Наталіє, ваша компанія – дочірнє підприємство групи Vinos de La Luz, яка пишається своєю ДНК якості. При цьому працюєте з українськими енологами. Як їм передається ця ДНК – хтось попередньо консультує, як, приміром, у ресторанах відомий шеф «ставить» кухню? Чи власник La Luz – доктор Рікардо Нуньєс надає особисто настанови і прописує коди для українських вин?

Справді, компанія Big Wines, а тепер Big Wines разом із компанією 46 Parallel Wine Group (тобто українські вина) є частиною групи Vinos de La Luz. Але в Україні ми працюємо як окрема компанія – зі своїми реаліями, викликами й відповідальністю. Отже, назвати нас дочірнім підприємством, яке є частиною централізованої структури й звітує кудись закордон, – не правильно.

Доктор Рікардо Нуньєс встановлює єдиний протокол, рівень вимог, бачення стилю, підхід до якості. Ми працюємо з тими ж постачальниками бочок, дріжджів, допоміжних елементів, що й інші виноробні групи La Luz, використовуємо сучасні технології, але всі рішення приймаємо, виходячи з українського контексту – клімату, теруару, економіки, війни.

Звичайно, глобальна ідея парасолькового бренду Vinos de La Luz підтримує нас – формує загальну філософію та стандарти. Ми орієнтуємося на міжнародний рівень – на якість вин Аргентини, Іспанії, Італії та США. Тому не можемо просто наклеїти етикетку й поставити знак якості «Vinos de La Luz». Кожна історія в кожній країні лише підсилює загальний бренд.

Разом з енологами ми маємо спільне бачення з командою Vinos de La Luz. Наші енологи – Артем Таран та Євгенія Пустовіт – адаптувалися до цього протоколу, розуміють, що дає найкращий результат. Вони не просто виконують «чужі рецепти», а будують власну стилістику в рамках філософії Vinos de La Luz. Це не «поставлена кухня», а жива співтворчість. З іншого боку, ми тут на місці дуже гнучкі, адаптуємося до реальності, до труднощів. А труднощі у нас – різні й часто екстремальні. Багато викликів – пов’язаних з війною, із законодавством, сортами, економічними умовами. Є цілий спектр проблем, про які наші колеги з Європи чи інших частин світу навіть не здогадуються. Але саме тому наш досвід такий багатий. Ми дуже винахідливі. Вміємо вести бізнес і продавати в абсолютно різних умовах. І водночас нам вдається покращуватися, розвиватися, працювати над якістю. Ми розвиваємо власні знання й залучаємо спільноту колег, щоб ділитися досвідом.

Як здійснюється експорт ваших вин? Наскільки знаємо, на відміну від багатьох українських вин, вас представляють у світі власні дистриб’ютори Vinos de La Luz.

Експорт для нас – важливий, але це не головна мета. Наш пріоритет – український внутрішній ринок. Ми хочемо, щоб українське виноробство демонструвало якість, сучасність, динамічність. І наш головний напрямок – робота на внутрішньому ринку. Але, звичайно, наша мрія – знайомити світ з українським вином, а для цього потрібен досвід і ми над цим працюємо.

У різних країнах у нас є власні дистриб’юторські компанії. В Аргентині – великий дистриб’ютор. В Іспанії – також. Ми ще не вийшли повноцінно на аргентинський ринок, бо обсяги виробництва поки не дозволяють розширитися. Через Іспанію ми дісталися до ринку Великої Британії. Обсяги поки невеликі – 2–3 палети на кожну позицію. Ми не хочемо «вимивати» вино з України, тому експортуємо дозовано. Працюємо лише з тими дистриб’юторами, які розуміють цінність українського вина, а не просто шукають ще один артикул на полицю.

Але є питання маржинальності. З точки зору прибутковості, це зовсім інша історія, тому що зараз українські вина за кордоном вважаються досить дорогими. Тому шукаємо ніші, бутіки, бари – тих, хто розуміє сенс цього продукту. Думаю, з розвитком нашого асортименту, з оптимізацією процесів і підтримкою держави ми зможемо робити наш продукт дешевшим. Це перспектива майбутнього.

