Gastronomy and Wine Portal

Лише у 2023 році українські вина завоювали понад 150 медалей на різноманітних міжнародних конкурсах. Їх оцінювали та нагороджували професіонали та експерти з усього світу. Ми віримо, що у 2024 році ці цифри зростуть, оскільки щороку спостерігаємо зростання якості українських вин. 

У світі існує дуже багато винних конкурсів, тож чим вони відрізняються один від одного? Drinks+ вирішили, що найкращий спосіб це з’ясувати – поговорити з інсайдерами. Сподіваємось, що інтервʼю, котре Вікторія Макарова взяла у Томаса Брандла, амбасадора Concours Mondial de Bruxelles у Східній та Центральній Європі та власника агенції xenos-comm, стане одним із цілої низки інтервʼю й репортажів, що дадуть українським виноробам корисну інформацію.

Як почалася ваша кар’єра в CMB? Я впевнена, що тут є якась цікава історія. 

Дійсно, так і є. У далекому 2007 році, коли я ще займав посаду директора з комунікацій міжнародної торгової ярмарки Штутгарта, мене запросили як суддю на національний конкурс вин у Чилі. Тоді я познайомився з Бодуеном Аво, головою Concours Mondial de Bruxelles. Ми ровесники, у нас було (і досі є) багато спільного — вино, як відомо, об’єднує людей. Бодуен мав «кампо» в регіоні Мауле в Чилі, і він запросив мене провести кілька днів у його заміському будинку. Наступного року СМВ стали співорганізаторами чилійського конкурсу, він тоді проходив у Вальпараїсо. Мене запросили до складу журі. А в 2009 році я став головою комісії великого CMB у Валенсії (Іспанія). Відтоді я роблю це щороку. У 2012 році я став офіційним послом CMB у Німеччині, Австрії та всіх країнах Східної Європи.

Отже, зараз ви працюєте з багатьма виноробними регіонами, що розвиваються. Чи є якісь відкриття, що вразили вас найбільше?

Протягом 14 років у Messe Stuttgart я зосереджувався на виноробстві Східної Європи. Ми провели багато презентацій і прес-конференцій для виставки виноградарських технологій Intervitis, щоб залучити відвідувачів до Штутгарта. Коли у 2011 році я відкрив власне PR-агентство xenos-comm, я продовжив працювати в цій сфері. Я допоміг виноробним країнам, таким як Грузія, Молдова, Болгарія, Румунія та Північна Македонія, а також Туреччина й Греція, здобути популярність у Центральній Європі. Нещодавно я почав співпрацювати з Wines of Armenia, а також час від часу трохи допомагаю своїм українським друзям. За останні кілька років Україна та її вина були, мабуть, найбільшою несподіванкою для мене. Я не очікував подібної революції якості українських вин за такий короткий проміжок часу. Тим паче зважаючи на російську агресію в Україні. 

Ви добре знайомі з українськими винами. Які категорії можуть бути найбільш актуальними для конкурсів CMB і мають найбільше шансів отримати медалі? 

Я думаю, що ваші шанси кращі з білими винами та ігристими. Одеський Чорний (відомий український локальний сорт) може дати дуже потужні, пряні червоні вина. Але, як на мене, іноді вони занадто прості. Автохтон Тельті-Курук або місцевий Сухолиманський, як на мене, дуже цікаві білі сорти. Звісно, в Україні виробляють все більш якісне Мерло й Каберне Совіньйон, але постає питання, чи потребують їх експортні ринки…? У всьому світі ми вже спостерігаємо надлишок вин з цих французьких сортів.

Українські виноробні вже брали участь у CMB і здобули кілька медалей. Що б ви порадили тим, хто планує зробити це вперше? Можливо, є якийсь «чек-ліст»? 

Насправді, немає подібного списку. Але, звісно, оскільки правила Concours Mondial є найсуворішими у світі, туди слід відправляти лише високоякісні вина. Ми дотримуємося стандартів OIV, згідно котрих лише 30% вин можуть отримати медалі, на відміну, наприклад, від деяких британських конкурсів, де 80% усіх вин, що беруть участь, отримують нагороди. Я не вважаю, що необмежена кількість медалей — це добре для бізнесу, мені це трохи нагадує мені «друкарню для грошей». Кожен виробник повинен усвідомлювати цінність своїх медалей, тож якою вона буде у конкурсі, де 4 з 5 вин отримують нагороду? Можливо, це не так очевидно для споживача, але точно зрозуміло для експертного середовища. 

Отримати нагороду на «великому» CMB для червоних і білих вин або спеціалізованих сесій для рожевих, ігристих і солодких та кріплених вин не так легко, але виробники можуть бути впевнені, що, отримавши нагороди цього конкурсу, їхні вина потрапляють до категорії найкращих вин у світі. До того ж, організатори дуже бато роблять багато для популяризації вин та виноробень, відзначених нагородами CMB.

Чи могли б ви розповісти нам трохи більше про особливості Concours Mondial de Bruxelles? Чим він відрізняється від інших міжнародних конкурсів? 

CMB визначає себе як «Об’єднані Нації вишуканих вин». Жоден інший конкурс у світі не має такої міжнародної дегустаційної комісії, до якої приїжджають люди з понад 50 країн і з усіх континентів. Є й інші важливі конкурси, наприклад у Німеччині та Великобританії, але, наскільки мені відомо, дегустатори там переважно німці чи англійці. 

Іншою відмінною рисою є співпраця з Університетом Лувена в Бельгії для статистики та «контролю якості» наших дегустаторів: кожен день вони пробують те саме вино двічі наосліп, не підозрюючи про це — і якщо їхні бали значно відрізняються, цей бал не буде враховано, а суддя матиме проблеми.

Ви говорили, що CMB має механізм регулювання кількості медалей, які надаються учасникам. Як це працює на практиці? 

Ми суворо дотримуємося правила 30 відсотків. Після завершення дегустації наша ІТ-система розраховує оцінки з точністю до сотих бала, щоб точно визначитись з медалями, залишаючись в межах 30 відсотків. Це може призвести до того, що деякі вина потраплять до так званого діапазону «малого срібла», тобто вони знаходяться в межах загального «срібного» балу, але не отримають медаль. 

Звучить жорстко. Враховуючи сувору процедуру оцінювання, які найбільш вагомі переваги учасники отримують від вашого конкурсу? І чи існують якісь бенефіти для тих, хто не виграє медалі?

Як я вже зазначав, 50% наших дегустаторів – міжнародні журналісти, ще 15% – міжнародні баєри та імпортери. Нагороди, котрі отримують вина, дуже швидко привертають увагу до їхніх виробників. Наведу приклад: у 2022 році, через 3 дні після отримання нагороди «Найкраще червоне вино» конкурсу білих і червоних, вино з Молдови було повністю розпродано! Це було перше вино зі Східної Європи, котре отримало цю нагороду на CMB. У 2023 році з’явилося ще одне червоне вино з Болгарії, що той самий успіх. 

Усі учасники, включно з тими, хто не виграє медалі, отримують детальний звіт дегустаційної комісії по кожному вину, котре вони подали на конкурс, з коментарями дегустаторів та ароматичним профілем вина, який вони також можуть використовувати для маркетингу.

Винна мапа світу в останні 10-15 років значно розширилась. Як це вплинуло на ваш конкурс — наприклад, на склад учасників та суддів? 

З тих пір, як я почав працювати в CMB, кількість зразків, наданих виноробнями з країн Східної Європи, зросла більш ніж у чотири рази! Це все відбувається на тлі  революції якості, яку ми спостерігаємо там останнім часом. Цілком логічно, зросла й кількість дегустаторів зі Східної Європи. Вони чудово працюють і стали важливими членами великої родини CMB. Деякі з них з них також стали головами дегустаційних комісій. Така еволюція мене дуже тішить!

Серед учасників існує певний стереотип: якщо конкурс проводиться в Німеччині / Італії / Франції / Великобританії, то він орієнтований переважно на покупців і споживачів цієї країни. Як ви думаєте, це правда? І якими є основні «ринки впливу» для вашого конкурсу? 

Я думаю, що це уявлення цілком вірне. Якщо виробники орієнтуються на німецький ринок, то це, безумовно, варто вибрати Mundus Vini. Якщо їх цікавить британський ринок, там можна розглянути кілька конкурсів. У змаганнях у Франції, Італії та Іспанії значною мірою домінують національні виробники та судді. CMB – це фактично єдина міжнародна подія, яка щороку подорожує до якоїсь іншої країни, досліджуючи нові виноробні регіони та позначаючи їх на глобальній мапі виноробства. Найбільшу кількість зразків подають винороби Франції, Італії, Іспанії та Португалії, слідом за ними йдуть країни Східної Європи. 

Нещодавно ми відкрили мережу винних барів і винних корнерів CMB у Мексиці та Японії. До того ж ми розпочали співпрацю з United Airlines та їхніми бізнес-лаунжами. У всіх цих закладах представлені вина-переможці конкурсів СМВ. Це надає виробникам неймовірні маркетингові можливості. 

У 2023 році ми вперше подолали колишню «залізну завісу», організувавши CMB у Словаччині. У 2016 році ми були в Пловдиві, в 2020 році в Брно, в 2023 році в хорватському Поречі. Мрію привезти конкурс до сонячної Одеси й сподіваюсь, що це відбудеться після перемоги України над російськими агресорами. Я дуже хотів би здійснити цю мрію…

***************

Наступна сесія CMB Red & White Wines (червоні й білі вина) відбудеться в місті Леон, штат Гуанахуато (Мексика) 7, 8 і 9 червня. Вперше за всю історію конкурса він відбудеться у Північній Америці, що надасть організаторам можливості залучити більше суддів із США, Канади і Мексики. 

Детальніше про сесії CMB та реєстрацію можна знайти тут:

Rosé Wines Session (рожеві вина)

Sparkling Wines Session (ігристі вина)

Red and White Session (червоні й білі вина)

Sweet And Fortified Wines Session (солодкі й кріплені вина)

Наразі триває реєстрація на сесію рожевих вин, дедлайн для реєстрації й надання вин — 25.02.24.

ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ: на прохання Wines of Ukraine організатори Concours Mondial de Bruxelles надають українським виноробам знижку у 20% на участь у у всіх сесіях 2024 року. Більш детальну інформацію й промо-код для реєстрації можна отримати, звернувшись до команди Wines of Ukraine за ел. адресою info@ukr.wine.

Фото надані Томасом Брандлом та  Concours Mondial de Bruxelles.

Лише у 2023 році українські вина завоювали понад 150 медалей на різноманітних міжнародних конкурсах. Їх оцінювали та нагороджували професіонали та експерти з усього світу. Ми віримо, що у 2024 році ці цифри зростуть, оскільки щороку спостерігаємо зростання якості українських вин.  У світі існує дуже багато винних конкурсів, тож чим вони відрізняються один від одного? Drinks+ […]

Головний регіональний редактор WTA Guide, бренд-амбасадор міжнародної групи компаній Vinos de La Luz Наталія Бурлаченко спеціально для Drinks+ провела інтерв’ю під час перебування в Іспанії з керівниками найвідомішого об’єднання виноробів –  сеньором Енріке Паскуалем Гарсіа (Enrique Pascual García), президентом регуляторної ради Ribera del Duero DO та сеньором Мігелем Санс Кабрехасом (Miguel Sanz Cabrejas), генеральним директором Ribera del Duero DO. Розмова точилася довкола успішного досвіду, завдяки якому  бренд Ribera del Duero сьогодні посідає гідне місце в рейтингу 100 брендів Іспанії.

Як би ви оцінили сьогодні  ситуацію щодо виноробства в Рібера дель Дуеро в цілому?

Енріке Паскуаль Гарсіа: Ситуація дуже позитивна. Наразі ми розвиваємось, позиціонуючи регіон як лідируючий не лише за обсягом, але й з точки зору якості, що, погодьтеся, важливо. Можемо стверджувати, що вже отримали дуже цікаві результати. Усі DO проходять момент зростання, відчуваючи, як їх імідж і репутація якості змінюються. Ми не просто зацікавлені у збільшенні обсягів наших продажів. Наш пріоритет – постійна якість.

Що ви робите, щоб розвиток відбувався саме таким чином?

