Рікардо Ф. Нуньєс: «Виробництво вина в Україні сьогодні – це подвійна пристрасть: до вина і до свободи»
Це інтерв’ю спочатку планувалося провести електронною поштою майже два місяці тому. Втім, доктор Рікардо Ф. Нуньєс наполіг на особистій розмові з Drinks+. Адже в нинішні часи думки підприємців мають значно більший резонанс, ніж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. «Люди не повинні мати жодних сумнівів щодо того, як бізнес-лідери бачать майбутнє світової економіки, зокрема українського виноробства. Ось чому, – пояснив свою позицію пан Нуньєс, – краще проговорити такі речі особисто. Це єдиний спосіб передати щирі думки без домислів». Викликом стало знайти час на повноцінну розмову у його українському графіку – хоча, як він сам зізнається, відвідує нашу країну частіше, ніж можна було б припустити. Доктор Нуньєс під час цієї розмови був, як завжди, – прямолінійний, вдумливий, дидактичний і часом безкомпромісно відвертий – особливо коли йшлося про тих, «хто сьогодні завдає великої шкоди виноробній галузі країни».
Ви маєте один з найгрунтовніших досвідів серед усіх знайомих нам візіонерів щодо розвитку виноробства, адже не лише володієте виноробнями в таких країнах, як Аргентина, Іспанія, Італія, США та Україна, але й інвестували в роздрібну мережу, дистрибуцію та виноградники. Крім того, берете участь у провідних фахових конференціях світу – як от організованих OIV – та міжнародних конкурсах вищого рівня. У 2025 році ви отримали Почесну нагороду OIV, і, як ми від вас чули, багато хто з науковців вважає, що саме вам належить очолити нову глобальну організацію, яка об’єднає приватні асоціації виноградарів і виробників алкогольних напоїв. Ви також, без сумніву, є однією з ключових фігур винної індустрії України. Це дає широку й особисту перспективу щодо глобального ринку. Перше запитання, що виникає: як встигаєте за всіма процесами?
Рікардо Ф. Нуньєс: Ви надзвичайно щедрі, приписуючи мені стільки здібностей. Проте, коли я спілкуюся з професорами різних університетів або науковцями з OIV, відчуваю певне розчарування: мені хотілося б описувати економічні та фінансові явища світу чисельно – через причину й наслідок – або пояснювати з фізико-хімічною точністю причини опустелювання земель. Натомість лише бачу явище, і досвід підказує: коли відбувається «це», далі слідує «те». Але я хотів би вміти викладати це мовою цифр.
На жаль, у моїй юності навчання означало стати юристом, лікарем або інженером. Я обрав перше, хоча це тривало недовго, бо моїм справжнім покликанням був бізнес. Саме тому здається, що я займаюся багатьма речами, але повірте – у вині я знайшов сенс життя, і відчуваю, що роблю те, для чого створений.
Можете з висоти свого досвіду спрогнозувати, наскільки критичним є нинішній спад виробництва та споживання, як довго регрес триватиме?
Ми переживаємо глибоку кризу, яка, на мою думку, досягне дна між 2026 і 2027 роками. Деякі причини зародилися понад 35 років тому, інші – під час фінансових криз XXI століття, частина закріпилася в період пандемії, а деякі пов’язані з еволюцією людства.
У 2024 році площа виноградників і рівень споживання у світі були, як у 1960-му, – і це відкат на понад 60 років. Це сталося не лише через зміну клімату чи «війну проти вина», яку розгорнула Всесвітня організація охорони здоров’я. Пів століття тому народилося останнє покоління, яке сприймало входження у світ вина як соціальний і культурний символ прогресу. Сьогодні нові покоління починають із пива або міцніших напоїв – вони дешевші. Ті, хто прагне коктейлів, обирають RTD (Ready-To-Drink) або бюджетні мікси на кшталт Aperol Spritz. А ті, хто надає перевагу напоям, що пахнуть алкоголем (хоча не обов’язково мають його в складі), вже мають безліч варіантів.
Водночас п’ятдесят років тому з’явилося покоління – як виробників, так і споживачів, – яке заклало основи сучасного виноградарства. Його нині змінює інше покоління, що вимагає революції. Багато молодих споживачів виросли, спостерігаючи дві-три економічні кризи, що зачепили їхніх батьків, пережили пандемію, що змінила споживчі звички, і стали мішенню масованих кампаній глобальних пивних корпорацій, які вклали мільйони у «тиху війну» проти вина.