У вас вже значний досвід участі в конкурсах і вражаюча добірка вищих нагород. Які конкурси для вас стали найефективнішими – який механізм просування переможців вважаєте найкращим? 

Для нас конкурси – це насамперед інструмент самоконтролю, а вже потім – маркетинг. Незалежна оцінка від професійного журі дає нам зворотний зв’язок, статистику по врожаях, розуміння, як працює стилістика в різні роки. Наш старт був дуже яскравим: Big Wines Big Art. Ivan Marchuk limited edition 2020 Odesa Black одразу отримало золото на Mundus Vini, а потім – Grand Gold. Це перша й одна з найцінніших нагород, бо вона «освітила» нам шлях далі. Коли ми прийняли бренд 46 Parallel у свою родину, то пишалися, що він з колекцією нагород. А сьогодні вже визначений план його розвитку. Наша команда підсилює якість, тому впевнені, що й надалі бренд отримуватиме нагороди. Можна сказати: ми не змінюємо – лише покращуємо. Як цього досягаємо? Працюємо разом. Це спільне бачення. І безумовний розвиток бренду, незалежно від участі у конкурсах. Ми не створюємо «конкурсне вино», щоб отримати медаль, а на полиці продавати щось інше. Це точно не про нашу філософію. Будь-яке вино, яке отримує нагороду, – це та сама партія, що присутня в магазинах. І команда, і я, як лідер, говоримо про це відкрито. Ми впевнені в якості, бо все прораховано, і ефект, який має дати те чи інше вино, – передбачений. Хоча іноді бувають приємні сюрпризи, а іноді – неприємні. Я вже це зрозуміла. Бо журі – це люди. Суб’єктивна думка кожного, що потім складається в середній результат. Це нормально. Дуже часто ми подаємо на конкурси вино ще «молоді», особливо білі та рожеві, що щойно розлиті і які продавати будемо лише цей рік. І вони вже розпродані наперед. А ми все одно подаємо їх на конкурси. Бо чим більше виробників подає вино з однакового сорту, тим краще журі буде розуміти сортову особливість і ту роботу, яку над цим сортом провів винороб. Обов’язково переглядаємо всі результати. Якщо вони нас задовольняють, добре. Якщо ні, – звертаємося до незалежних експертів, щоб зрозуміти, що пішло не так. І скажу вам: дуже часто журі просто не готове побачити потенціал вина. Є багато факторів: склад панелі, рік урожаю, бачення винороба, стилістика. Але я зрозуміла одне: судити вино – це не про власні вподобання, смаки, це про об’єктивну оцінку чужої праці – винороба, виноградаря. А нюанси в оцінках – це не кінець світу. Головне, щоб споживачам подобалося. Якщо вино купують, якщо замовлення йдуть, якщо релізи, які ще не вийшли, наперед розписані, – значить, ми робимо все правильно.

Ми свідомо диверсифікуємо канали збуту, щоб не залежати від одного партнера. Це дозволяє будувати стійку систему, а не залежати, як кажуть, від «bottleneck», «вузького горла». Використовуємо онлайн-платформи, маркетплейси, HoReCa, ідемо в регіони (хоча нам ще треба працювати над ціною та культурою споживання), бутіки, власний сайт, корпоративні продажі. У нас є театральний напрям – ми працюємо з театральними буфетами. Це об’єднує: театр, виноробне мистецтво та образотворче, адже на наших етикетках – роботи геніального художника Івана Марчука. Ми активно розвиваємо спільні мистецькі проєкти.

У вас одне з найкращих вин з Одеського Чорного, що став беззаперечним червоним флагманом України. А що думаєте про сорти Тельті Курук та Сухолиманський, які, схоже, сьогодні змагаються за статус візитівки білих вин? У вашому асортименті обидва моносортові вина, обидва дуже вдалі. То яке з них, на вашу думку, має стати фронтлайнером?