Е.П.Г.: Що стосується показників якості як у виноградарстві, так і на виробництві безпосередньо, то перш за все важливо, що ми гарантуємо саме заявлений рівень якості. Система, що нами впроваджується, допомагає дотриманню базових високих принципів. Вважаємо, що саме цим ми відрізняємося від інших, адже ми принципово зосереджувалися на цьому. Насправді, на винному ринку є лише два способи виділитися. Або за ціною, або за якістю. Якість вин та технологічний рівень їх виробництва серед виноробів нашого DO інтенсивно зростає. Я добре знайомий з нюансами виробництва майже з дитинства, змалечку жив дуже близько до нього, тому можу сказати, що давно спостерігаю за його еволюцією. Мабуть, завдяки цьому баченню ми й отримали можливість розвивати наш бізнес в такому руслі. І можемо констатувати, що на сьогоднішній день ми єдині, хто досягає такої якості в регіоні.

А як щодо виробників, які не входять до складу DO?

Е.П.Г.:  Власне, усі винороби, які є у регіоні, є частиною DO. Існує лише один проєкт, який виходить за межі, але через тип вина, яке вони виробляють. Звичайно, є запити ззовні від тих, хто хотів би бути інтегрованим в нашу систему, але здебільшого  це виробництва, які не відповідають нашим стандартам.

Чи плануєте вносити якісь корективи в законодавчі акти або вводити нові?

Е.П.Г.: На даний момент ми працюємо над проєктом, присвяченим новим сортам, які можуть бути включені в систему регіонального виноградарства через зміни клімату. Це дозволить нам продовжувати виробляти вина, які зараз випускаються членами DO. То мають бути сорти, що гарно адаптуються з часом до змін і дають кращі характеристики. Зрозуміло, Темпранільо все одно залишиться Темпранільо, але ми повинні враховувати природні фактори, щоб захистити себе і виробників від майбутніх викликів. Ми також намагаємося повернути деякі старі сорти, які зможемо рекомендувати для виробництва. Усе це дуже складно, особливо якби ми не мали належного рівня об’єднання, що допомагає нам розвивати проєкт.

Це правда, на власному досвіді знаємо, що з Мальбеком було дуже важко працювати, тому що він був дуже чутливий до сучасного клімату та цього регіону, дуже важко було досягти бажаного кольору тощо.  А чи ви працюєте по цьому питанню з OIV? Адже ця інституція виробляє і дає багато правил та рекомендацій щодо сортів. Знаю, що їхні фахівці дуже глибоко вивчають цю тему. 

Е.П.Г.: OIV знаходиться в міжнародному контексті, який для нас не є надто актуальним. Усі рекомендації, які вони надають, стосуються здебільшого сфери бізнесу, ніж реальності, з якою ми стикаємося на місці.

Яка ситуація з Albillo? Ви схильні розширювати насадження цього білого сорту? Чому ви вибрали саме його? Чи не задля того, щоб створити більшу конкуренцію Руеді?

Е.П.Г.:  Так, ми мали намір створити інший напрямок. Хоча й не бачимо переваг у змаганні з кимось. Ми команда. Наша мета – визначити національну спадщину, окреслити місце в ній нашого виноградарства. Білі вина Рібера дель Дуеро не варто продавати молодими, їхній потенціал значно більший, тому вони, як правило, проходять витримку і мають схожість з винами Бургундії. За стилем вони не надто схожі на решту білих Іспанії, більш складні. Ідеальним варіантом є позиціонування їх на ринках Європи після 5-8 років витримки. Треба вчитися, для нас це теж щось нове. Отже, тепер білі сорти висаджують все більше. Зараз, щоб зберегти профіль розе, винороби використовують Albillo. У зв’язку з попитом, з яким ми стикаємося, виноградарство культивує його все більше і більше. Хоча насправді він обходиться дорожче за Темпранільо. Пояснимо – вина типу Claret завжди були купажами білого і червоного, зазвичай без жорсткого розподілу процентів, воно виготовлялося природним шляхом, без особливого контролю. Не було чіткої міри, їх просто змішували, поки не досягали кінцевої мети. Але сьогоднішні результати роботи з цим типом вина дуже хороші. Воно має аромати білого, але складність червоного. Між іншим, усі перші червоні вина з Рібера дель Дуеро містили й білі виноматеріали. З 1982 по 1990 рік почали розділяти червоне і біле, і процес завершився в 1990 році. Ми змінили умови, дозволивши додавати лише до 25% білого в червоне. Ми зробили це, щоб справді мати можливість схрещувати його з іншими сортами. Минулого року було продано 200 тисяч пляшок. Коли вони надходять у продаж, їх розкуповують швидше, ніж за місяць.

Як на виробниках Рібера дель Дуеро позначилися ковід і війна в Україні? Чи помітили ви якийсь негативний вплив на продажі?

Е.П.Г.:   Виявилося, що Covid не став таким нищівним ударом, як ми думали на початку пандемії. Він справив не надто значний вплив, і ми швидко від нього оговталися. Загалом ми не зіткнулися з жодною проблемою з точки зору бізнесу, пов’язаною із війною в Україні. Хоча опосередковано це впливає на нас на певному рівні через світову інфляцію. Збільшення вартості енергії було більш вражаючим.

А як щодо енотуризму? 

Е.П.Г.:  Що стосується винного туризму, ефект пандемії, зрозуміло, був сильним, але ми  швидко відновлюємося. Крім того, після цих подій спостерігаємо зростання з точки зору якісного туризму, чого ми і прагнемо.

Хочу уточнити: якість, якої ви досягаєте, стосується не лише вина, але й послуг, гостинності, розташування маршруту, тому що це насправді стратегічна точка від Мадрида, яку варто відвідати, подорожуючи, приміром, до Франції. Є на що подивитися чи скуштувати, та й взагалі тут багато різноманітних атракцій.

Е.П.Г.:  Винний бізнес нарешті відкривається для вайнловерів, але, зрозуміло, що нам важко змагатися за гостей із туристичними курортами на узбережжі. Тож ми вітаємо тенденції розвитку агротуризму, який є нашою сферою, нарешті ця галузь пропонує гідну якість і спрямована на успіх. Насправді ж винний туризм має вагому перевагу. Він народився тому, що люди закохалися в певне вино і хочуть побачити, як воно виготовляється та яка історія стоїть за ним. І це те, що ми передаємо людям, і це наш головний фактор привабливості, який дозволяє нам зростати. Особливо, як ми помічаємо, ця пропозиція цікава споживачам, які готові платити за якісне вино та пов’язані з ним атракції все більше і більше. Наше провідне кредо: якщо ми можемо запропонувати вино вищої якості, дотичний сервіс має бути на відповідному рівні. Адже це те, на що люди вже націлені і на що сподіваються.

Які обов’язки правління DO? Регулювати чи розвивати?

Мігель Санс Кабрехас: Правління має 2 ролі. На даний момент ми проводимо сертифікацію, а також розробляємо законодавство, оскільки нам потрібно переконатися, що якість забезпечується законом. Ми присутні на 11 ринках, на які припадає 76% експорту Рібера дель Дуеро. Отже мета полягає в досягненні наступних трьох цілей:  збільшення експорту виноробних заводів; підвищення ціни на продукт, за рахунок формування цінності; зростання впізнаваності бренду.

Дещо маю прояснити. Усі виноробні заводи в Рібера дель Дуеро дуже малі та не мають жодних додаткових ресурсів. Отже вино коштує більше саме тому, що воно краще. Все пов’язано з якістю. Особисто я не можу похвалитися походженням зі світу вина. Я перший директор DO, який ніколи не мав досвіду роботи з вином, тільки в харчовій промисловості на рівні підприємства. Але мені зрозуміла ця філософія. У нас є свої цілі та плани перемовин. Ми створили одну міжнародну комісію з просування, в якій беруть участь представники виноробних заводів – з тих, що експортують вина щонайменше на 11 ринків. Отже, коли ми плануємо ринкову стратегію, вони разом обирають той чи інший ринок і можуть співпрацювати між собою.

Виробники та виноградарі є членами комісії?

М.С.К.: До складу адміністрації входять 5 виноградарських та 5 виноробних підприємств. І всі вони мають однакову силу та права. Ми ретельно вивчаємо ринок, а потім обговорюємо та вживаємо необхідних заходів для всіх. Якщо у вас є ідеальний продукт, але ви не знаєте, як його продати, у виробництві немає сенсу.

Виробники задоволені всією роботою та стратегією, яка була розроблена?

М.С.К.: Усі рішення, які приймаються, є загальними. І всі співіснують в гармонії. Ми бачимо свою місію саме в тому, щоб запобігати антагонізму та розбіжностей думок.

Чи можете прокоментувати, яка сьогодні репутація у Рібера дель Дуеро в Іспанії?

М.С.К.: Без перебільшення, відмінна! На даний момент вина Рібера дель Дуеро вважаються найкращими в Іспанії за якістю. У 2021 році був складений список зі 100 іспанських брендів, які викликають довіру споживачів. Всього в рейтингу фігурувало 24 національні бренди винних регіонів (зі 101 з усієї Іспанії). Rioja, Ribera del Duerо та Vega Sicilia (тобто також виноробня з Рибера дель Дуеро), потрапили до цього списку. З точки зору статистики, ви могли бачити, що в період COVID-19, оскільки ринок був закритий і продажі зростали в Інтернеті, споживач розумів, що Рібера дель Дуеро має вищу ціну, але вона ліпше задовольняє його потреби. І в той час, як сектор падав, у нас були кращі продажі завдяки впізнаваності бренду. У молодих поколінь встановилося добре сприйняття того, що ми зробили, і усвідомлення цілей, яких досягли. Вони зрозуміли суть. І тепер обирають різні профілі, які ми пропонуємо. Вина уславленого стилю, який має якість і фруктовість.

Чому Рібера розвивається набагато швидше, ніж Ріоха?

Е.П.Г.:  Регіон Ribera del Duero вже мав такий успіх в Іспанії, що не потрібно було експортувати його імідж. З 310 наших виноробних підприємств 120 регулярно експортують продукцію. На 40 з них припадає майже 80% загального експорту. Отже, після ковіду все змінилося. Національний ринок був закритий, нам довелося відкриватися і діяти глобально, щоб зберегти бізнес. Було небагато виноробень, які продавали вина виключно через такі канали як готелі. Тож зараз і вони діють в міжнародному контексті. Ще один важливий момент: майже дев’ять років тому, коли я тільки приєднався до DO, я поїхав до США у відрядження і запитав у місцевих компаній, чому в їхніх портфелях буквально лічені найменування з Ribera? Їхні відповіді зводилися до тези на кшталт: «Навіщо нам десятки, якщо всі ті вина на смак однакові?». Після цього відбулася революція на рівні кожної окремої виноробні. Тому що люди зрозуміли, чого хоче ринок. І почали виготовляти різні вина та надавати їм інші профілі. Тож тепер ця різноманітність сприяє зростанню регіону. Тепер у США, якщо імпортери хочуть показати на повний зріст Ріберу, їм потрібно мати асортимент з п’яти або більше найменувань винарень, щоб дійсно представити регіон. Крім того, не весь світ має грошову спроможність експортувати за межі Іспанії. А Рібера – зовсім новий регіон, який існує 40 років, тому досі не було можливостей дивитися на зовнішній ринок як головну мету. Сьогодні ситуація швидко змінюється. Ключі, які підібрала одна виноробня, щоб відкрити той чи інший ринок, передаються іншим, і це та співпраця, якої ми прагнемо. Великі виноробні допомагають малим, а малі підсилюють великих. Сьогодні покупець знає, що він шукає. Тож коли продаємо вино Ribera del Duero, нам не потрібно доводити його репутацію.

Фото: архів Наталії Бурлаченко, www.riberadelduero.es

Головний регіональний редактор WTA Guide, бренд-амбасадор міжнародної групи компаній Vinos de La Luz Наталія Бурлаченко спеціально для Drinks+ провела інтерв’ю під час перебування в Іспанії з керівниками найвідомішого об’єднання виноробів –  сеньором Енріке Паскуалем Гарсіа (Enrique Pascual García), президентом регуляторної ради Ribera del Duero DO та сеньором Мігелем Санс Кабрехасом (Miguel Sanz Cabrejas), генеральним директором Ribera del Duero DO. Розмова точилася довкола успішного досвіду, завдяки якому  бренд Ribera del Duero сьогодні посідає гідне місце в рейтингу 100 брендів Іспанії. […]

В Інкубаторі Бернара Магре (Бордо) відбувся особливий івент, що поєднав конференцію та бізнес-нетворкінг, хайлайтером якого стали відома винна критик та журналіст – Джейн Ансон (Англія) та модерніст і дуже талановитий винороб Луі Паке (Франція). Дуже відкрита, світла людина – пані Джейн Ансон люб’язно приділила увагу нашому оглядачу під час обідньої перерви між її виступами і подарувала несподівану можливість для цікавої розмови.

