Внимание!

На сайте используются cookie файлы

The site uses cookie files

Данный сайт имеет возрастное ограничение!

This site has age restrictions!

Я подтверждаю, что мне, увы, уже давно исполнилось 18 лет
I confirm that I have 18 years!

Gastronomy and Wine Portal

Людмила Бобик

Людмила Бобик: «Я вдячна долі, що на моєму шляху завжди зустрічаються особливі люди»

12.12.2022, Персона Автор: Юлія Шафранська

Сьогодні українці, які діють за гаслом «що нас не вбиває, те робить сильнішими», являють світу дива як на полі бою, так і в роботі. І винна сфера – не виключення. Нашим журналістам зараз доводиться спостерігати майже неймовірні історії людей, що гідні відбиття якщо не в мармурі ще за життя, то в літературних жанрах. Одну з таких життєвих історій пропонуємо вашій увазі. Оглядач D+ взяв інтервью у мешканки Ужгорода, яка здійснила каркаломний поворот кар’єри і, відмовившись від зручного крісла власника процвітаючого бізнесу, обрала професію сомельє. В неймовірно стислий період зуміла вивчитися в Лондоні та Бордо, набути досвіду в мішленівському ресторані, на виноробні в Долині Луари та в ролі аналітика світового ринку. І значну частину цього шляху Людмилі Бобик довелося пройти вже за часів визвольної війни України з росією.


D+: Людмило, я передивилася ваше резюме і була здивована поворотами вашої долі, а ще більше – стрімким розвитком професійної кар’єри в галузі вина. Що привело вас до винної освіти? Мабуть, ви не з дитинства про це мріяли?

Так, в певний час я зробила стрімку зміну професійного напрямку. Це сталася несподівано для мене самої, але дуже вчасно. Вважаю це подарунком долі. Я була успішним топ-менеджером в іншій індустрії – продаж готових чаш басейнів преміум-класу та обладнання від провідних європейських виробників. То був наш сімейний бізнес. Після розлучення у мене лишилася власна компанія, яка мала ексклюзив від іспанського виробника на території України. Дякуючи багаторічному досвіду управління, я зуміла так налагодити роботу, щоб мати можливість паралельно подорожувати. За останні п’ятнадцять років я відвідала більше 30 країн світу на трьох континентах.

Одного разу чергова любительська подорож привела мене на Сицилію – я захоплююсь кайтсерфом. Якось ввечорі знечів’я, як то кажуть, «серфила» сторінками гуглу (в той момент із захопленням читала стрічку новин на сторінці Євгена Чичваркіна в інста). І ось, просто з цікавості, відкрила його веб-сторінку Hedonism Wines… Зізнаюся, аж зніяковіла, бо зрозуміла, що дивлюсь на десятки кольорових етикеток вина – і нічогісінько не тямлю. А коли побачила ціни з чотирма нулями, то не повірила своїм очам. Звісно, виникла купа запитань. І я зайшла в розділ, де представлена команда: хотілося зрозуміти, що ж то за професори в цьому космосі розбираються. У винних консультантів в переліку освіти значилася абревіатура WSET.

Людмила Бобик

Саме того теплого серпневого сицилійського вечора, попиваючи смачне місцеве Nero d’Avola, я дізналася про винний всесвіт та винну освіту.

D+: І що, все кинули і почали діяти?

Майже так: знайшла вікно у вересні в своєму робочому розкладі, і, не вагаючись, вже наступного дня відправила заявку на інтенсив 2-го рівня. Я завжди захоплювалася Англією, її історією і вирішила, що відвідини Лондону, плюс щось корисне для всебічного розвитку – гарна ідея. Тижневий інтенсив винного курсу в Лондоні перевернув в мені все. Я до сих пір пам’ятаю ту бурю позитивних емоцій, своєрідне збудження і просто «вау!» від всього, що я почула. А ще несподівано для себе зрозуміла, що маю непогано розвинуті рецептори і мені дуже легко давалось описувати вино. Словом, я приїхала додому і зразу запросила подруг на мою першу винну дегустацію. Мені хотілось якомога з більшою кількістю людей поділитися досвідом і кричати: «Еврика! Виявляється, вино можна читати!». Так я відкрила для себе новий, захоплюючий, вишуканий і багатогранний світ – світ вина. Але з тих багатьох запитань, які виникли під час гортання сторінок Hedonism, я отримала тільки шматочок інформації. Тобто розуміла, що треба йти далі. І одразу після отримання результату іспиту 2-го рівня, подалася на 3-й. Паралельно почала зондувати всю можливу інформацію про вино. Вже пізніше дізналася, що школа WSET має представництва в 70 країнах світу і в Україні також. Очікуючи результат іспиту, випадково натрапила на оголошення в fb про 1-й Wine Hub в Києві в лютому 2020 року. Дуже рада, що відвідала цю подію, вона дала мені багато нових питань для роздумів. Бо це була винна бізнес-тусовка, так би мовити. Мова йшла про маркетинг, тенденції, проблеми виробництва. Саме тут я дізналася і про освітні пропозиції в Україні. Тоді я вперше подивилася на винну індустрію під кутом бізнесу, що мене дуже зацікавило, хоч і не мало нічого спільного із суто академічним викладанням матеріалу на курсі по вину в Лондоні. Мабуть, ви вже здогадалися, яким був мій наступний крок – я знайшла школу сомельє в тому ж Лондоні і оплатила найближчий курс, щоб зробити власну оцінку відмінностей між школами. Цей момент для мене був доленосним, бо я зрозуміла, що вже не просто граюся в винного любителя, а починаю серйозно заглиблюватись. І чим далі рухаюсь, тим більше у мене запитань, але паралельно і не вщухає відчуття захоплення. Це пізнання стало для мене подібне наркотику (стан, в якому я знаходжусь вже четвертий рік). Тоді, в лютому 2020 року я наважилася продати свою компанію – прийняла рішення взяти і вивчити новий напрямок. Бо ця тема давала мені емоції нового рівню, пізнання чогось надзвичайного, що приносить інтелектуальну, культурну та гастрономічну насолоду. Отже, на старті чіткого плану не було – я просто довірилася серцю та інтуїції.