Odesa Black – наш червоний флагман, я б сказала, один із головних червоних символів України. Ми завжди вважали цей сорт складним, що потребує часу й роботи. Але перші ж результати на Mundus Vini показали, що рухаємося правильно. Поки що картина розмита. 

Sukholymanskyi, завдяки кількості насаджень на півдні, треба розвивати – адже це цікавий, унікальний сорт. Він недооцінений і недорозкритий. Ми працюємо над цим, його люблять наші клієнти. Він не надто ароматний: у порівнянні з Совіньйон Бланом, ароматичними сортами або гібридами програє. Але вино універсальне, підходить до різних ситуацій. Воно просте, але не примітивне.

Telti Kuruk – цікавий, характерний сорт, але ще в процесі пошуку оптимальної стилістики. Насправді, як на другий рік війни в Україні був «зоопарк зброї» (нам давали «Леопардів» тощо), то тепер, можна сказати, що в країні – справжній «зоопарк сортів»: класичні європейські, локальні, гібриди, і далі ведуться експерименти. Картина цікава, але хаотична.

Думаю, десь за 5 років картина стабілізується, і ми чітко побачимо 2–3 основні білі сорти, які стануть візитівкою. Sukholymanskyi, на мою думку, має всі шанси бути серед них. Крім того, зараз бачу потенціал Sauvignon Blanc, Riesling – але треба знайти правильну стилістику і терруар. Бо кожен винороб бачить по-своєму. Плюс з’являються нові регіони, які можуть робити те, що раніше було неможливо. І ми працюватимемо над цим, бо біля виноробні під Києвом я хочу закласти експериментальні виноградники. Спочатку треба посадити, подивитися, як поводиться на ґрунті, зробити глибокий аналіз, щоб намалювати картину майбутнього. Поки що все нестабільно, але в хорошому сенсі. Ми в пошуку.

Розкажіть про наявні виноградники. Чи довелося щось викорінювати та насаджувати – з якою метою?

У нас є кілька ключових напрямів і перший з них Бессарабія – близько 84 га виноградників, закладених у 2002–2003 роках. Там багато старих лоз, але з Тельті Курука в Шабо по 70 років. На жаль, виноградник «втомлюється». Лози відмирають, ми їх викорчовуємо, в інших формуємо правильну крону, досаджуємо. Паралельно там же закладаємо ще 20 гектарів власних виноградників. Цього року ми замовили саджанців Інституті ім. Таїрова. Це буде Odesa Black, Sukholymanskyi, і ще кілька їхніх сортів. Тож ці 20 га додадуться до загальної статистики.

Ми працюємо і з виноградником Тельті Курука, де відновлюємо старі лози, з них обрізаємо і вирощуємо молоді. Ґрунт там – на 100% пісок, і ми в нього висаджуємо молоді пророщені кореневласні саджанці. Минулої осені ми посадили нові лози – тепер побачимо, як вони пережили зиму, як укорінилися. Навесні та восени будемо коригувати.

Під Києвом готуємо ділянку під виноградник, обираємо стійкі сорти до посухи і морозу, адже цієї зими побачили, що може бути: 25…-28 °C – потепління, але умовне. Ми поступово починаємо працювати над ділянкою, де має бути виноробня. Виділили площу під виноградник. Зараз робимо аналіз ґрунтів, це буде експеримент. Пізніше сигнальні сорти покажуть, які саме варто брати для масштабнішої закладки. Як тільки отримаємо результати про якість ґрунту, восени замовимо саджанці, а наступної весни посадимо. Я хочу зробити все правильно: замовити план виноградника, створити його естетично привабливим і цікавим. Бо я думаю, це буде місце, куди приїжджатимуть наші відвідувачі. 

Ви багато подорожуєте. Які вина, сорти, технології, побачені останнім часом, вразили і могли б бути відтворені в Україні? Що можете сказати, як виробник вина, про виноробство Китаю, куди були запрошені як суддя Mondial de Bruxelles?