Ще рік тому Wine Travel Awards став одним із учасників Інкубатору Бернара Магре (Bernard Magrez). Цей проєкт був обраний з 2 тисяч претендентів, як перспективний стартап у винному туризмі, а також як площадка для нетворкінгу всіх ланок винної спільноти. Сьогодні, дякуючи інкубатору, команда проєкту має можливість навчатися, знайомитися з видатними персоналіями, які пишуть сучасну історію вина.

Того ранку у мене були змішані почуття хвилювання та радості одночасно.

Дев’ята ранку. Два чорних міні-вени Mercedes припаркувалися перед інкубатором Бернара Магре в Пессак-Леоньян, Бордо, Франція.

Вона вислизнула з машини і легкими кроками увійшла до просторого холу. За визначною особистістю винної еліти Бордо – пані Джейн Ансон (Jane Anson) – кроком пошани йшли десятки молодих людей. Їхній зовнішній вигляд був достатньо промовистим, щоб зрозуміти, що приїхали вони на «Великий Тиждень Наставництва» з усього світу. Щасливчики, які виграли шанс, дякуючи підтримці Фонду Жерара Бассе (Gérard Basset Foundation), відкрити для себе приховані перлини виноробного регіону Бордо!

Я відчувала, як в цьому натовпі сильно калатає моє серце… На щастя, пані Ансон супроводжувала її бізнес-партнер, Чінеду Рита Роза (Chinedu Rita Rosa), яку я знала, дякуючи одному із своїх колег по періоду навчання в міжнародній бізнес-школі Бордо з винного маркетингу та менеджменту. Тож, користуючись знайомством, я підійшла, щоб вперше потиснути руку жінці, зустріч з якою ще кілька років тому була для мене недосяжною мрією.

Людмила Бобик: Як ми знаємо, ви тут, у Бордо, вже понад 20 років, чи не так?

Джейн Ансон: Майже так. Я переїхала сюди у вересні 2003 року.

Л.Б.: Чому ви вирішили обрати саме Бордо, а не Бургундію чи Шампань?

Д.А.: Ці місця ми також розглядали як можливість переїзду, у фокусі були Бордо, Шампань або Бургундія. Та ми вирішили, що Бургундія розташована занадто далеко від Англії, якщо чесно, а хотілось легко добиратись додому. А з Лондона до Бордо летіти всього одну годину. Тож дуже практична причина. Ми вирішили, що Шампань трохи північніше і, можливо, погода не завжди буде гарною для перельотів.

Л.Б.: Так, 20 років тому все точно так і було!

Д.А.: Авжеж, але не сьогодні. І там було дорожче, оскільки ближче до Парижа… Отже, ми переїхали в Бордо, бо мали дуже обмежений бюджет для життя, власне, не мали нічого. У нас не було роботи, не було грошей, ми просто переїхали, щоб подивитися, що буде далі. Тому що ми були в ЄС в той час, до Брекcиту, і могли це зробити! Але тепер, через цей самий Брексит, хтось не може робити те, що робила я… Отже, знищено багато можливостей для молодого покоління.

Крім того, іншою причиною було те, що жителі Бордо мають велику світову репутацію. Тож, як письменниця, я булла певна: якщо переїду до Бордо, то зможу продавати свої оповідання-історії і заробляти гроші. Оскільки мені потрібні були гроші, щоб жити і оплачувати рахунки, я вирішила, що Бордо – це раціональне місце для переїзду з практичної точки зору, адже це відомий виноробний регіон.

Л.Б.: Ви згодні, що до гучної назви «Бордо», що сьогодні звучить так дзвінко, певною мірою причетний і Роберт Паркер (Robert Parker)?

Д.А.: Це справді так. Але я думаю, що Бордо здобуло відомість, дякуючи 2000-річній історії, задовго до того, як з’явився Роберт Паркер.

Л.Б.: Коли ви почали писати для Decanter? Поділіться, будь ласка, своєю історією.

Д.А.: Я почала співпрацювати з Decanter, саме коли переїхала сюди, тобто 20 років тому. До того моменту я вже була журналістом, але не винним. Я змогла використати свої публіцистичні навички, щоб досліджувати, запитувати. Як журналіст, я постійно допитувалась, перевіряла, ставила питання і шукала відповіді. Також мені пощастило зустріти тих людей, які серйозно поставлись до мене, і які допомагали мені вчитися. Я почала вивчати вино та виноробство з WSET. Цей курс був чудовим для широкого розуміння економіки та географії вина, але для моїх дегустаційних здібностей справжнім відкриттям виявилося отримання диплому дегустатора DUAD в Інституті енології Бордо, який зробив мене більш впевненою у своїх силах. У той же час я писала книги. І дослідження, пов’язані з книгами, допомогли мені отримати більше знань. Написання книги Inside Bordeaux стало кульмінацією всього того часу, що я прожила і вивчила в Бордо, і я знала, що можу запропонувати іншу точку зору на цей регіон. Ковід мав великий вплив, тому що під час пандемії я проводила багато онлайн-дегустацій для Pall Mall 67, які допомогли значно підвищити мій дегустаційний досвід. Я дуже вдячна за те, що так довго працювала з Decanter, але настав час піти і почати щось робити самостійно. Моєю останньою дегустацією з ними була онлайн-дегустація Château Margaux, чудова дегустація, на якій я завершила свою співпрацю з цим виданням!

Л.Б.: Чи можна сказати, що Ви є свідком справжніх великих змін у Бордо, які розпочалися наприкінці 1990-х років, свідком справжнього сучасного розвитку виноробного регіону Бордо?

Д.А.: Так, ви маєте рацію. Важливо відмітити, що не тільки Роберт Паркер зробив великий внесок у розвиток Бордо, але й такі люди, як Мішель Роллан (Michel Rolland) або Дені Дюбурдьє (Denis Dubourdieu). У Бордо в той час було багато ключових фігур, які були або консультантами, або виноробами, або професорами-викладачами, які зробили багато речей, намагаючись допомогти зрозуміти цей регіон. Я думаю, що одна з цікавих змін в наступному: коли я приїхала у 2003 році, багато з того, що робили на виноробнях, було спрямовано на те, щоб забезпечити чисту вініфікацію, а Дені Дюбурдьє багато працював з дріжджами, і визначав, які саме дріжджі слід використовувати. І на мою думку, на сьогодні ми повернулися назад до виноградників як таких, і винороби зараз дійсно набагато більше цікавляться теруаром, органікою, біодинамікою, стійкістю, екологічними питаннями. І це чудово!

Л.Б.: Ми повинні бути ближче до природи, до природних процесів з метою збереження екології, чи не так?

Д.А.: Саме так. Ми повертаємося в минуле! Повертаємось до принципів, які були важливими кілька століть тому.

Л.Б.:  регіон Бордо завжди був недосяжним та легендарним, і як ця тенденція почала змінюватися протягом останніх років? Коли Бордо став більш відкритим?

Д.А.: Вважаю, те, що ми з Чічі сьогодні робимо, важливо для зміни поглядів про сприйняття Бордо. Багато в чому як портове місто Бордо завжди було відкрите для нових споживачів і нових ринків, але внутрішньо воно залишається дуже традиційним. Розуміння Бордо – це чудовий спосіб бути серйозно сприйнятим у винній кар’єрі. І ми з Чічі хотіли допомогти знайти шлях для людей з інших міст та країн, які, можливо, мають бар’єри на шляху до прогресу, будь-то економічні, географічні, культурні чи будь-які інші, щоб отримати короткий шлях до цих знань і допомогти налагодити обмін – адже Бордо також виграє від знайомства з цим блискучим новим поколінням виноробної індустрії.

Л.Б.: Дорога Джейн, я хотіла би подякувати вам не лише за цю розмову, а й, як це зробили б багато любителів вина, – за вашу глибоку працю Inside Bordeaux, яка на сьогоднішній день є бестселлером, і в якій ви пояснюєте нове бачення цього легендарного виноробного регіону! Ваш приклад, приклад жінки, яка переїхала в невідому для вас країну і зробили себе тою, ким ви є сьогодні у бізнесі, де більший відсоток представників чоловічої статті, – дуже надихаючий!

Досьє

Леді Джейн Ансон – відома винна письменниця, винний критик, автор десятків книг, тисяч статей та есе про виноробний регіон Бордо, його історію, виноградарство, винні маєтки, виноторгівлю та бізнес. Задля якравості фарб до портрету наведу короткий коментар пані Чінеду Ріти Рози, засновниці першої жіночої бізнес-асоціації:

Я хотіла б відмітити одну дуже важливу річ для розуміння того, що зробила Джейн і продовжує робити: вона англійка, вона не одружена з французом, вона не пов’язана з жодною з французьких виноробних сімей, у неї немає ні теперішнього, ні минулого, ні майбутнього, про яке ми б ще не знали. І вона приїхала в цей регіон як пристрасний аутсайдер, захоплена написанням своїми статтей. Вона талановита письменниця, а вино прийшло потім. І коли ви читаєте її книгу про Бордо, це прекрасне переплетіння вишуканої розповіді, гра речень. Не так багато написано книг про вино, щоб ви із захопленням в них вчитувались. А в Джейн я бачу, перш за все, дуже талановиту письменницю, яка може зробити будь-яку тему фантастично цікавою!

В Інкубаторі Бернара Магре (Бордо) відбувся особливий івент, що поєднав конференцію та бізнес-нетворкінг, хайлайтером якого стали відома винна критик та журналіст – Джейн Ансон (Англія) та модерніст і дуже талановитий винороб Луі Паке (Франція). Дуже відкрита, світла людина – пані Джейн Ансон люб’язно приділила увагу нашому оглядачу під час обідньої перерви між її виступами і […]

Ми поговорили з генеральним директором консорціуму паном Джакомо Пондіні про те, як функціонує один із найвідоміших DOCG П’ємонту Consorzio dell’Asti, які відкриваються вектори та маркетингові стратегії, зокрема у рамках проєкту Wine Travel Awards, про ініціативи сталого розвитку серед виноробів Асті, вина та нові ринки.

Consorzio dell’Asti опікується одним із найвідоміших DOCG П’ємонту. Розкажіть, будь ласка, які території, теруари і скільки маєтків він охоплює сьогодні?

Територія виробництва Asti DOCG охоплює 51 муніципалітет у провінціях Алессандрія, Асті, Кунео: десять тисяч гектарів Moscato bianco в самому серці одного з найважливіших регіонів Італії з точки зору якісних вин – П’ємонту. З 2014 року регіон є об’єктом ЮНЕСКО. Територія зазвичай характеризується горбистими ландшафтами, вкритими виноградниками, іноді розташованими на крутих схилах, які можна обробляти лише вручну. Велика різноманітність терруарів із ґрунтами, які можуть варіюватися від легких мінеральних і піщаних, більш водопроникних на західній стороні, до насичених мулом, твердих, на півдорозі між Котськими Альпами та Лігурійським морем.

Пане Джакомо, як ми знаємо, ви маєте освіту політолога-міжнародника та великий досвід роботи у винному світі, зокрема в К’янті та консорціумі Брунелло ді Монтальчіно. Як все це впливає на роботу в Consorzio dell’Asti та  Moscato d’Asti DOCG? Що саме ви змінили, які нові вектори відкрили?

Я не думаю, що нам потрібно щось змінювати чи винаходити. Це все там. Асті та Москато д’Асті як ігристі вина, є універсальними. Це дійсно може бути бонусом з точки зору створення різних ліній зв’язку. А історія цього вина робить речі ще цікавішими: прабатько ігристого Asti було створено Карло Ганчіа в ХІХ столітті на основі винограду Москато за традиційним методом. У 1898 році Федеріко Мартінотті, директор енологічної школи в Асті, створив метод «бродіння в резервуарах», щоб удосконалити процес виніфікації та водночас створити умови для нового стилю вина, менш бульбашкового – Moscato d’Асті. Asti DOCG знаходиться в центрі історії ігристих вин.

З червня 2014 року виноробний ландшафт Ланге, Роеро та Монферрато, що складається з 5 виноробних районів, включаючи Канеллі та Асті Спуманте, визнано об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Визнання стосується не лише мальовничих пагорбів, вкритих виноградниками та виноробнями, замками та багатовіковими підвалами, а й ролі, яку відігравали й відіграють винороби Moscato bianco та Asti у розвитку економіки та збереженні територій. Як Consorzio dell’Asti працює над цією програмою? Ми розуміємо, що участь консорціуму в міжнародній премії Wine Travel Awards другий рік поспіль є акцією в цьому напрямку. А які ще заходи чи програми для просування цих славних територій і виноробень на світовому ринку у ваших планах?