А далі, вже в процесі, на рівні підсвідомості включилася відпрацьована роками звичка мислити стратегічно, маючи декілька варіантів розвитку ситуації і чіткі цілі. Та найважливіше – це повна відданість і захоплення тим, що робиш.

Людмила Бобик

D+: Знаю, що нещодавно ви успішно захистили дисертацію і одержуєте звання Masters & MBA in Wine Marketing and Management. Можете пояснити, як воно дислокується в системі координат винної освіти? Більшість з нас знає, що існують рівні WSET, MW  тощо.  Якому рівню адекватне ваше звання, скільки потрібно вчитися, які іспити здавати, – поділіться, будь ласка, з тими нашими читачами, кому цікаво перейти на вищі щабелі освіти.

В кінці серпня 2022 року я успішно закінчила навчання в INSEEC (Інститут вищої економічної та комерційної освіти), який буквально минулого року було перейменовано на OMNES. Цей заклад вищої освіти Франції було засновано у 1975 році як приватну установу з 10 філіями по світу. До речі, Інститут вважається кращим з бізнес-шкіл Франції. Що ж до моєї освіти, то абревіатура МВА стисло сама за себе говорить – Магістр бізнес-адміністрування. Базовий рівень інституту INSEEC передбачає три роки навчання. Кращі студенти мають можливість продовжити навчання на рівні Masters, програма якого розрахована на два роки. Випускники – спеціалісти вищого класу за кращими світовими стандартами у бізнесі. Як у будь-якому освітньому закладі, у цьому також є різні факультети. Факультет «Винний маркетинг та менеджмент» – один із них, тобто – це спеціалізована винна бізнес-освіта. Вона охоплює всі напрямки винного бізнесу з детальним вивченням специфіки основних стратегічних винних ринків світу та тих, що розвиваються. В програму включено: маркетингові стратегії, і-коммерс, ведення міжнародної винної торгівлі, ділові перемовини та типи угод, юридична сторона, ціноутворення, управління виноробнями з розробкою бізнес-плану для виробництва, міжнародна логістика, брендинг, медіа маркетинг, винний туризм. Викладачі – діючі топ-менеджери з профільних напрямків винної індустрії: корпоративні топ-менеджери, CEO або топ-менеджери винних онлайн платформ (Vivino, WineLister, Liv-Ex та інші), юристи відомих винних корпорацій і т.д. Наші пари були у вигляді 100% практичних прикладів з сучасного винного бізнесу з їх детальним аналізом.

Не можу поділитися інформацією про процедуру та вимогами для вступу на початковий рівень: я вже казала, одразу подавала пакет документів (всі отримані раніше спеціалізовані сертифікати WSET 3, CMS та AIS Diploma) на 2-й, тобто найвищий рівень Маsters (MS2), враховуючи СV з 15-річним бізнес-досвідом на керуючих посадах, хоча й в іншій індустрії. Далі була співбесіда дуже незвичного, і дуже сучасного формату.

Людмила Бобик

D+: Заінтригували – якого саме? Розшифруйте, будь ласка.

Я отримала чіткі, детальні інструкції, що включали навіть вимоги до зовнішнього вигляду і дресс-коду. Співбесіда була цифровою. Перед початком я отримала лінк на онлайн сторінку. На монітор подавались запитання і я мала одну хвилину на підготовку, а далі моїм завданням було максимально сформулювати відповідь тривалістю в дві хвилини і надиктувати її. Рівно через 2 хвилини з’являлося нове запитання. Звісно, зміст запитань був невідомим і навіть кількість запитань також не повідомлялася попередньо. Мова співбесіди – англійська, як і все подальше навчання. До речі, мова навчання на вибір: або 100% англійською, або 100% французькою.

На результат я чекала досить довго, пам’ятаю, вже навіть втратила надію. Позитивна відповідь прийшла аж через три місяці.

