей на ринку імпортних вин в Україні. Але й найменш медійна. D+ вирішив виправити цю несправедливість, задовольнити власну цікавість і заповнити прогалини в наших знаннях про тих, хто формує винну культуру нашої країни. Для цього ми досить довго спілкувалися з Анною Пекер, керівником офісу California Wines в Україні – адже було що згадати.


Дякуємо за приділений нам час. Анно, ви пройшли шлях від роботи з імпортом вина у великих ритейл-мережах до керівництва офісом California Wines в Україні. Які ключові професійні навички та досвід, приміром, Fozzy Group, де розвивали «Власний імпорт», стали фундаментом для вашої нинішньої ролі та як ви прийшли до співпраці з California Wine Institute?

А.П.: Починалося все, в принципі, з роботи в ресторані. Далі була робота в компаніях, зосереджених переважно на HoReCa, тобто з більш топовим портфелем. А вже пізніше – великий ритейл. І це все разом, мабуть, і привело мене до співпраці з California Wine Institute. На сьогоднішній день ця робота з California Wine вже вийшла за межі України. Я відповідаю за Східну Європу (окрім Польщі), країни Балтії і деякі країни Середньої Азії. Тобто сфера діяльності розширилася, але Україну я точно залишаю у фокусі. І це не лише моє власне побажання, це і справді той фокус, який California Wine Institute планує залишати на найближчий час, як мінімум на найближчі роки. Якщо говорити про навички чи напрацювання, які мене до цього привели, то, в першу чергу, це, мабуть, комунікативність. За всі ці роки я навчилася на певному рівні комунікувати з людьми: як з виробниками, так і з імпортерами, з професіоналами у винній сфері, з поціновувачами вина. Тут найголовніше зрозуміти, що кому цікаво, що потрібно, і потім ці ниточки обережно зв’язати, щоб все разом запрацювало. І головний результат цього – задоволення, яке одержують люди, коли відкривають пляшку каліфорнійського вина. Бо це і є, мабуть, найголовніше в нашій сфері, – це задоволення від вина.

California Wine

 

Аню, ви у Fozzy очолювали напрямок вино «Власного імпорту». І в нас, як у спостерігачів цього процесу, складалося таке враження, що він був певною мірою, можна сказати, авторським. Бо ви формували портфоліо. Як набувалися ці навички? І як сьогодні California Wine визначає, які бренди на той чи інший ринок від Каліфорнії запросити, кому їх запропонувати? Яка тут кухня?

А.П.: Робота у великій мережі, формування асортименту для неї має особливості. Тому що тут, окрім власного бачення трендів або навіть просто власного бажання щось відкрити, щось привезти таке, чого не було раніше, обов’язково має бути бізнесове підґрунтя. Не можна просто займатися творчістю, яка не приносить зиск.

У мене освіта в комп’ютерній сфері, математична, тому хоча це і був мій перший досвід, і я набувала його вже під час роботи, для мене це було логічно і зрозуміло: як це будується, що приносить гроші, де є простір для творчості, як із цією творчістю працювати так, щоб усе одно там було зерно, щоб там було щось бізнесове, business wise. Звичайно, окрім того, що за роки моєї роботи в «Сільпо» ця мережа виросла і стала одним з основних імпортерів вин в Україні, вона декілька років поспіль була найбільшим імпортером Франції. І саме це, мабуть, і впадало в око.

Я сама – франкофіл зі стажем, і змогла, я думаю, скласти пазли так, щоб ті прекрасні вина, що є у Франції, можна було представити в Україні. Колись саме ми почали розбудовувати категорію креманів. Не просто привезли пару вин, а представили асортимент з різних апеласьонів, стилів. Бо в сенсі ритейлу потрібен інший підхід, ніж у імпортера, який просто працює в HoReCa або привозить певного виробника. У ритейла інша стратегія, тут мислять розбудовою категорії.

Чи цей навик зараз якось впливає? Я не обираю, які саме вина поставляти на той чи інший ринок. Єдине, що можу, – спираючись на досвід роботи з нашими імпортерами та власний, – зорієнтувати і їх, і виробника, чи підходять вони один одному. Наприклад, готуючись до виставки й знаючи, що там буде сотня експонентів, я отримую від імпортера ввідні: умовно, нам потрібне вино, яке на полиці буде в певному ціновому коридорі. Тоді я розумію, на кого їм варто звернути увагу в першу чергу – хто може забезпечити потрібну якість, сортові характеристики, запропонувати цікаву для імпортера цінову категорію та працювати логістично так, як цьому імпортеру необхідно.

Таким чином це трохи скорочує час. Але далі вони абсолютно самостійно спілкуються, знаходять спільну мову. Або не знаходять. Я обов’язково завжди показую імпортеру тих виноробів, кого, як я вважаю, варто спробувати. Може, їх не привезуть сьогодні, може, не привезуть найближчі десять років, але це такі зірочки, на які можна орієнтуватися, щоб зрозуміти, що таке каліфорнійське вино. Щоб мати ширше розуміння, виходити трохи за рамки: оце просто каберне, просто шардоне, і все плюс-мінус однакове. Ні, все взагалі не так.

Для того, щоб сформувати розуміння, наскільки величезне розмаїття вин у Каліфорнії, важливо показувати, що там справді можна напрацювати портфель: мати різні вина, різні стилі, навіть якщо подекуди сорти збігаються. А сьогодні кількість сортів, з якими працює Каліфорнія, уже виходить далеко за межі тих, до яких ми звикли. З іншого боку, якщо виробник цікавиться певним ринком, я можу поділитися знаннями, певними даними про цей ринок або контактами імпортерів. Проте я точно не впливаю на конкретне формування каліфорнійського асортименту на якомусь ринку. Я можу лише ділитися досвідом, релевантним насамперед для України. І не впевнена, що цей досвід буде однаково корисним для інших ринків, особливо тих, які суттєво відрізняються від нас ментально. Водночас структурованість і такий підхід загалом корисні в багатьох речах, не лише в роботі.

Анна Пекер

 

Ви сказали, що розширилася географія ваших повноважень, додалися ринки Середньої Азії. Які саме?

А.П.: Я маю на увазі Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, можливо, Туреччину. Зараз я лише на етапі збору первинної інформації про ці ринки: які там є імпортери, хто вже працює з каліфорнійськими виробниками і з якими саме, що це за компанії; хто не працює, але потенційно міг би. Тобто мені потрібно зібрати дані й сформувати власне уявлення. California Wine Institute бере участь не лише у великих виставках і допомагає виробникам туди потрапити, а й регулярно організовує регіональні виїзні дегустації, у яких бере участь частина виробників. Торік це була Африка – вони відвідали три країни. Цього року теж були в Африці, але вже в інших трьох країнах.

Тому є ідеї, як, окрім великих виставок, де не всі можуть приділити достатньо уваги саме Каліфорнії, робити щось менш масштабне, але дуже сфокусоване. Моє перше завдання – зрозуміти, що відбувається на кожному ринку, а далі вже дивитися, що ще можна зробити. І, звичайно, є ринки, які вже працюють із нашою освітньою програмою Capstone, а є ті, що про неї не знають. Це також один із моїх пріоритетів – презентувати програму, розповісти про неї, знайти партнерів, які проводитимуть навчання на кожному ринку відповідно до Capstone.

Чи можете ви зараз хоча б побіжно проаналізувати нові для вас ринки? І, скажімо, Африка, окрім Південної Африки, вважається територією країн із досить бідним населенням, де, якщо купують вино, то часто дешеве солодке. Як Каліфорнія бачить себе на африканському континенті? І які країни зі Східної Європи чи Середньої Азії вам уже зараз здаються потенційними?

А.П.: На тих ринках, які я вже встигла подивитися, по-перше, уже є імпортери, що працюють із каліфорнійськими винами. І є такі, що діють не лише в форматі, характерному для ринків, що тільки відкривають для себе імпортне вино. Україна, до речі, проходила абсолютно той самий шлях.

Спочатку відбувається дуже сильна диверсифікація: люди купують або дуже відомі й дорогі бренди, або щось недороге, ближче до їхнього смаку. У нас це теж були недорогі напівсолодкі вина. І на тих ринках, які я аналізувала, зараз спостерігається схожа ситуація. Але вже, окрім топових вин на кшталт Opus One, яке зазвичай з’являється одним із перших і яке всі, хто хоч якось дотичний до вина, точно знають, – а це, м’яко кажучи, зовсім не дешеве й аж ніяк не напівсолодке вино,  – там починає з’являтися й інший асортимент. Попит на преміальні вина є завжди. Каліфорнія зараз не ставить за мету експортувати все підряд. Треба розуміти, що 85% вина, виробленого в Каліфорнії, споживається всередині США. Тому насправді не так багато виробників готові експортувати. Є ті, хто ладен працювати лише з конкретними країнами й не хоче розширювати присутність – у них або немає додаткових обсягів, або немає інтересу. Є кілька великих виробників, які хочуть розширювати ринки, і в них, зокрема, є й напівсолодкі варіанти.

Вони добре розуміють цю історію, бо й США свого часу пережили хвилю напівсолодких і солодких вин у 60–70-х роках. Це було те, що масово виробляли й масово пили. І досі є прості, напівсухі та напівсолодкі вина  – людська природа така, що багатьом це подобається. Наприклад, каліфорнійський рожевий White Zinfandel – може бути напівсухим або напівсолодким, залежно від  мети виробника – це абсолютно комерційно успішний продукт, який легко продається.  Зверніть ще увагу, Каліфорнія майже не виробляє ігристих вин: їх мало, і вони дорогі через високий податок, однаковий для всіх типів ігристого. Тому дешевого ігристого там немає в принципі. Тож White Zinfandel часто виконує роль такого «літнього напою». Якщо в нас це умовно просекко, то в них – White Zinfandel. Якщо говорити про ті ринки, які я встигла оглянути, – там уже є імпортери, що працюють із більш цікавим, не пересічним асортиментом. Не всюди, але тенденція є. Часто починають із зірок, відомих в усьому світі: Silver Oak, Stag’s Leap, або вин, що брали участь у «Паризькому суді» 1976 року. Тобто знайомство з Каліфорнією часто починається саме з таких імен.

Потім з’являються великі бренди на кшталт Robert Mondavi чи Francis Ford Coppola – їх теж добре знають, це вже ширші історії. А далі ринок може рухатися в бік менш гучних, але не менш цікавих і якісних виробників. Так це працювало, наприклад, у Польщі. Я не займаюся польським ринком – там є окремий представник, – але вони за десять років, навіть трохи більше, пройшли величезний шлях. Сьогодні майже кожен ресторан високого рівня в Польщі має питому каліфорнійську частку у винній карті. І це вже не просто базові шардоне та каберне «для галочки».

Californian

 

Які активності для популяризації California Wine Institute  зараз проводить в Україні?

А.П.: У нас зараз саме запускається нова активність, яка проводиться на платформі Star Wine List. Це міжнародна платформа шведського походження, де ресторани подають свої винні карти й отримують певні відзнаки. У California Wine Institute є окремий підпроєкт California Star. Ресторани, що мають у своїй карті каліфорнійські вина, можуть подаватися, щоб отримати цю відзнаку. Там є певна градація: залежно від того, скільки каліфорнійських вин у карті, ресторан отримує відповідну кількість зірок.

Для ресторанів, зареєстрованих як California Star (в Україні їх уже п’ять), у червні буде проведена активність «Каліфорнія в келиху». Вони додатково презентуватимуть і пропонуватимуть келихами щонайменше шість каліфорнійських вин упродовж місяця. Це дасть змогу нашим поціновувачам познайомитися з ширшим спектром каліфорнійських вин.

Можете перелічити українські «Зірки Каліфорнії»?

А.П.: Першим був «Beef М’ясо і Вино». А зараз долучилися «Едем», київський Win Bar, львівський Win Bar та La Luce у Львові. Усі вони мають одну зірку. Одна зірка – це до десяти каліфорнійських вин у карті, саме тих, що повністю вироблені в Каліфорнії. Вина, розлиті в Європі, не враховуються.

Далі це працює так: ресторани складають винні карти й розуміють, що їм чогось бракує, – наприклад, совіньйон блану. Тоді вони звертаються до імпортерів: «А чи є у когось совіньйон блан?» Коли один, два, три ресторани ставлять однакове запитання, у імпортера виникає думка: мабуть, шардоне, каберне чи зінфанделю вже недостатньо, треба розширювати портфель. І це працює по колу.

Анна Пекер

 

Якщо повернутися до ринків, які не мають сильної власної винної традиції – вам здається, там легше просувати Каліфорнію?

А.П.: Мені здається, що так. Це моя теорія. Люди, які росли в країні, де не було розвиненої винної культури, зазвичай більш відкриті до нового. Я зараз не беру Францію, Італію, Іспанію, Німеччину, Австрію, Португалію. Там люди дуже часто п’ють не просто вино своєї країни, – а свого регіону, свого села, свого сусіда. І вони менш схильні до експериментів. Французи не п’ють Нову Зеландію, вони часто взагалі не розуміють цей стиль вина.

У Каліфорнії є імпортні вина, але здебільшого вони п’ють своє, каліфорнійське. Вони на ньому виросли. Вони відкриті до експериментів із сортами, але логістично все, що потрібно везти здалеку, стає таким же дорогим, як і для нас каліфорнійське вино. Це працює в обидва боки. Тому ринки, які не мають цього поколіннєвого «ми п’ємо тільки вино свого регіону, бо звикли», значно відкритіші до нового. Там більше можливостей щось показати і більше цікавості спробувати щось інше. Немає такої прив’язки: тільки це – і більше ніяк.

У мене був дуже показовий досвід з імпортером із Болгарії. Торік у Каліфорнії проводили великий івент для байєрів із різних країн, і серед запрошених був цей імпортер. Через деякий час після івенту я йому пишу: «Як справи?». А він каже: «Знаєш, якби я не поїхав, я б і не думав щось ще розвивати у своєму портфелі. У мене було два бренди – і окей. А зараз я вже п’ять угод підписав і ще про два думаю, як їх завозити. Я справді закохався, бо зрозумів, що каліфорнійське вино настільки різноманітне, що я зможу це пояснити далі, донести цю історію до клієнтів, і мій портфель стає набагато цікавішим». Тобто Каліфорнія для нашої частини світу настільки ще незнана, що дуже довго буде джерелом такого «вау»: новий стиль, нова історія, несподівані відчуття.