Як Консорціум, ми зосереджені на різних проєктах «брендування місць». Один із них полягає в «поясненні» ландшафту за допомогою художніх інсталяцій, розміщених уздовж вулиць і кільцевих розв’язок району виробництва Асті, які нагадують про традиції вирощування винограду, пояснюючи роль винограду Москато в місцевій громаді.

Судячи зі складу номінантів Wine Travel Awards від Asti (до речі, деякі з них, у тому числі й сам консорціум, стали переможцями публічного голосування), ми спостерігаємо, що це не лише виноробні, а й такі пропозиції для туристів, як LMR TrEno, історичні Casa Martini & Rossi, Canelli з його підземним собором, Moscato Wine Route тощо. Як консорціум співпрацює з подібними об’єктами, якісь створюються унікальні колаборації?

Я вважаю, що незабаром роль консорціумів все більше зосереджуватиметься на питаннях туризму. Маючи це на увазі, ми повинні створити мережу, яка виходить за межі наших виноробень, залучаючи всі активи, які можуть сприяти розвитку спільноти, наприклад її історичну та культурну спадщину.

Вина Asti, завдяки своїй якості, легкості та можливостям споживання – від аперитивів до коктейлів – стають все більш популярними. Крім того, Consorzio dell’Asti має в портфоліо слабоалкогольні вина. Будь ласка, прокоментуйте цю популярну тенденцію. Можливо, проводилися маркетингові дослідження, поділіться своїми спостереженнями.

У всьому світі зростає інтерес до слабоалкогольних вин. Asti Sparkling Dolce і Moscato d’Asti завжди мали природний низький вміст алкоголю, як природно солодкі. Разом із ароматичним профілем усі ці характеристики роблять наше вино унікальним, відіграючи яскраву роль у глобальному сценарії вин GI/DOCG.

Чи запровадив консорціум якісь заходи щодо заохочення виноробів до виробництва слабоалкогольних вин?

Консорціум може підтримувати свої виноробні – відповідно до закону – лише у просуванні та захисті вин ASTI DOCG.

Також було б цікаво дізнатися про ініціативи сталого розвитку серед виноробів Асті. Як на ваших територіях впроваджуються ці моделі і яку підтримку ви надаєте тим, хто їх застосовує?

Сталий розвиток завжди був ключовим фактором для багатьох виробників. Насправді першим БІО-вином в Італії було Moscato d’Asti ще в 1992 році.

Зараз ми експериментуємо з групою виноробень із протоколом сталого розвитку, який плануємо поширити на всю територію, щоб за кілька років отримати сертифікат сталого розвитку для всього найменування.

Якщо говорити про експорт вин, то ринки яких країн є для вас пріоритетними на даний момент, хто є лідерами споживання ваших вин? Судячи із загальної статистики, Італія лідирує навіть серед таких розвинених виноробних країн як Франція. Які країни Європи знаходяться в зоні ваших інтересів?

Сполучені Штати є першим у світі ринком для Moscato d’Asti, тоді як Asti Sparkling є основним експортним пунктом у східноєвропейських країнах.

Ми зазначали, що Consorzio dell’Asti має досить незвичний підхід до відбору своїх амбасадорів. Якщо більшість винних асоціацій покладаються на сомельє, то до числа послів Asti входять бармени, шеф-кухарі, кулінарні школи та Accademia Maestri Pasticceri Italiani. Серед амбасадорів Асті навіть є молода зірка тенісу Сонні (Лоренцо Сонего). Це конкретна стратегія Consorzio dell’Asti? Хто її автор? Ви залучаєте до клану амбасадорів гідів чи представників інших туристичних професій?

Asti є популярним DOCG в Італії, і щоб пояснити універсальність цих вин, нам потрібні були різні характери. Еногастрономічні поєднання представляє відомий італійський шеф-кухар Алессандро Боргезе, секрети міксології – чуттєвий бармен Джорджіо Факкінетті, топ-десерт готує AMPI та будь-який святковий момент презентує тенісна зірка Сонего. Для Асті завжди є причина.

Згодні! Зокрема, бачимо, що Consorzio dell’Asti підтримує велику кількість ініціатив, зокрема офіційний блискучий фінал тенісного турніру Nitto ATP. Відзначив своє 90-річчя виставкою під назвою «Novant’anni di bollicine». Над якими ще програмами креативного маркетингу ви працюєте?

Однією з наступних великих цілей буде розробка комплексу для підвищення обізнаності про найменування, створення постійної виставки, де любителі вина зможуть зрозуміти та насолодитися унікальною історією Асті та його винами.

Озвучте, будь ласка, більш детально провідні заходи – справді, їх кількість і різноманітність вражають – від офіційних зустрічей і форумів до фестивалів, коктейльних вечірок і гастрономічних виїздів.

Це займе кілька сторінок вашого видання. Я хотів би зазначити, що тільки для «місцевої» реклами в зоні виробництва Asti DOCG є 51 муніципалітет, і майже в кожному з них щороку проводиться певна подія, яку підтримує Консорціум. Потім додайте такі події, як Vinitaly, Prowein, London Wine Fair, Guided Tasting in the US and other countries, Milano Wine Week, Collissioni Festival, Atp Tennis turnir… та багато іншого.

Які нові проєкти та концепції ви розробляєте (можливо, спільно з регіональними промоційними організаціями) для розвитку та просування винного туризму в найближчі роки?

Я вважаю, що ключовим має бути просування П’ємонту в цілому через концепцію Langhe-Roero та Monferrato, яка може негайно залучити людей до сприйняття високоякісних вин та їжі в чудовому ландшафті.

Якщо виділити лише три головні місії очолюваного вами сьогодні консорціуму, то які б ви назвали в першу чергу?

Підвищувати обізнаність про вина Asti DOCG та його територію, забезпечуючи стабільність виробництва в екологічно чистий спосіб.

Дякуємо за ваш час і цікаву роботу!

Ми поговорили з генеральним директором консорціуму паном Джакомо Пондіні про те, як функціонує один із найвідоміших DOCG П’ємонту Consorzio dell’Asti, які відкриваються вектори та маркетингові стратегії, зокрема у рамках проєкту Wine Travel Awards, про ініціативи сталого розвитку серед виноробів Асті, вина та нові ринки. Consorzio dell’Asti опікується одним із найвідоміших DOCG П’ємонту. Розкажіть, будь ласка, […]

З 25 по 28 травня у Вінниці тривають Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, де Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером. Ми поспілкувалися ще з одним із організаторів цього заходу – Оксаною Ткаченко, завідувачем кафедри технології вина та сенсорного аналізу Одеського національного технологічного університету та ініціатором Odessa Wine Week.

Шановна пані Оксано, Дні винної культури, які так вдало стартували в Одесі і були партнером нашої міжнародній премії Wine Travel Awards, сьогодні під назвою Vinnytsia Wine Days відбудуться у Вінниці вперше. Наскільки концепції цих заходів відрізняються, чи це єдиний проєкт, трансформований до воєнного періоду?

Безперечно, Vinnytsia Wine Days – це самостійний проєкт. Схожий на одеський, але інший. Odessa Wine Week – це ініціатива винної столиці України, який проводиться у Одесі, центрі найбільшого виноградарського регіону, з найбільшою кількістю виноградників та виноробів. Вінниця ж є представником регіонів, які за законодавством, створеним ще за радянських часів, не є винними. За законом України в якості винних затверджено лише Крим, Одеську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Закарпатську області. Хоча вже з’явилися виноградники у Львівській, Чернігівській, Київській областях та на Поділлі.

Зараз Вінниця представляє все Поділля. Це не лише Вінницька область, а й Хмельницька, Житомирська. В цьому регіоні здавна розвивалося виноробство, а тапер з урахуванням змін клімату, а також завдяки тому, що виноградарська культура та технології не стоять на місці, покращуються технічні та технологічні можливості, знижується кількість ризиків виноградарства.

Ініціативна група виноградарів та виноробів представляють Поділля як сучасний винний регіон, який поки що не має цього статусу, на що ми й хочемо звернути увагу держави та громадськості. На заходи запрошено представників Міністерства агрополітики, профільних асоціацій з усієї країни. Ми хочемо підкреслити, що історичне Поділля – це сучасний винний регіон, і саме звідси ми маємо зробити перший крок для того, щоб заявити про появу нових винних регіонів в Україні. Це основна концепція цього проєкту та основна спрямованість наших зусиль. Vinnytsia Wine Days – це новий, амбітний і абсолютно самостійний проєкт, зі своїми цілями. І ми вже знаємо, яким він буде наступного року, як  розвиватиметься далі.

На Ваш погляд, чого можуть очікувати від Vinnytsia Wine Days професіонали галузі?

Організатори Vinnytsia Wine Days не юристи, не законотворці, але ми як практики, що знають ситуацію з виноробством по всій Україні, розуміємо, що виноробів треба підтримати та дати можливість виробляти та продавати свої чудові вина. У всіх країнах світу посадка виноградників – це державна політика, тому що 1 га може коштувати від 20 000 євро і вище. Тому навряд чи будь-хто бажаючий стати виноградарем може розвивати цей бізнес без підтримки держави. А за законом сьогодні наша держава може допомагати лише розвитку виноробства у певних винних регіонах, про які я говорила вище,

Зараз в Україні дуже багато змінюється. Попри війну, є певні зрушення у виноробстві. У нас працює кілька міжнародних проєктів, які разом із нашими фахівцями намагаються змінювати законодавство, займаються реструктуризацією галузі, а також її імплементацією та гармонізацією з європейською спільнотою. У цьому напрямі виникає безліч питань, зокрема таке, як розвиток нових винних регіонів.

Ми запросили фахівців з Молдлови, Грузії, консультантів для обміну досвідом. Ми хочемо, щоб під час заходу від самої виноробної громадськості народилася дорожня карта розвитку нових винних регіонів. Поділля стане прикладом для всіх виноградарів та виноробів України, куди і як рухатися далі.

Звісно, в умовах війни та повоєнного часу важко розраховувати на державні кошти. Але є європейські інституції. На Vinnytsia Wine Days ми запросили представників проекту ITC, FAO – спеціальну агенцію ООН, яка вже допомагає розвиватися сільськогосподарським виробникам України, зокрема виноградарям та виноробам.

Vinnytsia Wine Days має абсолютно практичні цілі, спрямовані на розвиток та допомогу виноробній галузі. Адже сьогодні робити просто якісь розважальні фестивалі, винні тусовки не на часі.

Ми розуміємо, що виноградарство та виноробство не бюджетоутворююча галузь нашої країни. але з іншого боку, я впевнена, що якщо в Україні ростуть виноградники, для неї це величезне благо – це візитна картка країни, винна дипломатія, унікальна спільнота, яка дуже багато може дати державі та розвитку її іміджу на міжнародній арені.

Під час заходів Vinnytsia Wine Days порушуватимуться питання еногастрономічного туризму, звичайно, з перспективою на майбутнє?

Перша конференція, з якої розпочинається Vinnytsia Wine Days – «Еногастрономічний туризм – драйвер розвитку туристичних дестинацій». Для наукової спільноти та студентів її організували Одеський національний технологічний університет та Вінницький торговельно-економічний інститут. Ми хочемо підтримати цей напрямок, показати його важливість, навіть у часи, коли немає туризму. Ми повинні підготувати людей до того, щоб, коли ця війна закінчиться нашою перемогою, професіонали могли швидко включитись і втілювати в життя ті знання, якими ми зараз їх озброюємо. На цю конференцію ми також запросили туристичні агенції, там будуть порушуватись теми, які стосуються інновацій у розвитку туризму. Зрештою, все це про розвиток економіки – міста, регіону, країни.

Як тривала у сьогоднішніх непростих умовах підготовка до Всеукраїнського дегустаційного конкурсу Odesa Wine & Spirit Awards? Як добирали суддів? Чи були корективи або поступки в чомусь порівняно із мирними часами?

Ми вдячні, що Вінниця гідно приймає наш конкурс Odesa Wine & Spirit Awards. Тут ми демонструємо справжню колаборацію між регіонами – Одеською та Вінницькою областями, що підтягнули Умань, Житомир, Київщину тощо. Ми навіть не очікували, що конкурс матиме такий фідбек. Винороби чекали на наш конкурс, був запит на нього, і ми отримали близько 300 зразків.