Китай мене вразив масштабом. І я зараз не про Велику китайську стіну. Масштаби виробництва, виноградників: вони можуть буквально залити вином увесь світ. Це вражає, але водночас і лякає – де тоді місце для нас? Але їхнє виноробство дуже молоде. Якщо ми можемо говорити про сотні років традицій (хоч і не на рівні Франції чи Італії), то в них цього немає. Це дуже «дика» історія.

Вони можуть посадити все, що завгодно, налаштувати виробництво, але хтось має це споживати. Бо традиційно вони п’ють пиво: воно дешеве, і китайці п’ють його роками. А ще Китай вражає екстремальністю умов. У провінції Нінся, біля гори Хелань, влітку до +45 °C, а взимку до –20 °C. Дуже сухий клімат, ґрунт – фактично каміння, яке просіюють на промислових ситах, щоб отримати хоч якийсь шар ґрунту для посадки. Виноград там буквально ховають у камінні. Уздовж виноградників – величезні гори камінців, вибраних із ґрунту. І ти розумієш, у яких умовах вони працюють.

А в нас – посадив лозу в землю, і вона дає коріння. Це ще раз доводить, що Україна – Богом дана виноробна земля, і ми маємо це цінувати. Щодо технологій – маємо унікальний шанс не винаходити колесо, а одразу брати кращі світові наукові досягнення: супутниковий моніторинг, GIS-технології, точне виноградарство, дрони, агровольтаїка – сонячні панелі над виноградниками, які можуть захищати від спеки та заморозків. Регламенти щодо цього тільки створюються, дещо потребує дозволів, але ці технології будуть використовуватися.

Ми співпрацюємо з Асоціацією агровольтаїки України, вивчаємо європейський досвід. Мене дуже цікавить тема: агровольтаїка – це не лише сонячні панелі, це вся енергетика з альтернативних джерел: вітер, вода, інші системи. Але в нашому випадку саме сонячні панелі можуть допомогти: на півдні від перегріву, у центральних регіонах – від пізніх заморозків. У Європі є лише кілька експериментальних господарств, які вже працюють із цією технологією. Зараз потрібно дивитися на результати. Це дорого, але за цим напрямком майбутнє.

Насправді виноградарство й виноробство завжди потребують інвестицій. І треба розуміти: коли ти інвестуєш у технології, одразу опиняєшся на одному рівні зі світовими практиками. А коли починаєш вигадувати нове, можеш навіть стати лідером. Ми бачимо це у військовій сфері: Україна дуже здатна до технологічних рішень. І багато технологій можна перенести у виноробство.

Як працює технологія агровольтаїки? Панелі накопичують енергію і віддають її?

Практично так, сонячні панелі працюють як звичайні, – накопичують енергію, але на виноградниках вони встановлені дуже високо, щоб техніка могла проходити. Це як дах над виноградником, який, окрім накопичення сонячної енергії, дає бажаний затінок, знижує температуру до 5 градусів або навпаки створює затишок у холодну пору року. Наприклад, минулого року була сильна посуха. Висока температура створила умови, коли виноградники пережили гідрострес. Дуже сильний. Ми отримали лише близько 50% урожаю. Тому агровольтаїка може бути рішенням. Але потрібно працювати над технологією, робити її дешевшою. І друга проблема – наше законодавство не готове до змін: землю неможна використовувати одночасно під сільське господарство і під зелену енергетику. А агровольтаїка – це саме поєднання. Потрібно змінювати підходи. Це технологічна частина розвитку нашої галузі.

Ви в минулому році заснували об’єднання UVWA, яке, як розуміємо, має стати ідеологічним хедлайнером, а нещодавно провели перший об’єднуючий захід. Якими будуть найближчі цілі?

Так, це ще одна частина нашої діяльності – інституційна. Хоча, чесно кажучи, ми почали займатися цим ще у 2022 році, коли ініціювали повернення України до OIV. Це стало можливим завдяки пану Рікардо – меценату, людині, яка допомагає зберігати й розвивати українське виноробство. Ми з Володимиром Печко, Головою ГС «УКРСАДВИНПРОМ», почали процес комунікації, і нам вдалося досить швидко реалізувати це.