 

Є думка, що преміальний сегмент – один із найчутливіших до криз. Як ви пояснюєте цінність каліфорнійських вин у період, коли купівельна спроможність знижується?

А.П.: Тут працює проста арифметика. Якщо купуєш просте й недороге вино, везеш його дуже далеко, витрачаєш багато на логістику – воно на полиці стає значно дорожчим, ніж у країні походження. І часто вже не варте цих грошей порівняно з винами, які або створені в цій самій країні, або привезені з ближчих країн. А коли купуєте вино дорожче, ці витрати нівелюються. Якщо вино коштувало 20 євро і стало 28 чи навіть 30 – це вже не так драматично, як коли воно коштувало 2 євро, а стало 10. Тому я думаю, що саме в цих категоріях Каліфорнія матиме попит і знайде своє достойне місце.

Освітня програма Capstone California стала важливою частиною розвитку ринку. Чим вона відрізняється від інших?

А.П.: Програма Capstone особлива тим, що її цікаво проходити не тільки професіоналам, а й просто людям, які цікавляться вином. Вона дуже дружелюбна і відкрита до людей. Починається все з коротенької програмки, що називається 101. Я її навіть переклала українською. Тобто вона абсолютно доступна для того, щоб побіжно ознайомитися й зрозуміти, що таке Каліфорнія. А далі перший рівень теж дуже цікаво і просто викладений. І є можливість організувати дегустацію як завершення рівня – у нас достатній вибір вина, щоб люди могли щось спробувати і поспілкуватися. У цьому сенсі програма доступніша. Проходити її можна онлайн, а дегустацію вже організовувати офлайн, коли набирається група. І я думаю, ми з Катериною будемо розуміти, як це робити. Вона точно буде цікава широкій аудиторії, не лише професіоналам. Професіонали багато нового дізнаються вже з другого рівня, а третій рівень – там взагалі багато відкриттів. Отже, щоб познайомитися з регіоном, скласти своє уявлення, потім спробувати вісім–десять вин і трохи глибше зануритися – вона надзвичайно вдало складена.

Якщо ми вже заговорили про навчання, розкажіть, будь ласка, де вчилися ви?

А.П.: Вину я не вчилася ніде. Це не секрет. Я не закінчувала жодної школи. На той момент, коли в мене вже була можливість працювати з вином, в Україні ще не існувало винних шкіл. Це було давно. Але мені дуже пощастило працювати в ресторані «Ліпський особняк», якого вже давно немає. Власники привезли туди неймовірну колекцію вина зі своїх приватних колекцій у Нью-Йорку, зі Сполучених Штатів. У винній карті було понад вісімдесят позицій. Були книги англійською. І був час, тому що я починала працювати як хостес. Був час, бажання і велике натхнення від людини, яка тоді працювала сомельє. І мені це було дуже цікаво.

Була можливість не просто читати книжки, а й увечері, коли відкривалися ці пляшки, їх пробувати. Потім почали з’являтися інші ресторани, інші заклади, інші карти. І ми, ті перші, хто починав працювати з винами, інколи після зміни телефонували один одному: «У мене з’явилося те», «А у мене є оте». І їздили один до одного в гості спробувати щось, щоб скласти уявлення: а що ж таке та Бургундія, або що таке якесь супер-Бордо. Згодом у мене навіть була співпраця з «Козирною Картою»: я певний час у їхній школі читала винний курс для тих, хто хоче стати сомельє. Я кілька разів замислювалася  про професійну освіту в цій галузі. Але саме тоді мої роздуми збіглися з переходом у «Сільпо». А в «Сільпо» була потреба вчитися зовсім іншим речам: менеджменту, формуванню категорій, ритейл-підходу. І я дуже глибоко в це занурилася.

І, насправді, я точно не сомельє. Коли мені кажуть, що я сомельє, я відповідаю: ні, я не сомельє, я не маю ґрунтовних знань у цій сфері. Мої знання суто емпіричні. Це кількість виставок, кількість вин, кількість виноробень, із якими я працювала, кількість книжок, які були прочитані, коли я до всього цього готувалася, кількість моїх талмудів із дегустаційними нотатками. Деякі виробники навіть сміялися й казали: «О, це Аня і її нотатки». Тепер у мене просто неймовірна кількість тих записів, і в голові склалася своя система. Втім, колись я навіть брала участь у першому конкурсі сомельє. Олег Кравченко нещодавно згадував ці історії – як ми змагалися у тому першому конкурсі. Це було дуже давно. І зараз, коли я працюю з іншими проєктами, відчуваю, що мені, наприклад, бракує технологічних знань про вино. Але потреба в них виникає рідко. І йти отримувати ґрунтовну освіту саме з винної технології я поки не бачу сенсу. Я все-таки залишаюся, і з California Wine Institute зокрема, на полі маркетингу і комунікації. На цьому рівні я вважаю, що достатньо ґрунтовно розбираюся в темі, щоб підтримати виробників, імпортерів, провести базові, ознайомчі семінари. Не для суперпрофесіоналів, які вже добре розбираються в темі, а саме ознайомчі. Після цього вже може підключатися наша кваліфікована educator, сертифікована викладач Катя Ющенко, у якої є і ґрунтовна освіта, і додаткове навчання від нашого інституту.

Але я точно розумію, що сьогодні сама вчуся каліфорнійському вину. Я закінчила два рівні програми Capstone, до третього ще не підступалася, бо там уже трохи інша історія. І для мене було великим здивуванням і вау-ефектом те різноманіття, що там існує. Бо в мене в голові склалася своя рамочка, свій міф: каберне, шардоне, зінфандель, піно нуар, совіньйон блан, усе в бочці, усе насичене, потужне, з високим алкоголем. А виявилося, що все зовсім не так.

Тому я й узялася вчитися, проходити курс і намагатися в цьому розібратися. І найголовніше – є можливість пробувати різні вина хоча б на виставках. Так було на Wine Paris, коли проводили семінар до ювілею «Паризького суду». Він був побудований в іншому ключі – Катя про це більше писала. Але в мене була можливість пробувати вина до того, як їх подавали учасникам семінару. І я кожну вільну хвилину йшла до когось із виробників і пробувала: а що в нього, а що там, слухала. Бо це різноманіття справді дивує.

І, до речі, коли я була в Каліфорнії восени, то побачила, як вони експериментують із сортами. Вони абсолютно не обмежені жодним законодавством у цьому сенсі, тому садять те, що вважають за потрібне. Якщо бачать, що змінюється клімат, змінюється попит, хочеться зробити щось інше, бо й внутрішній ринок втомлюється від одного й того ж, – вони це роблять. Ронські сорти вони використовують давно, але я там пробувала і Vermentino, і Fiano, і Tempranillo…

California

 

А в програмі Capstone є розділ, присвячений регламентаціям, каліфорнійському винному законодавству? Бо мені здається, що ця програма взагалі трохи недооцінена – навіть чиновники європейських міністерств сільського господарства могли б вивчати цей досвід, бо ті ж зміни клімату диктують зміни на практиці.

А.П.: Тут просто варто пам’ятати, хто яким шляхом рухався і чому до цього прийшов. Усі європейські винні законодавства з’явилися не просто так. Для мене це як дві паралельні лінії, що розвивалися одночасно.

Перша історія. Питання в якийсь момент постало так: як мені відрізнити своє вино, яке я виробляю в цьому селі й роблю краще за сусіда, від вина сусіда, якщо село одне. І тоді з’являється класифікація, щоб пояснити, чим це вино відрізняється від сусідського. А далі – зворотна історія: коли я як людина, що купує вино, хочу придбати конкретне вино, то маю певні очікування щодо якості й стилю. І ми повертаємося назад і кажемо виробнику: так, твоє нове вино краще, але давай ти будеш продовжувати робити саме так, як досі. Ти будеш саджати той самий Мерло, робити отак і отак, бо я вже спробувала, я вже відрізняю твоє вино від сусідського, і я хочу саме це. Не міняй нічого.

Мені здається, за століття це і призвело до тієї класифікації, яку ми зараз знаємо. Ми бачимо, що французи першими в це глибоко занурилися, і там дуже багато маркетингу. Їм справді треба було відрізнити одні вина від інших, щоб поставити різну ціну й пояснити, чому вона різна. Але потім, коли люди вже починають платити не 2 євро, а 100 за пляшку, вони хочуть отримувати певну стилістику, певний рівень. І тоді звучить «ви маєте робити саме так», щоб люди, які платять ці гроші, були впевнені, що там та сама якість і той самий стиль.

У Каліфорнії ж такого не було. Плюс вони пережили дві епідемії філоксери і сухий закон. Вони пересаджували лози в 90-х, тому що була епідемія філоксери в 80-х. Тобто вони втрачали майже все тричі. У них немає цього нашарування століть. Але що відбувається зараз? У Каліфорнії продовжують народжуватися нові AVA – American Viticultural Areas. Якщо в Європі цей процес уже стабілізувався – ми можемо вивчити, скільки комун у Бургундії, як поділене Бордо, і все це плюс-мінус усталено, – то в Каліфорнії він триває. Перше AVA було зареєстроване у 1981 році. Тут ще й 50 років не минуло.

Чому вони розвиваються? Тому що їм теж треба відрізнити вино однієї долини від вина іншої. Якщо раніше ми казали просто «є Napa Valley AVA», то всередині Napa Valley вже є 16 sub-AVA, і процес не зупиняється.

Як їх виділяють? Американці доводять геологічними й історичними дослідженнями, що на певній території є свої географічні та кліматичні особливості, які відрізняються від сусідніх. Тому ця місцевість може отримати окрему AVA. І вони отримують. Я колись дивилася – було 149 AVA. Потім 154. І процес триває. Бо вони теж хочуть відрізнятися. І реально: каберне із сусідніх долин різне. І вони хочуть це пояснити. Можливо, колись це частково теж призведе до якихось локальних правил. Наприклад, зараз це можуть бути усні домовленості: у нас немає державного обмеження, але давайте ми тут не будемо робити іригацію – і так будемо відрізнятися. А потім, можливо, це закріпиться на законодавчому рівні: якщо хочеш написати цю AVA, не маєш права робити так чи так. Хто знає.

Я не думаю, що там буде настільки жорстка зарегламентованість, як у Європі, але американці теж приходять до того, що нижча врожайність – це кращий виноград. Виноград на схилі частіше кращий, ніж у долині. І вони все одно намагаються це розрізняти. Бо як інакше пояснити людям, чому ці вина різні, чому імпортеру має бути цікава і одна долина, і інша. Тому вони рухатимуться в бік ускладнення принаймні географічної класифікації.

Анна Пекер

 

Але це ж більше про ідентифікацію. А європейський регламент щодо сортів, мабуть, доведеться послаблювати.

А.П.: Так, точно доведеться переглядати, тому що потяг уже пішов, зміни є, і точно не зупиняться. Реагувати важливо. Тим більше, що галузь зараз точно не на підйомі. Треба реагувати, у тому числі на законодавчому рівні. Уже є кроки: десь розширюється регіональна зона, десь з’являється можливість вирощувати інші сорти, які краще пристосовані, десь можна поливати виноградник. Так, він тоді вже не буде того рівня, яким був завжди, і рівень класифікації стане простішим. Але для деяких виноробень це шлях вижити. Бо якщо люди поколіннями жили з виноробства, а воно перестало годувати сім’ю, треба щось міняти.

Я знаю, що є програми, коли виноградарям виплачують за те, що вони заміняють виноград на інші культури, які зараз більш прибуткові. Є програми, які навпаки доплачують, щоб вони зберігали виноград,  щоб економічно вирівняти ситуацію і було з чого жити.

Галузь точно потерпає, точно падає – ми це всі знаємо. І європейським установам теж треба реагувати. Можливо, не так швидко, але доведеться.

Можете розповісти, що відбувається зараз у самій Каліфорнії щодо споживання, виробництва, впливу клімату? І що змінилося для її вин в Україні у зв’язку з війною?

А.П.: Якщо почати з Каліфорнії, то зараз ті процеси, які ми спостерігаємо, впливають на виноробну сферу набагато сильніше, ніж усі попередні падіння споживання чи зміни клімату. Втрата ринку Канади б’є сильніше, ніж поки що вплив клімату. За рік після втрати канадського ринку близько 20% врожаю вони просто не збирали – тому що немає потреби. Звичайно, це не стосується топових виробників і зірок, але я сама бачила ділянки, де прибирають лозу, бачила виноградники, де грона лишилися на лозах. Я спеціально запитувала – і отримувала ту саму відповідь: «Нам це не потрібно, бо ми тепер не продаємо в Канаду». Можливо, це не підкріплено офіційною статистикою, але саме такі відповіді я чула від виноградарів і виноробів. І це, мабуть, найбільша прикра зміна, яка з ними зараз відбувається. Данія, до речі, теж була для них великим ринком… І всі ці останні події настільки сильно вплинули, що попередні коливання просто нівелювалися. Тобто якщо раніше попит падав на один-два відсотки, то зараз удар набагато сильніший. І саме тому Каліфорнія зацікавлена впроваджувати програми для інших ринків: каліфорнійці розуміють, що експорт треба балансувати. Якщо внутрішній ринок залишається стабільним, то експорт треба перебудовувати так, щоб потенційні ризики нівелювалися хоча б тим, що великих ринків не один, а, умовно, п’ятдесят, нехай і менших.

Що стосується України, то ми всі знаємо, як війна вплинула на кількість людей, на профіль споживання і на купівельну спроможність. Якщо, до речі, говорити про преміальну категорію, то тут багато залежить від того, що саме вважати преміальною категорією. Як на мене, її можна міряти хоча б шампанським. Якщо споживання шампанського не впало – значить, преміальна категорія тримається. А споживання шампанського у нас не впало. Десь навіть 2025 рік був кращим, ніж 2023.