Судді – це наша команда з першого конкурсу Odesa Wine & Spirit Awards. Наталія Каменєва – куратор конкурсу. Усі члени журі мають або дипломи WSET, або дипломи магістрів із сенсорного аналізу. Ми проводимо конкурс за правилами OIV, у приміщенні, яке повністю відповідає правилам. З цим нам допоміг Винний дім Гігінеішвілі, де спеціально під конкурс обладнали приміщення за нашими правилами, з лабораторією сенсорного аналізу,

Ба більше, ми запропонували зробити першу в Україні колекцію сучасних українських вин. Усі конкурсні вина залишаться в енотеці з необхідними умовами для зберігання, яку спеціально для цього проєкту збудували у Винному домі Гігінеїшвілі. Це дуже важлива ініціатива для наших виноробів, що допоможе їм у просуванні власної продукції.

Декілька років тому ви казали, що якщо уявити винний шлях України як піраміду, то ми стоїмо в першій третині й у нас усе попереду. Що сталося за ці роки (якщо вийде не брати до уваги війну)? Як можна зараз охарактеризувати винний шлях нашої країни? Де ми зараз на тій самій піраміді?

Я бачу, що просто за цей рік активність стала на порядок вищою. Багато в чому завдяки міжнародним інституціям, які активно з нами працюють, незважаючи на війну. Міжнародна спільнота фінансово вкладається у виноробство України. Я знаю виноробів, які отримують реальну матеріальну допомогу, не кажучи вже про інтелектуальну, дорожні карти розвитку. У нас не просто рух у виноробній галузі, він у йде гарному темпі та рішучості, ніхто руки не опускає руки, ми сміливі та завзяті. І незважаючи на війну, наша галузь живе і розвивається.

З 25 по 28 травня у Вінниці тривають Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, де Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером. Ми поспілкувалися ще з одним із організаторів цього заходу – Оксаною Ткаченко, завідувачем кафедри технології вина та сенсорного аналізу Одеського національного технологічного університету та ініціатором Odessa Wine […]

25-28 травня у Вінниці вперше відбудуться Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, справжнє свято, яке об’єднає професіоналів виноробної галузі та поціновувачів вина. Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером цього нового амбітного заходу. Нашому редактору вдалося поспілкуватися з директором департаменту маркетингу та туризму Вінницької міської ради, Вешелені Олександром Миколайовичем.

Шановний пане Олександре! В останні вихідні травня вперше у Вінниці відбудеться Vinnytsia Wine Days. Дні винної культури пройдуть за підтримки Вінницької міської ради. Які задачі у підготовці до цієї події вирішувалися департаментом маркетингу та туризму міста, що Ви очолюєте?

Найперше – це залучення професійних аудиторій: сфери гостинності, туризму, органів місцевого самоврядування. Ми зацікавлені, аби якомога більша кількість людей, від яких залежить розвиток виноробства і еногастрономічного туризму, познайомилися з передовими практиками та гравцями сфери. Також ми допомагаємо організаційно та інформаційно, а наше підпорядковане комунальне підприємство «Офіс туризму Вінниці» підготувало насичену туристичну програму.

Провести масштабний захід під час війни – задача не з простих, та більше, ризикована. Які спеціальні заходи з безпеки учасників та гостей Vinnytsia Wine Days було вжито?

На випадок повітряної тривоги у нас є офіційно зареєстроване укриття, де буде змога практично безперебійно відновити події в межах 15 хвилин. Так само під час екскурсій по маршруту та в готелях передбачені укриття. На жаль, більшість іноземних гостей поки не готові приїжджати навіть за таких гарантій безпеки, однак ми сподіваємося, що наступного року в Україні буде вже зовсім інша ситуація.

Департамент маркетингу та туризму вже має досвід проведення масових заходів після початку війни? Розкажіть, будь ласка, про це.

Масові заходи в умовах війни заборонені, тож ми переключилися на камерні формати – групові екскурсії, лекції, майстеркласи та невеликі концерти. Таких торік провели понад 250. Зрештою, Vinnytsia Wine Days – теж не масовий, і тим більше не розважальний захід.

Як розвивалася у Вінниці туристична галузь до війни? Чи проходили еногастрономічні фестивалі?

Системно туризм у Вінниці почав розвиватися з 2018 року, з затвердженням Маркетингової стратегії. У 2019 році ми мали рекордні 75 тис. ночівель, після чого настала пандемія і стрімке падіння потоків через карантинні обмеження. До цього щороку у Вінниці з’являлися нові формати гастроподій – Vinnytsia FoodFest, фестиваль вина «Боже Ллє», фестиваль польової кухні імені Тараса Сича.

Які у департаменті є плани на майбутнє? Чи планується зробити Vinnytsia Wine Days щорічним заходом?

У міської ради було в планах розширити цей календар фестивалями локальної кухні та страв – «проСАЛО і доСАЛА», Карнавал солодощів та Вінницький вишневий вікенд. Однак через пандемію, а згодом війну ми зуміли провести лише міський конкурс кухарів The best cook. Усі ці формати хочемо запустити вже після перемоги, щоб привернути увагу до гастротуризму у Вінниці. Vinnytsia Wine Days ідеально вписується в цю лінійку, і ми з радістю будемо й надалі підтримувати та масштабувати цю подію.

Не секрет, що Вінниця стала прихистком для багатьох людей, які тікали від війни. В якому стані місцева індустрія гостинності? Ви готові приймати туристів?

У лютому-березні 2022 року наша сфера гостинності одна з перших підставила плече тим, хто шукав у нас прихистку (лише за офіційними даними через Вінницю пройшло тоді понад 200 тис. переселенців – переважно транзитом). Нині в місті зареєстровано понад 45 тис. ВПО, і після перших шокових тижнів вони дуже потребували психологічного розвантаження й підтримки. Саме тому з квітня відновили роботу практично всі музеї і заклади дозвілля в місті, не працював тоді (і поки ще не працює) лише світломузичний фонтан. Тобто можемо впевнено сказати, що 95% туристичної пропозиції в місті збереглися.

Що взагалі пропонує туристам Вінниця? Які заходи, екскурсії і туристичні об’єкти є родзинкою міста і регіону?

На сьогодні Вінниця дуже підходить для відновлювальної подорожі самостійно або з сім’єю. Щонайменше два дні можна провести лише в місті, пізнаючи цікаві й незвичні музеї (моделей транспорту, трамвая, ретротехніки, української марки, старовинних годинників), відвідуючи зоопарк і планетарій, локації активного відпочинку та, звісно ж, цікаві концептуальні заклади з місцевими стравами. Дуже раджу зробити собі «солодкий» тур, куштуючи локальні гастробренди – зефір, мармелад, пастилу, натуральне морозиво; або ж «гостреньке» або «кисленьке» – з салом, хроном, буряком, вишневим борщем та іншим.

Щомісяця Офіс туризму організовує десятки пішохідних екскурсій різними історичними районами міста, відвіданням підземель наших храмів, а також дитячі квести та тури по області. Вінниччина зараз дуже приваблива за рахунок безлічі палаців, атмосферних містечок зі старовинними храмами, а південь зачаровує енергетикою і природою над Дністром.

Чи немає в планах розбудови на Вінниччині еногастрономічної дороги, як, приміром, Дорога Бесарабії, яка здобула в цьогорічній міжнародній премії Wine Travel Awards перемоги в номінації Регіон року?

Для створення цілісного гастромаршруту ми хочемо глибше дослідити і задокументувати нематеріальну спадщину, яка має свою багату історію. Подали зараз на грант Ради Європи з метою експедиції в містечка Подільського шляху святого Якова – його ми запустили у 2021 році, однак не можемо наразі повноцінно розвивати через війну. Важливо, що цей маршрут включає в себе не одну область, а цілий історичний регіон – Поділля.

На сьогодні маємо розроблені тури з етнічним колоритом з циклу «Смачна Вінниччина» – молдовським, єврейським і польським, і також збільшуємо гастроскладові у наявних турах. Велика мрія – повноцінний винний маршрут, але його можливо буде створити тільки коли буде достатньо помітно відновлено виноградарство на півдні нашої області. Саме для цього ми й проводимо конференцію в рамках Vinnytsia Wine Days.

Фото: Move In Movie PR agency, planetofhotels.com, pslava.info/VinnicaM_ulKozyckogo_VodonapirnaBashta, vinnytsia.city, blog.pokupon.ua

25-28 травня у Вінниці вперше відбудуться Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, справжнє свято, яке об’єднає професіоналів виноробної галузі та поціновувачів вина. Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером цього нового амбітного заходу. Нашому редактору вдалося поспілкуватися з директором департаменту маркетингу та туризму Вінницької міської ради, Вешелені Олександром Миколайовичем. […]

25-28 травня у Вінниці вперше відбудуться Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, справжнє свято, яке об’єднає професіоналів виноробної галузі та поціновувачів вина. Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером цього нового амбітного заходу. Нашому редактору вдалося поспілкуватися з почесним президентом Vinnytsia Wine Days – Гігінеішвілі Володимиром Карловичем.

Шановний пане Володимире, незабаром у Вінниці вперше відбудуться Vinnytsia Wine Days, де Вас обрали почесним президентом. Розкажіть, будь ласка, про Вашу особисту участь у проєкті, формат заходу, його завдання та цілі, які Ви, як почесний президент, можете відмітити.

Для Вінниці винні заходи не в новинку. Тут вже проводились схожі події, але меншого масштабу і скоріше аматорські. Цього року ми трансформували весь набутий досвід, залучили високопрофесійних партнерів, аби створити масштабну подію – Vinnytsia Wine Days. Я давно займаюсь виноробством і розумію, наскільки важливо, аби фахівці цієї галузі мали майданчик для професійного спілкування та обміну досвідом. Тому мені особливо приємно та важливо, що я приєднався до події, адже, разом ми сильніші в своїй справі.

10 років тому, у селі Корделівка Вінницької області, запрацювала виноробня «Винний дім Гігінеішвілі». Яких трансформацій за ці роки зазнала Ваша виноробня, що саме змінилося у веденні бізнесу? На які сорти Ви орієнтуєтесь? Які інноваційні технології використовуєте та які вина плануєте представити саме в ці дні?

Перше вино я зробив у 20-літровому бутлі з гумовою рукавицею зверху. А зараз «Винний дім Гігінеішвілі» – це професійна виноробня з модерним сучасним обладнанням. У нас працюють фахівці з потужним досвідом роботи і це дуже важливо для нашої справи. Адже знання – це та база, на якій будується галузь і завдяки якій створюються смачні, якісні вина. На Vinnytsia Wine Days будуть представлені саме такі, і вино «Винний дім Гігінеішвілі» теж можна буде спробувати і обрати найкраще, що вам до смаку.

Оцініть, будь ласка, як наразі розвивається саме еногастрономічний туризм у регіоні, де Ви працюєте? Розуміємо, наразі досить важка ситуація для бізнесу, а для винного туризму особливо – втім, мабуть, Ви вже маєте певні стратегії, власне бачення залучення, заохочення туристів?

Заохочувати туристів приїжджати в ту чи іншу місцевість можна не лише краєвидами та визначними пам’ятками. Вивчати історію та культуру регіонів можна через їхні кулінарні особливості, через гастрономію. Зокрема й через вино, адже тут цей напій виробляли ще у 18 столітті. Тобто це абсолютно характерна для нашого краю галузь. Тому ми і організовуємо конференцію «Еногастрономічний туризм – драйвер розвитку туристичних дестинацій», аби разом з колегами побачити перспективи розвитку цього напрямку і знайти найкращу стратегію саме для Вінничини.

Організатори Vinnytsia Wine Days наголошують, що подія присвячена саме винній культурі та туризму в Україні. Що на Вашу думку, необхідно змінити перш за все, удосконалити саме у галузі винного туризму, щоб він набув належного розвитку?

Найголовніше, що нам усім зараз потрібно для можливості розвитку, – це закінчення війни і наша перемога. Це перше, про що ми всі повинні думати щодня і робити все можливе від кожного, аби наблизити цю перемогу. Зараз ми думаємо про те, щоб виробництва продовжили свою роботу, щоб економічно галузь виноробства не впала у стан стагнації. Тобто зараз мова йде про збереження виноробства в цілому. В розрізі винного туризму зарано говорити про зміни чи удосконалення, адже ця галузь лише зароджується і починає свій розвиток.

Як оцінюєте рівень винної конкуренції в регіоні? Насправді, існує масове переконання, що Ваша виноробня – чи не єдина в регіоні. Як насправді? Чи з’являлися нові виноробні, туристичні локації до повномасштабного вторгнення?