Це поєднання факторів створило «ідеальний шторм», що спричинив спад споживання вина. Спад, який припиниться, щойно стабілізується ситуація у США (а ознаки цього вже є – до 2026 року), активізуються азійські ринки, і серед виробників та споживачів утвердиться усвідомлення: люди хочуть пити кращі вина, особливо червоні – якісніші, свіжіші, менш дубові, з фруктовим ароматом і тривалим післясмаком. Я не вірю, що частка червоного вина впаде нижче нинішніх 40% (у 2024 р. – 43,7%). Білі, органічні вина та безалкогольні продовжать зростати. Хоча останні залежатимуть від того, чи зможуть виробники зберегти смак після деалкоголізації. Тож білі вина (як тихі, так і ігристі) зростуть, рожеві утримають близько 10% світового споживання, і їхня частка відповідатиме тривалості літнього сезону. Усе це підтримується новими моделями дистрибуції, особливо невпинним зростанням онлайн-продажів.
Отже, вважаєте, що зміна клімату та спад попиту – неголовні причини кризи?
Я сказав би, що саме поєднання криз спричинило падіння попиту, але ці кризи зрештою минуть, і попит відновиться. Зміна клімату сама по собі не визначає попит – це економічний виклик, і він циклічний, процес, що розвивається вже багато років. Кліматичні зміни ускладнюють виноградарство, але не знищують його. Вони змушують нас змінювати географію та сорти. Візьмімо Швецію – країну з родючими ґрунтами, де сорт Solaris набув великої популярності завдяки стійкості до холодного клімату. Або китайську провінцію Нінся, де завдяки мікроклімату, створеному гірським хребтом Хелань, міжнародні сорти, такі як Мерло та Каберне Совіньйон, більше не потребують закопування в землю, щоб пережити зиму. Vitis vinifera страждає і адаптується – і чим більше вона страждає, тим кращий виноград дає. Це, частково, і є шляхом виходу з кризи споживання: нові вина поряд із традиційними, але вищої якості та з кращою дистрибуцією.
Ми повинні запропонувати справжні інновації й відійти від важких, міцних вин, створених для зберігання десятиліттями. Людство рухається до більш стриманого майбутнього – багатство, знищене за два роки локдаунів і в наступні роки, ніколи повністю не відновиться, і, що гірше, воно зосередилося в руках меншості. Наука комунікації та штучного інтелекту також належить цим самим небагатьом, які щодня вказують нам, що робити – і цілком можливо, що саме ці «концентратори» вплинуть на те, яким буде вино майбутнього. Людство виснажене, і багато хто сприймає технологічні інструменти, що думають і діють за нас, як «диво-помічників» у житті. Я ж бачу у них форму «асистованого самогубства творчості».
На виноградниках планети переважають червоні сорти винограду. Чому вважаєте, що попит на білі вина зростатиме?
Тому що вже формується глобальна тенденція. Виноградники Австралії на 80% складаються з білих сортів, і ПАР також демонструє пріоритет до білих. Американський континент загалом сильно відстає, як і Азія – обидва регіони мають менше 30% білих сортів. Але в багатьох країнах частка білих вже перевищує 60%. Тому потрібно якнайшвидше досягти балансу кольорів, щоб створити стабільну основу і знову запустити зростання. Слід пам’ятати: червоне вино більш звикле до людського втручання, і якщо винороби зможуть зробити його свіжішим, менш структурованим, більш фруктовим і життєрадісним, споживання, можливо, ще трохи знизиться (ймовірно, до 2026 року), але потім відновиться – коли споживачі усвідомлять, що старе добре вино повернулося, тепер краще пристосоване до їхніх бажань.
Чи бачите шляхи подолання криз на власних виноробнях? Як мотивуєте споживачів обирати саме ваші вина?
Компанія Vinos de La Luz вчасно розпізнає тенденцію. Ми маємо виноробню в Ріас Байшас, Галісія, Іспанія, де майже виключно виробляємо Альбаріньйо, а також Годельйо – обидва білі. В Сігаліс, Вальядолід, відомому як «столиця кларету», ми створюємо кілька ліній рожевих вин і біле вино з Garnacha Gris. В Італії виробляємо лише червоне Санджовезе і в невеликих обсягах. В Україні та Америці домінують червоні вина, хоча вже переорієнтовуємо частину Долини Уко на Шардоне та Семільйон. В Україні наразі стикаємося з обмеженнями щодо білих сортів Тельті Курук і Сухолиманський, оскільки виробництво поки не встигає за попитом. Проте через чотири-п’ять років потроїмо обсяги, і віримо, що Тельті Курук стане зіркою серед українських білих вин. У пропорційному вимірі Vinos de La Luz продовжує слідувати актуальним ринковим тенденціям: високоякісні червоні вина – Мальбек, Сіра, Темпранільйо, Санджовезе та Одеський Чорний, але в легшому, свіжішому стилі. Вони принесли нам нагороди та стабільні продажі. Але робимо ставку на білі та рожеві, що розширюють свою частку на ринку.