Моя думка така: преміальна категорія ніколи не була дуже масштабною, і найчастіше саме вона найменше страждає від криз. Тому що кількість людей із високою купівельною спроможністю плюс-мінус зберігається. Може бути падіння, потім ріст, але попит вирівнюється. Найсильніше страждає середній сегмент. Тобто ті люди, які пили, умовно, вино по 500 гривень, або перестали пити, або перейшли на 200. І саме цей хороший середній сегмент дуже постраждав. А якщо говорити про справжній преміум, про бренди – вони не страждають. Moët & Chandon не страждає. Dom Pérignon не страждає. Cristal тим більше. Він і раніше не продавався мільйонами ящиків. Як реалізовували умовні тисячі, так ті тисячі й лишаються. Я впевнена, що й Château Margaux чи щось з цього рівня все одно продається. Можливо, не так, як раніше, але збут є.

 

Анна Пекер

 

А що конкретно можете сказати про Каліфорнію в Україні? Якщо брати кількість імпортерів, логістику – наскільки все змінилося?

А.П.: До нуля легко приростати))). Я почала співпрацю з California Wine Institute буквально два роки тому. Ми почали  працювати вже під час війни, на основі гранту, який був наданий штатом, у тому числі на розвиток в Україні.

Майже два роки тому імпортери, звичайно, були. Але дуже мало, і возили вони небагато. А за 2024 рік і початок 2025-го ми виросли в п’ять разів. Просто від невеликої бази зростати легше. Так, логістика складна. Хтось не починає працювати саме через логістику. Але є виробники, у яких є склади в Європі, і це значно спрощує ситуацію. Можна взяти палету, а не везти контейнер. Є імпортери, які пропонують умови технічного імпорту: вони вже майже зібрали контейнер і можуть докласти дві-три палети під замовника.

У багатьох імпортерів є каліфорнійське вино, розлите в Європі. Я його зараз не враховую, коли кажу «приріст у п’ять разів». А от що стосується власне каліфорнійського вина, у нас з’явилися нові виробники, яких раніше не було.

Які саме?

А.П.:  «Бюро вин» привезло Ironstone  – одного з найбільших і найвідоміших виробників зінфанделю. І вони привезли різні варіації. За цей період привезли Silver Oak – а це одна із зірок Каліфорнії. Зараз чекаємо поповнення від Баядери: вони везуть доступну лінійку від другої за масштабами сімейної компанії Каліфорнії – Trinchero. Це така доступна, яскрава лінійка. Це те, що одразу спадає на думку. Дуже сподіваюся, що цього року будуть нові контракти й нові виробники. Можливо, контракти будуть цього року, а вино – вже наступного. Постійно чую від ринку: «Як тільки з’явиться більше можливостей по доставці, ми почнемо». Але навіть зараз потроху й поступово щось у портфелі додається.

Анна Пекер

 

Які формати просування виявилися найефективнішими в умовах війни? Онлайн-освіта? Події для HoReCa?

А.П.:  Саме під час війни я зрозуміла, що у мене є можливість підтримати імпортерів, адже у них інколи просто фізично немає можливості щось додатково робити, щоб приділити увагу Каліфорнії. Вони мають стільки зараз викликів, інколи за межами людських можливостей. Тому зрозуміла, що мені варто працювати не так, як зазвичай працюють представники в інших країнах, а буквально допомагати. Якщо ми робимо якийсь захід, і я можу провести семінар чи вечерю, – ми домовляємося з імпортерами: вони дають зразки, надають вино, а я ці заходи проводжу. Бо зараз так.

Минулого року дуже добре спрацював BeWine. Вважаю, що прямий контакт – як з ресторанами, так і з тими, хто просто любить вино, – дуже важливий. І саме на це я спрямую додаткові зусилля. Із нових заходів у нас уже відбулися дегустації в Bad Boys, одночасно в трьох містах. 22 березня пройшли тейстинги каліфорнійських вин по топових позиціях. Якщо не помиляюся, там було сім вин, в тому числі Opus One. Фідбек такий, що квитки буквально розлетілися, і були довгі списки очікування. Тепер думаємо над тим, щоб зробити щось масштабніше, щоб більше людей могли відвідати такі події. Я також недавно відвідала Львів, провела семінар для місцевих сомельє. Було багато запитань, ідей, великий інтерес. Дуже хочу, щоб щось із цього реалізувалося.

Думаю, що люди загалом скучили за соціалізацією, за тим, щоб побути разом, а не просто вдома з комп’ютером. І такі формати – маленькі вечері чи більші заходи – працюватимуть найкраще. Так, люди виснажені. Є ті, хто включаються. Є ті, хто вже й так включені. А є ті, хто каже: «Зараз, чесно, немає сил. Давай пізніше». Такі наші реалії. Ми точно будемо брати участь у BeWine, і більш широко, ніж минулого року, тому що більшість імпортерів уже побачили, що від них потрібно менше зусиль, а ми можемо додатково щось зрушити. І моє бажання – щоб усі, хто возить каліфорнійські вина, мали цю підтримку. Де я можу, – допомагатиму. Мені це подобається.

2026 рік – подвійний ювілей: 50 річчя Judgement of Paris та 250-річчя незалежності США. Чи плануються спеціальні активності в Україні, присвячені цим подіям?

А.П.:  Чесно кажучи, я поки не планувала нічого особливого організовувати. Зараз фокус – і це підкреслювалося на семінарі на Wine Paris – на тому, який шлях пройшло виноробство Каліфорнії за цей час. І акцент був не на порівнянні з Бургундією, а на тому, як змінилася стилістика вин. Була можливість пробувати різні вінтажі за двадцять років і про це поговорити. Ось якби в імпортерів з’явилася ідея зробити таку дегустацію – у нас є частково вина від тих виробників, які тоді брали участь. Не ті самі вінтажі, звичайно, але  бренди в Україні є.

Як би ви описали свою місію як керівника офісу California Wines в Україні? Це більше про освіту, маркетинг, розвиток ринку, дипломатію між винними культурами чи вміння домовлятися з місцевими каналами збуту?

А.П.: Для мене все моє винне професійне життя, вино – це все і є дипломатія. Можливість встановлювати зв’язки між зовсім різними культурами, можливість спілкування, передачі хороших емоцій із різних куточків світу одне одному. І я розумію: щоб каліфорнійське вино в Україні теж мало змогу передавати свої позитивні еманації, у першу чергу, про нього треба якомога більше знати. Чим більше буде знати професійна сфера – сомельє, імпортери – і чим більше вони зможуть далі розповідати про це, давати пробувати нашим поціновувачам, тим більше це створює додаткових можливостей щось ще пізнати, з кимось ще попрацювати, щось цікаве привезти на наш ринок. У цьому і є, мабуть, головна моя місія, якщо так її називати, або моє завдання.

Чи є різниця між тим, як каліфорнійські вина сприймають професіонали та кінцеві споживачі? Що найбільше дивує під час дегустацій кожну з цих аудиторій?

А.П.: Так, тут є цікавий момент. Ми проводили дегустації для сомельє, проводили дегустації у WinBar для гостей. І так, сомельє більше дивуються, якщо вино не відповідає уявленню про каліфорнійський стиль. Це їх дивує сильніше, бо є певне уявлення, а вино раптом йому не відповідає, але те здивування – як приємне відкриття. А гості, навпаки, поки що мають у голові певне уявлення про стиль каліфорнійського вина. І коли хочуть каліфорнійське, то саме те. Вони ще не готові отримати щось інше, і сприймають це як невиправдане очікування. До цього теж треба звикати. Чим більше буде дегустацій, де, окрім того, що люди вже знають і очікують, буде з’являтися щось неочікуване, тим більше це уявлення буде змінюватися. У нас стався показовий випадок: на дегустації для сомельє в Києві те вино, яке найбільше вразило сомельє, найменше сподобалося гостям. Те саме вино. Гості сказали: «Це Бургундія, це не Каліфорнія, ми хочемо Каліфорнію».

Анна Пекер

 

Можете детальніше пояснити, якого саме стилю наші люди очікують від Каліфорнії?

А.П.: Насправді очікування схожі. Від шардоне очікують, що воно буде бочкове, екзотичне, дуже насичене, ароматне, солодкувате, buttery, creamy. Але цей стиль є лише у частини виробників. Насправді, його не так уже й багато. Шардоне в Каліфорнії може бути дуже різним. І тут ми знову повертаємося до географічного та кліматичного різноманіття. Каліфорнія – один із найбільш геологічно різноманітних регіонів у світі. Там дві тектонічні плити, багато гір, долин, мікрокліматів, вплив Тихого океану, тумани, які рідко де бувають, – дуже багато чинників. Від каберне і піно нуару теж часто очікують, що вони будуть дуже стиглі, джемові, ягідні. Такі вина там теж є, але є й зовсім інші. Коли я планувала дегустацію для сомельє, мені хотілося показати чотири шардоне з різних регіонів. Ми брали шардоне з передгір’я Сієри – і це був один профіль: жовте яблуко, трохи мінеральності, більш щільна структура, але без дуба, без buttery. Загалом, у Каліфорнії відходять від надмірної витримки в дубі. Причому більше користуються французьким дубом, ніж американським. Або зовсім мало витримують, або не витримують, або лише ферментують в дубі. Бо цей дуже потужний стиль набридає, його багато не вип’єш. Так само з червоними сортами. Так, алкоголь там нікуди не дінеться, бо сонце дає ягодам дозріти. Але ми пробували і зінфанделі, і каберне – дуже елегантні. А піно нуари – це взагалі інший світ. Отже, ми пробували шардоне з передгір’я Сієри, потім із Sonoma Coast – більш очікуване, – а ще було шардоне з Santa Rita Hills, округ Santa Barbara. Із заплющеними очима всі сказали: «Це Бургундія». Так, там один із виноробів – бургундець, але як би він не працював у бургундському стилі, якщо територія, земля і клімат цього не дозволяють, такого вина не вийшло б. А там 12,5 алкоголю, тонкість, мінеральність. Хтось сказав Puligny. Я кажу: «Клас, але ні, це Каліфорнія». І це був найбільший вау-ефект. Був ще Robert Mondavi Carneros – і там теж відчувалися баланс, мінеральність, дуже елегантний дуб. І саме це дивувало найбільше, бо люди чекали: зараз буде все солодке, важке, потужне. А воно зовсім не таке. І якщо люди на будь-якому ринку познайомилися лише з певним профілем, вони його й запам’ятали як Каліфорнію. Коли вони просять Каліфорнію, то очікують саме це. Імпортери це й везуть. А коли хтось починає робити перші кроки й каже: «Слухайте, а тут ще є ого-го», або привозить і показує, тоді все потроху змінюється. Хтось привезе більше совіньйонів, хтось інші сорти. І будемо знайомитися. А комусь і далі буде подобатися потужне, витримане в бочці, щоб, як то кажуть, ложка стояла. І це теж чудово. У цьому і є різноманіття вина. Бо якби воно все було однакове, було б нудно.

І наостаннє ще таке, можливо, дещо попсове запитання. З яким вином ви самі ходите до друзів?

А.П.: До друзів ходжу з різними винами, в тому числі і каліфорнійським. Із того, що доступне, я часто беру Ironstone. Вважаю, це саме той випадок, коли є доступна ціна, але вже дуже хороша якість. У них широкий вибір: не тільки каберне чи зінфандель, а й, наприклад, каберне фран або піно нуар. І там точно є що показати. Ну, а хто хоче в цьому році справити на своїх друзів враження, є сенс придбати вино тих легендарних виноробень, що взяли участь в «Паризькому суді» – і відзначити ювілей власним маленьким святом. Адже ця подія насправді перевернула світогляд: довела, що у вині не має бути догм, кордонів та парканів. В ньому є місце для сміливих і талановитих. Світ вина неосяжний.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Анна Пекер – одна з найавторитетніших постатей на ринку імпортних вин в Україні. Але й найменш медійна. D+ вирішив виправити цю несправедливість, задовольнити власну цікавість і заповнити прогалини в наших знаннях про тих, хто формує винну культуру нашої країни. Для цього ми досить довго спілкувалися з Анною Пекер, керівником офісу California Wines в Україні – […]

Творчість, експерименти та нові горизонти українського виноробства

Сергій Володимирович Коваленко – винороб, який перетворив власне захоплення вином на справжнє мистецтво. Його проєкти поєднують класичні підходи, сміливі експерименти та глибоке відчуття теруару. Декілька років поспіль виноробня Коваленко – KSV – ставала номінантом та переможцем престижної міжнародної премії Wine Travel Awards.


Останніми роками винороб активно розвиває нові напрями. На виноградниках були висаджені чотири білі сорти: Мускат Одеський, Цитронний Магарача, Соляріс та Ла-Кресент, із якими пов’язані амбітні плани щодо розвитку лінійки білих вин. Паралельно Сергій Коваленко працює над вином за технологією Ruby Port, а також продовжує експерименти з дистилятами та витримкою в бочках.

Особливе місце у портфоліо KSV займає pét-nat, який сьогодні став одним із найцікавіших напрямів виноробні. Серед новинок – Pet-Nat (Юпітер) 2025: кришталево прозоре натуральне ігристе вино з виразним ароматом, м’яким смаком, яскравим кольором і тривалим перляжем. Ще одна нова робота – Pet-Nat 2025 із українського сорту Лівадійський Чорний, що демонструє сучасне бачення українського натурального ігристого вина.

Винороб створює сухі червоні, рожеві, десертні та оранжеві вина, працюючи як із моносортовими позиціями, так і зі складними купажами. Вперше лінійку KSV доповнило невінтажне вино, складний купаж врожаю 2022, 2023 та 2024 років. До асамбляжу увійшли Каберне Совіньйон, Мерло, Сапераві, Цвайгельт, Каберне Кортіс і Лівадійський Чорний. Сам винороб називає це вино одним із найкращих своїх червоних сухих релізів.