Не скажу, що в регіоні у нас багато гравців на ринку, але вони, безумовно, є. Я би не називав їх конкурентами – ми радше друзі, які обмінюються досвідом і знаннями в спільній справі.

Чи є в планах просувати Поділля як перспективний регіон для виноробства та еногастрономічного туризму? Як на Вашу думку, що саме необхідно для того, щоб цей регіон досяг рівня розвитку гастротуризму, наприклад, Бессарабії (Дорога еногастрономії якої, приміром, в цьому році перемогла в номінації Регіон року міжнародній премії Wine Travel Awards) або Закарпаття?

Wine Travel Awards – чудова ініціатива, започаткована нашим партнером Drinks+, який підтримує Vinnytsia Wine Days. Тому, впевнений, під час наших заходів спільно ми розробимо методологію просування Поділля як виноробного регіону. В цьому й полягає одне із завдань винних днів.

Які канали інформування внутрішнього та зовнішнього туриста вважаєте найбільш дієвими та серйозними?

Такі питання вже в компетенції відповідних професіоналів. А я, в першу чергу, винороб, який переконаний, що Вінниця – це точно те місце, куди мають приїхати поціновувачі смачного, якісного українського вина.

Фото: Move In Movie PR agency, gwinehouse.com, facebook.com/vin.wine.house/photos

25-28 травня у Вінниці вперше відбудуться Vinnytsia Wine Days – дні винної культури, справжнє свято, яке об’єднає професіоналів виноробної галузі та поціновувачів вина. Комунікаційна медіагрупа Drinks+ & Wine Travel Awards виступає Генеральним міжнародним інформаційним партнером цього нового амбітного заходу. Нашому редактору вдалося поспілкуватися з почесним президентом Vinnytsia Wine Days – Гігінеішвілі Володимиром Карловичем. Шановний пане […]

Доктор Рікардо Ф. Нуньєс, засновник і власник групи компаній Vinos de La Luz, аналізує особливий шлях України в сучасному історичному контексті, вплив війни на виноробство і перспективи країни.

Шановний докторе! Редакція Drinks+ вже майже 10 років – будь ласка, виправте нас, якщо ми помиляємося – бачить Ваш інтерес до українського винного ринку: Ви берете участь у всіх спеціалізованих виставках і заходах в нашій країні, підтримуєте дружні стосунки з виноробами, їздите в тури регіонами, виступаєте на семінарах, як спонсор підтримуєте конкурси сомельє і галузеві видання.

З минулого року Україна робить гігантські кроки як у розвитку якості вина, так і в еволюції бізнес-мислення, щоб українські споживачі обирали українське вино. За останні роки кілька середніх компаній доклали великих зусиль, щоб виступати під єдиним українським брендом, а великі компанії, які вже існували, були збережені. У розпал цього процесу росія розпочала повномасштабне вторгнення, яке ґрунтувалося на доктрині, що України не існує і що вона є частиною росії. Мешканці Сходу були змушені стати вимушеними переселенцями, мільйони українців шукали притулку за кордоном. Серед цих людей – підприємці, фахівці та працівники виноробної галузі. Україна зазнає постійних обстрілів та руйнувань. Незважаючи на це, всі, хто залишився або виїхав з країни, не переставали діяти на випередження, чекаючи на повернення або відновлюючи, а іноді і відбудовуючи власні виробництва. Якщо ми подивимося на наслідки війни, то спочатку це вказує на те, що вторгнення зупинило розвиток, про який ми говоримо, але насправді у вересні, перед збором врожаю, активізувалися ті ж самі протагоністи, які просували зміни в галузі.

«Україна робить гігантські кроки як у розвитку якості вина, так і в еволюції бізнес-мислення, щоб українські споживачі обирали українське вино»

Знаючи вашу допитливість та аналітичний склад розуму, можна припустити, що ви маєте досить повне уявлення про українську виноробну галузь. Поділіться, будь ласка, своїми спостереженнями з цього приводу: в чому недоліки і в чому переваги української виноробної галузі.

У розпал катастрофи, тобто цієї війни на знищення, здавалося б, немає ніяких переваг, але не варто дивитися на цю тему як на фотографію. У середньостроковій перспективі і після закінчення конфлікту, незалежно від того, коли з’явиться план Маршалла, він відновить все зруйноване в країні, охоплюючи виноробну галузь, починаючи від виноградників і закінчуючи дистрибуцією вина. Потрібно багато чого реконструювати з галузі. У мене є переконання, що план Маршалла для України прийде, тому що весь героїчний опір українців був спрямований на захист країни, а також на захист свободи Заходу. Країни, які підтримують Україну, зараз інвестують у зброю або дають гроші на купівлю зброї. Потім вони інвестуватимуть у відновлення країни, а також у плани реконструкції та модернізації. Це буде унікальна можливість, і саме тому потрібно бути активним сьогодні, хоча б мінімально активним, виготовляючи вино і доносячи меседж про те, що галузь стоїть на ногах і чекає на закінчення війни. З іншого боку, великим недоліком, який я бачу, є те, що немає централізованої організації, яка б серйозно представляла всю галузь. Я бачу багато особистих проблем, а також заздрість серед лідерів галузі, і вважаю, що це дуже негативно впливає на майбутнє використання можливостей Плану Маршалла-2, цього разу спрямованого на Україну. Поведінка деяких лідерів може завдати непоправної шкоди виноробній галузі, як сьогодні, так і в майбутньому.

Докторе Нуньєс, поділіться, будь ласка, яким Ви бачите цей План Маршалла-2.

Він точно не буде називатися так само, але матиме ті самі характеристики. Європейський план відновлення, відомий як План Маршалла, названий на честь державного секретаря Джорджа Маршалла, був запущений на 4 роки в 1948 році, після Другої світової війни. Він був спрямований на відбудову та модернізацію Європи. І результати перед очима – процвітаюча Європа протягом багатьох десятиліть, з надзвичайною якістю життя і з великою економічною силою. Нелогічним було те, що Радянський Союз не захотів брати участь і не дозволив своїм країнам-сателітам зробити це, і результатом стало промислове і комерційне відставання і велика різниця в зростанні Східної Німеччини, Польщі, Угорщини тощо. Коли війна закінчиться, новий план відбудови буде реалізовуватися тільки для України, і концентрація коштів буде дуже важливою, до того ж він буде суворо контролюватися. Це буде момент, щоб використати цей інструмент для відбудови та модернізації промисловості. Я підтримую це на всіх форумах, в яких беру участь. І кілька днів тому був дуже вражений, коли мене запросили на відкриття Vinexpo, яка відбулася в готелі Талейран, і я дізнався, що це місце, де був підписаний план Маршалла після Другої світової війни.

Відкриття Vinexpo Paris 2023, Hotel de Talleyrand, місце, де був підписаний план Маршалла після Другої світової війни

Наскільки ми зрозуміли, у вас місіонерський підхід до будь-якої справи, за яку ви беретеся. Зокрема, одна з ваших нещодавніх місій – підтримка української делегації на 43-му Всесвітньому конгресі Міжнародної організації винограду і вина (OIV), який відбувся у жовтні минулого року. Як відомо, Україна колись була членом цієї поважної міжнародної організації, але в певний момент припинила своє членство. Розкажіть, будь ласка, більш детально про це.

Ця тема багато в чому пов’язана з тим недоліком, про який говорилося вище, що в Україні немає лідерів, які більше думають про індустрію та її майбутнє, а не про постійне суперництво між собою. Я дуже добре знаю OIV. Протягом багатьох років я був близьким до президентів організації (Аргентина, Німеччина, Бразилія, а сьогодні Італія), оскільки виконував цю представницьку функцію для Аргентини. Всі ці країни є членами OIV. Але в цей останній період, чудовий і один з найкращих для мене, генеральним директором організації є Пау Рока, іспанець, який був генеральним директором Іспанської федерації вина, членом якої я є, і якого я всіляко підтримував з боку приватного сектору під час його обрання. Український лідер однієї з асоціацій, що об’єднує виробників вина – принаймні, я знаю дві такі асоціації національного рівня в Україні і третю, яка покращує присутність українських вин всередині країни і за її межами: Українська асоціація крафтових виноробів – запитав, чи можу я підтримати вступ України до OIV, але він також повідомив мені, що існують певні економічні проблеми. Я чітко пам’ятаю свою відповідь: «Це організація держав, членами якої є держави. Має бути рішення уряду та офіційна комунікація». Невдовзі після російського вторгнення він знову зв’язався зі мною і повідомив, що президент Зеленський публічно заявив, що Україна має бути частиною всіх можливих міжнародних організацій, які пов’язані з її стратегічним існуванням. Він також поінформував мене, що міністр сільського господарства має тверде рішення рухатися в напрямку OIV, але все ще існують економічні обмеження. Особисто я вважаю, що це було чудове рішення для України, тому що в той час, як росія заперечує її існування, Україна стає повноправним членом в державній організації. Все робилося крок за кроком і майже щодня. Робота Міністерства аграрної політики була дуже динамічною. Президент «Укрсадвинпрому» Володимир Печко та Наталія Бурлаченко працювали проти годинника, щоб прибути на Асамблею в Мексиці в листопаді.

Однією з моїх найбільших емоцій за останні роки була промова Печко та Бурлаченко на цій Асамблеї українською та англійською мовами, в якій вони заявили, що Україну приймають в члени організації, і що вони передають вітання виноградарів з Криму, Херсону, Одеси та Закарпаття – з усієї України, стверджуючи суверенітет України. Це був захоплюючий і дуже зворушливий момент. Я думаю, що у вас є записане відео, і ви повинні його поширити. Це була ще одна виграна битва, тому що в цій війні кожен воює тією зброєю, яка у нього є.

«Українці повинні бути активними сьогодні, навіть якщо мінімально активними, робити вино і доносити меседж, що індустрія стоїть на ногах і чекає на закінчення війни»

Дійсно, Україна тривалий час перебувала на узбіччі цієї організації лише тому, що не було коштів для погашення боргу та сплати членських внесків. Якщо не секрет, як зараз вирішується це питання?

Україна нічого не винна OIV і наразі перебування України в OIV не коштує жодної гривні. Попередній борг закінчився, платіж за період з 2023 по 2025 рік не потрібно платити до 2026 року. Єдине, що було сплачено – це період з листопада по грудень 2022 року, щоб скористатися можливістю не платити за повні роки. Всі витрати делегації, включно з відрядженнями, були здійснені за рахунок приватних пожертв.

То хто ж заплатив за цей період 2022 року?

Не має значення, хто платив. До того ж, це була пожертва Україні, яку потрібно буде освоїти, коли закінчиться війна. Зараз саме час продовжувати жертвувати.

Ви зробили багато пожертв. Розкажіть, будь ласка, які сфери ви вирішили підтримати і з ким співпрацювали.

Повторюся, кожен воює тією зброєю, яка у нього є. Я виробляю їжу в саморозігріваючихся банках, я відправив сотні тисяч таких банок в Україну, її дітям і солдатам. І Наталія Бурлаченко зробила в цьому великий внесок. Крім того, ми регулярно жертвуємо певну суму грошей на закупівлю того, що потрібно країні. Також ми сприяємо налагодженню внутрішніх і міжнародних зв’язків, які ми надали країні.

І ось, завдяки вашим зусиллям та команді українських послів, Україна повернулася до сім’ї OIV. Як керівництво OIV відреагувало на ваші зусилля?

Надзвичайно позитивно. Саме вони зробили можливим подолання бюрократії та вказали правильний шлях.

Vinexpo Paris 2023

Хто був у команді, яка поїхала до Мехіко? Як між вами були розподілені ролі?

Хочу уточнити, що я не відігравав жодної ролі. Мінагрополітики призначило керівником делегації президента «Укрсадвинпрому», а заступником – Наталію Бурлаченко. Були питання протоколу, мови і знання середовища, в якому Наталія добре відома, а також в темі вина. Вони склали ідеальний дует. Я мав честь супроводжувати їх, але офіційна делегація була повністю українською.

Чи не могли б ви розповісти більш детально, що саме членство в OIV дає країнам-учасницям?

Найголовніше для України сьогодні – це її присутність як суверенної держави, яка виробляє вино. Повірте, дорогого варте абсолютне сприйняття країнами, які входять до OIV, що було проголошено нескінченними оплесками всіх присутніх, коли Печко і Бурлаченко закінчили свою промову. З іншого боку, OIV – це невичерпне джерело знань, у тому числі з технічних питань, які надають понад 1000 експертів і фахівців, що буде надзвичайно корисно для України. Вже є фахівці з українських науково-дослідних інститутів винограду і вина, які входять до складу комітетів OIV, які радять, що потрібно робити у світі вина. Тому сьогодні найкраще бути частиною цієї ради, щоб слідувати вказівкам. Інший момент – це іноземні інвестиції, які прийдуть. Важко інвестувати в країну, яка не інтегрована в OIV, тому що це те ж саме, що інвестувати в країну, яка не має голосу або права голосу в світі.