Щодо МW, або Masters of Wine  – це звання отримане після закінчення приватного The Institute of Masters of Wine, заснованого в Лондоні в 1955 році. Перш ніж вступити на навчальну програму MW, майбутні студенти повинні мати вищу кваліфікацію з вина, принаймні рівень Diploma від WSET, або сертифікат сомельє відповідного високого рівня, наприклад Advanced Sommelier від Court of Master Sommeliers. Крім того, в ідеалі потенційні студенти повинні мати мінімум три роки професійного досвіду роботи у світовій винній індустрії. Кандидати повинні подати основне есе, здати дегустаційний тест та короткий мотиваційний лист, що пояснює чітко мету – стати Masters of Wine. Програму англійського інституту можна приблизно (на 70%) прирівняти до програми Masters в бізнес-школі INSEEC. Кажу це, бо мала можливість ознайомитись з питаннями письмової частини випускного іспиту для МW і розуміла всі відповіді, пов’язані з бізнесом. Відмінність в тому, що англійський інститут все ж таки зосереджується більше на науковому аспекті знання енології, високій обізнаності в оцінці вина. Тому я б назвала цю вищу винну освіту науковою. Навчаючись в Бордо, я систематично відвідувала практики сліпих дегустацій для абітурієнтів на ступінь MW і наша група складалася з сомельє з відзнаками міжнародних конкурсів та випускників рівню WSET Diploma. Ми також практикували та розбирали специфіку питань з теорії. Дегустації вів один з кандидатів на MW. Щоб подати документи на вступ до MW, також потрібно мати ментора, тобто людину, яка вже має це високе звання.

Людмила Бобик

Є ще звання МS або Masters Sommelier. Це найвище звання у сфері HoReCa, яке дуже високо цінується в Європі і в усьому світі. Це вже мова йде про третю школу зі світовим ім’ям, яка готує сомельє найвищого статусу в Court of Masters Sommelier. Дуже цікаво і детально ці школи та іспити описані в автобіографічній книзі Жерара Бассе, котрий був першим у світі власником  статусу Masters в усіх трьох школах.

D+: Якщо порівнювати заклади, де ви навчалися, – що саме відрізняє школу сомельє від програм інших закладів?

Ще тоді, на початку винного шляху для мене було справжнім відкриттям, що Лондон – це світова винна столиця. Тому стверджую: якіснішу освіту з кращими спеціалістами та практичними взірцями вин не знайти ніде інде. Після успішного закінчення WSET Level 3 з відзнакою “Pass with Marit” я обрала школу сомельє при Асоціації Сомельє Великобританії. І не шкодую. Основу курсу складає повна програма та методика Італійської школи сомельє з поглибленим вивченням винних регіонів Італії та їх унікальних автохтонних сортів винограду. Також ця школа дає поглиблене вивчення і розуміння принципів поєднання вина та різних страв. І третя складова – сервіс. Та маю зауважити, що всім деталям вищих стандартів сервісу я, все ж таки, навчилась пізніше вже на практиці, працюючи в мішленівському ресторані.

D+: Після власного бізнесу далеко не кожен погодиться іти, так би мовити, «в поля» сфери обслуговування. Вам не казали, що це дивно звучить?

Уявіть собі, в той момент, після закінчення школи, я мріяла про роботу сомельє – і виключно у закладах, відзначених «Мішлен». Так, це виглядає трохи дивно: так прагнути працювати в сфері сервісу, якщо зважити, що до того я була топ-менеджером та власником успішної компанії. Але я настільки стала навіжена у прагненні пізнавати вино, що бачила в цьому єдиний для себе доступний шанс передегустувати всі омріяні взірці вин. Про це, до речі, мене частенько запитували на співбесідах. Отже, не маючи жодного досвіду, але з рекомендаціями, підтвердженими високими оцінками на іспитах школи сомельє, а саме від Андреа Рінальді (Andrea Rinaldi) – президента UK Sommelier Assoсiation – я розіслала резюме. І виявилося, що мене готові були взяти на роботу одразу чотири мішленівські ресторани! Тобто, я ще і вибирала. Але є маленька деталь (щоб не склалося враження, що отримання посади сомельє в Лондоні, та ще й в мішленівському ресторані – надто просте завдання). На мою користь зіграла ситуація: після другого затяжного локдауну з Лондону виїхало дуже багато працівників ресторанної сфери, а серед них і сомельє. Це було одним з плюсів для легшого отримання посади. Хоча зрозуміло, мені пощастило одержати запрошення на роботу в найкращі місця перш за все, дякуючи наявності професійної освіти.

Людмила Бобик

D+: До речі, щодо освіти, щоб підсумувати, яку ж зі шкіл вибрати – які Ваші рекомендації?

Якщо хочете йти у винний бізнес, вибирайте WSET (треба обов’язково пройти всі чотири рівні), а це по часу десь мінімум п’ять років, бо 80% студентів не здає з 1-го разу третій рівень. Навчання вимагає відмінне володіння англійською мовою та письмом.