Ви згодні, що зниження попиту на вина відбувається через різницю в культурі споживання на віковій дистанції між бебі-бумерами та зумерами? І чи дійсно покоління Z має таку рушійну силу в негативних процесах на ринку вина?
Між тимі, хто народився після Другої світової війни, і поколінням 1970-х років відбулися значні соціально-економічні зміни, які суттєво сприяли розвитку винної індустрії. Формування потужного середнього класу, – а згодом і його верхнього сегменту – стало рушієм розвитку світових ринків, і не лише винного. Вино перетворилося на символ прогресу та стилю життя. Найзаможніші споживачі також відіграли ключову роль, задаючи тренди, які зробили «дороге» синонімом «бажаного», і це сприйняття поширилося на всю споживчу індустрію.
Але тепер бебі-бумери сягають шестидесяти, а зумери виходять на перший план із реактивним ставленням до минулого – і вино є його частиною. Водночас білі вина підтримуються жінками, що сьогодні визначає споживчі тренди; і це гарантує їхню сталість. Одне можна сказати напевно: покоління Z вважає, що прийшов час змінити все. У західному світі загальне споживання скоротиться, навіть рівень народжуваності знизиться, що створить дисбаланс порівняно з іншими генераціями.
Європа рухається до статусу регіону, що старіє, з негативним приростом населення. І тут велика загадка: якщо потреби Європи будуть задоволені шляхом стимулювання місцевої народжуваності, то споживання вина матиме коливання, але загалом позитивну динаміку. Якщо ж основним демографічним рушієм залишиться імміграція, особливо культурі з іншими релігійними традиціями, як-от мусульманськими, – то споживання вина знижуватиметься пропорційно до зростання цієї частини населення. Це цивілізаційна трансформація: європейські країни зіткнуться з викликом – як зберегти економіку, інтегруючи населення з переконаннями, які часто забороняють алкоголь. У цьому контексті майбутнє споживання вина стає лише одним із багатьох змін на тлі значно ширших культурних зрушень.
Чи маєте статистику, які відмінності між споживанням різних вікових категорій в Україні? Можливо, просто за власними спостереженнями змогли б оцінити, чим відрізняється нинішня молодь України в споживанні вина? Адже зараз ці молоді люди опинилися в особливих умовах.
Я не маю такої статистики по Україні, хоч вона мені справді потрібна. Але причина очевидна: сьогодні Україна зосереджена на захисті держави, свободи та людей. Математика, статистика й моделі ймовірності зараз використовуються для перехоплення дронів. Це – пріоритет. Вино може зачекати. Втім, Міжнародний дослідницький центр Vinos de La Luz проведе польове опитування в першій половині 2026 року у чотирьох українських містах із стабільним рівнем споживання вина. Ми поставимо лише п’ять запитань, – але цього буде достатньо, щоб отримати перше уявлення про те, як молодь сприймає та споживає вино. Результати будуть передані Одеському університету як база для подальших статистичних досліджень.
Наразі Україна зосереджена на тому, як перемогти у війні. Ті дані, що маємо про повсякденне життя, походять із прямих спостережень – і вони правдиві. В Україні активно розвивається рух малих і середніх виробників, які досягли вражаючої якості за короткий час. Раніше я був імпортером власних вин на ринку, що лише відкривався для іноземної продукції – і загалом за надзвичайно високими цінами. Згодом, коли я почав частіше виступати як суддя на національних винних конкурсах, побачив, як малі виробники здобувають визнання. За цим прийшли міжнародні виставки, де вже були присутні українські виробники – зі стабільно якісними винами, відкритими до оцінки… А потім – жорстоке вторгнення Росії. Виробники відповіли на три явища: різке зростання вартості імпорту, захист національного виробництва та потужну глобальну хвилю солідарності з Україною. Винороби зрозуміли, що це їхній шанс позиціонувати якісне українське вино на внутрішньому ринку – і вони це зробили. Водночас вивели його за кордон, представляючи силу, що поєднує любов до вина і до Батьківщини. Я був свідком усього цього процесу – і це було надзвичайно. Сьогодні внутрішній ринок пропонує широкий вибір вин, і молодь приймає їх з ентузіазмом. Справжнє випробування для українського вина настане після перемоги, коли ті, хто був у вимушеній еміграції, повернуться і очікуватимуть того ж рівня якості, який вони бачили за кордоном. Це буде випробування вогнем, але я впевнений, що ми його пройдемо.