Ще одним яскравим прикладом творчого підходу стало червоне сухе вино, у якому уманський теруар поєднав німецький Каберне Кортіс та австрійський Цвайгельт. Вино вирізняється потужними танінами, глибоким темно-фіолетовим кольором, насиченим фруктовим ароматом із нотами червоних ягід та свіжою помірною кислотністю у післясмаку. На етикетці – історична сторінка Умані, памʼятник М. Залізняку та І. Гонті – ватажкам національно-визвольного руху 1768 року, описаного в поемі Т.Г.Шевченка «Гайдамаки».

KSV

Виноробня KSV вже отримала міжнародне визнання. 20 вересня 2025 року, як переможець 10-го Всеукраїнського дегустаційного конкурсу, Сергій Коваленко був запрошений до професійної сліпої дегустації українських вин разом із зразками з Франції, Італії, Португалії, Аргентини, Уругваю, Грузії, Нідерландів, Німеччини та Австрії. Вина KSV отримали високі оцінки, а Saperavi-Merlot 2023 перевершило низку міжнародних зразків.

1 травня 2025 року Сергій Володимирович заклав у бочку подвійно дистильований зерновий спирт і сподівається особисто відкрити її через два роки, продовживши ще одну історію власних винних експериментів.

Для Сергій Коваленко кожен новий проєкт – це поєднання любові до вина, сміливості до експериментів та поваги до традицій, що й робить його працю особливою для поціновувачів українського вина.

KSV House of Wine



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Сергій Володимирович Коваленко – винороб, який перетворив власне захоплення вином на справжнє мистецтво. Його проєкти поєднують класичні підходи, сміливі експерименти та глибоке відчуття теруару. Декілька років поспіль виноробня Коваленко – KSV – ставала номінантом та переможцем престижної міжнародної премії Wine Travel Awards. Останніми роками винороб активно розвиває нові напрями. На виноградниках були висаджені чотири білі […]

Ресторан «Глек» отримав нагороду за розвиток української гастрономії

5 травня 2026 року в Києві вперше відбулася церемонія вручення відзнаки «Золотий равлик» за підсумками 2025 року, нагороди від міжнародної мережі Slow Food в Україні, що відзначає заклади, які працюють із локальними продуктами, підтримують малих виробників, відновлюють українські гастрономічні традиції та поширюють філософію Slow Food. Серед переможців – ресторан сучасної київської кухні «Глек».


Подію відкрив президент Slow Food International Едвард Мукіібі, який підкреслив значення розширення мережі в Україні як важливого чинника трансформації продовольчої системи у напрямку сталих агроекологічних підходів.

Серед лауреатів – київський ресторан «Глек», який отримав «Золотого равлика» за комплексний внесок у розвиток сучасної української гастрономії: одну з найширших карт українських вин і напоїв, глибоке представлення продуктів Київщини, просування смаків України та регулярні події на підтримку культурних і гастрономічних ініціатив.

Разом із «Глеком» відзнаку отримали й інші гастрономічні локації та виробники з різних регіонів України, зокрема:

  • ПП «Яблунівський виробничий комплекс» (с. Яблунівка, Київська обл.)
  • Ресторан «Балканські ястія» (м. Болград, Одеська обл.)
  • Кав’ярня-кондитерська «Mirella» (м. Свалява, Закарпатська обл.)
  • Гуцульська ресторація «Бокораш» (с. Кваси, Закарпатська обл.)
  • Пекарня «Витач» (с. Витачів, Київська обл.)
  • Локаворський ресторан «Klukva & Brukva» (м. Київ)
  • Ресторан української кухні «100 років тому вперед» (м. Київ)

Відбір лауреатів здійснювався експертною радою мережі Slow Food в Україні за низкою критеріїв. Серед ключових: використання не менше 80% продуктів від малих регіональних виробників або власного виробництва, домінування українських позицій у карті напоїв (також на рівні не менше 80%), робота з продуктами Атласу «Ковчега смаку України», кухар має бути членом Міжнародного альянсу кухарів Slow Food, створення або участь у подіях локальної мережі Slow Food.

У своїх виступах лідерки мережі Slow Food в Україні Юлія Пітенко та Лариса Титикало наголосили, що ця відзнака є знаком пошани та вдячності тим, хто розвиває локальну гастрономічну культуру, а в центрі уваги завжди залишатимуться її унікальні регіональні прояви та представники.

Ресторан «Глек» позиціонує себе як перший ресторан сучасної київської кухні, що переосмислює українські гастрономічні традиції через призму сьогодення. У меню страви з локальних і сезонних продуктів, ретельно відібраних у співпраці з українськими фермерами, а винна карта акцентує увагу на українських виробниках.

Власниця ресторану Майя Степова подякувала за високу оцінку, зазначивши, що ця нагорода є особливо цінною, адже відзначає не лише кухню, а й підхід – підтримку локальних виробників, розвиток українського виноробства та популяризацію гастрономії як частини сучасної культури.

Родзинкою церемонії став фуршет від номінантів із використанням унікальних регіональних продуктів і рослин, а також винна карта від малих українських виноробів. Зокрема ресторан «Глек» пригощав білою спаржею з ферми Кулініченків з хумусом із квасолі сорту Яська, буряком і тахіні із соняха, а також подавав «Київ броди» з моршками (делікатесні сезоні гриби) і томатами з Калинівки.

Відзнака «Золотий равлик» – це не класичний конкурс, а спосіб об’єднати заклади, які поділяють принципи «Good, Clean, Fair for All» – смачної, чистої та справедливої їжі для всіх. Ініціатива підтримує та розвиває локальні гастрономічні спільноти.

Для «Глека» це визнання стало ще одним впевненим кроком у формуванні нової гастрономічної сцени столиці та популяризації України через смак.

Щиро вітаємо всіх переможців та бажаємо подальшого розвитку, нових проєктів і подальшого зміцнення та визнання української гастрономії.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


Фото: vechirniy.kyiv.ua

5 травня 2026 року в Києві вперше відбулася церемонія вручення відзнаки «Золотий равлик» за підсумками 2025 року, нагороди від міжнародної мережі Slow Food в Україні, що відзначає заклади, які працюють із локальними продуктами, підтримують малих виробників, відновлюють українські гастрономічні традиції та поширюють філософію Slow Food. Серед переможців – ресторан сучасної київської кухні «Глек». Подію відкрив […]

Марсель & Bocuse d’Or Europe: головні події гастрономічного салону Sirha Méditerranée 2026

У середині березня професійна гастрономічна індустрія Європи на кілька днів перемістилася у Марсель. Саме тут, в одному з виставкових центрів вперше проходив європейський відбір одного з найпрестижніших кулінарних турнірів світу Bocuse d’Or Europe, а також перший чемпіонат світу з приготування легендарного марсельського супу буябес (Bouillabaisse) – страви, яка для Марселя має майже сакральне значення. Але залишимо буябес на закуску і спершу розберемося – що ж особливого у події в Марселі.


Sirha Méditerranée стала середземноморським продовженням головної європейської платформи Sirha Lyon, але з іншим фокусом – кухнею, продуктами та гастрономічною культурою регіону. Йдеться не лише про ресторанні концепції, а передусім про смаки Середземномор’я: свіжу рибу, оливкову олію, ароматні трави, сир, овочі та вина, які природно супроводжують місцеву кухню.

Організація цієї події в Марселі виглядає закономірною. Портове місто історично є точкою перетину гастрономічних традицій – від прованської кухні до італійських та близькосхідних впливів. Тут гастрономія народжується з моря і ринку: червоний морський окунь, морський лящ, восьминоги та каракатиці часто готуються просто на грилі з часником і петрушкою. Поруч – стиглі томати, фенхель, шафран, часник і оливкова олія – невід’ємні складові bouillabaisse. До такої кухні пасує келих прохолодного рожевого Côtes de Provence, мінерального білого з середземноморських виноробних регіонів або насиченого пряного червоного Bandol.

Bocuse d’Or Europe

Перший випуск Sirha Méditerranée зібрав майже три сотні експонентів, шеф-кухарів, виробників продуктів і напоїв, а також професіоналів HoReCa з різних країн. У програмі поєдналися: виставка гастрономічних продуктів, майстер-класи, дискусії про майбутнє ресторанного бізнесу, дегустації та престижні кулінарні змагання.

«Цей перший захід підтверджує актуальність розширення на Південь для вирішення конкретних питань, з якими стикаються гравці середземноморського регіону. Sirha Méditerranée утверджується як новий об’єднуючий центр індустрії харчування на півдні», – заявив Люк Дюбанше (Luc Dubanchet), управляючий директор Sirha Food.

Як зазначили учасники заходу, у сучасній гастрономії на перше місце виходять робота з локальними продуктами, зміцнення зв’язків із регіональними виробниками, креативне поєднання смаків і текстур та нові концепції використання середземноморських інгредієнтів.

Експозиція Sirha Méditerranée: продукти, обладнання та рішення для HoReCa

Марсель, знаний в усьому світі як порт, цього року перетворився на портал можливостей. Прогулюючись стендами Sirha Méditerranée, професіонали ресторанного бізнесу опинялися на справжньому полі гри для HoReCa. Було представлено 7 тематичних блоків: гастрономічні продукти та локальні делікатеси, хлібопекарська та снек-індустрія, кава та напої, обладнання для ресторанів, цифрові рішення, інновації у сфері гостинності.

Особлива увага приділялася локальним делікатесам: прованська оливкова олія першого віджиму, фермерські сири, тапенада та айолі – традиційний соус із часнику, жовтків і оливкової олії, який подають до риби, овочів або хліба. Звичайно ж – до того самого славетного буябесу! І саме його варіації використовувалися як елемент у конкурсних стравах або на майстер‑класах кухарів. Жоден фестиваль гастрономії у Марселі годі уявити без панісу (panisse) – місцевої закуски, що виготовляється з нутової муки, води та солі. Просто, але незабутньо. Усе – в деталях! Локальні виробники представили паніс з найрізноманітнішими додатками, зокрема з трюфелем та сушеними томатами.

Дегустації і майстер-класи були напрочуд інтерактивними та привабливими: можна було скуштувати шоколад сімейної мануфактури Paysac і одразу побачити, як його використовують у десертах провідні шефи.

Bocuse d’Or Europe 2026: європейський відбір до фіналу в Ліоні

Однією з ключових подій став європейський відбір Bocuse d’Or Europe – регіональний етап легендарного турніру, заснованого Полем Бокюзом (Paul Bocuse). 20 національних команд змагалися за десять місць у фіналі Sirha Lyon 2027.

Конкурсні завдання були пов’язані з середземноморською кухнею та спадщиною Марселя: приготування червоної морської барбуни (барабульки) із гарнірами на основі локальних продуктів і соусу з морського їжака, а також композиції surf & turf – сепія (каракатиця) у тандемі з філе буйвола з Камаргу (Camargue Bull AOP), доповнена соусом за мотивами айолі, адаптованим під національну кухню команди.

Команди мали 5 годин 30 хвилин на виконання завдань, а журі оцінювало точність техніки, баланс смаку, креативність та здатність виразити характер кожного інгредієнта у загальній концепції.  

Перемогу здобула Данія (шеф Крістіан Веллендорф), друге місце – Норвегія, третє – Італія.

«Я дуже радий. Уся моя команда зробила щось фантастичне, для мене честь її очолити… Ми не були б конкурентами, якби не прагнули першого місця, але ми глибоко поважаємо інші країни, зокрема Францію, яка завжди на вершині», – сказав Крістіан Веллендорф, володар премії Bocuse d’Or Europe 2026.

 

Перший міжнародний чемпіонат з приготування bouillabaisse

Перший міжнародний чемпіонат з bouillabaisse практично викликав ажіотаж. По суті, буябес – як наш борщ. Це і національна гордість – і одночасно поле для творчості кожної господарки. Ну, а тим більше, для таких авторів, як уславлені кухарі, які зібралися в Марселі. У конкурсі взяли участь провідні шефи з різних країн, які готували суп за традиційною марсельською рецептурою: характерні середземноморські види риби, насичений бульйон, подача у два етапи – бульйон із грінками та соусом rouille, окремо риба та морепродукти.

Журі очолював відомий французький шеф Dominique Frérard, а серед суддів були знакові постаті французької гастрономії, включно з Guillaume Gomez, який, до речі, є особистим представником Еммануеля Макрона з питань гастрономії. Перемогу здобула команда Франції. Чомусь мене це не здивувало))).

Bocuse

Bouillabaisse – одна з найбільш символічних страв середземноморської кухні, історично пов’язана з рибальськими кварталами Марселя. Історично цей “майже суп” виник як їжа місцевих рибалок: у казан йшли ті види риби, які не продалися цього дня на ранковому ринку, але саме з цього простого рибальського супу з часом сформувався один із найвідоміших символів міста. Сьогодні буябес – це своєрідний гастрономічний код, який поєднує історію порту, локальні морепродукти та традиції середземноморської кухні. Він має приблизно таку ж культурну роль, яку для української кухні відіграє борщ.

Omnivore: професійні дискусії про сучасну кухню

Хто тримає руку на пульсі французької гастрономії, точно чув про проєкт Omnivore. Тепер це не фестиваль, а живі інтимні дискусії. У Марселі пройшли зустрічі Anchois Social Club та Sans Filet, де шефи та експерти обговорювали практичні й концептуальні питання кухні та дегустували страви. Одна з учасниць – шеф Надія Саммут (Nadia Sammut), що очолює перший мішленівський ресторан безглютенової кухні Auberge La Fenière у Любероні, розповіла, що протягом останніх 10 років вона розробляє новий цілісний підхід до гастрономії, враховуючи її вплив як на навколишнє середовище, так і на здоров’я. Вона розвиває інклюзивну кухню без глютену. У меню – прості продукти, що ростуть у її регіоні (нут, гречка, оливкова олія, цибуля тощо). Для неї простота не як обмеження, а шлях творення та самовираження.

Інший учасник проєкту Матьє Рош (Matthieu Roche) – архітектор, що став кухарем, поєднує архітектурний підхід із гастрономією, сприймаючи тарілку як структуровану композицію, з акцентом на овочі.