UVWA – Ukrainian Vine & Wine Association – це логічне продовження тієї публічної діяльності, якою ми займалися роками: повернення України до OIV, підтримка конкурсів сомельє, дегустаційних чемпіонатів. Пан Рікардо був єдиним іноземцем у журі – і це відкривало цим заходам двері до міжнародної спільноти. Уся ця діяльність логічно переросла у створення громадської організації, тому що це була публічна робота, якою ми займалися багато років. І не тому, що це вигідно для нас, чи хочемо отримати прибуток. Мета громадської роботи інша. Підтримка сектору – це бажання зробити щось корисне. Бо чим краще почуватиметься галузь, тим краще всім виробникам. А ми – теж виробник. Тому дивимося ширше, не лише на власну вигоду, а на добробут усіх.

Так і виникла UVWA – «Українська виноградарсько-виноробна асоціація». Назва символічна: uva іспанською означає «виноград». Усе має свій сенс.

Громадська діяльність – трудомісткий напрям, який забирає багато часу. Але наша глобальна мета – створити об’єднувальну платформу, що приноситиме інновації та технологічний розвиток. Ми створили, по-суті, три (а може й більше) в одному: науковий хаб – до нього вже долучилися університети й наукові установи, які працюють в галузі аграрних наук, виноградарства, виноробства, ґрунтознавства, кліматології. Склалися робочі групи з різних векторів, – щоб не дублювати дослідження, а рухатися разом ефективно і швидко.

І ми заснували платформу діалогу – між бізнесом, державою, наукою й культурою. 14 квітня ми провели перший великий захід – панельні дискусії за участі: Першого заступника міністра економіки Тараса Висоцького та заступника міністра Дениса Башлика, народних депутатів Марини Бардіної та Ігоря Фріса, блискучого фахівця з питань законодавства Юлії Проходи та діячів культури – зокрема, Ахтема Сеітаблаєва, який знайшов час між зйомками, щоб поділитися своїм кримським досвідом виноробства та запропонувати культурні ініціативи для підтримки галузі.

Також серед спікерів була Ірина Зеленіна з ГО «Хорека Кластер» – ми обговорювали інтеграцію українського вина в HoReCa. До заходу приєдналася Асоціація крафтових виноробів України на чолі зі Світланою Цибак. Вона мобілізувала своїх виноробів і ми разом працювали над програмою.

Найближчі цілі: розвивати AKIS (Agriculture Knowledge and Ecosystem Information System) – державну платформу знань, де UVWA модерує розділ виноградарства й виноробства; просувати включення українських виноробних традицій до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО; розширювати коло учасників – виробників, асоціацій, освітніх інституцій.

В рамках UVWA ми також аналізуємо цифрові інструменти, які використовують винороби та споживачі. Наприклад, досліджуємо, як люди взаємодіють із сайтами, сервісами бронювання, перекладачами, інформаційними платформами. Це допомагає нам розуміти, які цифрові рішення потрібні галузі.

Ми бачимо, що користувачі одночасно працюють із різними ресурсами – від готельних сервісів до перекладачів – і це формує нові вимоги до інформаційної екосистеми. UVWA враховує ці тенденції, щоб створювати сучасні інструменти для виноробів і споживачів. Зворотний зв’язок дуже позитивний. Думаю, за кілька місяців ми проведемо наступну сесію.

Розкажіть про плани на цей рік, які міжнародні заходи входять до списку must?

У фокусі був Wine Paris – як головна міжнародна платформа, де бачимо динаміку, зростання міжнародних павільйонів і великий інтерес до нових винних країн. Кілька років тому міжнародний павільйон, що виглядав скромно, зараз стрімко розширюється. Я впевнена, що наступного року спільний український стенд буде потужним, і ми обов’язково долучимося.

ProWein – радше як майданчик для зустрічей із наявними партнерами, але де складно знайти нових клієнтів. І формат, і локація, на мою думку, потребують глибшої трансформації.