Навчання в MBA – чудовий варіант саме для бізнес-кар’єри, але я б радила знайти компанію-спонсора (перед вступом школа дає доступ до бази європейських компаній, які готові оплатити навчання з паралельним працевлаштуванням).

Якщо плануєте отримати престижну роботу у сфері ресторанного сервісу, або бути професійним винним консультантом, – я однозначно раджу школу сомельє. Справжній сомельє – це людина-енциклопедія, це винний фанат, для якого вино – покликання і зміст життя. Я з надзвичайною повагою ставлюсь до людей саме цієї професії. Також навчання в школах сомельє має найефективніше співвідношення ціна/час/отримані знання. Наприклад, підручник Court of Master Sommeliers містить зразу весь обсяг навчального матеріалу, включаючи інформацію для іспиту на Advanced рівень.

Людмила Бобик

Цього нема у WSET. Там розтягнуте навчання і інформацію дають дозовано у відповідності до рівня. Перші три рівні WSET не містять жодної інформації про бізнес. На рівні Diploma є тільки один блок з винного бізнесу. Тому я і не пішла на рівень Diploma, а вибрала авторитетний профільний винний бізнес-факультет.

Вже працюючи у закладі із зірками «Мішлен», я здала іспит на сертифікацію в Court of Masters Sommelier. Цей іспит було б неможливо здати без вже отриманих раніше знань. Є, звісно, інший варіант – мати два-три роки стажу роботи за профілем. Про свої здібності по сервісу нескромно похвалюся, що всього за місяць в «Мішлені» мене так видресирували, що на іспиті в СMS я отримала за сервіс найвищий бал. Дякуючи співбесідам, я познайомилась з багатьма найвідомішими Head Sommelier Лондону.

Людмила Бобик

D+: Мені давно кортіло зазирнути за лаштунки зіркового ресторану. Адже розумію:  ота краса та відточеність деталей в усьому, що бачать гості, на кухні виглядає дещо по-іншому.  Припускаю, далеко не всі співробітники цей тиск витримують, адже, мабуть, що там майже військова дисциплина (можливо, навіть традиції стосунків схожі, чи не так?) та жорсткі вимоги до персоналу. Можете вдовольнити мою цікавість – як проходить день співробітника зіркового закладу?

Так. Все вірно. Вимоги до стандартів найвищі, дуже багато правил в моментах сервісу і тому дисципліна завжди і в усьому. І часто дисципліна зашкалює. Тож свій період в мішленівському закладі я називаю трохи грубувато, але найбільш наближено – спецназом. Бо умови часто були просто не людські: ти не маєш права навіть на хвилинку присісти, та й часу того не має. Але коли ти на ногах з 10-ї ранку і до 3-ї дня, – а це кінець першої зміни, – а далі одразу починається підготовка до вечері і вечірній сервіс до опівночі, чи навіть довше, і це все з можливістю піти на перерву по черзі всього на 30 хвилин за день, і ще 30 хвилин виділено на обід, який часто їси стоячи, то я не впевнена, що витримують усі, хто мріє про роботу під зірками «Мішлену». Темпи сервісу просто шалені, бо все має бути вчасно, все за правилами, гість ніколи не торкається пляшки, а на одного сомельє таких гостей одночасно припадає понад два десятки (а у період вечірнього сервісу буває і понад тридцяти). І ти маєш слідкувати, щоб ні в кого, вибачте, в горлі не пересохло (гості справді знають правила і ніхто і не подумає собі навіть води долити) – швидко ходити доводилося постійно. Розклад теж шалений: чотири робочі дні по дві зміни, або два сервіси і тільки п’ятий день – один сервіс. Часто старший персонал (офіціанти) намагаються навантажувати новачків і додатково тренувати на «стійкість». Тобто майже військова дідівщина, навіть доводилося чути від декого з колег грубі фрази (ці люди за роки роботи вже просто навіть не помічають, на кого вони перетворилися). Можу їм просто поспівчувати… Ще відмічу таку специфіку: мене, як новачка, на додаток до двох сервісів після опівночі ще на невизначений час просили (ввічливо, але наказовим тоном) допомогти персоналу у відділі миття скла ідеально витерти бокали. Ресторан, де я працювала, був на 150 посадкових місць і все скло було Ridel або Zalto. Так я за місяць навчилась ідеально витирати склянки, де теж є своя технологія. Але після цих додаткових робіт додому доповзала о 3-й ранку. А о 8-й вже знову підйом… Після декількох місяців роботи мої ілюзії щодо почесної посади сомельє в «Мішлені» розбилися об жорсткі будні. І якщо на початку стимулювало те, що відкриваєш і дегустуєш справді винні скарби, то згодом все перетворилося на трекінг (а він сягав понад 10 км за робочий день на моєму Apple Watch), аби дожити до вихідного… Добре, що я кожного ранку бігала по 6 км під час локдауну, тому з фізичною підготовкою було все гаразд. Але в таких умовах і гроші вже не в радість (хоч зарплатня була чудовою). Отже, всього через п’ять місяців я написала заяву на звільнення. Мені тоді ж запропонували бути керуючим сомельє в невеличкому італійському ресторані в самому центрі, але той осад та відраза від буденних реалій попереднього місця роботи створили в моїй свідомості спротив. І я, переступивши цей досвід, пішла далі.