Ви – мабуть, єдиний зарубіжний інвестор виноробної галузі, який наважився вкладатися під час війни, ще й в виноградники та будівництво виноробні дочірньої компанії Big Wines. Що саме вас привабило як бізнесмена, якщо відкинути емоції, емпатію та романтику?
Є речі, які неможливо відкинути. Любов і інстинкт захисту тих, кого любиш, – це частина життя. Ми могли б залишитися в комфорті домівок в Іспанії чи Італії, але то вже були б не ми. І ми вирішили виробляти українське вино та водночас боротися з вторгненням – це рішення прийшло одразу після масованої атаки. Ми вже імпортували свої вина в Україну; я мав дім у Конча-Заспі, майбутній виноробний проєкт і придбану землю на Одещині, в Бессарабії та Шабо. Тож ми стали однією спільнотою з тими, хто хотів довести, що українське вино – це частина національного суверенітету. І ми почали.
Так, пам’ятаю, що старт українського проєкту був яскравим – то була колекція BigWinesBigArt, випущена у колаборації зі славетним на весь світ українським художником Іваном Марчуком. Це також була додаткова інвестиція, і чимала?
Розумієте, бренд BigWines мав одразу запам’ятатися, увійти в історію. І творчий союз видатного живопису з мистецтвом вина – найкращий шлях. Звичайно, то були значні інвестиції – але вони були необхідні, щоб об’єднати талант Івана Марчука з вином, гідним його імені. Отже, ми таке вино створили, розлили перший урожай Одеського Чорного 2022 року і оформили права на етикетку, натхненну генієм Івана Марчука. Це був початок історії успіху, пов’язаної з теперішнім і майбутнім України. Споживачі це зрозуміли й щиро прийняли ці вина, як ще один прапор спротиву.
Потім ми додали Тельті Курук, Сухолиманський, Піно Нуар та інші сорти тієї ж якості й естетики. Але дозвольте уточнити: я зробив це не сам. Мій досвід, звісно, відіграв роль, але справжньою рушійною силою стала Наталія Бурлаченко, серце й душа BigWines LLC. Вона надзвичайна, справжня українка, яка бореться і тут, і за кордоном, щоб довести існування й винятковість українського вина. Мабуть, не помилюся, стверджуючи, що на даний момент Наталія є найвідомішою в світі жінкою, яка випускає вино в Україні.
Чому ви не обрали відносно спокійне Закарпаття для реалізації винного проєкту під час війни? В одному з ваших попередніх інтерв’ю для Drinks+ розповідали про свою поїздку туди і з переконанням заявили: «Я маю повернутися!».
Це було до війни. Як я міг обрати спокій Закарпаття, коли молоді колеги борються під обстрілами на півдні? Виробляти вино в Україні сьогодні – це подвійна пристрасть: до вина і до свободи. Та я обов’язково повернуся до Закарпаття, бо це чудове місце для створення вин високої якості. Але спершу маємо виграти цю війну.
Як просувається будівництво виноробні поблизу Києва – там також буде один із виноградників? Чи могли б поділитися деталями щодо планів з енотуризму? Звісно, постійні обстріли – серйозна перешкода, але, можливо, вже є щось, що можна розкрити?
Ми будуємо головну виноробню всього за 14 км від центру Києва, уздовж мальовничого маршрута. Вона матиме найсучасніше обладнання, а довкруги – виноградники, адже це також буде Центр вина і дозвілля. Вже є земля, завершений дизайн і готові плани, обране обладнання. До кінця року фіналізуємо кошториси на будівництво. Дизайн – мінімалістичний і український. Це буде виноробня вищого рівня – оаза задоволення для всіх, хто любить вино.
Майже рік тому ви придбали популярний український бренд 46 Parallel. Як ви оцінили його розвиток за цей (хоч і короткий) період? Чи правильно припустити, що акцент буде зроблено на категорії ігристих вин?