Зауважу підмічене: Omnivore формує дискусії не навколо швидкоплинних гастрономічних трендів, а навколо реального досвіду кухарів, їх роботи з продуктом і щоденної кухонної практики. 

Паралельно з живими розмовами під час події було представлено і перший випуск Notebook Omnivore – видання, яке виходить два рази на рік та обʼєднує інтерв’ю, репортажі, професійні портрети шефів, аналіз тенденцій і розповіді про кухню як культурне явище. 

Марсель епіцентр сучасної середземноморської гастрономії

Sirha Méditerranée підтвердила амбіції Марселя стати ключовим гастрономічним містом Південної Європи. За останні два десятиліття його кухня трансформувалася: від «міста буябесу» до сучасної сцени, де локальні продукти, мультикультурні впливи та інноваційні техніки працюють разом.

Bocuse

Шефи наголошують, що впізнаваність кухні формують морепродукти з порту, сезонні овочі Провансу, оливкова олія та прованські трави, інтерпретовані сучасною гастрономічною мовою. Наприклад, ресторан AM par Alexandre Mazzia поєднує середземноморські продукти з африканськими спеціями та сучасними текстурами. Рекомендую відвідати – це як подорож у різні світи.

Sirha Méditerranée поєднала кілька вимірів сучасної гастрономії: продукт, професійну дискусію, ресторанну практику та кулінарні змагання. Саме така структура робить подію важливою не лише для регіону, а й для всієї європейської гастрономічної сцени.

Bocuse d’Or Europe

Для Марселя поява такого салону означає новий етап розвитку гастрономічної сцени: місто поступово перетворюється з туристичного символу середземноморської кухні на місце професійних зустрічей шефів, виробників і рестораторів з усього регіону. І тут навіть складно сказати, хто кого більш прикрашає та посилює: яскраве та розмаїте легендарне приморське місто – чи казково виразна кухня європейського Півдня.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


CRÉDITS PHOTOS ALEX GALLOSI, ANNE SOPHIE NIVAL

У середині березня професійна гастрономічна індустрія Європи на кілька днів перемістилася у Марсель. Саме тут, в одному з виставкових центрів вперше проходив європейський відбір одного з найпрестижніших кулінарних турнірів світу Bocuse d’Or Europe, а також перший чемпіонат світу з приготування легендарного марсельського супу буябес (Bouillabaisse) – страви, яка для Марселя має майже сакральне значення. Але […]

10 407 пляшок історії: найбільше зібрання раритетного алкоголю України та його найцінніші скарби

Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051).


Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні.  Вона навіть занесена до української «Книги рекордів». Все так?

Назвати це колекцією, напевно, можна, але загалом, коли до мене приїжджали з «Книги рекордів», то ми домовилися називати це зібранням. Тому що є позиції, яких багато, є ті, що в одиничному екземплярі. І я не ставлю собі за мету зібрати, наприклад, повну лінійку якихось релізів. Моя ідея інша: жити цим, куштувати, знайомитися, давати можливість іншим спробувати. Відчути різницю між напоєм, випущеним у 50-х чи 60-х роках, і створеним сьогодні. Це все цікаво, несе досвід і враження. Вважаю, зібрання має жити, мінятися, бути доступним.

Кажуть: антикваріат завжди в ціні. Старі напої, мабуть, дуже коштовні?

Не обов’язково. Є позиції, що стабільно ростуть, а є ті, що фіксуються в ціні, або дорожчають помалу.

Колекційний алкоголь

З якого моменту ви почали збирати і які саме напої стали першими?

Ми з вами живемо у світі, де вінтажні напої завжди підносяться на вищий щабель. Про них говорять з пієтетом. І це спокушає. Якось, понад 15 років тому, я придбав старі іспанські вина і бренді. З часом почав їздити до Європи з метою знайти старі крамниці з раритетним алкоголем. І поступово зібрання розвивалося. Сьогодні вже колекціонери самі мене знаходять, і ми обмінюємося.

Скільки у вас екземплярів?

1 грудня 2025 року ми з Національною агенцією «Книги рекордів України» офіційно рахували моє зібрання – 10 407 пляшок. Приблизно половина – це вина, зокрема велика кількість кримських, масандровських. Друга половина, це міцні напої: лікери, бренді, коньяки, віскі, грапи, ром…

Як їх шукаєте: їдете в експедиції, відстежуєте сайти чи хтось вас орієнтує?

Тут немає однієї схеми. Десь я знайшов в інтернеті колекцію. Колись підказали друзі. Або звернувся інший колекціонер. Буваю на виставках вінтажного алкоголю. Цей світ досить тісний і щодня має свій потік інформації.

Крім того, звичайно, є аукціони, зокрема закриті, безпосередньо для колекціонерів. Вони теж дуже цікаві, тому що там зазвичай виставляються досить рідкісні екземпляри, і часто це закінчується цікавими цінами. Бо колекціонери, як правило, намагаються придбати собі в колекцію за ціною нижче ринку, щоб мати не тільки колекційний, а й економічний сенс. До війни я їздив на аукціони в Мілані, в Римі, в Барселоні. Зараз з поїздками складніше, але є можливість брати участь онлайн. Є також один закритий аукціон тільки для колекціонерів, він відбувається двічі на рік.

Куди була найвіддаленіша експедиція?

Це Португалія. А країна, звідки я завозив напої, – Японія. До речі, коньяки й віскі там часто дешевші, ніж на інших ринках. І це приваблює: на їхніх аукціонах часто можна придбати дуже цікаві речі.

Колекційний алкоголь

Реально знайти раритет в інтернеті?

Звичайно. Прописуємо назву, рік випуску, і інтернет пропонує аукціони. У Європі є аукціони з колекційним алкоголем, і по віскі, і по інших позиціях, і по винах також. Інформації багато.

Єдиний мінус: якщо продавець уже вийшов в інтернет і розмістив свій екземпляр на продаж, то, як правило, вивчив ринкові ціни і поставить повну ринкову вартість. Крім того, на європейських аукціонах ще беруть від 12 до 25% комісії, плюс доставка. Тому економічно такі покупки часто невигідні.

А коли це відбувається в приватному спілкуванні, ще й у якійсь кількості, наприклад, коли купуєш відразу 50 пляшок, тоді інша ціна, менші витрати на логістику, немає аукціонних зборів.

Які найбільш вдалі придбання вам запам’яталися?

Була така історія: під час подорожі Італією, в одному підвальчику я, несподівано для себе, придбав недорого добірку вин, віскі і коньяку. А коли почав вивчати їхню історію, виявилося, що це пляшки, випущені не пізніше початку 1900-х років. Тобто їм було понад сто років. А спочатку я навіть не зміг одразу оцінити, наскільки вони старі. Я бачив, що вони в пилюці, що там старий друк етикетки, старі акцизні марки, але наскільки саме, можна оцінити тільки тоді, коли береш пляшку в руки, дивишся на стан, на якість скла й інші деталі.

Загалом я виділив би три країни, де можна відносно дешево купити раритетні пляшки: Італія, Іспанія і Японія. Там найбільше пропозицій. Якщо ж брати північ Європи, Фінляндію, Норвегію, Великобританію, то там ціни в рази вищі.

Якщо така велика частина зібрання – це вина, і вони старі, то як ви їх оцінюєте? Лише за віком і дизайном пляшки? Чи має вагу те, що всередині?

Авжеж. Якщо, наприклад, до мене потрапила Ріоха 1922 року, близько 30 пляшок, то в такому випадку я, звичайно, одну пляшку відкриваю, пробую, зазвичай з друзями. Ділимося враженнями, оцінюємо, наскільки вінтаж живий, наскільки вино якісне, смачне. І тоді я вже розумію, в якій кондиції ця партія пляшок: чи втрачена якість, чи вино придатне до споживання, чи ще має потенціал для зберігання.

Що стосується вин, то є категорії, де можна багато зрозуміти візуально. Це міцні вина: порто, мадера, херес, солодкі вина. Високий алкоголь і вміст цукру добре їх консервують. Якщо вони не втратили колір, немає значної «долі ангела», значить, з ними все добре: пробка працює, вони збереглися, їх можна вживати чи далі зберігати.

Основні ризики існують для сухих білих і червоних вин. Тут перший рівень оцінки, знову ж таки, візуальний: рівень у пляшці, стан пробки, чи колір не втрачений. Другий, і найважливіший етап, це потенціал самого вина. Якщо це К’янті, яке не має потенціалу зберігання, це одна історія. Якщо Бароло чи інше з родини довгожителів, тоді дивимося глибше. Звичайно, можливість спробувати дає найбільше розуміння.

З огляду на ризики, сухі вина я стараюся купувати тільки ті, в яких впевнений. Витрачати кошти на вино, яке не має потенціалу і шансів бути живим, просто нерозумно. Хоча такі пропозиції є, я їх називаю «сувенірними». Навіть якщо вино вже не живе, але воно старе, його можна поставити в інтер’єрі на поличці. Я часто бачив таке і в українських барах, і за кордоном. Такі пляшки виконують естетичну функцію, створюють атмосферу у закладі.

До речі, мало хто з пересічних споживачів знає, що старі коньяки, бренді, віскі так само розкриваються, як і старі вина. І деякі з них дуже сильно змінюються в ароматі, смаку, якості – залежно від того, наскільки довго вони подихають.

Є міцні напої, яким потрібно розкриватися добу, а часом і дві. Тобто старий алкоголь потребує поваги. Тут суть не в тому, щоб відкрити і швидко випити, а в тому, щоб пізнати цей шедевр.

Колекційний алкоголь

Коли ви їздили в Португалію, що саме брали для свого зібрання?

У Португалії я купував портвейни. Були також мадери 100-120-річні.

Як орієнтуєтесь на цьому полі? От ви кажете собі: хочу купити портвейни. І що далі?

Старі пляшки дегустувати, звичайно, цікаво, але продавці точно не дадуть їх відкривати. Це, як правило, одиничні екземпляри, і якість їх оцінюється візуально по ряду факторів, які я вже називав. Що стосується виробників, то, звичайно, є популярні, топові, а є менш відомі, нішеві. Але виробник завжди впливає на вартість, це аксіома.

Та суть у тому, що ми живемо випадком. От буквально два дні тому мені прислали горілку Одеського заводу, випущену у 50-х роках. І це була посилка з Риму. Тобто ця пляшка в 50-х роках виїхала з Одеси, поїхала в Італію, там була продана, потрапила до чиєїсь колекції, пролежала 70 років, а зараз її захотіли продати, і я її побачив. Вона повертається назад в Україну, а може, навіть ще й в Одесу. Хтось із моїх друзів забере. І це якраз той момент, який в колекціонуванні кульмінаційний: кожна пропозиція несе в собі історію, несподіванку.

Назвіть найстарішу пляшку українського напою у вашій колекції.

Це «Масандра» 1936 року. «Кагор Південнобережний».

Якщо не секрет, скільки вона зараз може коштувати на ринку?

Що стосується цін на масандровські вина, це особлива історія. До окупації Криму по Україні було багато спеціалізованих масандровських магазинів. «Масандра» звучала в просторі, в інтернеті. І завдяки генеральному директору Миколі Костянтиновичу Бойку ця продукція була піднята дуже високо. Він блискучий маркетолог, чудовий керівник. Вина продавалися по три, по п’ять тисяч доларів за пляшку, виставлялися на Sotheby’s, користувалися великою популярністю у світі.

Після окупації Криму все знецінили. Почали колекційними винами видавати зарплату. Частина колекції була вивезена. Не скажу, в якій кількості, але знаю, що багато. Плюс сама продукція втратила легітимність, бо  з окупованого, вкраденого заводу. На цьому тлі впали популярність, якість і ціна. Сьогодні пляшку колекційної «Масандри» можна купити і за 100 доларів, а десь і за 300 гривень.

З іншого боку, це сигнал зібрати таку колекцію і дочекатися кращих часів.

А ще розкажу вам цікаву історію. Першим в Україні почало випускати віскі у 90-х роках сільськогосподарське виробництво «Зоря» в Рівненській області, яким керував двічі герой України Володимир Антонович Плютинський. І він був великим експериментатором.

Це віскі до мене потрапило – дуже високої якості. Найголовніше, що то, мабуть, перше українське віскі, яке експортувалося, і, між іншим, в Англію. Це дуже цікава історія про українське виробництво.

І взагалі хочу зазначити, що сьогодні в Україні, крім кримських виноробів, є багато якісних виробників, які випускають преміальну продукцію, що може конкурувати з найкращими зразками інших країн. І є вже колекціонери, які цілеспрямовано збирають саме українські екземпляри.

Колекційний алкоголь

Назвіть, будь ласка, найяскравіші пляшки у вашому зібранні.

У 1969 році в Америці випустили пляшку-бюст Черчилля. Це було зроблено на честь його Фултонської промови 5 березня 1946 року, коли він сказав, що Радянський Союз є загрозою всьому світу. Після цього почалася холодна війна і залізна завіса. Я цей реліз сприймаю як частину меседжу до наших поколінь: треба пам’ятати, що історії повторюються.

Ще один цікавий екземпляр – трав’яний лікер «Кіров», випущений в Італії у 60-х роках. З одного боку на етикетці просто написано, що це Amaro, лікер «Кіров», а з іншого, що він із центру України. Історія така: місто Кропивницький колись називалося Кіровоград, на честь одного з більшовицьких вождів, і ось за чиїмось наказом в цій місцевості зібрали трави, привезли їх в Італію, і з них зробили лікер. Уявіть собі, яка складна географія і каркаломна історія! На етикетці написано, що в цьому лікері використані трави, зібрані на українських луках. Це абсолютно унікальна річ.

Ще можу назвати італійське солодке вино 1812 року, Moscato Passito. Воно в гарній кондиції, хоч йому понад 200 років.

Як оцінюються такі речі? От, скажімо, така пляшка трав’яного лікеру. Вона ж ніде не продається. Як формується її ціна?