«OIV – це невичерпне джерело знань, у тому числі з технічних питань, які надають понад 1000 експертів та спеціалістів, що буде надзвичайно корисним для України»

Сьогодні Україна веде нерівну визвольну війну. Існують думки, що інтеграція у світові професійні спільноти не на часі. Що ви можете сказати з цього приводу? Що б ви порадили представникам української виноробної галузі?

Вони повинні боротися, і саме вони намагаються створити умови для того, щоб держава вижила в умовах цієї страшної російської агресії. І вони зобов’язують своїх лідерів бути єдиними у поглядах на сьогодення і майбутнє. Через 10, 15 чи 20 років українське виноградарство буде продуктом обраного підходу виробників, об’єднаних спільною політикою розвитку. У цій надзвичайній ситуації тільки дурні можуть вірити, що вони врятуються поодинці.

Які глобальні виклики, на Вашу думку, стоять перед виноробними країнами в цілому, які можна вирішити тільки спільними зусиллями?

Найголовніший, без сумніву, – це зміна клімату. Наслідки цього явища настільки великі, що Великобританія і Швеція вже є виноробними країнами, в той час як інші втрачають величезні території з виноградниками. Або зазнають катастроф у виробництві винограду. В Аргентині цього сезону, коли збір червоного винограду припадає на березень, було п’ять заморозків. Немає жодного історичного запису, який би свідчив про те, що мої виноградники могли замерзнути в лютому, за місяць до збору врожаю. У вивченні цього явища та його запобіганні OIV дуже допоможе, а маючи зв’язки з виноробнями світу, які серйозно працюють над цією темою, українські виробники також багато чому можуть навчитись.

Можливо, для багатьох цей факт стане інформаційною бомбою – ви нещодавно стали українським виноробом і навіть випустили власне вино! Прийміть теплі вітання від усього колективу Drinks+. І повагу за вашу сміливість як інвестора, а також вдячність за вашу непохитну віру в Україну! Тобто, тепер до сузір’я вин з Аргентини, Іспанії, Італії, США під брендом Vinos de La Luz додається вино з України. Насправді це сенсація. Розкажіть, будь ласка, подробиці, якщо це можливо.

Багато років тому ми стояли за проєктом виробництва червоного українського вина з сорту Одеський Чорний. В Україні є кілька можливостей, які зараз вирішуються, щоб дати імпульс для прогресу. Але прийшла війна. І ми вирішили, що настав час зробити свій внесок, щоб продемонструвати, що виноградарсько-виноробна галузь продовжує боротися, як і інші виробники. І ми вирішили випустити вино до року повномасштабної війни. Це були величезні зусилля людей, які є частиною La Luz, і тут знову з’являється Наталія Бурлаченко, яка стоїть на чолі української компанії, що є дочірньою компанією Vinos de La Luz. Це чудова ідея, адже завдяки художнику Івану Марчуку ми можемо відтворити деякі з його картин на пляшці цього першого випуску і на майбутніх випусках. Тепер пляшки виглядають як витвори мистецтва. А головне – українські витвори мистецтва. Це спеціальна серія з 1000 пляшок. Ми презентували вино 23 лютого 2023 року в Кракові на відкритті мега-експозиції Марчука. Це вино – з сорту Одеський Чорний 2020 року, витримане 12 місяців у французькому дубі. У продаж воно надійде лише у травні, хоча, думаю, список покупців перевищує кількість виробленого вина.

«Росія має бути виключена з усіх міжнародних організацій, включно з ООН, де вона досі має право вето. Це те, у що я вірю. Однак є правила, які стосуються всіх»

Сьогодні значна кількість міжнародних організацій позбувається представників росії, визнаної терористичною державою. Водночас, ця країна все ще залишається серед членів OIV. Ми знаємо, що ви є одним з найпалкіших захисників України, з перших днів війни і до сьогодні фінансово підтримуєте Збройні сили України, а також займаєте активну проукраїнську позицію на міжнародній арені. Як, на Вашу думку, має розвиватися позиція України в OIV з цього питання?

Росія має бути виключена з усіх міжнародних організацій, включаючи ООН, де вона досі має право вето. Це те, у що я вірю. Однак є правила, які стосуються всіх. Мені сказали, що в деяких ЗМІ писали, що генеральний директор OIV є проросійським. Це нісенітниця. Я прекрасно знаю, що думає Пау Рока, але на своїй посаді він не може підтримувати одну країну за рахунок іншої. Він дотримується правил OIV. Якби це було так, то Україна не була б в OIV. І якщо статут передбачає можливість виключення росії з OIV, то офіційна українська делегація повинна боротися за це. Як і у всіх війнах, перше, що гине – це правда. І в розпал цієї війни приписувати проросійську позицію генеральному директору Пау Рока – це справді маревна брехня. Крім того, першими на його захист мали б стати ті самі лідери українських асоціацій, які обіймаються і фотографуються з ним, як це нещодавно сталося на Vinexpo. Я хочу звернути додаткову увагу на тему: якщо я український лідер і я потиснув руку, обійнявся і сфотографувався з кимось, кого звинувачують у проросійськості, у мене є два варіанти: або я не обіймаюся з ним, або я перестаю бути лідером.

Доктор Рікардо Ф. Нуньєс, засновник і власник групи компаній Vinos de La Luz, аналізує особливий шлях України в сучасному історичному контексті, вплив війни на виноробство і перспективи країни. Шановний докторе! Редакція Drinks+ вже майже 10 років – будь ласка, виправте нас, якщо ми помиляємося – бачить Ваш інтерес до українського винного ринку: Ви берете участь […]

За самовіддану діяльність, прихильність до справи та сталого розвитку, президент і генеральний директор BYBC Ventures Беатріс Куантро була визнана «Найбільш надихаючою жінкою-лідером 2022 року» (Most Inspiring Women Leaders).

Досвідчений винороб та майстер дистиляції Беатріс Куантро (Béatrice Cointreau) походить з династії підприємців алкогольної промисловості. Вона правнучка засновника Cointreau Liquor та онука засновника Remy Martin. Беатріс є сертифікованим міжнародним експертом з вин та спиртних напоїв з більш ніж 40-річним досвідом. Вона одна з перших жінок в індустрії вина та спиртних напоїв, яка досягла такого рівня. Беатріс розробила безліч власних брендів вина та спиртних напоїв, а також лінію парфумів. Ті, хто знають Куантро та її лідерські якості, кажуть, що Беатріс «проклала шлях там, де його ще не було».

Беатріс була президентом і генеральним директором Champagne Gosset і Cognac Frapin, а також членом ради директорів та директором групи Renaud-Cointreau, де вона успішно розвивала компанії з виробництва вин та спиртних напоїв. Французький уряд нагородив Куантро званням кавалера Ордену сільськогосподарських заслуг за її внесок у сільськогосподарську галузь, а також орденом Почесного легіону за громадянську діяльність.

«Жінки можуть все, вони просто мають довіряти собі!» – каже Беатріс Куантро.

Беатріс Куантро автор книг, відзначених різними нагородами. Її роботи «Розум і квінтесенція», «Органічне вино: керівництво для маркетологів», «C’est si Bon», «Париж… вночі», «Гордість бути каліфорнійцем» та «Малібу – це захоплення» –  доступні по обидва боки Атлантики.

Для Беатріс завжди було й залишається важливім рівність жінок на робочому місці. З юних років вона вважала, несправедливим, що у той час «коли жінки на кухні скаржаться одна одній на своє життя, чоловіки потягують портвейн у вітальні, розповідаючи захоплюючі історії про свої закордонні поїздки, тому що всі вони президенти чогось – від яхт-клубів до великих компаній». І коли її питали, чим вона хоче займатися, коли виросте, Беатріс завжди відповідала, що теж хоче стати президентом і мандрувати світом.

«Я працювала не покладаючи рук, отримувала дипломи та сертифікати, напрацьовувала досвід», – розповідає Беатріс.

BYBC Ventures, приватна інвестиційна компанія, заснована Беатріс Куантро в Європі та США у 2007 та 2012 роках відповідно. Принципом роботи компанії є – SIFT: Safe, Inclusive, Fair, Transparent (безпечний, інклюзивний, справедливий, прозорий). BYBC Ventures допомагає підприємцям перетворювати ідеї на успішні проєкти.

Беатріс наголошує, що «стартапи, які фінансуються жінками або спільно жінками та чоловіками, в 2,5 рази прибутковіші: рентабельність інвестицій становить 78 центів на вкладений долар проти 31 центу для компаній, на 100% керованих чоловіками».

Сьогодні Куантро входить до складу різних галузевих рад і ділить свій час між Францією та Каліфорнією як генеральний директор Admirable Vineyards у Малібу та Champagne Tresor de France у Реймсі. Вона є членом правління Women of the Vine and Spirit International. Як член правління різних організацій та фондів, Беатріс працює над створенням можливостей для жінок за допомогою освіти та стипендій, щоб допомогти їм здійснювати свої мрії.

Завжди прагнучи стати краще, Беатріс вірить у те, що з кожним днем стає краще й краще. Вона черпає натхнення в інших жінках-новаторах у своїх сферах, попутно вивчаючи нові методи лідерства та інновації. Однак її найбільшим натхненням завжди буде її мати – доктор філософії та мати сімох дітей.

Провівши чотири десятиліття у власній новаторській професійній подорожі, Беатріс радить іншим жінкам-професіоналам по всьому світу: «Будьте впевнені в собі, довіряйте своєї інтуїції та будьте безстрашними: не витрачайте часу на страх, думайте про все, що робитимете без страху!»

Фото: bybc-wines.com, lisez.com, winemag.com

За самовіддану діяльність, прихильність до справи та сталого розвитку, президент і генеральний директор BYBC Ventures Беатріс Куантро була визнана «Найбільш надихаючою жінкою-лідером 2022 року» (Most Inspiring Women Leaders). Досвідчений винороб та майстер дистиляції Беатріс Куантро (Béatrice Cointreau) походить з династії підприємців алкогольної промисловості. Вона правнучка засновника Cointreau Liquor та онука засновника Remy Martin. Беатріс є […]

Дмитро Гончарук – один з найуспішніших українських сомельє, що має титул «Кращий сомельє України», та багаторічний досвід роботи в Україні та за кордоном – Азербайджані, ОАЕ, а останні декілька років працює в кращих закладах Лондону, розповів D+ про особливості організації роботи в знаменитих, відзначених Michelin та  Rosettes закладах, а також про інтерес британців до українських вин та допомогу нашій країні у важкі воєнні часи. 

Вам довелося очолювати команду сомельє в такому відомому закладі Лондона, як ресторан Hide, що належить Євгену Чичваркіну. Як відбулося ваше перше знайомство – ви одразу сподобалися одне одному? Скільки років там працювали?

Я давно хотів отримати роботу в закладі Чичваркіна, але перша спроба не вдалася, мене не взяли. Я продовжив працювати у Дубаї, брав участь у різноманітних конкурсах сомельє, і в якийсь момент навіть хотів кардинально поміняти професію та зайнятися фотографією… Але одного разу у Facebook побачив пост Петра Петроса – польського сомельє, з яким був знайомий по участі у чемпіонатах. Він писав, що набирає команду для Hide, де працює вайн-директором. Я вирішив ще раз випробувати долю і потрапив на співбесіду до Євгена Чичваркіна. Він особисто проводить інтерв’ю з усіма сомельє, навіть пересічними. Адже у ресторані сильний акцент саме на напої. Співбесіда пройшла успішно, і я опинився на позиції head sommelier у Hide Ground, де працював три роки. 

Чому, якщо не секрет, пішли з Hide? Як давно і на якій посаді ви працюєте у ресторані Corrigan’s Mayfair відомого ірландського шеф-кухаря Річарда Коррігана (Richard Corrigan)?

Ситуація з моїм звільненням з Hide була непростою і досі не зовсім мені зрозумілою… Влітку минулого року я побачив оголошення, що Corrigan’s Mayfair шукає сомельє. У той час ресторан був закритий вже протягом більше року – від початку карантинних обмежень через епідемію ковіду. Мені імпонувало, що з одного боку це був старий ресторан, а з іншого – треба було все починати заново. І я з радістю обійняв там посаду хед-сомельє.