Цей проєкт яскраво демонструє рішучість Наталії. Я зрозумів, що бренд зникає з кількох причин, і звернувся до його власників, які живуть за кордоном. Це мало стати сюрпризом – і додатковим навантаженням – для Наталії, бо я вірив (і досі вірю), що Україні потрібен преміальний, естетично оформлений бренд, який би представляв її у світі як винну країну з унікальним обличчям. Коли все було підготовлено, я сказав їй, що купуємо компанію, – а вона відповіла «ні». Тож я все скасував. Але через рік, одного дня вона сказала: «Давай купимо 46 Parallel – я готова розвивати цей бренд». І ми це зробили. Сьогодні 46 Parallel має структуру, яку підтримує Vinos de La Luz, а очолює її Наталія – яка стала знаковою фігурою українського виноробства як в Україні, так і за її межами. Бренд розширив асортимент, зберіг якість і естетику, досягнув чудових продажів на ринках, де раніше не був представлений. Завдяки своїй якості 46 Parallel готова відповідати на майбутні виклики винного ринку – це преміум сегмент із винятковим співвідношенням ціни та якості.
Українська компанія BigWines, що входить до міжнародної групи Vinos de La Luz і керується Наталією Бурлаченко, швидко здобула визнання в Україні, незважаючи на війну. Одним із її успіхів стало вино з українського флагманського сорту винограду – Одеський Чорний, кілька врожаїв якого отримали золоті медалі на міжнародних конкурсах. У винній спільноті Наталію часто називають амбасадоркою Одеського Чорного – як за презентацію високоякісних вин на конкурсах, так і за власні виступи на міжнародних платформах. На вашу думку, як змінюється імідж Одеського Чорного в Україні та за кордоном? Які унікальні характеристики приваблюють вас? І який український білий сорт, на вашу думку, міг би стати ідеальним доповненням до нього?
Одеський Чорний вже був присутній на ринку, його виробляли деякі з найшанованіших піонерів сучасного українського виноробства. Але ідея зробити його «флагманським» сортом країни, пов’язати з естетикою свободи, втіленою генієм Іваном Марчуком, і вперше представити на міжнародних конкурсах – це був блискучий хід Наталії. Вона змогла це реалізувати, бо саме працювала над поверненням України до Міжнародної організації виноградарства та виноробства (OIV), де сьогодні є уособленням українського виноробства. Коли вино з’явилося на внутрішньому ринку, воно вже мало 10 міжнародних золотих медалей, здобутих за рік. Його також виставляли на аукціонах під час великих заходів на підтримку Збройних Сил України. Це сорт має кілька важливих переваг: він створений знаменитим Інститутом Таїрова – українським науковим центром, відомим у світі – і має виняткову назву, адже коли кажете «Одеський Чорний», не потрібно пояснювати, звідки він. Одеський Чорний і Україна – це синоніми. На моє переконання, Одеський Чорний йтиме поруч із Тельті Курук – побратими різних кольорів, обидва – виняткові сорти, що дають надзвичайні вина.
Кілька років тому в одному з інтерв’ю нашому журналу ви розповідали, як колись стояли серед гір Китаю і оглядали рівнину внизу. І розмірковували – чи не інвестувати в цю, досить складну з багатьох аспектів, землю. У 2025 році ви двічі відвідали Китай. Чи є це ознакою, що продовжуєте про те думати? Що вас приваблює? Спостерігаючи за вашою відвагою як інвестора, наважуся припустити – труднощі?)))
Китай має багато вражаючих характеристик, окрім своїх 1,4 мільярда мешканців. За останні 15 років мене найбільше вразив його стратегічний розвиток інформаційної, автомобільної та винної індустрій. Коли я вперше відвідав Китай 30 років тому, я сумнівався, чи може одна партійна політична система справді сприяти прогресу. Через 30 років бачу, що країна успішно відокремила ідеологію від економіки. Зараз у Китаї більше університетів у топ-100 світу, ніж у США, технологічний прогрес настільки передовий, що якби його раптово застосували на Заході, він був би неконтрольованим. Промисловість виробляє неперевершені автомобілі за половину звичної ціни, а три провінції, призначені для виноробства, продовжують зростати в якості та обсягах, чітко наслідуючи, а іноді й перевершуючи національні плани. Усе це супроводжується формуванням середнього класу, який споживає без обмежень, бо в Китаї виробляється все, що існує у світі, часто дочірніми компаніями західних брендів. Цілком можливо, що Китай вже найбагатша країна світу. І коли його вина досягнуть бажаної якості, вони заполонять глобальний ринок. Ми повинні розуміти, що там відбувається, якщо хочемо конкурувати в майбутньому.