Якщо ми говоримо про сучасний продукт, то там усе зрозуміло: витрати, націнка виробника, транспортування, націнка продавця.

Коли ми говоримо про колекційний предмет, ситуація інша. На якісь топові продукти ринок уже сформований. На унікальні, яких мало і які рідко з’являються, ціна формується від того, наскільки ця річ комусь потрібна і наскільки високу ціну людина готова заплатити, або наскільки продавець прикипів і не хоче розлучатися зі своїм раритетом. От на стику цих двох сторін і формується вартість.

Ще є варіант визначення через аукціон. Якщо колекціонери виставляють свої лоти, то коло бажаючих торгується до певної межі, яку вони готові викласти.

Але я трохи скептично ставлюся до аукціонів, тому що вони частіше не дають реальну ринкову ціну. Люди, які купують на аукціонах, завжди враховують, що будуть ще аукціонні збори і доставка. А для власника раритету аукціонна ціна зазвичай нижча за ринок, часом на 30%, а буває й 50. Тому, якщо хтось має бажання продати рідкісний екземпляр, то аукціон – це вже остання ланка, на яку варто робити ставку.

У нас є спільний знайомий, який розповідав про якісь унікальні віскі в незвичних дизайнах з вашого зібрання. Там була пляшка у формі старого телефону. Що це за добірка?

Це американський ринок. І той Черчилль, до речі, теж звідти. У 50-х, на початку 60-х років американський ринок був насичений ромом. Ром домінував: його всі споживали, він був смачний, міцний, його було легко виробляти.

Але з’явилися віскікурні, які не могли конкурувати з ромом по собівартості. Ром був дешевший, бо зерно для віскі треба посадити, виростити, купити, обробити, дистилювати. Собівартість значно вища.

І тоді, щоб захопити свою частку ринку, почали розливати віскі, зокрема американські бурбони, у різноманітні декантери, присвячені історичним подіям або відомим образам. До 200-річчя американської революції, у формі президентів, пожежників, ретро-машинок, телефонів тощо.

Це працювало як реклама: людей приваблював уже не тільки сам напій, а й форма. А далі вони відкривали, пробували, їм подобалося, і вони поступово починали купувати віскі вже в звичайній тарі. Так у 60-х роках і відбувся перелом на користь бурбонів та віскі.

Працювали над цим активно, тому спектр випусків таких декантерів, переважно з фарфору, був величезний: фігурки Елвіса Преслі, Мерилін Монро і все, що мало якусь історичну, культурну чи візуальну цінність.

Небагатьом, в тому числі й сомельє, випадає можливість простежити, як поводяться дуже старі міцні напої. Наприклад, ром. Доводилося вам пробувати ром 50-60-річної витримки або навіть старший?

Так, доводилося. Навіть сторічні. Вони бувають шикарні. Міцні напої загалом зберігаються дуже добре. Все, чого боїться міцна група алкоголю, це пряме сонячне світло і випаровування, якщо погано працює корок.

Якщо втрачається рівень у пляшці, це зазвичай означає зниження алкоголю в напої, а отже і втрату якості. Якщо ж пляшка зберігалася грамотно, без прямого сонячного світла, корок добре працює і рівень нормальний, то це майже завжди якісний і смачний напій.

Що стосується смаку, велике значення має те, наскільки сам напій був підготовлений до старіння. Якщо ми говоримо про ром чи коньяк, який витримувався в бочках 10, 20 чи 50 років, а потім ще старів у пляшці, це дає значно вищу якість, цінність і вартість. 

Якщо ж це був напій із мінімальною витримкою, який просто пролежав у пляшці 50 років, він буде смачний, але не настільки унікальний, як той, що спочатку мав великий потенціал.

Де ви вчилися розуміти напої?

Я вчуся постійно. Усі ці 15 років я постійно шукаю літературу. До речі, Микола Костянтинович Бойко подарував мені ксерокопії архіву «Масандри». Це товстезна папка з масою фотографій і документів: указ про призначення Лева Сергійовича Голіцина головним виноробом, фотографії підвалів, погребів, як їх споруджували.

Взагалі, де бачу старі книжки про виноробство, каталоги чи інші матеріали, які несуть інформацію, я все це купую, читаю, вивчаю. Плюс до мене постійно приїжджають нові цікаві екземпляри, які я досліджую, шукаю щось про них в інтернеті.

Крім того, в мене багато друзів, які в різний час отримували титули кращих сомельє України, люди, які живуть цим і мають великі знання. Із такого спілкування теж постійно отримуєш нову інформацію. Коли ти живеш у цьому світі, не можна зупинятися.  Вважаю, що знаю надто мало, тому що цей світ безмежний.

 

Маркетинговий супровід ГС “УКРСАДВИНПРОМ”



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Колекційний алкоголь: досвід, ризики та правила оцінки вінтажних вин і міцних напоїв – про все це оглядач Drinks+ дізнавалася у людини з великим досвідом та рідкісним хобі – у колекціонера раритетних напоїв, експерта, директора санаторію «Остреч» Ігора Магаляса (@igor_0051). Ігоре, з інсайдерських джерел знаю, що у вас одна з найцікавіших колекцій раритетних напоїв в Україні. […]

15 небанальних запитань про вина, напої та філософію HLEK

.., які поставила оглядач Drinks+ власникам ресторану сучасної київської кухні «Глек» – Майї та Олександру Степовим.


Представляємо наших героїв:

Майя Степова маркетолог за фахом. Закінчила факультет маркетингу у 1995 році, входила до першого випуску маркетологів університету Гетьмана. Працювала у видавництві, пройшовши шлях від маркетолога до директорки дитячого журналу. Каже, що маркетинг її стихія: вона любить розуміти продукти, для кого вони створені, і досліджувати шляхи до цільової аудиторії.

Олександр Степовий закінчив Київський політехнічний інститут, працював у «Київенерго», здобув економічну освіту, очолював бухгалтерське видання.

З 2016 року подружжя працює разом у ресторанній сфері, розвиваючи ресторан «Глек» один із флагманів сучасної київської гастрономії.

Глек

Ваш ресторан, згідно із заявленим кредо, працює з локальними продуктами в радіусі 100 км. Чи є у вас подібний «радіус довіри» для вин? Як ви визначаєте, яке українське вино достатньо «близьке» вам не лише географічно?

М.: Так, «Глек» це ресторан сучасної київської кухні, що означає, що ми працюємо з локальними продуктами, які вирощуються або виробляються в радіусі 100 км від Києва. Ми зробили ставку на невеликі фермерські господарства, сімейні бізнеси, щоб розуміти, звідки кожен продукт і хто його виробляє.

Щодо вин: коли ми відкрилися шість років тому, вин хорошої якості поблизу було небагато, тому ми працювали з виноробнями з усієї України. Сьогодні вина Київщини показують гарні результати навіть на міжнародних конкурсах. Ми співпрацюємо з шістьма виноробами Київської області, які виробляють високоякісні вина.

Процитую нашу менеджерку: «Я хочу, щоб у нас були такі вина, щоб я з заплющеними очима взяла пляшку українського вина, поставила перед французами і вони сказали “вау!”». Наш персонал добре обізнаний у винах, ми постійно дегустуємо й орієнтуємося на їхній смак, бо саме їм продавати це вино. Воно має подобатися і нам, і співробітникам, і, звичайно, гостям.

Ви нещодавно публікували пост про знищення Шато Трубецького. Тема пам’яті у виноробстві сьогодні особливо болюча. Як вважаєте, чи достатньо в суспільстві та в HoReCa розуміння цінності українського вина?

Ол.: Я вважаю, що сьогодні українські споживачі недостатньо поінформовані про наявність українських вин і про їхню якість, яка зробила величезний крок уперед за останні 5–6 років. На жаль, багато закладів досі не пропонують наші вина або пропонують 1–2 позиції, хоча вибір набагато ширший.

Навіть працівники ресторанної сфери часто можуть назвати лише 5–6 українських виноробів, хоча тільки на Київщині їх більше десятка! Нам ще потрібно багато працювати, щоб гість, заходячи в ресторан, знав: наше вино може бути кращим за розкручені іноземні бренди за ті ж гроші. До того ж це патріотично вживати українське.

Глек

Які резони, на вашу думку, у тих, хто відмовляється ставити українські вина? Чи був у вас негативний досвід із такими аргументами?

М.: Ми впевнені, що причина одна люди не знають про українські вина і знати не хочуть. Нещодавно ми відкривали на Бесарабці точку «Глек Бістро». Там також відкрився бар, де не було жодного українського вина. Зрештою вони поставили, але лише 1–2 позиції. Найчастіше пропонують невисокої якості італійські чи новозеландські вина і не хочуть напружуватися. «Глек» є флагманом, рестораном-взірцем. Ми повинні розповідати про якість українських вин, і нам дуже допомагають конкурси та фестивалі. Але це окрема робота, якою потрібно займатися системно.

Чи є у вас вина, які сомельє подає не тому, що вони ідеально поєднуються зі стравою, а тому що вони розповідають важливу для вас історію?

М.: Майже у кожної пляшки у «Глеку» є історія. Її знає персонал і розповідає гостям, які цікавляться. Передусім про київські виноробні. Наприклад, дуже цікава історія Григорія Кулініченка, який почав вирощувати виноград у теплицях, а тепер, через зміну клімату, лози ростуть у відкритому ґрунті.

Ми розповідаємо про ігристі вина Шабо, які мають одну з найкращих лабораторій, про «Колоніст», який започаткував історію Одеського Чорного. Історії продають   ми любимо й хочемо їх розповідати.

Як ви ставитеся до ідеї «винної терапії» у воєнний час – як до способу повернути собі  та гостям відчуття нормальності, краси, життя?

М.: Ми вважаємо, що працівники й гості ресторану схожі на власників за цінностями, життєвими правилами і мудрістю. Для нас з Олександром винна терапія дуже важлива ми майже щодня п’ємо 1–2 келихи вина й отримуємо і розслаблення, і задоволення. Головне не переходити межу. До нас приходять люди, яких ми знаємо роками: культурні, освічені, ті, хто вміє працювати й відпочивати. Вино допомагає тримати баланс між навантаженням і розслабленням.

Українські автохтони – одна з найцікавіших тем сьогодні. Який білий сорт, на вашу думку, має шанс стати «українським характером»?

Ол.: На мою думку, це буде Сухолиманський Білий. Він дуже розповсюджений, має багато насаджень, з ним легко працювати, він витривалий до природних умов. Є також сорт Загрей, виведений в інституті Таїрова. З нього роблять цікаві петнати й сухі вина, але його всього 4,5 га багато не зробиш. А з Сухолиманським винороби працюють дуже вдало, вже навіть ігристі роблять.

Глек

Чи були випадки, коли вино змінювало ваше бачення страви, а не навпаки?

М.: Так, звісно. Бували випадки, коли вино змінювало страву. Коли сомельє проводять дегустації з акцентом на фудпейринг, вони сідають разом із шефом, який придумує концепцію страв, а потім регулюють смак під вина. Іноді це переростає у суперечку між шефом і сомельє, і ми виступаємо арбітрами. Нещодавно на благодійній вечері з фондом «Землячки» гостьова шефиня Наталія Нікішина приготувала качку з соусом і чіпсами з буряку страва ідеально поєдналася з розе «Коралі» Руслана Ковалевського. На дегустації вин «Бейкуш» чудово поєдналися парові вареники з яловичиною і піно нуар.

У ваших постах багато про дружбу, людяність і спільність. Чи є у винній карті позиції, обрані через людей, а не лише через стиль чи технологію?

М.: Наші особисті стосунки з виноробами величезна цінність. Це цікаві, інтелігентні люди, які часто займаються й іншими бізнесами. Коли є гарні стосунки, хочеться поставити більше їхніх вин. Інколи ми навіть просимо менеджерів додати те чи інше вино. Але якість  найголовніше. Адже це для наших гостей, серед яких багато іноземців. Ми подаємо найкраще, бо представляємо Україну перед світом.

Які риси – смакові чи людські – є визначальними, щоб сказати: «Так, це наш винороб»?

Ол.: В Італії є прислів’я: «Виноград має бачити тінь свого господаря». Ми спілкуємося з виноробами, щоб знати, яка тінь лягає на виноград і яке вино вони роблять. Ми були майже на 40 українських виноробнях, знаємо виноробів і енологів особисто, бачили виноград і землю. Ми знаємо вино не лише за етикеткою, а й за теруаром. Це дуже важливо.

Глек

Чи плануєте створити власний «винний ритуал» HLEK?

М.: Цей ритуал уже створено. Ми першими заявили про пейринг Одеського Чорного і борщу інші сомельє підхопили тему. У зв’язку з цим на цьогорічній Всеукраїнській продуктовій виставці нас попросили розповісти про фудпейринг і додану вартість у ресторані. Ми будемо робити тейстинг із борщем і Одеським Чорним.

Нещодавно у «Глеку» був захід до дня народження Малевича. Ми створили арт-борщ у вигляді чорного квадрату з чорного хліба і подали до нього ОЧ від виноробні Demidi. Борщ у нас теж незвичайний без м’яса і картоплі, зі спеціальною сумішшю спецій.

Назвіть топ-5 вин, які вразили вас останнім часом.

Ол.: Нас вразили багато вин. Ось кілька: «Загрей», виноробня Narovylo унікальний сорт, фантастичне біле вино. «Каберне» від Adama Winery  натуральне, легке, дуже цікаве.  «Одеський Чорний» від VINOMAN питке, збалансоване, без «борщового набору». GIGI, виноробня Володимира Гігінеішвілі класичний оранж із ркацителі в квеврі. «Буккеро» від Vino Demidi насичене, авторське, потужне. Magnum Opus від «Колоніст»   найкраще вино з Одеського Чорного, яке ми куштували.

Чи є у вас вина або напої, які ви вважаєте «винагородою за сміливість» для гостей, які цікавляться особливими винами?

Ол.: Так. Наприклад, унікальні натуральні вина Adama Winery. Винороб  дуже цікава особистість. Його вина абсолютно натуральні без дріжджів і консервантів. Навіть червоні краще подавати охолодженими.