Людмила Бобик

D+: Вибачте, що примушую повернутися до неприємних спогадів, і все ж запитаю – як розподіляються обов’язки сомельє в «Мішлені»: вина закріплюються між членами команди  по країнах, чи по рівню цін або ще за якимось іншим принципом? Розумію, що в кожному закладі свої порядки, але здебільшого як це влаштоване?

Сервіс здійснюється однаково, але рекомендації здебільшого роблять старші по рангу сомельє. При великій загрузці мені робили виключення і дозволяли робити рекомендації також. Кількість сомельє залежить від кількості посадкових місць. Єдине – Head Sommelier здебільшого керує процесом та дивиться, щоб все було чітко, гарно, вишукано і вчасно. Він також робить сервіс вина для VIP-гостей в основному залі. У нас були три окремі додаткові VIP-зали, де сервіс проводили кожен з сомельє по черзі і чергового призначав Head Sommelier. Хто саме наші VIP-гості, ми завжди знали наперед, бо двічі на день мали короткий брифінг (10-15хв.), де менеджер ресторану детально проходився по особливим побажанням кожного замовленого столу. В наш ресторан практично не можливо було потрапити без попереднього замовлення. Під час сервісу кожен сомельє мав чітко визначену секцію простору ресторану для обслуговування. Але якщо хтось був вільніший, то завжди допомагав колезі з сервісом його столів.

D+: Яким чином проводяться тренінги з продажів, чи дають настанови, як продати дорожче вино?

Один раз на тиждень відводилося 30 хвилин на практику сліпих дегустацій. Спеціальних настанов для продажу не було. У всіх сомельє (а нас було четверо) є розуміння наявності вина. А для сервісу це одна із особливостей роботи, коли сомельє має вміло під час спілкування та визначення з вибором, зрозуміти смак гостя та приблизний  ціновий плафон. Талановитий та освічений сомельє знайде підхід, як запропонувати рідкісний взірець, бо від цього завжди й сам отримуєш особливе задоволення – адже розповідаєш історію вина, описуєш аромати і смаки в поєднанні зі стравами. Сомельє має любити гостей і бути їм за кращого порадника. Гості нашого мішленівського закладу, – а він розташовувався в одному з хмарочосів банківського центру Лондона, тобто найдорожчій частині міста, – здебільшого були відкритими до цікавих пропозицій. Також багато хто з них чудово знався на ексклюзивних винах, тож спілкування з ними під час рекомендацій було справжнім задоволенням.

Людмила Бобик

D+: А як же ваша ідея – продегустувати усі омріяні вина?

Ціль було досягнуто буквально за декілька місяців, дякуючи винній карті нашого ресторану, яка мала 60 сторінок і чудовий підбір асортименту. Але, як з’ясувалося, мене не влаштовували перспективи найближчих двох-трьох років. Я вміло освоїла всі вимоги до мішленівських стандартів в мінімальний термін, чим, зауважу, був дуже здивований тамтешній менеджмент. Але розвитку вже не було: згідно правил, по рангу я мала виконувати нудну базову роботу сомельє як мінімум рік! Приміром, я володіла значно вищими знаннями, ніж мій колега, який відпрацював вже два роки, і стала бездоганною в сфері сервісу всього за місяць. Але я не мала тих формально напрацьованих годин – тож мені не дозволялось на повну використовувати на практиці всі знання. Натомість на свою адресу я чула від колег: «Ти що, хочеш зробити революцію в нашій сфері? Правилами не передбачено ні стрімкого особистого розвитку, ні кар’єрного!». Тому я вирішила рухатись далі.

Тим більше, що все ще залишалось багато запитань, на які я не отримала відповіді в попередніх двох школах. Тож в липні 2021 року подала заяву на звільнення, а вже в кінці вересня знову почала навчання, переїхавши до Франції, в Бордо.

Людмила Бобик

D+: Наскільки розумію, там вас і застала війна? На сторінці в фб ви поділилися своїм жалем, що не вдалося написати дисертацію на тему виноробства України. Що саме ви хотіли розказати світу про нашу країну?