Наскільки жорстка система – вимоги до персоналу, до рівня професійності, які графіки роботи в Hide та Corrigan’s?

У вимогах до персоналу великої різниці між Hide та Corrigan’s немає. Зараз у моїй команді працює один із сомельє з попереднього місця роботи. У плані графіків, якщо немає сніданків (як у Hide Ground) відмінностей також немає.

Один з мінусів роботи в Hide – те, що сомельє мають дуже маленький вплив на асортимент. Звичайно, там був величезний вибір – неможливо скаржитися, що у вас чогось немає, але шанс сомельє проявити себе через винну карту був цілком відсутнім. У Hide усіма закупівлями займався магазин. А в Corrigan’s мені дали абсолютну свободу щодо бюджету та асортименту. В плані винної карти я не маю жодних обмежень. Єдине обмеження – розмір льоху, який тут не надто великий. Corrigan’s олдскульний класичний ресторан з великими порціями, з акцентом на дичину, м’ясо. Тут більш розслаблена жива атмосфера, якщо порівнювати з подачею 10 страв із дуже довгими розповідями про кожну з них. Я не дуже великий фанат мішленівської культури та тейстинг меню.

До речі, що означає (можливо, також у порівнянні з Michelin?) три AA Rosettes, якими володіє ресторан Corrigan’s?

Не скажу точно, але мені здається, вони йдуть паралельно. Єдине, що Rosettes також наголошують на чистоті в ресторані, дотриманні санітарних норм. А Michelin – спочатку кухня, а потім сервіс, дизайн.

Яким чином, за яким принципом відбираються вина до карт таких ресторанів, як Hide чи Corrigan’s? Наскільки власники впливають на цей процес чи повністю покладаються на очільників цеху сомельє?

Вибір вин залежить від стилю ресторану, клієнтури, а також впливу смаку людини, яка займається закупівлями. В Hide підбір відображав переважно вподобання Євгена, який любить старі витримані вина – Шампань, Бордо, Бургундію 50-60 років, вина, які звичайний споживач міг би вважати навіть зіпсованими. Також він любить Каліфорнію – в ресторані Чичваркіна найбільший вибір каліфорнійських вин у Лондоні. Крім власника, у Hide на вибір вин дуже впливає смак хед-байєра, який робить акцент на ПАР і приділяє мінімум уваги Німеччині. Коли я там працював, складно було добитися від нього закупівлі якогось німецького вина. Багато залежало і від вподобань споживачів. В Hide публіка різношерста. З одного боку любителі класики, з іншого – нова хвиля поціновувачів натуральних вин, плюс молодь, яка вимагає чогось доступнішого і яскравішого.

Corrigan’s – це більш “олдскульний” ресторан. Там в асортименті, в основному, Франція. Звичайно, можна продавати щось незвичайне, але в основному прибуток дає Бордо і Бургундія.

Наскільки я розумію, Чичваркін – складна, епатажна особистість, дуже успішний підприємець, який звик до власного успіху і дотримується авторитарної системи управління. Натомість Річард Корріган – професійний кухар, схильний до розважливої класики ресторатор, з дуже тонким підходом до локальних та сезонних продуктів, з особливою увагою до використання овочів, диких рослин, так? Як їхні особливості підходу відзначаються на роботі кухні?

У Hide панує стиль їжі шеф-кухаря Оллі Даббу – він дуже делікатний. Усі страви легкі і через це у нас з ним була проблема. Ми мали широкий асортимент каліфорнійських вин, які вимагають саме стейку. Ми витратили півроку, щоб умовити Оллі поставити у меню це блюдо. Адже пейринг – це максимальний прояв смаку сомельє. Принадність пейрингу в тому, що ви можете подати практично все – найнезвичніші вина, сорти, регіони, виробників. Правильне поєднання вина з їжею дає можливість сомельє проявити себе, продати те вино, яке гість, може, просто так не замовив би.

Що стосується кухні в Corrigan’s. хочу відзначити – власник ресторану, знаменитий кухар із двома мішленівськими зірками Річард Корріган не бере участі у приготуванні страв. Він шеф-патрон, але не проводить багато часу в ресторані, оскільки досить зайнята людина. Новий шеф-кухар Corrigan’s Люк має сучасний підхід до кухні, до подачі. Інгредієнти – класичні, але подання та процеси приготування – сучасні.

Чи траплялося так, що брали видатне вино, яке складно було продати або підібрати пейринг?

Важко вмовити людину, яка збирається витратити на вино 100 фунтів, витратити 1000. Все залежить від клієнта, його фінансових можливостей. Немає рецепту, як продати пляшку видатного вина, якщо клієнт не готовий витратити стільки грошей. Можна спробувати підняти планку на 20-30%, але в моїй кар’єрі було лише кілька випадків, коли гість збирався випити щось посереднє, а потім змінив свою думку та замовив дуже дорогу пляшку.

Пам’ятаємо, у винній карті Hide були українські вина. Чи присутні вони в карті Corrigan’s? Продукція яких українських виноробень представлена? 

Коли я працював у Hide, там був тільки Кара Кармен Beykush, тоді не було офіційного імпорту і нам передали кілька ящиків приватним шляхом. Зараз, коли українське вино є у торгових мережах Великої Британії, воно активно продається у цьому ресторані. Я спілкуюся з нинішнім хед-сомельє Hide, він каже що навіть поставив Тельті-Курук SHABO у пейринг.

У винній карті Corrigan’s є чотири українські вина – SHABO, Stakhovsky, Beykush та Kolonist. 

Українські вина користуються попитом чи доводиться пропагувати?

Найчастіше люди дивуються, що українське вино взагалі існує. Нещодавно у нас був великий банкет на 70 осіб, де з одним із гостей зайшла розмова про українські вина, і я дав йому спробувати Тельті-Курук. Після чого він та його друзі вирішили додатково замовити ще одну страву, щоб поєднувати її саме з цим вином. 

Можна сказати, що ставлення англійців до українських вин позитивне, їх замовляють як із інтересу, так і на знак підтримки України. 

Ваша кар’єра не стоїть на місці. Останнім часом ви берете активну участь у дистрибюторському проєкті Propeller Wine. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свою роль. Нам відомо, що ви доклали багато зусиль для того, щоб українські вина пройшли складний шлях і нарешті потрапили до покупців у Великій Британії. Розкажіть, як це відбувалося? Які саме вина взялася дистрибутувати ця компанія?

Я не співпрацюю з Propeller Wine. У мене дружні стосунки із власником цієї компанії. Ми ще торік обговорювали з ним можливість технічного імпорту українських вин. На той момент (це відбувалося саме під час локдауну) я вирішував сам для себе куди рухатись далі і що робити, адже вся сфера гостинності була поставлена на паузу.Але врешті решт ми з дружиною вирішили запустити проєкт нашого вина Token і цілком сфокусувалися саме на ньому. 

Вже в цьому році, коли почалася війна, Джеймі (власник Propeller Wine) зателефонував мені і сказав, що хоче допомогти і практично власним коштом привезти українські вина до Британії і продавати їх. Адже був інтерес споживачів, і він дуже хотів підтримати українських виноробів. Така пропозиція від Propeller Wine поступила в перший тиждень війни, я одразу зателефонував нашим виноробам, та мені відповіли, що їм зараз не до цього, всі думають, як вижити і що робити далі. Але буквально через місяць, коли ситуація стабілізувалася, стало зрозуміло, що росія має мало шансів на перемогу, винороби мені повідомили, що готові. Перш за все постало питання як вивезти вино – було складно в плані логістики, потрібно було зібрати в одному місці продукцію. Врешті решт нам це вдалося, але процес затягнувся, вино до Великої Британії потрапило тільки в червні. З того часу у магазинах і ресторанах різних міст продаються Beykush, Stakhovsky, Villa Tinta та Kolonist. 

Всього було привезено 8000 пляшок – це дуже амбітно.Зараз намагаємося все розпродати через мережу Propeller, також я взяв українські вина у Corrigan’s. Але я вважаю, що ми трохи прогавили момент, якби привезли навесні, – вже все реалізували б. Тоді було безліч благодійних заходів, де воно стало б в нагоді. 

Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити власне вино? 

Ідея виникла, коли у Великій Британії був дуже тривалий і суворий локдаун, і, як я вже згадував, ми з дружиною залишилися без роботи. Ми постійно намагалися придумати чим себе зайняти. Навесні 2020 року взяли човен і проводили на ньому більшу частину часу. Тоді ж вирішили знімати відео про те, що з нами зараз відбувається і створили YouTube-канал про подорожі, крім того я запустив винний підкаст. А ще ми мріяли і будували плани на майбутнє. Досить амбітні плани, наприклад, відкрити власний бар у Лондоні, заснувати виноробню з готелем десь на березі теплого моря, проводити паб-тури по британській столиці… Але перемогла ідея – створити власне вино!  

Як відбувалася реалізація цієї ідеї? На якому етапі зараз знаходиться ваш винний проєкт?

У лютому 2021 року після ретельного пошуку та дегустації величезної кількості зразків ми знайшли ідеальний варіант – виноградники в Італії в Препотто, Friuli Colli Orientali DOC. Ми зупинили свій вибір на двох сортах – Ribbola і Franconia. Вина виготовляє Джакомо Орландо з Orlando e Didonè Vinicoltori Ми з Оленою (Олена Михайлова, дружина Дмитра, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю – прим. ред.) приймали участь у всіх процесах – від збору винограду до розливу та дизайну етикетки вина. Ми мали можливість спробувати вино вже через тиждень після початку бродіння і залишилися дуже задоволені результатом. 

Наразі перша партія цих вин – 1020 пляшок Ribolla Gialla і 1320 пляшок Franconia – під нашим брендом Token потрапила в торгові мережі Лондона. Ми надзвичайно раді, що випустили у світ крутий продукт, який хочеться пити самим. До речі, ці вина вже  є і у винній карті Corrigan’s Mayfair. 

У ці важкі для нашої країни часи кожен чим може намагається допомогти землякам. Знаємо, що ви також не залишились осторонь – підтримуєте наших виноробів і сомельє, допомагаєте біженцям. Чи приймає участь у цій благодійній діяльності Річард Корріган?

Річард Корріган дуже підтримує Україну. Відразу після початку війни він підійшов до мене і запропонував допомогу у розселенні біженців. Він також вирішив організувати у ресторані благодійну вечерю, щоб зібрати гроші для українців. На той момент у Лондоні був відомий український шеф-кухар Юрій Ковриженко. Я з ним зв’язався, і виникла ідея зробити щось масштабніше, ніж вечеря в Corrigan’s на 80 осіб. І ми організували величезний захід в ресторані готелю Marriott , що має найбільший банкетний зал у Європі на 1000 осіб. Було зібрано близько 150 тис фунтів, які пішли на допомогу українцям, які постраждали від війни. На жаль, тоді ми ще не мали українського вина для цього заходу…

Чи плануєте якісь акції з просування, популяризації українського вина у Великій Британії найближчим часом? 

Я зараз щільно спілкуюся зі Світланою Цибак, виконавчим директором Beykush. Вона невдовзі має приїхати до Лондона, де хочемо провести кілька дегустацій українських вин. Але поки що конкретних дат немає, все на етапі планування.

Ще навесні ви розміщали на своїй FB-сторінці інформацію про вакансію сомельє в ресторані Corrigan’s, на яку керівництво було готове взяти українця. Чи вдалося потрапити туди комусь з наших?

Так, навесні ресторан Corrigan’s запрошував на роботу сомельє. Я запропонував взяти робітника з України, керівництво підтримало цю ініціативу. Відгукнулася Поліна Кузнєцова з Києва. Вона вже з травня почала працювати в нашому ресторані.

Чи відчуваєте ви підтримку України від британців, пересічних жителів Лондону?

Мені дуже приємно що у Великій Британії величезна підтримка нашої країни. Не зважаючи на внутрішні політичні зміни, інфляцію тощо, пересічні громадяни виявляють підтримку Україні – скрізь по країні майорять українські прапори, кожна людина, коли дізнається, що я українець, передає слова підтримки і побажання Перемоги нашому народу.

Фото: facebook.com/dmytro.goncharuk, facebook.com/CorriganMayfair

Дмитро Гончарук – один з найуспішніших українських сомельє, що має титул «Кращий сомельє України», та багаторічний досвід роботи в Україні та за кордоном – Азербайджані, ОАЕ, а останні декілька років працює в кращих закладах Лондону, розповів D+ про особливості організації роботи в знаменитих, відзначених Michelin та  Rosettes закладах, а також про інтерес британців до українських […]