У планах – масштабні презентації в Україні, зокрема, спеціального релізу до 90-річчя Івана Марчука; участь у професійних дегустаціях, конкурсах, панельних дискусіях. І, звичайно, розвиток UVWA як платформи, що представляє українське вино на міжнародному рівні.

Які нові вина від вас виходять на ринок?

Щодо нових релізів Big Wines, то цього сезону ми випустили кілька вин. Світ уже побачив наш Cabernet Sauvignon з виноградника в Ламбрівці. Він отримує дуже схвальні відгуки. Це був виклик, бо Cabernet Sauvignon є у кожного світового виробника. Ми хотіли створити європейський стиль – сучасний, легкий, хоч і витриманий 12 місяців у французькій бочці. І нам це вдалося.

Це вино з новою етикеткою – репродукція картини Маестро Івана Марчука. Там неймовірні кольори і глибина. Це вино хочеться купити заради етикетки, ну, і звісно, саме вино неймовірне!

Ми зробили окремий реліз Odesa Black зі спеціальною етикеткою до 90-річчя Маестро. Він дуже любить бачити свої пейзажі на етикетках, а цього разу це буде автопортрет! Це особливий подарунок. Ми ще не презентували його публічно – це відбудеться найближчим часом у музеї, а також на святкуванні у Відні.

Звичайно, працюємо активно над новинками 46 Parallel. Лінійка El Capitan Reserve вже завоювала серця шанувальників, всі класичні позиції, але нові релізи, нові етикетки. До речі, ми оновлюємо етикетку 46 Parallel: вирішили додати української айдентики. Там зазначено, що це українське вино, але ми додали прапор, бо це справді продукт, який має нести українську ідентичність і виділятися на полиці.

Ми спостерігаємо за вашими соцмережами і бачимо надзвичайну активність: ви можете сьогодні захистити дисертацію, завтра зранку власноруч збирати врожай в Україні, ввечері відвідати спектакль або художню виставку у Відні, потім виступити на заході в OIV, а наступної доби судити конкурс в Німеччині або Китаї, ще й дорогою написати статтю у свій блог. Яким чином формуєте графік та як відновлюєтесь, відпочиваєте від такого напруження?

Я справді живу в дуже високому ритмі. Мені хочеться бути одночасно в багатьох місцях – на винограднику, на сцені дискусій, у залі OIV, на виставці, у винарні. Розумію, що це не завжди здорово, але поруч є приклад – пан Рікардо Нуньєс, який не зупиняється. І мені було б соромно зупинитися, коли він стільки встигає.

З досвідом ти структуруєш процеси, вчишся делегувати, вибудовуєш пріоритети. Найбільше відновлює мене не «нічого не робити», а відчуття сенсу: коли бачиш, що робота перетворюється на результат – нове вино, новий проєкт, новий крок для галузі. У мене зараз багато можливостей – і я хочу встигнути зробити якомога більше.

Думаю, ви самі добре знаєте, як це – вести багато проєктів одночасно. Ми називаємо це раціональним егоїзмом – коли інвестуєш не лише в себе, а в інших, щоб отримати загальний результат. І тоді працювати легше. Навколо мене чудові люди, які підхоплюють цей вайб. Ми заряджаємо одне одного. Коли бачиш, що твоя робота дає результат, – це мотивує.

А минуло лише чотири роки дуже активної діяльності. Тож ми на правильному шляху і у правильному темпі. Зрозуміло, швидких результатів, особливо фінансових, поки не видно. Але перспектива значно більша, ніж просто гроші. Це про добробут, про розвиток, про спільну справу. Наш шлях – не про швидкі гроші. У нас інший проєкт – глобальний, довгостроковий – і ми хочемо реалізувати його у своєму житті.

Приєднуйтесь до наших соцмереж

⇒ Оптимістична редакція D+ прийме це за комплімент.

⇒ Кожен лайк сприймаємо як тост!

• Facebook
• Instagram
• LinkedIn