Я мала ідею проєкту і для цього потрібно було щільно попрацювати над вивченням споживацького ринку алкоголю України (опитування, інтерв’ю, тестування). А початок війни унеможливив всю мою дослідницьку роботу. Як і всі українці, я вірю в нашу перемогу і тоді, якщо це буде ще актуальним, обов’язково повернусь до своєї ідеї. Так як це проєкт – ідея, я не можу його розголошувати. Хочу відмітити, що, на жаль, український цифровий простір дуже обмежений професійною інформацією з винної індустрії. Коли я готувала бізнес-кейс про преміумізацію вин Сицилії на український ринок, то стикнулася із просто жахливо застарілою аналітикою, відсутністю доступу до того типу інформації, який ми легко знаходили, готуючи бізнес-проєкти по Європі чи США. З нестачею інформації, на моєму досвіді, доводилося стикатися тільки по країнах, де винна сфера розвивається. Зрозуміло, по Азії найцінніша інфа траплялася на китайській мові, тому, на щастя для нашої групи, серед нас був носій мови, тож в роботі з проєктами, пов’язаними з Китаєм, ми могли звернутися до нього. Також помітила, що по наявності, по якості та кількості інформації щодо ринку, стає зрозумілим економічний рівень в цілому і прозорість ведення бізнесу конкретних країн. Я поки вивчаю, спостерігаю за роботою винного ринку України і в майбутньому маю велике бажання познайомитись та поспілкуватись особисто з українськими сомельє та виноробами/виробниками вина. А розповідати про Україну та українське вино хотілося б все ж таки з позиції сомельє. Та для цього мені потрібно продегустувати всі можливі на сьогодні українські взірці і скласти власну професійну думку. Тобто, глибше занурення в світ українського вина у мене в планах.

Людмила Бобик

D+: Ви розповідали, що натомість ваша тема дисертації звучала так: «Вино в алюмінієвій банці та його сприйняття французьким ринком». Можна детальніше – які, на ваш погляд, насправді перспективи у такої тари?

Це дуже цікава тема з перспективами на майбутнє. Тип пакування нестандартний для європейців, але в США та Австралії цей вид упаковки успішно закріпив свої позиції і активно почав розвиватись ще з 2001 року. Велику роль в сприйняті алюмінієвої банки відіграє культура країни, а споживачі США, як відомо, дуже демократичні. Звісно, цей вид упаковки призначений тільки для вин, готових до споживання, а їх об’єм на полицях магазинів складає 90%. Зазвичай, максимальний термін споживання вин в упаковці цього типу має бути не більше року. Але у Франції є виробник, який пакує якісне витримане органічне вино. В Англії взагалі розвивається сегмент преміум вин в бляшанці. Є багато додаткових специфічних умов до того, яке саме вино придатне для цього типу пакування. Також слід враховувати, що це альтернативний вид упаковки для певних місць споживання. Алюмінієва банка не може повністю замінити скляну пляшку. Вина з високим терміном витримки, шампанські –  ідеально зберігати виключно в склі.

З екологічної точки зору, цей тип упаковки має багато переваг у використанні над скляною пляшкою, хоча існують і мінуси. Але то окрема тема.

D+: Наступне моє запитання логічно витікає з попередніх: яка ваша кінцева мета, чим саме прагнете займатися у винному бізнесі?

Моє початкове бажання залишилось незмінним – я хочу якомога більшу кількість споживачів закохати у вино і допомогти розумітися на ньому. Ще була б рада одного дня почитати лекції з винного маркетингу для української молоді, яка планує займатись цим професійно. Бізнес-школа в Бордо остаточно розставила все на свої місця і я маю чітке розуміння структури, принципів і взаємодії всіх напрямків винної індустрії. Важливими були всі три школи, три абсолютно різні напрямки, які допомогли мені розвинути глибоке розуміння чудово відпрацьованої системи цього складного організму. На меті є декілька власних проєктів. Але поки вони в розробці, не стану наперед робити будь-які заяви.

Людмила Бобик

D+: Нещодавно ви проходили практику в Долині Луари, допомагаючи збирати врожай, контролювати процеси виробництва вина. Мабуть, про таке можна лише мріяти, чи не так?  Поділіться, чи довелося вам дізнатися про  щось  принципово нове, про що не розповідають під час вивчення теорії?

Було надзвичайно цікаво зануритись в повсякденний побут невеликої французької виноробні. Перше, що вразило, – це сучасне обладнання з цифровим управлінням, бо це ж навіть не міні-завод. Приємно відмітити рівень контролю якості за всіма процесами, починаючи від збору виноградних ягід у винограднику. Було багато технологічних моментів, які не викладає ні школа WSET, ні школа сомельє, але це і не потрібно людям, які не пов’яжуть своє життя з виробництвом вина. Для професії винороба існують спеціалізовані факультети – винороб, енолог. Мені важливо було завершити цей рік у виноробні, бо паралельно з офісною роботою (експорт-менеджер) я майже кожного дня, починаючи з квітня, спостерігала за життям виноградної лози, як вона себе веде в різних грунтах, на різних відрізках виноградника в рельєфі. Тому було цікаво побачити, як це впливає на якість майбутнього продукту. Я дуже задоволена і цим досвідом.

D+: В процесі одержання освіти вам довелося проживати в різних країнах, тож ви бачили і різні винні спільноти. Принаймні, в Великобританії та Франції (можливо, ще в якихось країнах?). Чим вони відрізняються, що їх об’єднує – окрім, зрозуміло, самого вина?