Що скажете про медові, ягідні та фруктові вина? Чи мають вони потенціал у ресторанах?

Ол.: Ми двома руками за розширення асортименту напоїв не лише з винограду, а й ягідних, медових   це українська традиція. Мед – наша національна спадщина. У нас багато цікавих медових напоїв, фруктових вин малинових, вишневих. Цей напрям треба розвивати й підтримувати. Наприклад, «Сікера» від «Медового Спасу»  їхній продукт поступово стає відомим. Але власник Сергій Липко пройшов дуже довгий шлях. Будь-який виробник має стукати у всі двері, особисто йти у ресторани зі своїм продуктом. Як це зараз робить, скажімо, пан Роман Войтків з Дрогобича – дякуючи його ентузіазму, віднедавна в нашому ресторані представлені його унікальні преміальні напої ТМ «Дикий мед» – апіфітобальзами-медаки та медівки, або як в давнину їх називали, – питні меди.

Якби вам довелося описати сучасне українське вино однією фразою?..

Ол.: Якщо коротко: ми вже навчилися робити гарне вино, час навчитися пити своє.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

.., які поставила оглядач Drinks+ власникам ресторану сучасної київської кухні «Глек» – Майї та Олександру Степовим. Представляємо наших героїв: Майя Степова – маркетолог за фахом. Закінчила факультет маркетингу у 1995 році, входила до першого випуску маркетологів університету Гетьмана. Працювала у видавництві, пройшовши шлях від маркетолога до директорки дитячого журналу. Каже, що маркетинг – її стихія: […]

Суші поза Японією: як змінюється культура споживання, що трансформує pairing-рішення

Карина Москальчук – суші-шеф, підприємець, лауреат національної відзнаĸи «Знаĸ яĸості», еĸсперт у сĸладі журі національної нагороди, учасниця редĸолегії міжнародного фахового видання, автор науĸових публіĸацій. Має професійний досвід роботи в Уĸраїні, Європі та США, проводить майстер-ĸласи та навчає персонал заĸладів. Спеціально для Drinks+ Карина дослідила метаморфози культури суші за межами Японії та як разом з цим змінюється пейрінг.


Для мене тема суші поза Японією – не теоретична. Я працювала в різних гастрономічних ĸонтеĸстах, маю праĸтичний досвід у Європі, Уĸраїні та США, навчаю персонал і проводжу майстер-ĸласи для майбутніх фахівців галузі. Саме тому я дивлюся на суші не лише яĸ на страву, а яĸ на систему смаĸу, сервісу й професійних стандартів, яĸа в різних ĸраїнах змінюється по-різному.

Суші давно перестали бути лише японсьĸою стравою. Сьогодні це глобальна гастрономічна мова, яĸа в ĸожній ĸраїні звучить по-своєму: десь ближче до мінімалізму і чистоти продуĸту, десь – до ясĸравої теĸстури, соусів і ефеĸтної подачі. Разом із самими суші змінюється і напій, що до них пропонується. Те, що в Японії сприймається яĸ природне продовження страви, у Європі або США може трансформуватися в зовсім іншу гастрономічну пару. Саме тому говорити про pairing із суші сьогодні потрібно ширше, ніж у формулі «суші = саĸе».

Суші

Японсьĸий підхід: менше ефеĸту, більше точності

У традиційному японсьĸому сприйнятті суші – це насамперед про баланс рису, риби, температури, теĸстури й пропорції. Тут важлива не ĸільĸість елементів, а точність. Саме тому ĸласичні суші не потребують агресивного супроводу. Напій має не переĸривати смаĸ, а очищувати рецептори, підтримувати деліĸатність риби й підĸреслювати умамі, солоність і ĸислотність рису. У розмовах про японсьĸий ĸонтеĸст за межами Японії саĸе часто подають яĸ єдиний «правильний» напій до суші, але це спрощення: у самій Японії з суші таĸож пов’язують чай і легĸе пиво, а частина фахівців прямо вĸазує, що саĸе історично не завжди було очевидною парою саме до рисових страв.

У професійному сенсі японсьĸий підхід для мене – це шĸола точності. Яĸщо продуĸт яĸісний, а рис приготовлений правильно, pairing не повинен домінувати. Його завдання – підтримати струĸтуру страви, а не переĸрити її.

 

Коли суші виходять за межі Японії, вони змінюють власний хараĸтер

Поза Японією суші почали розвиватися не яĸ ĸанон, а яĸ жива адаптивна ĸухня. Один із найвідоміших символів цієї трансформації – California roll: inside-out рол, у яĸому рис опинився зовні, а смаĸ став зрозумілішим для західного споживача завдяĸи авоĸадо, ĸрабу та огірĸу. Саме цей тип ролу багато в чому прислужився точĸою входу до культури суші для масової америĸансьĸої аудиторії.

Америĸансьĸа ĸультура змінила суші радиĸально. У ній стало більше:

  • соусів,
  • вершĸових теĸстур,
  • spicy-елементів,
  • темпури,
  • ĸонтрастів солодĸого, солоного і хрустĸого,
  • візуального «вау-ефеĸту».

Європейсьĸа еволюція, на мій погляд, пішла іншим шляхом. Вона рідше прагне маĸсимальної ясĸравості за будь-яĸу ціну. Частіше – це спроба поєднати японсьĸу аĸуратність із лоĸальним відчуттям естетиĸи, гастрономічної ĸультури та авторсьĸої інтерпретації. У результаті європейсьĸі суші часто опиняються між двома полюсами: між дисципліною й творчістю.

Разом із суші неминуче змінюється і pairing

Саме в цей момент стає очевидно, що pairing залежить не від назви страви, а від її реальної гастрономічної природи.

Коли ми говоримо про ĸласичне нігірі з білою рибою або чисте сашимі, напій має бути маĸсимально деліĸатним. Коли ж перед нами рол із лососем, авоĸадо, spicy mayo або темпурним елементом, це вже зовсім інша задача. Тут напій повинен працювати не лише з рибою, а й із жирністю, ĸремовістю, обсмаженням, солодĸістю соусу чи гостротою.

Саме тому поза Японією суші почали аĸтивно поєднувати не лише із саĸе, а й з іншими напоями – насамперед із білими винами з хорошою ĸислотністю, ігристими, лагерами, а іноді й із більш сучасними гастрономічними рішеннями. Приміром, Michelin Guide серед універсальних напрямів для суші оĸремо виділяє вина з низьĸим алĸоголем і цитрусовою ĸислотністю; серед найбільш логічних стилів у професійному середовищі регулярно з’являються Riesling, Grüner Veltliner, Sauvignon Blanc, Chablis та інші свіжі білі.

З мого досвіду, це абсолютно логічно. Тому що суші – це не про «важĸий» напій. Це про чистоту, свіжість і точність післясмаĸу.

 

Не лише саĸе: що насправді працює з суші

Саĸе. Саĸе залишається важливою частиною розмови про суші, але його роль сьогодні треба розуміти тонше. Це не автоматичний вибір «до всього», а напій, яĸий може бути дуже вдалим у продуманих ĸомбінаціях – особливо з сашимі, деліĸатними нігірі й чистими рибними профілями. Проблема не в саĸе, а в шаблоні, яĸий не враховує стилю страви.

Японсьĸе пиво. Легĸий лагер – один із найбільш недооцінених варіантів. Він освіжає, прибирає зайву жирність, працює з темпурою, гострими ролами та casual-форматом суші. Це pairing без претензії, але саме тому часто дуже влучний.

Рислінг та інші білі вина. Яĸщо говорити про універсальний винний напрямок для суші, то я б поставила на свіжі білі з чітĸою ĸислотністю. Саме тому Riesling таĸ часто з’являється в pairing-розмовах про азійсьĸу ĸухню: він може працювати і з деліĸатною рибою, і з гострішими соусами, і з більш ароматними елементами. Вино тут не повинно бути важчим за страву. Його завдання – підтримати, освіжити і підĸреслити струĸтуру смаĸу.

Ігристі. Для суші ігристі часто працюють навіть ĸраще, ніж від них очіĸують. Бульбашĸи очищують рецептори, ĸислотність освіжає, а легĸа теĸстура не тисне на рибу. Особливо вдало це працює з лососем, ĸреветĸою, ролами з хрустĸими елементами та більш святĸовим форматом подачі.

Michelin таĸож прямо відзначає, що low-alcohol wines with citrus acidity є хорошим вибором для суші.

Суші

Маямі і новий ĸонтеĸст pairing: чому поруч із суші дедалі частіше з’являється теĸіла

Маямі – це оĸрема гастрономічна сцена. Тут дуже відчутні латинсьĸий вплив, ĸоĸтейльна ĸультура, lifestyle-подача та орієнтація на premium-сегмент. І саме в таĸому середовищі pairing із суші вже давно не обмежується ĸласичними японсьĸими рамĸами.

У моїй роботі в Маямі це особливо помітно: гість тут часто очіĸує не лише яĸісної страви, а цілісного досвіду – подачі, атмосфери, напою, візуального ритму вечора. Саме тому pairing у таĸому місті читається ширше: не лише яĸ гастрономічна точність, а і яĸ частина сучасної dining-ĸультури.

На загальноамериĸансьĸому рівні ĸатегорія tequila/mezcal залишається однією з найсильніших: за даними Distilled Spirits Council, у 2024 році її продажі в США зросли на 2,9% і досягли 6,7 млрд доларів. Паралельно в Південній Флориді добре видно висоĸий інтерес до агавової ĸультури: Miami New Times у 2024 році писав про визнання двох лоĸацій Південної Флориди серед найĸращих mezcal-барів ĸраїни, а сама лоĸальна сцена регулярно просуває agave lounges і велиĸі tequila/mezcal selections.

Чи означає це, що теĸіла «ĸраща» за саĸе? Ні. Але це означає, що в сучасному місьĸому ĸонтеĸсті суші починають читатися не лише яĸ японсьĸа традиція, а яĸ частина глобальної гастрономії. І тоді pairing теж стає глобальним.

 

Чи пасує теĸіла до суші

Моя відповідь – таĸ, але не будь-яĸа і не до будь-яĸих суші. Найціĸавіше тут працює blanco tequila. Саме її чистіший, свіжіший, більш цитрусовий і мінеральний профіль може добре взаємодіяти з:

  • нігірі з білою рибою,
  • хамачі,
  • гребінцем,
  • ĸреветĸою,
  • ролами з цитрусовими аĸцентами,
  • позиціями з легĸою гостротою.

Натомість більш витримані стилі вже несуть у собі інший гастрономічний напрямок і підходять далеĸо не до всіх суші. У професійному pairing тут важливо не слідувати моді, а дивитися на жирність, температуру, соуси, хруст і післясмаĸ.

У Маямі таĸа пара виглядає особливо органічно, бо вона збирає одразу ĸільĸа лоĸальних ĸодів: seafood culture, cocktail culture, premium dining і любов до чистих, ясĸравих смаĸів. Саме тому для мене blanco tequila з певними видами суші – це не спроба здивувати, а цілĸом логічне pairing-рішення в ĸонĸретному місьĸому й гастрономічному ĸонтеĸсті.

Профільні медіа про pairing таĸож прямо пишуть, що blanco добре працює з сирою рибою, морепродуĸтами та spicy sushi.

суші

У чому головна різниця між японсьĸими, америĸансьĸими та європейсьĸими суші

З мого професійного досвіду, різниця полягає не лише в інгредієнтах. Вона – у філософії.

Японсьĸі суші – це точність, тиша і повага до продуĸту.

Америĸансьĸі суші – це адаптація, ĸомфорт і виразний смаĸ.

Європейсьĸі суші – це баланс між техніĸою, естетиĸою і сучасною гастрономією.

Японія вчить не перебільшувати. Америĸа вчить працювати з емоцією та доступністю. Європа вчить не боятися авторсьĸого почерĸу, але не втрачати відчуття міри.

І саме від цього напряму залежить pairing.

До деліĸатних суші не можна підходити таĸ само, яĸ до ролів із темпурою та ĸремовими соусами. Сьогодні у світі немає одного «правильного» напою до суші – є правильнее розуміння того, яĸі саме суші перед тобою.

 

Суші яĸ глобальна ĸухня вимагають нового професійного мислення

Я бачу це не лише у власній праĸтиці, а й у роботі з персоналом та під час майстер-ĸласів: сучасне розуміння суші потребує від фахівця не механічного повторення техніĸи, а глибоĸого прочитання продуĸту, теĸстури та гастрономічного ĸонтеĸсту.

Сьогоднішня розмова про суші має бути глибшою за шаблони. Суші більше не існують лише в межах одного ĸультурного ĸоду: вони стали частиною світової ресторанної мови, а отже і pairing поруч із ними заĸономірно еволюціонує.

Сильний pairing починається не з модного напою, а з точного розуміння самої страви – її теĸстури, температури, жирності, ролі соусу, рівня умамі та логіĸи подачі. Саме тому сучасна ĸультура суші вимагає від фахівця не шаблонних рішень, а професійного мислення. І в цьому, на мою думĸу, сьогодні полягає головна трансформація суші поза Японією.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Карина Москальчук – суші-шеф, підприємець, лауреат національної відзнаĸи «Знаĸ яĸості», еĸсперт у сĸладі журі національної нагороди, учасниця редĸолегії міжнародного фахового видання, автор науĸових публіĸацій. Має професійний досвід роботи в Уĸраїні, Європі та США, проводить майстер-ĸласи та навчає персонал заĸладів. Спеціально для Drinks+ Карина дослідила метаморфози культури суші за межами Японії та як разом з цим змінюється […]

Вино Поділля: історія ZELENYTSI WINERY

Дует батька і сина – виноробів Анатолія та Володимира Зелениць – створює вино в унікальному терруарі, де сама природа підказує смаки та аромати. Їхні виноградники розташовані в серці НПП «Подільські товтри», на південних схилах поблизу історичного містечка Кам’янець-Подільського. Мікроклімат і ґрунти цього регіону здавна вважаються перспективними для виноробства, і Зелениці лише підтверджують це власною практикою. Перші саджанці з’явилися у 2015 році, а сьогодні площа виноградників перевищує 6 га і в планах розширення – до 10.