Vinos de La Luz мислить наперед – про те, яке винo світ питиме через 10–20 років. Якщо ми зможемо навчатися і спостерігати за тим, що роблять китайці, це стане великою перевагою. Так, я двічі був там цього року і незабаром повернуся – зокрема до Нінся, регіону з найбільшим потенціалом для майбутньої винної індустрії.
Згадаю ще одне з ваших інтерв’ю нам – у 2021 році ви передрікали виноробну революцію в Україні. Так і сталося – навіть попри війну. І в тій розмові казали, що бачите: крім необхідності масово підвищити якість, українським виноробам варто подолати дві проблеми – індивідуалізм і брак коштів (наша медіа група, яка однією з перших виводила українське вино на міжнародні обрії, все це пізнала не з чуток). З якістю сьогодні наче все за планом. А як сьогодні з двома останніми проблемами? Що порадите – адже без консолідації Україні складніше виходити на міжнародні ринки, а виноробній галузі – стати генератором валюти для держави (а це дало б зворотній рух – державну допомогу)?
Революція в українському виноробстві триває – вона лише почалася. Україна стане постачальником якісних вин із автохтонних і локально виведених сортів. Сьогодні економічна жертва, яку приносить Україна за для перемоги у війні, величезна. Втрата інтелектуального потенціалу – непоправна. Повернення мільйонів українців, які зараз виїхали, вимагатиме часу і колосальних ресурсів. Але якщо люди справді хочуть жити в Україні, бути українцями, і щоб це слово дорівнювало «нація і свобода», іншого шляху немає. Чим швидше буде відновлено мир, тим швидше розпочнеться «План Маршалла для України» – масштабна програма відбудови, подібна до післявоєнного відновлення Європи. Цей план принесе фінансування, необхідне і для винної галузі. Виробники та виноградарі мають підготуватися, об’єднавшись навколо спільного інтересу – розвитку. Потрібно створити потужну національну асоціацію виноградарів і фермерів, яка також просуватиме освіту та наукові дослідження. В Україні ми, виробники, маємо об’єднатися в асоціації, які будемо спільно підтримувати, але які очолять ті, хто справді живе вином. І маємо позбутися тих, хто бере гроші з виробників, обіцяючи неможливе. Такі люди сьогодні – перешкода для майбутнього галузі.
Наскільки нам відомо, Vinos de La Luz має власні канали дистрибуції на привабливих світових ринках. Можете розповісти про ці механізми?
Vinos de La Luz свого часу ухвалила стратегічне рішення створити або придбати власні дистриб’юторські компанії. Ідея проста: комерційна сила, тобто продажі, повинна йти поруч із портфелем вин із різних країн. Наявність дистрибуційного хабу в кожній ключовій країні дозволяє нам пропонувати всі вина з усіх регіонів для кожного каналу збуту – супермаркетів, HoReCa, винних бутиків і онлайн-магазинів – через один контакт. І це спрацювало саме так, як ми очікували. Аргентина, Іспанія та Україна – яскраві приклади. Кожен ринок має повний асортимент наших вин, що дозволяє досягати значної економії на міжнародних комерційних ресурсах. Big Wines вже експортує до Іспанії, Великої Британії та Італії через іспанський хаб. Поки що обсяги недостатні, щоб задовольнити зростаючий попит, оскільки пріоритет – внутрішній ринок. Але наша концентрована, самостійно керована модель дистрибуції виявилася дуже успішною для Vinos de La Luz.
Не хотіло б видатися банальною, але неможу не спитати: які найближчі плани?
Ті самі, що завжди – багато працювати і шукати рішення, які принесуть користь усій компанії Vinos de La Luz, включно, звісно, з діяльністю в Китаї.
Приєднуйтесь до наших соцмереж
⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.
⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!
Це інтерв’ю спочатку планувалося провести електронною поштою майже два місяці тому. Втім, доктор Рікардо Ф. Нуньєс наполіг на особистій розмові з Drinks+. Адже в нинішні часи думки підприємців мають значно більший резонанс, ніж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. «Люди не повинні мати жодних сумнівів щодо того, як бізнес-лідери бачать майбутнє світової економіки, зокрема українського […]