Найяскравіші враження у мене від спільноти сомельє в Лондоні. Цікаво, що, мабуть, більше ніж 80%, – це італійці. Відносини між більшістю гарні і теплі. Сомельє часто діляться цікавими знахідками, місцями, де можна придбати те чи інше вино. Саме італійці багато в чому мені допомагали і підтримували. Я тоді готувалася до іспиту на сертифікацію від Court of Masters Sommelier і саме  сомельє – італійка Беатріс Бессі (Beatrice Bessi) допомогла і дала мені два безкоштовні майстер-класи зі сліпої дегустації та сервісу шампанського. Вона, до речі, є також почесним суддею в номінаціях Decanter. Я дуже вдячна школі сомельє при Асоціації сомельє Великобританії, а саме Федеріці Зангірелі (Federika Zangirela) за детальні інструкції в розумінні поєднання вина зі стравами. Щиро вдячна Андреа Рінальді (Andrea Rinaldi) за уроки сервісу, які, звісно, є невід’ємною частиною функцій сомельє в ресторані.

Також у мене склались гарні стосунки з сомельє та винними професіоналами в Бордо під час навчання в бізнес-школі. В нашій групі були і ті, хто готується до вступу чи до випускних іспитів на WSET Diploma, були три кандидати MW. Всіх нас об’єднувало бажання краще зрозуміти принципи сліпої дегустації і просто спілкування, все про те ж вино.

Людмила Бобик

D+: В цьому році нашій медіагрупі Drinks+ випала честь бути разом з London International Wine Fair  соорганізатором українського національного стенду на винній виставці в Лондоні, а також одночасно – церемонії нагородження Wine Travel Awards. Нам, зважаючи на те, що все ми робили в умовах розв’язаної проти нашої країни війни, було дуже важко. І першими, хто протягнув нам руку допомоги, стала Асоціація сомельє Великобританії. Ми, чесно кажучи, вражені таким концентрованим поєднанням фахового рівня і людяності, захоплення справою і бажання допомогти, які продемонстрували англійські сомельє. Ми маємо рацію – це не збіг обставин, спільнота сомельє Великобританії дійсно вирізняється таким високим рівнем комунікативних принципів? Розкажіть, будь ласка, докладніше про англійців у винній сфері.

Дозволю уточнення: хоч  вас підтримала Асоціація сомельє Великобританії, переважна більшість її керівного складу – італійці. Як я вже вище згадала, – це справді дуже відкриті і щирі люди. Нація у них сонячна і щаслива. Взагалі, спільнота сомельє в Лондоні інтернаціональна, тому кожному відомо, як це – опинитися в чужій країні. Це, мабуть, основна річ, яка так міцно об’єднує всіх британських сомельє. І тому між всіма щирі відносини та взаємопідтримка і порозуміння. До речі, під час роботи та навчання мені не випала нагода познайомитись з суто англійцем чи англійкою у сфері HoReCa. Також, на мою думку, зараз Україну підтримує увесь світ і це був дійсно благородний жест зі сторони Асоціації сомельє Великобританії – допомогти вам представити українське вино. Бо зазвичай, як і всюди, а особливо у Лондоні, будь-які серйозні послуги платні і це зрозуміло – бізнес.

D+: Наступне запитання стосуватиметься національних асоціацій сомельє. Яка їх функція в ідеалі – з вашої точки зору?

Асоціація сомельє – це організація, яка об’єднує людей за фахом, тобто сомельє. Асоціація співпрацює з школами сомельє, а саме створює і контролює програму викладання у відповідності до стандартів відомих світових шкіл та інформує про оновлення актуальних тенденцій. Організовує конкурси сомельє, цікаві івенти і цим самим є ініціатором нетворкінга, обміна досвідом, новинками чи ідеями. Асоціація сомельє мала б відігравати роль посередника між виноробом (виробником) і споживачем. Також, одна з основних місій Асоціації сомельє конкретної країни – це просування та популяризація у першу чергу кращих взірців місцевої (локальної) винної продукції. Можливо, це прозвучить неочікувано, але так як президент та віце президент Асоціації сомельє Великобританії італійці, тож ця асоціація надзвичайно активно просуває бренд Італії, як виноробної країни в Лондоні. Навіть головний спонсор конкурсу на кращого сомельє Великобританії – це завжди котрийсь з відомих італійський винних домів.

Хотіла б зауважити, що право стати членом будь-якої з європейських асоціацій сомельє мають виключно сомельє, які отримали професійну освіту і успішно склали іспити.

Людмила Бібик

D+: Знаю, вам довелося збирати аналітику для одного з керівників Світового банку – можете розказати детальніше про цю місію та дати коментар щодо основних світових трендів?