У 2017 році родина заклала виробництво та підвали, а перше професійне вино – з урожаю 2018 року. З того часу ZELENYTSI WINERY працює у власному стилі: чесно, чисто, з відчутною любов’ю до експерименту.

ZELENYTSI WINERY

Консультантами виноробні є молоді, але талановиті і відомі енологи Аліна Тенетка та Маша Скорченко. В асортименті білі, рожеві, червоні вина. Сухі, напівсухі та напівсолодкі. З витримкою в дубі та без. Вже урожай 2024 року дав 30 тисяч пляшок – що демонструє стабільність і зростання. Серед сортів-фаворитів: Цитронний Магарача, Мускат Дублянський, Йоханнітер, Ла Креснт, Юпітер, Мускат Блау, Монарх Технічний, Одеський Чорний, Гурзуфський Рожевий. Звертаємо увагу на перше вино з Одеського Чорного: винограднику лише три роки, але винороби зуміли досягти потрібних кондицій, підв’яливши ягоди. Результат – одне з найперспективніших вин колекції.

У 2021 році в Кам’янці-Подільському відкрився фірмовий магазин «Родинна виноробня», де можна продегустувати всі позиції. Виноробня в селі Боришківці також приймає гостей. Перші нагороди вже окреслюють потенціал господарства. Сортове біле сухе «Цитронний Магарача», ТМ ZELENYTSI, отримало 87,63 бала – один із найвищих результатів відбору – та було представлено на 46-му конгресі OIV.

ZELENYTSI WINERY – це історія, щойно розпочата. Вона – про землю, яка щедро віддячує тим, хто працює з натхненням. І про родину, яка створює вино, здатне розповісти про повагу, любов і Поділля більше, ніж будь-які слова.

ZELENYTSI WINERY



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Дует батька і сина – виноробів Анатолія та Володимира Зелениць – створює вино в унікальному терруарі, де сама природа підказує смаки та аромати. Їхні виноградники розташовані в серці НПП «Подільські товтри», на південних схилах поблизу історичного містечка Кам’янець-Подільського. Мікроклімат і ґрунти цього регіону здавна вважаються перспективними для виноробства, і Зелениці лише підтверджують це власною практикою. […]

Paris. Ruffino. Signature Tour

Мистецтво італійського виноробства у супроводі високої гастрономії: вечеря Ruffino Signature Tour у Bvlgari Hotel Paris продемонструвала вина зіркового бренду у двох блискучих ролях на одному івенті. Оглядач Drinks+ Олександра Міненко-Декамп (Oleksandra Minenko-Decamps) одержала можливість особисто переконатися в цьому.


Сцена – Bvlgari Hotel Paris

10 лютого 2026 року в самому серці Парижа, у розкішній атмосфері Bvlgari Hotel Paris, відбулася ексклюзивна гастрономічна вечеря Ruffino Signature Tour – подія, де висока кухня, великі італійські вина та сучасне мистецтво виноробства поєдналися в довершеній гармонії.

 

Місцем проведення став ресторан Il Ristorante – Niko Romito, відомий витонченим сучасним прочитанням італійської гастрономії, і де традиції розкриваються через мінімалізм, точність і чистоту смаку.

Атмосфера вечора втілювала філософію luxury lifestyle – елегантність, увагу до деталей і бездоганний гастрономічний баланс.

Ruffino – зірка у сузір’ї Тоскани

Винний дім Ruffino, заснований у 1877 році, є одним із символів Тоскани та визнаним представником італійської виноробної спадщини. Історія господарства – це поєднання традицій та інновацій, де повага до теруару гармонійно співіснує з сучасними виноробними підходами. В цьому році один з маєтків Ruffino – зокрема, Tenuta Ruffino Poggio Casciano  з серця зони Кьянті, став номінантом премії  Wine Travel Awards 2025–2026 в категорії Brand – the Visiting Card of the Country – запрошуємо любителів fine wine з 11 березня проголосувати за цю видатну локацію на карті італійських винних маршрутів.

 

Ну, а паризький Signature Tour став для усіх запрошених гостей – журналістів провідних міжнародних медіа, дистрибьюторів, експертів винного світу – можливістю глибше зануритися у філософію Ruffino: від класичних інтерпретацій Chianti до сучасних образів тосканських вин.

 

Головна прем’єра вечора Garzaia

Акцентним вином презентації стало Garzaia, створене талановитим виноробом Ольгою Фузарі (Olga Fusari) – виразне Bolgheri Superiore, що уособлює нове покоління тосканських вин.

Купаж: Cabernet Franc – 70%, Merlot – 30%.

Витримка в баріках протягом 18 місяців надає вину глибини, структури та витонченої текстури.

Garzaia демонструє баланс сили й елегантності: ноти чорних ягід, спецій і благородної деревини поєднуються з шовковистими танінами та довгим гастрономічним посмаком. Це вино стало емоційним центром вечора – символом сучасного бачення Bolgheri.

Представлені вина

Ruffino

La Solatia Pinot Grigio 2024 Toscana IGT

Біле тосканське вино, частково вінiфіковане в керамічних амфорах, що підсилює текстуру та складність.

Профіль: цитрусова свіжість, мінеральність, елегантна структура.

Pairing: ідеально супроводжувало рибні страви.

La Solatia Pinot Grigio 2024 Toscana IGT

La Solatia Toscana IGT 2024

La Solatia Toscana IGT 2024 – сучасне тосканське кюве, що демонструє інноваційний стиль Ruffino.

Купаж: Syrah (46%), Petit Verdot (20%), Cabernet Franc (17%) та Cabernet Sauvignon (17%).

Часткова витримка у керамічних амфорах 6 місяців підкреслює текстуру вина, зберігаючи свіжість та чистоту фруктового профілю.

У ароматі – темні ягоди, спеції та легка мінеральність. Вино гармонійно поєднувалося з м’ясними стравами меню, особливо з maialino croccante з апельсиновим соусом.

La Solatia Toscana IGT 2024

Chianti Classico Gran Selezione Riserva Ducale Oro 2021 DOCG

Історичне кюве Ruffino: Sangiovese – 80%, 10% Merlot, 5% Cabernet Sauvignon, 5% Colorino.

Ароматика: вишня, спеції, легкі тютюнові ноти.

Стиль: структурований, гастрономічний, з потенціалом витримки.

Chianti Classico Gran Selezione Riserva Ducale Oro 2021 DOCG

Vin Santo del Chianti Serelle 2021

Десертне вино з підв’яленого винограду Malvasia de Chianti та Trebbiano (Toscane), витримане 36 місяців у традиційних невеликих бочках caratelli.

Ноти сухофруктів, горіхів і карамелі формують глибокий, насичений смак із благородною солодкістю.

Vin Santo del Chianti Serelle 2021

 

Гастрономічний супровід:

Меню вечора було побудоване навколо ідеї гармонійних food & wine pairings:

Ventresca di tonno arrosto (животики тунця) з фенхелем і цитрусами – підкреслила свіжість Pinot Grigio.

Ravioli di vitello alla Genovese (генуезькі равіолі з яловичиною) із соусом Parmigiano Reggiano – розкрили структуру Chianti Classico.

Maialino croccante all’arancia  (молочне порося зі хрусткою скоринкою та з апельсином) – ідеальна пара до Garzaia, що посилила його глибину та ароматичну складність.

Завершальною солодкою нотою виступав класичний Tiramisù – витончене завершення вечора в гармонії з Vin Santo.

Luxury experience

Вечеря в Bvlgari Hotel Paris стала не просто дегустацією, а видатним досвідом навіть для досвідчених дегустаторів і винних експертів. Адже то був визначний момент, коли уславлена італійська гастрономія, велике виноробство й люксова естетика поєдналися в ідеальній гармонії.

Витонченість ресторану Il Ristorante – Niko Romito підкреслила філософію вечора: чистота смаків, точність виконання та елегантна подача, що розкриває характер кожного вина через гастрономічний супровід.

Ruffino

Бездоганний сервіс, увага до деталей і гармонія смаків перетворили цей вечір на справжню гастрономічну подорож вишуканими італійськими шляхами – до того сакраментального мистецтва життя, де тонкий діалог між вином та кухнею звучав талановитою одою на честь дольче віта.

 



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!


 

Мистецтво італійського виноробства у супроводі високої гастрономії: вечеря Ruffino Signature Tour у Bvlgari Hotel Paris продемонструвала вина зіркового бренду у двох блискучих ролях на одному івенті. Оглядач Drinks+ Олександра Міненко-Декамп (Oleksandra Minenko-Decamps) одержала можливість особисто переконатися в цьому. Сцена – Bvlgari Hotel Paris 10 лютого 2026 року в самому серці Парижа, у розкішній атмосфері Bvlgari Hotel Paris, […]

Garzaia Bolgheri Superiore 2023: нове вино Ruffino

Італійська виноробня Ruffino представляє Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 – перший Bolgheri Superiore в історії дому, створений виключно з винограду власних виноградників. Нове вино стало важливою віхою в розвитку компанії та символом її амбіцій у одному з найпрестижніших виноробних регіонів світу.


Проєкт Garzaia народився у 2023 році, коли Ruffino оголосила про придбання виноградників в апеллясьйоні Болгері, розташованому вздовж узбережжя Ліворно. Сьогодні Bolgheri DOC об’єднує лише 75 виробників і вважається еталоном тосканських вин бордоського стилю. Саме тут Ruffino прагнула створити вино, здатне передати характер території через автентичне й виразне бачення.

Вино та терруар

Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 виробляється з винограду з зони Le Sondraie на півночі Болгері. Місцеві піщано-глинисті ґрунти з невеликим вмістом вапняку створюють хороші умови для вирощування міжнародних сортів.

Купаж вина відображає класичний стиль регіону: 70% Cabernet Franc, який надає структурі, глибини та ароматичної складності, доповнений Merlot, що забезпечує м’якість, округлість і гармонію.

Вегетаційний сезон 2023 року в Болгері характеризувався стабільною сонячною погодою. Єдиний інтенсивний дощ наприкінці серпня поповнив водні запаси ґрунту, дозволивши лозам краще перенести літню спеку та забезпечити повільне, повне дозрівання ягід.

Вино витримується 18 місяців у французьких дубових барріках: 70% нових і 30% другого використання, що дозволяє зберегти характер терруару та підкреслити індивідуальність кожного сорту.

«Garzaia – це елегантність, витонченість і чисте втілення Болгері», – підсумовує винороб Ольга Фузарі (Olga Fusari).

Ruffino

Назва, що має сенс

Назва Garzaia походить від італійського слова, яким називають місця гніздування чапель – природні оази, де різні види птахів співіснують у гармонії, часто зовсім поруч один з одним, у балансі між сушею та водою. Це поняття точно передає дух Болгері – регіону з глибоким історичним корінням і унікальним ландшафтом.

Винороб: Ольга Фузарі

За створення Garzaia відповідає Ольга Фузарі, старша винороб Ruffino, яка приєдналася до компанії у жовтні 2023 року. Попри молодий вік, вона має понад 20 років професійного досвіду та є випускницею факультету виноградарства й енології Флорентійського університету.

До приходу в Ruffino Ольга 18 років працювала в Ornellaia, де спеціалізувалася на купажах бордоського стилю. Свою кар’єру вона розпочала там у 2005 році як стажер під час збору врожаю, а згодом обіймала посаду асистента винороба та стала членом офіційної дегустаційної комісії Bolgheri DOC. У 2016 році Фузарі була призначена головним виноробом Ornellaia.

Її міжнародний досвід включає роботу в Аргентині (Bodega Rolland), навчання за програмою Master of Vineyard and Winery Management у Bordeaux Sciences Agro, а також виноробну практику у Новій Зеландії на виноробні Selaks Winery у 2025 році.

Сьогодні Ольга Фузарі відповідає за преміальні вина Ruffino з Болгері, а також за проєкти Poggio Casciano поблизу Флоренції та La Solatia в Монтериджоні, включно з винами Modus, Modus Primo, Alauda та La Solatia IGT Toscana.

Ruffino

Вихід на ринок

Garzaia Bolgheri Superiore DOC з’явиться у продажу з 1 березня 2026 року та посяде місце серед найкращих вин Ruffino, доповнивши портфель великих тосканських червоних вин поруч із Riserva Ducale Oro Chianti Classico Gran Selezione DOCG та Greppone Mazzi Brunello di Montalcino DOCG.

Цей реліз ще більше зміцнює присутність Ruffino в ключових виноробних регіонах Тоскани – шлях, розпочатий майже 150 років тому, й досі керований прагненням до тосканської досконалості.

Ruffino у Wine Travel Awards

У 2026 році Ruffino стала номінантом п’ятого, ювілейного сезону Wine Travel Awards, підтверджуючи свій статус не лише як видатного виноробного дому, а й як винного напрямку світового рівня. Tenuta Ruffino Poggio Casciano – перлина в серці К’янті за кілька кілометрів від Флоренції – поєднує понад 140 років виноробної майстерності з сучасним дизайном, гастрономією та мистецтвом гостинності. Вілла Casa Ruffino, виноградники, ресторан Tre Rane та Wine Relais – невеликий готель на території маєтку з вісьмома номерами та видом на тосканські пагорби – створюють атмосферу справжньої Тоскани. Тут усе продумано до деталей: від вин до оливкової олії власного виробництва з маєтку Santedame, що підкреслює стиль і традиції Ruffino.



Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк  сприймаємо як тост!


 

Італійська виноробня Ruffino представляє Garzaia Bolgheri Superiore DOC 2023 – перший Bolgheri Superiore в історії дому, створений виключно з винограду власних виноградників. Нове вино стало важливою віхою в розвитку компанії та символом її амбіцій у одному з найпрестижніших виноробних регіонів світу. Проєкт Garzaia народився у 2023 році, коли Ruffino оголосила про придбання виноградників в апеллясьйоні […]

Украина