Я справді вдячна долі, що на моєму шляху завжди зустрічаються особливі люди. Саме таким я вважаю досвід роботи в компанії Фредеріка Джулії (Frederic Julia) – Verthemis International. Так, він і на даний момент є консультантом з міжнародної винної експертизи та технічного супроводу від таких міжнародних фінансових інституцій, як Група Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Організація харчової та сільськогосподарської продукції, Міжнародний американський банк, Міжнародна фінансова корпорація. Але це лише один з видів його діяльності. Я ж працювала в його компанії у відділі експорту. В мої обов’язки входив детальний аналіз потенційних компаній певного сегменту в європейських країнах для партнерства – продажу асортименту портфоліо компанії, яке складали не тільки вина, а і декілька ексклюзивних позицій міцного алкоголю. Ще одним цікавим досвідом був аналіз французького ринку по міцним напоям, так як компанія саме зараз на стадії виведення нового продукту на цей ринок.

Про тренди. На мою думку, розглядати тренд можливо з прив’язкою до конкретної країни, бо споживачі різних країн дуже відрізняються за смаками і на це впливають місцеві традиції, історія, менталітет, економічні чинники. Можна сказати кілька слів про основні тенденції у винній індустрії. Номер один – це піклування про екологію та різку зміну клімату, а значить, робота над зменшенням викидів СО2. Набирають, чи то вірніше сказати, тримають популярність органічні та натуральні вина. Після двох років ковіду набирає обертів діджиталізація. З’являється все більше онлайн платформ з продажу вина. А споживач перестав бути ціллю – він став ресурсом. Інтенсивно розвиваються вдосконалення у використанні штучного інтелекту для маркетингових цілей в винній індустрії. Ексклюзивний алкоголь почали продавати на платформах у вигляді NFT.

Людмила Бібик

D+: Ми дуже віримо в такий тренд у виноробній галузі, як винний туризм, що стає не просто принадою регіонів, але й двигуном продажів вина на місцях. Як ви оцінюєте розвиток цієї галузі? В яких країнах, на ваш погляд, винний туризм розвинутий найкраще?

Повністю згодна з Вами, винний туризм – дуже важлива гілка в популяризації як країни, винних регіонів так і конкретних виноробів. Ця галузь дуже добре розвинута в США, особливо в Napa Valley та Sonoma. Там є виноробні, які майже на 90% реалізують свою продукцію виключно через прямі продажі, так би мовити, з власного дому. Важлива річ, як завжди, якість, сервіс, а також вміло спланований маркетинг. Ці виноробні мають спеціальні клуби, де члени користуються різними бонусами. В відомих європейських виноробних країнах, а також в США, Австралії, Новій Зеландії та ПАР є чіткий розподіл винного ринку по сегментах. Їх три: масмаркет (винні заводи), вина преміум-класу та люкс сегмент або вина-ікони.  Масштаб та філософія презентації винного дому чи виноробні залежить від специфіки конкретного винного регіону, історії і традицій, аудиторії, на яку орієнтований винний дім, своє позиціонування у винному просторі. Є винні дома, де відвідування і дегустація можливі тільки за попереднім записом, а є такі, що працюють в звичайному робочому режимі і відкриті для відвідування в робочі дні. Наприклад, у Франції, в неділю всі виноробні закриті для екскурсій. Вартість відвідування також залежить від вартості вина на полиці. В Бордо, Бургундії та Шампані є винні дома, які приймають виключно своїх постійних клієнтів, сомельє та винних спеціалістів-партнерів) – це більшість домів чи шато з винами класу люкс або їх ще називають винними іконами. На невеликих виноробнях у вас буде можливість поспілкуватись з кимось із сім’ї, так як власники не наймають додатково працівника для проведення дегустацій. Рівень консультантів також дуже різний. Найвищі вимоги до винних консультантів в дегустаційній залі у винних домах зі світовим іменем. В кожному винному регіоні Франції є організація, яка займається виключно популяризацією, креативом та розвитком винного туризму: винні карти, маркетингова ідентичність, планування та організація різних заходів з дегустаціями (велосипедні тури, піші прогулянки, дні музики і театру у винних регіонах). Ще одна особливість, туристичний період у Франції сезонний, тобто активна фаза з кінця квітня по кінець жовтня. В регіоні, де я проходила стажування (Долина Луари/Анжу) – є виноробні, де можна зупинитися на ніч (декілька номерів типу В&B прямо посеред виноградників), є розкішні шато зі стильними номерами (максимально 4-5 апартаментів), зал для святкування та зал для конференцій і, звісно, дегустаційний зал з винним бутиком.

Подібні принципи організації та ведення туристичного винного бізнесу бачила у виноробнях Португалії, Іспанії та Італії. Власники виноробень дуже зацікавлені у розвитку та популяризації своєї продукції, привертаючи увагу прямих покупців без посередників. Але це стосується все ж таки вин преміум-класу або невеликих сімейних виноробень. Бо для великих компаній, так званих винних груп, винних заводів, туризм – це частина підтримки іміджу бренда в першу чергу, тож не всі це практикують. Але я згодна, що вино сьогодні – принада, вишенька на торті туризму, а туризм – інструмент для просування та продажу вина.

D+: Дякуємо, Людмило, за таку тривалу і змістовну бесіду.

X
Украина